Інна ніколи не вважала себе ревнивою людиною. Для неї ревнощі не були показником кохання. Скоріше, показником недовіри та невпевненості у собі.
Тому вона навіть і подумати не могла, що колись ревнуватиме свого чоловіка.
Із Андрієм Інна познайомилася на роботі. Він був водієм, а Інна працювала в офісі. Тому, до певної пори вони навіть і не перетиналися. А якось, коли Інна вийшла надвір подихати свіжим весняним повітрям, провітрити голову, якраз під’їхав Андрій.
Вони розмовляли, і Інні одразу сподобався цей чоловік. Андрій і справді був досить привабливим: мужніє, трохи суворе обличчя, гарна постать, високий. Він ніби зійшов з обкладинок книг про кохання.
Андрій запропонував Інні випити каву після роботи, і вона погодилася. Так і почався їхній роман.
Через півроку вони з’їхалися, і Інна розраховувала, що пропозиція руки і серця не за горами.
Інна захоплювалася Андрієм. А ще чомусь дуже пишалася тим, що такий шикарний чоловік поряд із нею. Їй навіть подобалося, як дивляться на Андрія інші жінки, як заздрить їй подружки. Вона й не думала його ревнувати, адже на сто відсотків була впевнена у його вірності.
Але ця впевненість незабаром похитнулася. Вперше Інна відчула ті самі ревнощі на корпоративі. Перед новим роком усі співробітники були запрошені до ресторану. Там був банкет, програма, багато різних страв та напоїв.
Народу було багато. Деякі співробітники навіть один одного не знали, адже компанія була досить велика.
Андрій з Інною прийшли разом. Ні для кого не було секретом, що мають стосунки.
І спочатку все йшло добре. Але поступово гості стали гуртуватися, почали збиратися в компанії, спілкуватися один з одним.
Інна навіть не помітила, коли зник Андрій. А потім вона його побачила.
Він розмовляв із якоюсь дівчиною, начебто, з відділу кадрів. Вона посміхалася йому, чіпала його за плечі, а він анітрохи не заперечував. Навпаки, і сам часом торкався її як дуже близької людини. Збоку здавалося, що це якась закохана парочка.
Звичайно, Інні це не сподобалося. Одна справа спілкуватися в компанії і чисто по-дружньому, інша – усамітнитися з якоюсь дамою, яка так тиснеться до тебе.
Інна підійшла до цієї парочки, вклинаючись у розмову. Дівчина одразу зробила крок назад, але з її обличчя було видно, що вона зовсім не рада, що Інна приєдналася до них. Власне, через хвилину вона вже пішла, сказавши, що хотіла б ще де з ким поговорити.
– Це що було? – спитав Андрій, як тільки та пані пішла.
– Це ти в мене питаєш? – обурилася Інна. – Ти фліртував з якоюсь дівчиною, а тепер мені ще щось пред’являєш?!
– Не вигадуй, – скривився Андрій. – Ні з ким я не фліртував! Досить вже надумувати те, чого немає!
– Я все чудово бачила!
– І що ти там бачила? Ти ведеш себе, як ревнива дружина! – сказав Андрій, а потім просто відійшов від Інни.
Цілий вечір вона не знаходила собі місця. Все думала, що, може, вона й справді все придумала, що ревнощі зробили свою справу. І вона повелася якось неправильно, коли влізла в їхню розмову.
До слова, Андрій більше ні з ким із жінок не спілкувався, принаймні наодинці.
Інна та Андрій помирилися. Жінка пообіцяла собі, що більше жодних сцен. Адже ревнощі лише псують стосунки, сварять їх. А вона має довіряти своєму чоловікові.
Якийсь час так і було, поки Інна не побачила повідомлення Андрію від якоїсь жінки.
Вони тоді на його телефоні дивилися фільм. Вдома відключили світло, зайнятися не було чим, тому вони вирішили подивитися кіно, благо мобільний інтернет працював.
І в цей момент надійшло повідомлення:
«Привіт! Як справи? Чим сьогодні займався?
– Хто така Олена? – спитала Інна, відчуваючи, як усередині знову з’являється те саме почуття.
– Знайома, – відповів Андрій, закриваючи повідомлення.
– А чому знайома цікавиться тим, чим ти займався сьогодні? Тобі не здається, що повідомлення надто особисте, чи що?
– Не здається! Ти знову за своє?
Інна проігнорувала останню фразу. Дуже дивно, коли невільному чоловікові пише якась жінка.
– Тоді дай прочитати ваше листування, – промовила Інна.
– З чого це раптом? Ще ти будеш мої повідомлення читати!
Інні стало важко та прикро. Адже якщо Андрію нема чого приховувати, то він показав би листування, хоча б для того, щоб заспокоїти Інну. Але він, здавалося, не збирався цього робити.
– Що це за знайома, Андрію? І чому ви взагалі листуєтеся!
Андрій схопився, а потім кинув телефон до Інни.
– Он, читай! Нічого такого там немає, ми просто спілкуємось. Ми навіть особисто не знайомі!
Інна похолола. Це навіть, мабуть, ще гірше. Якби то була якась давня подруга, вона б ще зрозуміла. А тут просто якась жінка, з якою Андрій, як з’ясувалося, листується постійно.
Правда, в повідомленнях нічого такого і справді не було, хоча, може, частину їх Андрій просто видалив. І все-таки це було листування. Майже щодня вони спілкувалися, Андрій багато чого розповідав цій Олені, сам же давав їй якісь поради, говорив компліменти. І це було дуже неприємно для Інни.
– Я не хочу, щоб ти з нею більше спілкувався. Це не нормально, Андрію!
– Що там ненормального! Ти все прочитала, переконалася, що між нами нічого немає! А ти знову починаєш сварку на рівному місці. Як тоді на корпоративі, бо тобі здалося, що ми з колегою надто близько стоїмо. І зараз робиш те саме, помітивши, що я листуюся з жінкою. До того ж, просто по-дружньому! Нічого в цьому немає, і закінчувати все це я не збираюся!
Інна мовчала. Андрій же прийняв це мовчання за згоду і сів назад на диван, почуваючи себе переможцем у цій суперечці.
Насправді все було інакше. Інна просто вирішила провчити Андрія. Повернути його слова проти нього.
Через день, коли Інна та Андрій зустрілися в їдальні на роботі, Інна вирішила, що час діяти.
Вона привіталась з Андрієм, і до зали у цей момент увійшов її колега Денис. Із Денисом Інна добре спілкувалася, тому нічого дивного, що вона вирішила до нього підійти, не було. Але цього разу Інна підійшла трохи ближче за звичайне, а під час розмови кілька разів торкнулася свого колеги, посміхаючись йому. І це все на очах Андрія.
Весь обід Андрій сидів злий. Інна кілька разів безневинно поцікавилася, що сталося, але він мовчав. А от вдома видав, що вона його соромила! Що вона фліртувала із колегою!
– Не вигадуй, – пирхнула вона. – Нічого такого не було. Ми просто розмовляли. Давай без сварок.
– Сварок?! Та як ти смієш?
Інна посміхнулася.
– Але ж я не робила нічого такого, ти сам недавно так мило розмовляв зі своєю колегою.
– Зрозуміло, – хмикнув Андрій. – Вирішила поквитатися?
– Ні, просто зрозуміла, що нічого поганого у такому спілкуванні немає. І мені не зрозуміло, чому ти так реагуєш з огляду на те, що ти сам мені це доводив.
Андрій не став продовжувати суперечки. Просто пішов у кімнату, продовжуючи ображатись. А Інна посміхнулася. Так йому треба.
Але це був лише початок. Якби Андрій зрозумів, що був не правий, Інна не стала б нічого більше робити. Але він не зрозумів, бо наступного вечора Інна побачила, що знову листується з цією Оленою. До того ж робить це досить відкрито, ніби насміхається. Усміхається, читаючи її повідомлення, відповідає їй миттєво.
Бумерангу не довелося чекати. Наступного дня Інна написала своєму однокласнику, з яким у шкільні часи добре спілкувалася. Вона знала, що він розлучений (дякую соцмережам), бо писати одруженій людині не стала б. Все ж таки їй не хотілося нікого підставляти.
Однокласник відповів майже одразу. І Інна почала з ним листуватися. Нічого такого, дружнє спілкування, щоправда, на межі з фліртом. Як, власне, і в Андрій з тією самою Оленою.
Увечері Інна спеціально поклала телефон на диван, щоб Андрій помітив повідомлення, коли воно прийде. І він помітив.
– Що за Ігор тобі пише?
– А, – Інна махнула рукою, – так, однокласник.
– І що йому треба?
– Та нічого, просто спілкуємось.
– Не зрозумів. Чому ви спілкуєтеся?
– Не знаю, так сталося, – посміхнулася Інна. – Але не хвилюйся, нічого такого. Можу навіть листування показати. Просто мені подобається з ним листуватися.
– Це не одне й те саме! – невдоволено промовив Андрій. – Я спілкуюся з людиною, з якою навіть особисто не знайомий!
– А я з колишнім однокласником, якого давно не бачила. Він навіть зараз тимчасово в іншому місті живе. Отже, це одне й те саме. І якщо тобі можна, і ти вважаєш, що в цьому нічого немає, то я теж можу спілкуватися з іншими чоловіками. На різні теми.
– Тобі не можна! – заявив Андрій.
– Це ще чому?
– Бо я так сказав!
– Який аргумент! – засміялася Інна. – Хочу і продовжуватиму переписуватись.
– Гаразд, твоя взяла: я перестану спілкуватися з Оленою, якщо тебе це так зачіпає!
– Добре, а я перестану спілкуватися з Ігорем, якщо тебе це так зачіпає, – посміхнулася Інна.
Але вже в той момент стосункам Інни та Андрія настав кінець. Якийсь час вони ще намагалися врятувати те світле почуття, яке, здавалося, колись було між ними. Але не вийшло. Інна просто не змогла більше довіряти чоловікові після того, що сталося. Та й він став поводитись інакше.
Інна ж зрозуміла, що їй не подобається ревнувати. Що це почуття для неї вкрай неприємне. І вона знала, що ніколи не буде з людиною, яка викликатиме у неї це почуття. Тому що Андрій не правий вона не ревнива дружина. І вона з радістю довірятиме чоловікові, якщо він цю довіру виправдовуватиме.
