Життєві історії

Юрко з дружиною Марічкою зібралися до тещі на дачу. Чоловік планував гарненько відпочити від міста в селі. Заздалегідь вони поїхали в магазин купити продуктів. – Це що ще таке?! – здивовано запитав Юрко в магазині. – Шашлик, – відповіла дружина. – Думаєш, дві упаковки нам не вистачить? – Я хотів купити м’ясо й замаринувати сам! – обурився Юрко. – Ти їдеш відпочивати, коли тобі маринувати м’ясо? – посміхнулася Марічка. Через двадцять хвилин вони вже були біля будинку батьків дружини. Юрко вийшов з машини, глянув на свою тещу, яка сиділа біля підʼїзду, й руками сплеснув від побаченого

Про те, що так станеться, Юрій навіть не підозрював. Теща приїхала у гості за тиждень до свят і запросила відпочити на природі.

Вона довго і з захопленням розповідала про свої юнацькі пригоди навесни і влітку, про багаття, печену картоплю й чарівні заходи сонця, що Юрій рішуче сказав як у ЗАГСі: «Так!».

І став планувати все на вихідні.

Тетяна Сергіївна посміхнулася у відповідь, але якось радісніше, аніж зазвичай.

Чоловік її, Анатолій Степанович несподівано поїхав до кінця травня, доглядати слабих батьків, тому Юрій запропонував тещі довезти її і розсаду на дачу на своїй машині.

Та й продуктів на чотири дні, хай і на трьох осіб, треба було купити достатньо.

Юрій був міським. І так вийшло, не обтяженим дачними та городніми справами. Батьки дачі не мали, бабусь, дідусів, до яких треба було їздити допомагати влітку, молодик теж не мав. Земля Юрка не тягла до себе, він був до неї байдужий, не привчений і зв’язуватися з нею не планував.

Минулого року на дачу молодята заїжджали кілька разів: на шашлики і зібрати врожай, тож одразу підступу Юрій не помітив. А дружина його змовницьки посміхнулася матері і навіть підморгнула. Про те, що вони мали домовленість, Юрій дізнався набагато пізніше.

До відпочинку Юрій став готуватися заздалегідь, ґрунтовно. Став цікавитися, як краще замаринувати м’ясо і де купити найсвіжіше. Але Марічка несподівано всі зусилля зупинила на корені, поклавши в продуктовий візок дві упаковки готового шашлику.

– Це що ще таке? – здивовано спитав Юрко, зупинившись прямо посередині торгового залу в магазині.

– Шашлик. Думаєш, дві упаковки не вистачить? – Марійка подивилася задумливо у візок.

– Я хотів купити м’ясо й замаринувати сам! – обурився Юрко.

– Ти їдеш відпочивати, коли тобі маринувати м’ясо? Поки приїдемо, поки туди-сюди, втомишся.

Юрко, звичайно, задумувався про те, як можна втомитися нічого не роблячи, але знову підступу не помітив. А Марія виявилася правою і туди-сюди займе весь вільний час.

– Спе-е-ка, – сказав Юрко, відчиняючи двері під’їзду. – Треба було ще дві футболки білі із собою взяти, переодягнутися.

– Навіщо? – здивувалася дружина. – Там є у що переодягнутися.

Юрко знизав плечима. Він дуже любив свої футболки, дорогі, щільні, чиста бавовна, в них він почував себе комфортно.

Через двадцять хвилин вони вже були біля будинку батьків дружини.

Юрко вийшов з машини, глянув на тещу, яка сиділа біля підʼїзду й руками сплеснув від побаченого.

На лавці, заставленій зеленню, мов у оранжереї, сиділа Тетяна Сергіївна в вся в розсаді і якихось рослинах!

Юрко уважно оцінив масштаби зелені й повів лівою бровою, одночасно сказавши: «Оце так…»

– Привіт, мої любі! Це ще не все. Юрко, але в тебе маленька машина, все не влізе.

Ще пів години Юрій намагався помістити всю зелень тещі в салон, багажник. Застелити довелося все, щоб вмістилася розсада, не забруднивши салон. Дві квітки він забрав назад додому, чим засмутив Тетяну Сергіївну.

– Ще потім зʼїздимо на дачу, тоді й привеземо.

– Точно? – перепитала вона.

І Юрій, дивлячись тещі прямо в очі, сказав: “Точно”.

Відповідь жінку заспокоїла. Вона взяла в руки коробку з розсадою і сіла в автомобіль.

Через дві години вони були на місці. Юрко вийшов із машини і з задоволенням потягнувся. Запах багаття, пташки біля найближчого лісу співають, дачники спокійно пораються на своїх ділянках.

– Розсаду на веранду, машину під навіс, – не давши йому видихнути, закомандувала Тетяна Сергіївна.

Юрко потер руки і взявся до справи. Особливо він не поспішав, тільки половина дня минула, сонце, піднявшись високо, дарувало таке перше довгоочікуване тепло після сірих буднів, що хотілося лягти в гамак і заплющити очі.

– Юр-ко-о-о! – почувся голос тещі з хати.

Він підійшов до дверей і зупинився.

Тетяна Сергіївна стояла на критій веранді з витягнутими руками. У кожній з них було м’ята, запрана і давно вицвіла футболка.

– Яку тобі?

Юрко згадав свої білі, м’які футболки і невдоволено взяв ту, що була світлішою. Розтягнута безформна тканина обтягла тіло і почала лоскотати.

– О, тобі личить пісочний, – усміхнулася дружина, побачивши чоловіка у старій футболці, коли виходила з будиночка.

На ній теж було вдягнуте щось безглузде. Юрко скривився.

– Шорти там батька ще є, – запропонувала теща, але Юрко відмовився.

Що було далі, Юрко вже пам’ятав погано. Перед його очима блимав культиватор, сікач і кущі малини, скрипуча хвіртка, насос, який прибирали на зиму і він не ставав на місце, вода в бочці, в умивальнику, у тазиках, відрах. На кілька секунд до цієї води можна було торкнутися, але одразу виникали нові справи.

Сонце несподівано сіло за найближчий лісок. Руки дуже свербіли після зустрічі з молодими кущами кропиви та малини.

Шия почервонівши. Ноги й руки гули. Одне пам’ятав Юрко добре, що з кожним новим проханням він збільшував темп, щоб почати швидше відпочивати. Про те, що Юрко не їв з самого ранку, він і не згадав, просто звалившись на ліжко майже опівночі.

Перший день відпочинку із трьох закінчився.

Наступного ранку Юрій просто не захотів вставати з ліжка. Марічка кілька разів приходила в кімнату і трусила чоловіка за плече.

– Чоловік у тебе зовсім слабенький, – почув Юрій з кухні слова тещі і повернувся на інший бік.

Голод змусив його встати о дев’ятій ранку. На кухонному столі було чисто. Юрко став гриміти кришками каструль і діловито виглядати у вікно. На заклик його шлунка ніхто з жінок не прийшов. Довелося їсти те, що він знайшов у холодильнику.

Тетяна Сергіївна, Юрія, який вийшов на ґанок, помітила одразу й усміхнулася.

– Ну зятьку, ти готовий продовжувати відпочивати?

Юрко посміхнувся:

– Підступна ви жінка, Тетяно Сергіївно, і план у вас підступний. Я готовий, а ось чи готові ви?

– Я? – здивовано повела бровою теща.

– Працівника годувати треба – це раз, і два – план роботи на всі дні озвучувати треба заздалегідь, щоб у цього самого працівника, тобто в мене, було уявлення про це все, – Юрко намалював у повітрі рукою коло і поклав руки в кишені. – То що, план роботи є?

– Є, любий, працюємо з сьомої ранку і о-о-н до того паркану, – засміялася дружина, поправляючи хустку в себе на голові.

– І ти туди ж! Я на третій день ляжу між цими грядками, і на тому все. Ні. Хочете допомоги – приймайте те, що я дам.

– Марійко, де ти такого хитрого знайшла? – дивувалася мати.

Тепер Юрій розумів свого тестя, який кинув усе і поїхав до батьків.

Тетяна Сергіївна зняла рукавички і, вперши руки в боки, почала вирішувати, що для неї важливіше.

О шостій годині Юрко вже смажив шашлик. На привабливий запах шашлику прийшла дружина, потім, покинувши роботу, зазирнула до столу й теща.

За розмовами, їжею потягнувся час, захотілося розмовляти і розмовляти. Чайник ставили тричі.

– У нас лише 10 сотих, а там за нами ділянку продають без будиночка, думаю взяти, а що, землі вдвічі буде більше, – раптом перевела тему теща.

– Тетяно Сергіївно, куди вам 20 соток, вам і 10 з головою вистачає? Хто вам допомагатиме?

– А ти? Хіба не будеш?

– А я тільки на десяти можу, – засміявся Юрко.

Дружина погодилася і теж засміялася.

– Вам з Марічкою дача дістанеться після нас, засадіть 20 соток, це ж он яка підмога.

– Ми працюємо, мамо, а тут же ж жити треба на цих грядках, серед цих парників. Те полити, те прополоти. Ні. Десять є та й вистачить.

Тетяна Сергіївна хотіла ще щось додати, але замовкла. Сиділи вони дуже добре, краще так і продовжувати.

А потім почала розповідь:

– Пам’ятаю, ми копати картоплю поїхали…

– Підступний план у вас на осінь, я так подивлюся. З весни мене починаєте готувати, – не втримався Юрко.

– Ой та ну тебе! – махнула рукою теща. – Слухайте, розкажу…

Юрко перезирнувся з Марічкою, вони посміхнулися і сіли слухати захоплюючі розповіді про молодість Тетяни Сергіївни…

Вам також має сподобатись...

В Ігоря не стало діда. Тітка Валя, сестра покійного, схлипувала у слухавку: – Ось так, Ігорчику. Вчора ще гриби закривав, а сьогодні вранці – все. Серце. Поминки післязавтра… Ігор приїхав на поминки з дружиною Катею. У дідовій хаті нічого не змінилося. Ті ж самі старі фотографії на стінах, той самий запах груш і чомусь полину, той самий скрип підлоги. Тільки самого діда вже немає… Тітка Валя метушилася, пропонувала всім чай. Катя намагалася допомогти з приготуванням, але її чемно випроваджували. А вночі Ігор не міг заснути. Все ходив по хаті. У кутку стояв старий сервант. Ігор відкрив його і застиг від побаченого

Світлана зайшла в будинок до свекрухи. – Мамо, я вам сиру принесла! Домашній, від Ніни Степанівни! – гукнула вона з коридору. – Дякую, Світлано. Поклади в холодильник, – відгукнулася Ганна Петрівна. Світлана, брязкаючи підборами, пройшла на кухню. Раптом, її погляд миттєво помітив краєчок паперу, який виглядав з-під скаретини на кухонному столі. – Що це там, мамо? Документи якісь? – зацікавилася Світлана. – Та, старі квитанції розбираю, – сказала свекруха. – А чому ховаєте? – невістка рішуче потягла за листок. – Дайте я гляну! Світлана пробігла очима по тексту і застигла від прочитаного

Наталя готувала на кухні вечері, коли почула, як з кімнати дзвонить її телефон. – Толік, принеси будь-ласка мій телефон, – гукнула вона до чоловіка. Через декілька секунд на кухню з’явився Анатолій. – Хто там дзвонить? – запитала Наталка. – Написано “тато”, – байдуже відповів чоловік. – Як “тато”? Ти добре подивився? – підозріло запитала Наталка. – Ну так. Ось сама глянь, – Анатолій повернув екран телефону до дружини. – Цього не може бути! Мого батька не стало, – здивувалася жінка. Наталка швидко забрала телефон з рук чоловіка, підняла слухавку і заціпеніла від почутого

Віктор повернувся з роботи пізно. – Ну що, вклала нашого хлопчика? – запитав він дружину Юлю. – Він не плакав більше? А їв добре? – Ні, не плакав, навпаки! – сказала Юля. – Ми чекали, коли наш тато з роботи прийде. Але Сашко почав позіхати і я його вклала спати… Вітю ходімо я тебе погодую! Іди мий руки, я борщик розігрію… – Добре, Юлечко, йду, – посміхнувся Віктор. Одружені вони були дванадцять років, але своїх дітей народити не вдалося. Три роки тому вони всиновили зовсім маленького Сашка. Якось Юля почула вночі дивні звуки з кімнати сина. Вона відкрила двері й застигла від несподіванки