Життєві історії

– Мамо, ти вдома?! – вигукнула Люба у слухавку. В Тетяни аж стрепенулося серце. – Вдома… – відповіла вона. – А ти чого це, Любочко, така? – Яка? – спитала дочка. – Сердита… – пояснила мати. – Звичайна я, мамо! – вигукнула Люба. – Коротше кажучи, я зараз до тебе прийду! – Навіщо? – здивувалася мати. – Коли прийду, дізнаєшся! – заявила дочка. Люба жила в сусідньому будинку, тож за п’ять хвилин зʼявилася до матері з якимось пакетом. З нього вона почала діставати і ставити на кухонний стіл літрові банки з чимось незрозумілим. Вона дістала їх три штуки. – Ось! – блискаючи очима, видихнула дочка. Тетяна застигла, не розуміючи, що відбувається.

– Мамо, ти вдома?! – цю фразу у телефоні дочка сказала таким тоном, що у Тетяни аж стрепенулося серце.

– Вдома… – відповіла вона тремтячим голосом, і тільки потім спитала: – А ти чого це, Любочко, така?..

– Яка? – все тим же голосом спитала дочка.

– Сердита…

– Звичайна я, мамо! Коротше кажучи, я зараз до тебе прийду!

– Навіщо? – ще більше здивувалася мати.

– Коли прийду, дізнаєшся!

Дочка жила в сусідньому будинку, тож у Тетяни затріпотіло серце. А в голові її одразу почали виникати різні образи розсердженої дочки, і причини виникнення цієї сердитості.

Найбільше, за що мати переживала – це, щоб дочка не розійшлася зі своїм чоловіком. Зятя Дмитра вона дуже любила, тож побоювалася, що Люба своїм владним характером колись доведе цього тихого, поступливого чоловіка, до якихось нехороших дій.

Адже він, хоч і порядна людина, але все ж таки чоловік. І в нього теж є гордість, яку краще зайвий раз не турбувати. Інакше він може занервувати, і втекти. А дочка, вона ж уперта, вся в батька, та ще й народжена під знаком Лева. Тому і хоче панувати в домі замість чоловіка.

– Господи, аби Люба прийшла не з розмовами про розлучення, – бурмотіла Таня, чекаючи на дочку.

А та – за п’ять хвилин – зʼявилася до матері з пакетом, з якого одразу почала діставати і ставити на кухонний стіл літрові банки з чимось незрозумілим.

Вона дістала їх три штуки

– Ось! – блискаючи очима, видихнула дочка, навіть не привітавшись. – Зараз ти спробуєш і скажеш своє рішення.

Тетяна застигла, не розуміючи, що відбувається.

– Скажеш з якої банки смачніше, – додала дочка.

– А що це? – спитала мати.

– Варення це, мамо! Варення! Полуничне! І я хочу, щоб ти зараз же сказала, в якій банці воно найсмачніше!

– Навіщо?

– Мамо, не став зайвих питань! – майже вигукнула дочка. – Мене й так усю трясе… Ну, де в тебе ложка?

– Там же ж, де й завжди, – обережно нагадала Тетяна, намагаючись зрозуміти, що зараз відбувається. – Ти тільки скажи мені, дочко, ми для чого якість варення визначатимемо. Для яких цілей? Ти його на якийсь конкурс понесеш, чи що?

– Який ще конкурс?! – знову вигукнула дочка. – Я хочу зрозуміти, мамо, чи любить він мене, чи не любить?

– Любить – не любить? Хто?

– Чи він спеціально дістає?!

– Та хто? Що спеціально?

– Твій улюблений зять Дмитрик!

– І як він дістає?

– Дуже просто, мамо! Я сьогодні вранці дістала банку варення, яке сама влітку варила, наклала у вазочку, поставила на стіл до чаю. А Дмитрик мені раптом заявляє: “Твоя мама готувати таке варення набагато краще!” Уявляєш?! Йому моє – нічого не подобається! Він так говорить про мене, наче я – невміла якась! Тому я й хочу, щоб ти сама особисто продегустувала з кожної банки варення, і сказала – де найкраще! Хочу зрозуміти, бреше він, чи правду каже.

– І все? І тільки через це такі нерви? – здивовано запитала Тетяна.

– Мамо! Це для мене – принципове питання! Розумієш?

– Господи… Ти що, зовсім вже, дочко? Через якесь варення влаштовувати чоловікові сварку?

– Не у варення справа, а в принципі!

– А чому тут три банки? – знову запитала Таня.

– Тому що я ще й банку взяла, яку свекруху нам восени подарувала. Воно теж – із полуниці. Я спеціально банки для тебе не позначала, щоб ти не знала, де чиє. Давай, пробуй.

– Без чаю? Так просто? Це дуже солодко.

– Ну, мамо, ну, годі! – Люба вся була в нетерпінні. – Спочатку спробуй, потім чимось зап’єш. А інакше у мене від обурення зараз все всередині перекрутиться.

– Уявляю, що ти бідному Дмитрику влаштувала, якщо така заведена… – пробурмотіла Таня й полізла по ложку.

А дочка вже відкрила банки, і з застиганням серця дивилася на матір.

Таня пробувала ці три види варення з поганим передчуттям сапера.

Помилятися їй не можна було!

Треба було знайти обов’язково своє варення і відзначити його як найкраще.

Щоб зять мав рацію.

А інакше у дочки в голові буде думка, що чоловік чіпляється даремно, і – навіть – спеціально. І тоді прощавай спокійне життя. Тоді на їхньому сімейному горизонті може намалюватися дорога, що веде до розлучення.

– Ну? – поспішала дочка. – Мамо, не тягни! Говори!

– Ну, як тобі сказати, – ухильно почала Таня. – Як то кажуть, в кожного свій смак…

– Мамо, припини! Дмитро сказав – твоє набагато краще! Значить, різниця відчутна. Спочатку скажи, яке найнесмачніше.

– Ось це… – рішуче сказала правду мати, показуючи на одну з банок. – Якесь воно не запашне…

– Так?.. – Люба невдоволено скривилася, і Тетяна зрозуміла, що вона вгадала, і показала на варення доньки. – А найсмачніше?

– Ось це ось… – показала мати на іншу банку.

– Як? – витріщила здивовані очі дочка. – Це ж варення свекрухи! Тамари Григорівни! Він що все-таки мене обманув. Чи твоє на другому місці? А чому він сказав, що твоє найкраще?

– Ну як чому? – ретельно приховуючи радість, сказав мати. – Тому що він не хотів говорити про свою маму. Інакше ти б йому взагалі влаштувала. Сказала б, що він – мамин синочок, тощо. А так він просто натякнув, що тобі ще треба повчитися варити варення…

– Мамо! Я вмію! – негайно відреагувала Люба.

– Ну, вмієш… – кивнула Таня. – І що? Може ти ягоди на ринку не ті купила? А от приїхали б ви з Дмитром до мене на дачу, набрали б моїх ягід, і твоє варення б перемогло…

– Точно? – недовірливо подивилась на матір Люба.

– Ох, яка ж ти в мене… – скрушно зітхнула Таня. – Все, закривай свої банки, і клади назад у пакет. Я тобі ще вишневого варення із собою дам.

– Не треба!

– Ні, треба! – уже гукнула до доньки Таня. – І давай домовимося, щоб ти більше ні мені, ні чоловікові таких концертів через їжу не влаштовувала!

– Мамо, я нічого не влаштовую! Але ж у мене принципи!

– Ану, годі! – зупинила мама дочку. – Принципи, дитинко, це коли ти обираєш між добром і злом. А коли ти сперечаєшся, в якій банці смачніше варення, це… Це не принципи, а звичайні причіпки.

Після цих маминих слів Люба задумалася, потім невдоволено зітхнула.

– І що мені тепер робити? Дмитрик на мене дуже образився. За те, що я на нього насварилася…

– Ну, що… – зітхнула і Таня. – Одним варенням тепер тут не обійдешся… Але ти вже доросла, і маєш знати, що жіноча ласка мужиків від усіх недуг лікує… А то влаштувала тут… Любить – не любить…

Вам також має сподобатись...

Іван сидів на дивані й дивився по телевізору улюблений фільм. Раптом хтось подзвонив у двері, й чоловік поспішив у коридор. Іван відчинив двері і став на порозі. Він побачив перед собою літню сусідку. Вона жила поверхом нижче, прямо під його квартирою. – Вибачте, заради Бога, але я маю вас дещо запитати, шановний сусіде, – дуже чемно звернулася до нього сусідка-пенсіонерка. – Коли ви, нарешті, заміните підлогу? – Навіщо? – Іван розгубився. – Як навіщо?! – пенсіонерка насупилась. – Ви живете в цій квартирі вже багато років… Іван дивився на гостю, й не розумів до чого вона веде

– Надю, ти допомагати збираєшся? – гукнула Ліда до доньки, зайшовши в будинок. Надія мовчала. Ліда зайшла в кімнату до Наді і помітила, що та збирає сумку. – А ти це куди? – здивувалася мати. – До Марини до міста поїду, на день народження, – усміхнулася Надя. – Ага, до Марини значить, ну-ну, – Лідія Іванівна поправила хустку на голові. – Я ненадовго, мамо, приїду і допоможу тобі, – ніби виправдовуючись, додала Надя.  Ага…, – прошепотіла Ліда, і вже голосніше, додала. – Доню, я все знаю! – Мамо, ти це про що? – Надя здивовано дивилася на матір, нічого не розуміючи

Надя приготувала вечерю і покликала чоловіка до столу. Стас зʼявився за хвилину, сів за стіл, почав їсти. Раптом у чоловіка заграла мелодія на телефоні. – Вибач, я на хвилинку, це терміново, по роботі, – сказав він до Наді і вийшов у іншу кімнату розмовляти. Чоловіка не було хвилин пʼять. – Що ж там сталося? Вечеря охолоне! – почала хвилюватися жінка. Надя встала з-за столу і вийшла в коридор. Жінка почула, як Стас з кимось шепочеться по телефону. Надя підійшла ближче до кімнати, прислухалася до розмови чоловіка і застигла від почутого 

Петро набрав цілий багажник картонних коробок і пустих мішків, та й поїхав у село. Він хотів зібрати речі, щоб продати дідову хату. – Ну, з приїздом, Петре, – зустріла його старенька сусідка Марія Петрівна. – Дякую, ось тільки приїзд мій сумний, – сказав Петро. – Хату дідову надумала мати продавати… Сусідка зітхнула і нічого не сказала. Петро розпалив пічку. Вони повечеряли зі старенькою… Увечері Петро почав оглядати шафи. Там був старий одяг, а в комоді були листи. Петро знайшов і свої, дитячі. Він все оглядав будинок, але рука не піднімалася щось прибрати… А коли чоловік заліз на горище, то його серце аж стрепенулося від побаченого