– Оксано, ну що ти в чотирьох стінах сидиш? – у голосі Лідії Сергіївни звучав легкий докір. – Приїжджай до нас на дачу, тут свіже повітря, тиша, краса! Дитині корисно, тобі добре, та й мені приємно вас побачити. Скучила я за вами.
Оксана здивовано застигла. Ось так новина! Її мати ніколи не виявляла особливої ініціативи, коли справа стосувалася молодшого онука. Усі її турботи завжди були спрямовані на дітей старшої доньки Валентини. А тут раптом запрошення, та ще й таким лагідним голосом!
– А Валя там буде? – обережно спитала Оксана.
– Ні, має свої плани, – впевнено відповіла мати. – Ми з батьком повертаємось у п’ятницю, а вас чекаємо у суботу.
Оксана замислилась. Їй не хотілося знову почуватися на другому плані, спостерігаючи, як мати крутиться навколо Валентини та її дітей, забуваючи про Оксану та її малюка. Якби сестра теж збиралася на дачу, вона відмовилася б відразу. Але якщо Валі не буде… Чому б не поїхати? Нарешті їй вдасться побути з матір’ю наодинці, поговорити до душам, провести час разом.
Може, Лідія Сергіївна одумалася? Може, Оксана дочекалася уваги з боку матері?
– Добре, мамо, ми приїдемо, – посміхнувшись, сказала дочка.
Оксана ще не підозрювала, в яку пастку вона щойно потрапила.
– Все ж таки твоя мама молодець, – чоловік Оксани, Олег, вів машину і з усмішкою поглядав на дружину. – Рідко вона такі запрошення робить. Мабуть, вона зрозуміла, що треба поєднувати сім’ю.
Оксана задумливо дивилася у вікно. Щось не давало їй спокою, але вона не могла зрозуміти, що саме. Може, просто незвично, що мати раптом так охоче йшла на контакт?
– Рано радіти. Подивимося, як воно буде, – пробурмотіла вона, але в душі плекала боязку надію.
Дача зустріла їх яскравим сонцем та співом птахів. Лідія Сергіївна вийшла назустріч, взяла онука на руки, поцокала язиком, розчулюючись. Оксана подивилася на це з легким теплом у душі. Невже мама справді хоче проводити з ними час? Здавалося, мрії Оксани здійснюються.
Вона випила чай, трохи побалакала з батьками, розслабилася. А коли Олег поїхав, поцілувавши дружину в щічку та пообіцявши заїхати завтра, Оксана вирішила прилягти, поки є можливість. Внука вона залишила на бабусю, а сама втомлено залізла під ковдру.
Але варто їй заснути, як у будинку пролунали дитячі голоси. Чужі дитячі голоси. То був не її Микола.
Оксана різко розплющила очі, на душі стало тривожно. Вона встала, визирнула в коридор, пройшла далі. У цей момент все раптом стало на свої місця.
Посеред вітальні поралися діти Валентини, розкидаючи іграшки.
Оксана відчула, як гаряча хвиля невдоволення піднялася всередині. Мама, може, й не обманула, але всієї правди не сказала. Валентина не приїхала, зате її діти тут. Дівчина почала здогадуватися про причину запрошення та вирішила підтвердити підозри. Вона вирушила на кухню: велику частину часу мати проводила там.
– Мамо, а що тут роблять мої племінники? – Оксана насилу стримувала роздратування.
Лідія Сергіївна навіть не звела очей від кришіння овочів.
– Ой, та що ти завелася! – спокійно, але вже без колишньої теплоти сказала вона. – Валентина їх залишила на вихідні, у неї справи.
– Ти мені обіцяла, що її не буде! – голос Оксани затремтів від обурення.
Мати важко зітхнула, ніби вона мала повне право бути незадоволеною.
– Ну що ти одразу в звинувачення?! – Лідія Сергіївна похитала головою. – Я що, тебе зовсім обманула? Валі, правда, немає! Лише діти. Невже вони тобі заважають? У тебе і в самої дитини! Я думала, ти мені допоможеш. Між одним та трьома особливої різниці немає.
Оксана відчула, як її всю трясе.
Вона чудово зрозуміла, що трапилося: мати спеціально її заманила, знаючи, що та не приїде, якщо дізнається правду. Тепер відступати не було куди. Олег поїхав, назад зможе забрати її тільки завтра. Доведеться грати роль безкоштовної няні.
День минув на нервах.
Андрій із Сонею гасали подвір’ям, за ними треба було стежити. Лідія Сергіївна готувала і не втручалася, а батько Оксани взагалі пішов копатися на городі, ніби те, що відбувається, зовсім його не торкалося.
– Мамо, ти можеш хоча б трохи посидіти з ними? – Оксана тримала на руках свого малюка, який почав вередувати. – Мені треба заспокоїти Миколку.
– Ой, ну що ти, Оксано! – Мати махнула рукою. – У мене спина, та й м’ясо на сковорідці пропаде, якщо бігатиму туди-сюди. Я ж не молода!
– Ну, зажени їх додому, – невдоволено буркнула Оксана. – Нехай під твоїм наглядом сидять поруч.
– Вони бігають, граються, досліджують світ, як усі діти. Навіщо їм сидіти?. А ось твій поки що лежить, нікуди не дінеться! Поклади його в ліжечко, а сама займайся племінниками, так зручніше буде.
Оксана остовпіла.
– Тобто ти пропонуєш мені залишити мою дитину, щоб ганятися за чужими дітьми?
– Не чужими! Вони ж твої племінники. Ну, а що? – Лідія Сергіївна невинно знизала плечима.
– Андрій і Соня вже самостійні, за ними око та око потрібне, а твоє нікуди далі ліжечка не повзе.
У цей момент Оксана зрозуміла, що помилилася у всьому.
Весь крутилася між своїми обов’язками і нав’язаними турботами.
Андрійко вимазався морозивом – Оксану послали його вмити. Соня закапризувала – Оксані сказали її нагодувати. Довелося ще й умовляти пані. Зате коли Микола почав плакати, а Оксана спробувала його заколисати, мати лише роздратовано шикнула:
– Та поклади ти його на ліжко, все з ним буде нормально! Поплаче та перестане, засне. Іди краще подивися, що там Андрійко робить!
Оксана подивилася на матір майже з жахом.
– Мамо, ти взагалі чуєш себе? Залишити дитину одну? У такому стані?
– Не перебільшуй, – Лідія Сергіївна скривилася. – Раніше ніхто з дітьми так не носився. І що? Усі виросли живі та здорові.
Це стало останньою краплею.
Оксана з останніх сил намагалася стримуватися. Вона намагалася переконати себе, що все не так погано, що мати просто не помічає, як перекладає на неї відповідальність, що їй справді тяжко одній, бо здоров’я вже не те. Але з кожною хвилиною доньці ставало все ясніше: її тут не цінують, а просто використовують. На її допомогу дивляться як на щось належне.
Вона спостерігала, як Лідія Сергіївна дбайливо поправляє кофтинку на Соні, ласкаво гладить по голові Андрійка, а потім знову обертається до неї з наказом, від якого не можна відмовитися. Жодного питання про її самопочуття, жодної спроби допомогти з Миколою. Жодної уваги до дочки та її сина.
Усередині виникла образа. Кожна зайва хвилина, проведена тут, здавалася тортурою. Байдужість в очах матері зачіпала душу Оксани.
Коли настав вечір, вона вийшла в садок, щоб перевести подих. Небо наливалося багрянцем, повітря було прохолодним, але в душі Оксани кипів шторм. Вона дістала телефон, набрала номер чоловіка.
Так більше не можна.
– Олег, забери мене якнайшвидше, – її голос звучав твердо, без вагань.
– Що трапилося? – у трубці почувся неспокій.
Оксана гірко посміхнулася.
– Як завжди. Мене покликали не відпочити, а безкоштовно попрацювати нянькою.
– Я виїжджаю, – коротко відповів чоловік. – Тримайтеся.
Дівчина полегшено видихнула.
Рано-вранці, коли Олег заїхав за ними, Оксана швидко зібрала речі. Мати сиділа на веранді з чашкою кави, хмурячись і всім своїм виглядом показуючи невдоволення.
– Ну звичайно! – зітхнула вона, тільки-но Оксана вийшла з валізою. – Досить мені попросити про допомогу, як ти одразу біжиш! Ось згадаєш про мене, коли тобі щось знадобиться!
Оксана подивилася на неї спокійно, без колишнього болю. За ніч емоції трохи вщухли. На зміну їм прийшли лід і порожнеча, а ще – усвідомлення того, що всі її надії на просвітлення мами були наївними і не розумними.
– Мамо, ти не просила допомоги, – тихо, але твердо сказала вона. – Ти обманом заманила мене сюди, щоб перекласти на мене своїх улюбленців.
Лідія Сергіївна підібгала губи.
– Та як ти можеш так казати?! – сплеснула вона руками. – Я ж хотіла, щоби ти відпочила!
– Із чужими дітьми на руках? – Оксана посміхнулася. – Ні, дякую, я додому.
Вона розвернулась і попрямувала до машини. На душі було спокійно. Дивно спокійно.
Матері довелося самій возитися з онуками. Її хитрий план обернувся проти неї самої. Оксана остаточно розлучилася зі своїми ілюзіями.
Вона більше не чекатиме від матері те, що та просто не хоче і не здатна дати.
