Життєві історії

Віра повернулася додому з магазину. Зайшла на кухню, ввімкнула світло і побачила свого чоловіка Андрія. – Ти чому в темряві сидиш? – одразу запитала вона. – Нам треба серйозно поговорити, – тихо сказав Андрій. – Про що? – усміхнулася жінка. – Не до жартів зараз! – серйозно сказав Андрій. – Це тобі! Чоловік поклав якийсь конверт на стіл. – Що це? – не зрозуміла Віра. – Я надіюсь ти сприймеш все спокійно, – додав чоловік. Віра взяла конверт, відкрила його і застигла від побаченого

Віра не любила бути відвертою, та й подруг у неї не було. Так і склався образ сильної жінки. На роботі вона познайомилася з Андрієм. Він проводжав її додому, ненав’язливо доглядав і одного разу запропонував одружитися. Віра обіцяла подумати, але відразу сказала:

– Та жартую я, звичайно, згодна.

Андрія не бентежило те, що жінка була старша за нього на п’ять років, виглядала вона чудово, до того ж у неї приваблива усмішка і гарна фігура. Вони з’їхалися. Андрій мав свою квартиру, його мати йому віддала, а сама Софія Григорівна переїхала до їхнього будиночка в передмісті.

Сімейне життя складалося щасливо, молоді кохали одне одного. Побут влаштований, квартира є, а мати Андрія постійно допомагала їм, навіть пригощала домашніми продуктами. Андрій добре заробляв. Вони почали потихеньку відкладати гроші та збирати на машину.

Машину купили. Через три роки народився син, такий бажаний та довгоочікуваний. Минали роки. Син пішов до школи. Він любив тваринок і часто приносив додому бездомних кошенят та цуценят. Андрій потім відвозив їх у село, де жила його мати. Тварин він не любив, та й шкода у квартирі від них була  не маленька.

– Що? Знову новий вихованець! Як ви дістали, я на роботі скоро ночуватиму, сил моїх більше немає.

І іноді Андрій залишався на ніч на роботі. Це зауважила секретарка директора Марина, гарненька жінка, вся така доглянута і з пильним поглядом.

– Що це, Андрію Івановичу, вас дружина з дому виганяє?

– Мариночко, ви вже вибачте, нікому не розповідайте. Я сам йду з дому, це мій вибір – тут на дивані переночувати.

Марина зрозуміло посміхнулася. Спільна таємниця, це добре, задумалася вона. Жінка повелася правильно, і вони почали зустрічатися з Андрієм.

Віра не могла заборонити синові допомагати бездомним тваринам, адже їй самій було шкода, і сина вона вчила людяності. Вони з ним годували котиків, собачок. Допомагали, носили до підвалу, сварилися через них із сусідами. А Андрій любив чистоту та комфорт у будинку. Він вважав так – тварини повинні жити лише у приватних будинках, а не у  квартирах, і навіть тимчасово він не хотів їх бачити поряд із собою.

Софія Григорівна почала нездужати. Вона вже погано ходила, і за нею потрібен був догляд. Віра їздила до неї у свої вихідні, допомагала по дому, готувала, прала. Свекруха ніколи не сумнівалася, що син зробив правильний вибір, узявши її за дружину. Але свекрусі ставало дедалі гірше, характер її псувався. Вірі іноді здавалося, що легше було б працювати на двох, а то й трьох роботах, ніж доглядати цю жінку з її постійними примхами та скаргами на здоров’я та на своє життя.

Їй було шкода маму чоловіка. Сама Віра давно осиротіла і вважала Софію Григорівну своєю другою мамою. Віра давно не стригла своє волосся, в ньому з’явилася сивина. Вона збирала його у довгий хвостик. Вона не робила манікюр, та й зморшок на очах побільшало. Через брак часу вона майже не бачила свого чоловіка, а потім раптом помітила, що в його поведінці почалися серйозні зміни.

Від Віри так і віяло втомою. Нелегко було жити на два будинки. Із чоловіком вони давно не були близькі. Іноді вона замислювалася, а чи не завів Андрій собі коханку? У їхньому колективі було багато гарних та молодих жінок, а він і у свої сорок років був досить привабливим чоловіком. Віра відчувала холод від нього до неї.

Від такого життя Віра почала погано почуватися, вона змарніла. Андрій вже майже не ночував удома, ночував він у Марини у її квартирі. Їхній роман набирав обертів. Вони разом проводили дозвілля та збиралися їхати до моря. Андрій місяць не з’являвся вдома і вирішив порозумітися з дружиною.

– Віро, я обіймаю хорошу керівну посаду і мені потрібна дружина, яка б відповідала моєму статусу. Ти пробач, але ти не підходиш під мої запити. Дякую за допомогу мамі, але тварин виходжувати тебе ніхто не просив! Могла б і стежити за собою хоч інколи. А взагалі, роби як знаєш, мені все одно. Я вирішив подати на розлучення. Ось, візьми гроші, на початок тобі вистачить, – і він недбало кинув на стіл конверт з купюрами. – Так, і давай звільняй квартиру, вона моя.

– Не потрібні мені твої подачки, не хочу затьмарювати твоє нове щасливе життя, але повинна тебе засмутити, мій любий. Твоя мама оформила дарчу на цю квартиру на мене, а тобі належатиме її сільський будинок, але тільки після того, як її не стане. Так що ти звільняй квартиру, будь ласка. Я вже давно знаю про твою другу сім’ю, розлучатися згодна. Я вирішила так – ми з сином житимемо в селі з твоєю матір’ю, а тут поселимо квартирантів. Машину можемо поділити порівну. Тож прощай, збирай речі.

Обличчя Андрія витяглося, він просто застиг. Такої підлості він не очікував! А головне від кого? Від рідної матері! Він тут же хотів вибачитися, адже він розраховував на цю квартиру, та й Марина навряд чи прийме бездомного до себе, але Віра не стала його слухати.

Прожив він із Мариною лише рік.

– Я в себе вдома, не подобається, можеш іти. На роботі, на дивані переночуєш, тобі ж не звикати. І не смій на мене підвищувати голос і озвучувати свої прохання, я тобі не хатня робітниця, – казала вона йому.

Він часто згадуючи свою Віру, але розумів, що вона не пробачить. А мама? Мама прийме сина?

Вам також має сподобатись...

Роман з дружиною Оксаною вирішили зʼїздити в село. Там жила мати Романа, баба Зіна. Вони хотіли викопати самотній старенькій картоплю й допомогти по-господарству. На підмогу взяли й синів – Сергія та Миколу… Наступного ранку всі встали вдосвіта. До села, де жила мати Романа, їхати було добрих тридцять кілометрів, і години до десятої треба доїхати, щоб до вечора всю картоплю викопати! Ну це дрібниця – сини дорослі, здорові… Приїхали вони в село. Вся родина по-хазяйськи зайшла на подвір’я і раптом зупинилася. Вони так і стали біля воріт, не вірячи своїм очам

У Насті, нещодавно, не стало чоловіка. Жінка важко переживала втрату. Але прийшов час піти подати документи на вступ у спадок. Сидячи у нотаріуса, Настя не могла повірити, що їй кажуть. – Ви не можете претендувати на цей будинок, – раптом сказалв нотаріус. – Ваш чоловік заповів його іншій людині. Нотаріус назвала прізвище та ім’я цієї людини. Настя забрала документи і пішла додому. Через кілька днів, коли жінка, отямилася від таких новин, вирішила знайти людину, якій Віктор заповів будинок. І Настя дізналася про чоловіка таке, що навіть і уявити не могла

Софія повернулася з роботи і раптом застала свого чоловіка за незрозумілим заняттям… Михайло зроду не читав склад продуктів! А тут він сидів за столом і тримав у руках гарну бляшану коробку з печивом, уважно вивчаючи склад. – Мишко, ти чого це? – посміхнулася вона, знімаючи туфлі. – За здоровʼя взявся, чи що? Що це за печиво таке? – Та ні, Софійко, це просто… – Мишко чомусь застиг. – Це не для мене, це для Оксани Миколаївни. Софія примружилася і підійшла до чоловіка. – Для кого? – запитала вона. – Та у нас на роботі новенька… – сказав Михайло. У Софії ледь земля не пішла з-під ніг від почутого

Дмитро тільки-но повернувся додому з роботи, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила його колишня дружина. – Слухаю! – сказав він, піднявши слухавку. – Привіт, маєш хвилинку? Я щодо нашого сина! – пояснила Рита. – Звісно, – кивнув Дмитро. – Максим дуже на тебе ображений, я думаю тобі потрібно перед ним вибачитися, – несподівано заявила колишня дружина. – Ти про що? – уточнив Дмитро. – На що він міг образитись? – На фото! Зараз сам все зрозумієш, – єхидно сказала Рита. За секунду та телефон чоловіка прийшло повідомлення з прикріпленими до нього фото. Дмитро відкрив повідомлення, глянув на фотографії і…ахнув від побаченого