– Я купила вам такий подарунок – ахнете просто! – вигукнула задоволена Ірина Вікторівна до невістки і сина.
Вона заскочила в квартиру і простягла невістці якусь невелику картонну коробочку.
Уляна подякувала свекрусі за презент, але дивитися, що всередині коробочки, не стала…
Сьогодні Уляна з Костянтином відзначало свою першу річницю весілля, тому дівчині було не до дивацтв свекрухи.
Гостей вони запросили небагато – всьго п’ять найближчих родичів.
Увечері, після святкової вечері, коли всі пішли, Уляна почала розглядати подарунки.
Несподівано увагу дівчини привернула невелика коробочка.
Вона взяла її в руки й почала розглядати.
– Це від мами, – сказав Костянтин, посміхаючись. – Вона казала, що хоче зробити нам неймовірний сюрприз. Ми маємо «ахнути»!
Уляна обережно відкрила коробку і на мить застигла.
Вона побачила… Звичайну витончену електронну фоторамку.
– Як мило! – вигукнула вона. – Я давно на неї дивилася, але ніяк не наважувалася купити. Ірина Вікторівна ніби прочитала мої думки!
Увечері наступного дня Уляна вирішила завантажити у рамку фотографії зі свого весілля.
Вона обрала найяскравіші моменти – перший танець, обмін обручками, вітання друзів та сім’ї.
Коли все було готове, рамка почала показувати слайд-шоу. Радості Уляни не було меж!
– Як все таки класно вийшло! – захоплено сказала вона, дивлячись на екран. – І справді, розкішний подарунок!
Наступного ранку Уляна прокинулася раніше, аніж зазвичай. Вона підійшла до рамки, щоб перевірити, як виглядає вранці слайд-шоу.
Проте замість весільних фотографій на екрані були… Знімки Ірини Вікторівни!
Уляна здивовано переглянула їх, зауваживши, що деякі для неї стали відкриттям.
– Що за нісенітниця? – пробурмотіла Уляна, здивовано кліпаючи. – Не могла ж Ірина Вікторівна завантажити в неї свої фотографії…
Дівчина перезавантажила пристрій і знову завантажила свої фотографії. Увечері, коли Костянтин повернувся з роботи, вона розповіла йому про дивний інцидент.
– До речі, хіба твоя мати була цього року на морі? – здивовано запитала в чоловіка Уляна.
– Ну так, напевно… Я точно не знаю, – завагався чоловік. – Точніше, не пам’ятаю.
– Дивно, вона нічого не казала… Одна фотографія мене взагалі трохи здивувала. Коли ти відпочивав із Іриною Вікторівною? У якому році? – Уляна приголомшила чоловіка наступним питанням.
– Напевно, вони ще трирічної давнини, – припустив Костянтин. – Як вони у рамці опинилися? Мама завантажувала?
– Без поняття! – похитала головою дівчина. – Якщо навіть вона й пробувала її в роботі, то я вчора наші завантажила, тому тільки одні питання і жодних відповідей… Зараз я начебто все зробила, як треба…
Вранці наступного дня Уляна знову підійшла до рамки. І знову на екрані були фотографії Ірини Вікторівни!
Щоправда, їх чомусь стало не десять, як учора, а двадцять п’ять. Розгублена Уляна задумливо дивилася в рамку.
– Це вже занадто! – обурилася дівчина. – Чому у нашій рамці знову фотографії твоєї мами? Нічого не розумію! Щоранку відбуватиметься таке диво?
У цей момент пролунав телефонний дзвінок. Уляна глянула на екран і побачила, що дзвонить Ірина Вікторівна.
– Ой, а у вас також мої фото з’являються? – одразу запитала вона. – Я собі таку саму рамку купила, як у вас, а вони, виявляється, синхронізуються! Я ставлю свої фотографії, а вранці дивлюся – ваші, знову завантажую свої, а вранці знову знаходжу ваші…
– У нас така ж нісенітниця! – розсміялася дівчина, нарешті зрозумівши, в чому річ. – Ірино Вікторівно, я там побачила багато фотографій, які раніше не бачила. Коли ви встигли з’їздити на море?
– Ой, та це ж у січні я була, після різдвяних свят, – діловито відповіла свекруха.
– У рамці усі фотографії нові? – починаючи дещо підозрювати, поцікавилася Уляна.
– Так, всі! – підтвердила її припущення Ірина Вікторівна.
Дівчина подумала трохи, намагаючись зрозуміти, коли свекруха могла відпочивати разом із Костянтином.
– А коли ви відпочивали із Костянтином? – запитала Уляна, намагаючись зберігати спокій.
– Ну от майже рік тому. Перед вашим весіллям, – відповіла Ірина Вікторівна і раптом затихла.
Жінка усвідомила, що видала і себе, і сина.
– Не нагадаєте, коли саме? – строго запитала Уляна.
– Ой, у мене зараз молоко втече, – перевела тему розмови Ірина Вікторівна і поклала слухавку.
Дівчина стиснула телефон у руці і вирушила у вітальню до чоловіка, який сидів на дивані.
– Ти часом нічого мені сказати не хочеш? – серйозним тоном запитала Уляна.
– Ні, – коротко відповів чоловік, не підводячи на неї очей.
– Точно? Коли ви їздили з Іриною Вікторівною разом на море? – схрестила руки на грудях дівчина.
– Ніколи! – заперечив Костянтин. – Мама щось сказала чи що?
– Рік тому. Перед нашим весіллям, – голос Уляни пролунав так, що чоловік мимоволі відсторонився.
– Рі-ік? – Чоловік розтягнув склади і показав задумливе обличчя.
Костянтин підвів очі на Уляну і зрозумів, що його спроба прикинутися здивованим провалилася.
Дівчина стояла перед ним з кам’яним виразом обличчя, і було ясно, що вона не збирається відступати.
– Ти ж знаєш, що я завжди чесний з тобою, – почав він, намагаючись знайти відповідні слова, які могли б пом’якшити ситуацію. – Я не пам’ятаю, щоб ми з мамою колись їздили на море разом. Може, вона просто переплутала дати чи ще щось?
Уляна не рухалася і не відповідала, тільки продовжувала дивитись на чоловіка, і Костянтин відчув, як по спині пробіг холодок.
Він знав, що дружина не з тих, хто легко пробачає обман, і зараз він був на межі того, щоб втратити її довіру.
– Уляно, я присягаюся, я не пам’ятаю такого. Можливо, це якась помилка? — повторив він, сподіваючись, що вона повірить його словам.
Проте Уляна лише похитала головою:
– Ні, Костянтине, це не помилка. Я бачила фотографії. Там були ви з мамою, і це було нещодавно. Чому ти про це мені не сказав?
Костянтин зрозумів, що далі не можна тягнути. Він глибоко зітхнув і вирішив розповісти всю правду.
– Уляно, я й справді, їздив із мамою на море. Це було перед нашим весіллям, і я обіцяв, що це залишиться між нами. Вона хотіла провести час зі мною, доки мала ще таку можливість. Але я не думав, що це стане проблемою.
– Навіщо тоді приховав? – Уляна з докором подивилася на чоловіка, і Костянтин відчув, як його серце починає тріпотіти швидше. – Як я тепер можу довіряти тобі?
Чоловік відчув, як його обличчя починає червоніти. Він розумів, що зробив помилку, але не знав, як її виправити.
– Уляно, я зробив це, тому що не хотів, щоб ти думала, що я волію проводити час з мамою, а не з тобою. Я тебе люблю і хочу бути з тобою. Будь ласка, пробач мені…
Уляна довго мовчала, обмірковуючи його слова. Нарешті вона підійшла до чоловіка і сіла поруч.
– Гроші на поїздку, звідки взялися?
– Я взяв із відкладених на весілля, – покаявся Костянтин, розуміючи, що дружина рано чи пізно і сама все зрозуміє.
– Тому у нас не було живих квітів в арці? – сплеснула руками Уляна. – Ось це новина! Найцікавіше, що я дізналася про це через рік! І то, не дізналася б, якби не рамка, подарована Іриною Вікторівною! Хороший же ж ти чоловік…
А той, не знаючи, як врегулювати суперечку, раптом став перед дружиною на коліна.
– Вибач! Я винен! Що мені зробити, щоб ти мене пробачила?
– Не брехати! – холодно сказала Уляна. – Значить, ти взяв гроші з тих, що були відкладені на весілля і поперся на море з Іриною Вікторівною?! Це було тоді, коли ти сказав, що тебе на тиждень відправили у відрядження? Так?
Костянтин понуро кивнув у відповідь. Брехати більше дружині не мало жодного сенсу.
Чоловік відповів на всі запитання Уляни і ще раз щиро вибачився й розкаявся.
Дівчина хоч і сказала, що вибачила його, проте якийсь час була з ним холодна.
Костянтин вирішив купити їй і собі на літо путівки в Італію…
