Життєві історії

Юрко з дружиною Марічкою зібралися до тещі на дачу. Чоловік планував гарненько відпочити від міста в селі. Заздалегідь вони поїхали в магазин купити продуктів. – Це що ще таке?! – здивовано запитав Юрко в магазині. – Шашлик, – відповіла дружина. – Думаєш, дві упаковки нам не вистачить? – Я хотів купити м’ясо й замаринувати сам! – обурився Юрко. – Ти їдеш відпочивати, коли тобі маринувати м’ясо? – посміхнулася Марічка. Через двадцять хвилин вони вже були біля будинку батьків дружини. Юрко вийшов з машини, глянув на свою тещу, яка сиділа біля підʼїзду, й руками сплеснув від побаченого

Про те, що так станеться, Юрій навіть не підозрював. Теща приїхала у гості за тиждень до свят і запросила відпочити на природі.

Вона довго і з захопленням розповідала про свої юнацькі пригоди навесни і влітку, про багаття, печену картоплю й чарівні заходи сонця, що Юрій рішуче сказав як у ЗАГСі: «Так!».

І став планувати все на вихідні.

Тетяна Сергіївна посміхнулася у відповідь, але якось радісніше, аніж зазвичай.

Чоловік її, Анатолій Степанович несподівано поїхав до кінця травня, доглядати слабих батьків, тому Юрій запропонував тещі довезти її і розсаду на дачу на своїй машині.

Та й продуктів на чотири дні, хай і на трьох осіб, треба було купити достатньо.

Юрій був міським. І так вийшло, не обтяженим дачними та городніми справами. Батьки дачі не мали, бабусь, дідусів, до яких треба було їздити допомагати влітку, молодик теж не мав. Земля Юрка не тягла до себе, він був до неї байдужий, не привчений і зв’язуватися з нею не планував.

Минулого року на дачу молодята заїжджали кілька разів: на шашлики і зібрати врожай, тож одразу підступу Юрій не помітив. А дружина його змовницьки посміхнулася матері і навіть підморгнула. Про те, що вони мали домовленість, Юрій дізнався набагато пізніше.

До відпочинку Юрій став готуватися заздалегідь, ґрунтовно. Став цікавитися, як краще замаринувати м’ясо і де купити найсвіжіше. Але Марічка несподівано всі зусилля зупинила на корені, поклавши в продуктовий візок дві упаковки готового шашлику.

– Це що ще таке? – здивовано спитав Юрко, зупинившись прямо посередині торгового залу в магазині.

– Шашлик. Думаєш, дві упаковки не вистачить? – Марійка подивилася задумливо у візок.

– Я хотів купити м’ясо й замаринувати сам! – обурився Юрко.

– Ти їдеш відпочивати, коли тобі маринувати м’ясо? Поки приїдемо, поки туди-сюди, втомишся.

Юрко, звичайно, задумувався про те, як можна втомитися нічого не роблячи, але знову підступу не помітив. А Марія виявилася правою і туди-сюди займе весь вільний час.

– Спе-е-ка, – сказав Юрко, відчиняючи двері під’їзду. – Треба було ще дві футболки білі із собою взяти, переодягнутися.

– Навіщо? – здивувалася дружина. – Там є у що переодягнутися.

Юрко знизав плечима. Він дуже любив свої футболки, дорогі, щільні, чиста бавовна, в них він почував себе комфортно.

Через двадцять хвилин вони вже були біля будинку батьків дружини.

Юрко вийшов з машини, глянув на тещу, яка сиділа біля підʼїзду й руками сплеснув від побаченого.

На лавці, заставленій зеленню, мов у оранжереї, сиділа Тетяна Сергіївна в вся в розсаді і якихось рослинах!

Юрко уважно оцінив масштаби зелені й повів лівою бровою, одночасно сказавши: «Оце так…»

– Привіт, мої любі! Це ще не все. Юрко, але в тебе маленька машина, все не влізе.

Ще пів години Юрій намагався помістити всю зелень тещі в салон, багажник. Застелити довелося все, щоб вмістилася розсада, не забруднивши салон. Дві квітки він забрав назад додому, чим засмутив Тетяну Сергіївну.

– Ще потім зʼїздимо на дачу, тоді й привеземо.

– Точно? – перепитала вона.

І Юрій, дивлячись тещі прямо в очі, сказав: “Точно”.

Відповідь жінку заспокоїла. Вона взяла в руки коробку з розсадою і сіла в автомобіль.

Через дві години вони були на місці. Юрко вийшов із машини і з задоволенням потягнувся. Запах багаття, пташки біля найближчого лісу співають, дачники спокійно пораються на своїх ділянках.

– Розсаду на веранду, машину під навіс, – не давши йому видихнути, закомандувала Тетяна Сергіївна.

Юрко потер руки і взявся до справи. Особливо він не поспішав, тільки половина дня минула, сонце, піднявшись високо, дарувало таке перше довгоочікуване тепло після сірих буднів, що хотілося лягти в гамак і заплющити очі.

– Юр-ко-о-о! – почувся голос тещі з хати.

Він підійшов до дверей і зупинився.

Тетяна Сергіївна стояла на критій веранді з витягнутими руками. У кожній з них було м’ята, запрана і давно вицвіла футболка.

– Яку тобі?

Юрко згадав свої білі, м’які футболки і невдоволено взяв ту, що була світлішою. Розтягнута безформна тканина обтягла тіло і почала лоскотати.

– О, тобі личить пісочний, – усміхнулася дружина, побачивши чоловіка у старій футболці, коли виходила з будиночка.

На ній теж було вдягнуте щось безглузде. Юрко скривився.

– Шорти там батька ще є, – запропонувала теща, але Юрко відмовився.

Що було далі, Юрко вже пам’ятав погано. Перед його очима блимав культиватор, сікач і кущі малини, скрипуча хвіртка, насос, який прибирали на зиму і він не ставав на місце, вода в бочці, в умивальнику, у тазиках, відрах. На кілька секунд до цієї води можна було торкнутися, але одразу виникали нові справи.

Сонце несподівано сіло за найближчий лісок. Руки дуже свербіли після зустрічі з молодими кущами кропиви та малини.

Шия почервонівши. Ноги й руки гули. Одне пам’ятав Юрко добре, що з кожним новим проханням він збільшував темп, щоб почати швидше відпочивати. Про те, що Юрко не їв з самого ранку, він і не згадав, просто звалившись на ліжко майже опівночі.

Перший день відпочинку із трьох закінчився.

Наступного ранку Юрій просто не захотів вставати з ліжка. Марічка кілька разів приходила в кімнату і трусила чоловіка за плече.

– Чоловік у тебе зовсім слабенький, – почув Юрій з кухні слова тещі і повернувся на інший бік.

Голод змусив його встати о дев’ятій ранку. На кухонному столі було чисто. Юрко став гриміти кришками каструль і діловито виглядати у вікно. На заклик його шлунка ніхто з жінок не прийшов. Довелося їсти те, що він знайшов у холодильнику.

Тетяна Сергіївна, Юрія, який вийшов на ґанок, помітила одразу й усміхнулася.

– Ну зятьку, ти готовий продовжувати відпочивати?

Юрко посміхнувся:

– Підступна ви жінка, Тетяно Сергіївно, і план у вас підступний. Я готовий, а ось чи готові ви?

– Я? – здивовано повела бровою теща.

– Працівника годувати треба – це раз, і два – план роботи на всі дні озвучувати треба заздалегідь, щоб у цього самого працівника, тобто в мене, було уявлення про це все, – Юрко намалював у повітрі рукою коло і поклав руки в кишені. – То що, план роботи є?

– Є, любий, працюємо з сьомої ранку і о-о-н до того паркану, – засміялася дружина, поправляючи хустку в себе на голові.

– І ти туди ж! Я на третій день ляжу між цими грядками, і на тому все. Ні. Хочете допомоги – приймайте те, що я дам.

– Марійко, де ти такого хитрого знайшла? – дивувалася мати.

Тепер Юрій розумів свого тестя, який кинув усе і поїхав до батьків.

Тетяна Сергіївна зняла рукавички і, вперши руки в боки, почала вирішувати, що для неї важливіше.

О шостій годині Юрко вже смажив шашлик. На привабливий запах шашлику прийшла дружина, потім, покинувши роботу, зазирнула до столу й теща.

За розмовами, їжею потягнувся час, захотілося розмовляти і розмовляти. Чайник ставили тричі.

– У нас лише 10 сотих, а там за нами ділянку продають без будиночка, думаю взяти, а що, землі вдвічі буде більше, – раптом перевела тему теща.

– Тетяно Сергіївно, куди вам 20 соток, вам і 10 з головою вистачає? Хто вам допомагатиме?

– А ти? Хіба не будеш?

– А я тільки на десяти можу, – засміявся Юрко.

Дружина погодилася і теж засміялася.

– Вам з Марічкою дача дістанеться після нас, засадіть 20 соток, це ж он яка підмога.

– Ми працюємо, мамо, а тут же ж жити треба на цих грядках, серед цих парників. Те полити, те прополоти. Ні. Десять є та й вистачить.

Тетяна Сергіївна хотіла ще щось додати, але замовкла. Сиділи вони дуже добре, краще так і продовжувати.

А потім почала розповідь:

– Пам’ятаю, ми копати картоплю поїхали…

– Підступний план у вас на осінь, я так подивлюся. З весни мене починаєте готувати, – не втримався Юрко.

– Ой та ну тебе! – махнула рукою теща. – Слухайте, розкажу…

Юрко перезирнувся з Марічкою, вони посміхнулися і сіли слухати захоплюючі розповіді про молодість Тетяни Сергіївни…

Вам також має сподобатись...

Ігор вийшов із кафе після поминального обіду. Син пропонував підвезти, але він відмовився. – Пройдусь. Мені потрібно, прийти в себе, – сказав чоловік синові у відповідь на його занепокоєння. Пішов Ігор додому. Подумалося йому – адже там зараз порожня квартира. Вдома нікого. І тепер так буде до кінця днів. – Люба, як мені тепер жити без тебе, – знову і знову запитував Ігор. В роздумах чоловік зайшов до квартири, пройшов на кухню. Раптом у квартиру подзвонили, Ігор відкрив двері, подивився хто прийшов і застиг від несподіванки

Ігор був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила подруга його дружини Оля. – Привіт, треба поговорити. Давай зустрінемось, – одразу сказала Оля. – Привіт. Заходь до нас, там і поговоримо, – відповів чоловік. – Я не можу, – схлипнула Ольга. – Юля заборонила. – Заборонила? – здивувався чоловік. – То ти прийдеш? – ще раз запитала Оля. – Ти повинен дещо дізнатися! – Гаразд, зайду, – невдоволено кинув Ігор. Після роботи чоловік  приїхав до Ольги. – Розповідай, що у вас сталося? – з порога запитав він. – Юля, про все здогадалася, – тихо сказала Ольга. – Юля? Про що здогадалась? – Ігор здивовано дивився на Олю, нічого не розуміючи

Олег гарненько повечеряв, і, залишивши на столі брудний посуд, подався у вітальню. Він зручно вмостився на дивані з газетою в руках і вирішив поговорити з дружиною Вірою. – Віро, ти віриш у дива? – гукнув Олег дружині. Віра подивилася на брудний посуд, перевела погляд на курочку, яка розморожувалася для того, щоб вона коханому чоловікові могла на завтра обід приготувати, і замислилася над його питанням. – Віро, ти чого мовчиш? Я ж із тобою розмовляю! Ти віриш в чудеса? – повторив своє запитання Олег. – Віро, я з ким розмовляю?! Аж тут сталося несподіване

Ліда мила посуд на кухні, коли у двері подзвонили. – Коханий, відкрий! – гукнула вона до чоловіка. Михайло вийшов у коридор, відкрив двері. – Лідо, тут тебе питають, – сказав Михайло, зайшовши на кухню. – Мене? – Ліда вийшла до коридору. – Ні, це не до мене, напевно помилилися. Закрий двері. На порозі стояв чоловік. Вона хотіла вже йти, але він раптом заговорив. – Лідо, дочко. Вислухай мене, – раптом сказав «гість». – У тебе є батько? А чому він не був на нашому весіллі? – Михайло здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається