– Наш хлопчик розумний, освічений! Юрист у великій фірмі! Господи, і знайшов собі не зрозумій кого!
Ніна Григорівна капала собі краплі у склянку з водою, намагаючись не збитися з рахунку. Та як тут не збитися, коли на на душі таке хвилювання!
– Та годі тобі, Ніно, – м’яко промовив чоловік. – Звичайно, Ганна зірок з неба не хапає, закінчила лише коледж. Але мені здалося, що дівчинка вона гарна, добра…
– А цього недостатньо, щоб бути гідною парою нашому Іванові! – Промовила вона і відразу важко зітхнула. Збилася, таки! Ну, гаразд, зайві пара крапель не завадять.
Випивши залпом вміст склянки, Ніна Георгіївна продовжила розмову.
– А діти?
– Що, діти? – спитав Віктор Петрович.
– А якщо в них діти підуть? Будуть такими ж, як вона!
Вся справа в тому, що сьогодні їхній син Іван, їхня гордість і радість, привів у дім свою наречену. І нею виявилася дівчина із села. Закінчила коледж, відучившись на перукаря. І зуміла відхопити такого розумного та вихованого чоловіка!
Чи бачите, він до неї стригтися прийшов і закохався. Прям історія про попелюшку, та ось тільки щасливого кінця для цієї історії Ніна Григорівна не уявляла.
Не таку дружину вона хотіла для свого сина. Вона хотіла, щоб він познайомився із дівчиною свого рівня. Освіченою, з інтелігентної родини, з добрими батьками. А ця Ганна не має батька, а мати гульбанить. І сама вона – взірець поганого смаку! Губи накачені, вії довжелезні. А в чому вона прийшла на вечерю до батьків майбутнього чоловіка? Коротка сукня з великим декольте! Неприпустимо!
Звичайно, Ніна Григорівна розуміла, що привабило Івана до цієї дівчини. Фігура у неї хороша, ноги довгі. Але ж не це головне у шлюбі! Краса набридне, а що буде робити Іван, коли зрозуміє, що з дружиною і поговорити нема про що? Вони ж із різних світів!
Але сказати прямо синові Ніна Григорівна це не могла. Єдине, що вона зробила, то це попросила їх не поспішати.
– Для чого поспіх? – з посмішкою запитала вона, намагаючись не зустрічатися поглядом з Ганною. – Поживіть разом, спробуйте спільний побут, а потім вже весілля зіграєте. “Якщо не розбіжетеся” – додала вона про себе.
Іван, начебто, і не проти був. Ганна нічого не сказала, але Ніна Григорівна підозрювала, що вона наполягатиме на шлюбі. Хоч і не розумна вона, але явно хитра. Розуміє, що може згаяти своє щастя.
І коли молодята поїхали, жінка одразу кинулася до аптечки. Їй треба було заспокоїтись.
Проте Іван та Ганна її послухали. Вони з’їхалися, сказавши, що весілля відбудеться не раніше, ніж за рік. І дуже Ніна Григорівна сподівалася, що за цей рік Іван розчарується у нареченій. Адже не лише вони в ліжку разом будуть, а й з друзями бачитись, вечорами вечеряти. Отут і відкриються у сина очі, коли він зрозуміє, що Ганна йому не пара.
Але незабаром Ніні Григорівні довелося відкласти переживання з приводу майбутнього її сина, бо до їхньої родини прийшла біда. Віктора Петровича зліг. На щастя, прогноз був оптимістичний, але якийсь час вставати з ліжка не міг.
Ніна Григорівна перетворилася на доглядальницю власного чоловіка. На її щастя, вона не працювала, і могла цілий день перебувати разом із чоловіком.
Але з’ясувалося, що догляд за нездужою людиною – досить складне заняття. Але вона не сумувала, казала, що все гаразд. Тому що Віктор Петрович і так почував себе дуже некомфортно, розуміючи, що став обтяжувати власну дружину. Він намагався якнайшвидше стати на ноги, займався з спеціалістами, прагнув щоб якнайшвидше стало краще.
І все ж таки, Ніні Григорівні доводилося несолодко. Їжа була лише дієтичною, і доводилося готувати самій. Ще й допомагатиме чоловіку з відновленням.
Через кілька днів після того, як чоловік повернувся з палати додому, у їхньому будинку пролунав дверний дзвінок.
З подивом Ніна Григорівна виявила на порозі наречену сина.
– Ганна? Я на тебе не чекала. Вибач, я не маю часу, щоб поговорити з тобою. Ти ж знаєш, що в нас сталося? Мені треба зараз провести процедури Віктору Петровичу.
– Так, Ніна Григорівна, звичайно, я знаю, – відповіла Ганна, проходячи в будинок під незадоволений погляд майбутньої свекрухи. – Тому я й тут.
– Не розумію, – пробурмотіла Ніна Григорівна, поглядаючи на годинник.
– Я приїхала допомогти.
– Ой, ні, не варто, – намагалася спровадити жінка наречену сина.
– У мене бабуся таж була злягла. Мама на той момент вже гульбанила, і майже всі турботи лягли на мене. Я знаю, що це таке. І знаю, як вам зараз складно. Я взяла відпустку на роботі, щоб допомогти вам.
Ніна Григорівна була збентежена. Допомоги від Ганни вона ніяк не чекала, тому не розуміла, як їй вчинити.
– Так, – не дочекавшись відповіді, промовила Ганна, – розповідайте, що мені робити?
Вона пройшла на кухню, а Ніна Григорівна пішла за нею.
– О, я навіть не знаю, Ганно, – пробурмотіла жінка.
– Давайте обід приготую.
– Віктору Петровичу треба правильного раціону дотримуватися, – схвильовано промовила Ніна Григорівна.
– Так, я знаю. Ви мені скажіть, що можна, а я приготую. Не хвилюйтеся, готую добре. Я ще у дитинстві навчилася це робити.
Ніна Григорівна знову глянула на годинник. Вона й справді не встигає з обідом. Чоловік, звісно, зачекає, але йому й так зараз непросто. Хоч їжа залишилася ще радістю у житті.
– Гаразд. Ось список того, що Віктору Петровичу можна, – вказала Ніна Григорівна на холодильник, де був список продуктів.
– Добре. Все зроблю.
Жінка в розгублених почуттях пішла до чоловіка до кімнати. Там вона розповіла, що прийшла наречена Івана.
– Навіть не знаю, що думати, – пробурмотіла вона. – Так це все підозріло.
– Ніно, а ти не припускаєш, що Ганна і справді просто добра дівчинка? І щиро хоче допомогти нам? – запитав чоловік.
Ніна Григорівна лише знизала плечима. Така думка здавалася їй дивною, але й зрозуміти, який план у цієї дівчини вона не могла.
А Ганна тим часом приготувала обід. Потім прибрала на кухні, пропилососила квартиру. Зайшла у ванну кімнату і закинула білизну у прання.
Ніна Григорівна своїм очам повірити не могла. За той час, що вона займалася зі своїм чоловіком, Ганна їхню квартиру змінила.
– Ганно, як все чисто … Зізнатися, останні дні мені не до прибирання. Мені навіть ніяково перед тобою.
– Та що ви, – посміхнулася Ганна. – Я чудово все розумію. Коли в мене бабуся нездужала, мені доводилося вставати о п’ятій ранку. Це щоб встигнути її погодувати та хоч трохи прибратися перед школою. Насправді, – продовжувала розповідати Ганна. – Я того року і скотилася по оцінках. А ніколи мені було робити уроки, треба було бабусю доглядати.
– А як же твоя мати? – Запитала Ніна Григорівна.
– А що мама? – знизала плечима Ганна, куштуючи суп. – Як тата не стало, мама почала гульбанити. Та й бабуся була батькова мама. А вони один з одним не особливо ладнали. Мама казала, що допомогти свекрусі не буде. Та й ніколи їй було, адже вона весь час гульбанила. А я любила бабусю.
– Боже…, – щиро промовила Ніна Григорівна. – Мені так шкода.
– Та не варто, – посміхнулася Ганна. – У всіх свій шлях. А тепер я зустріла Івана. Рада, що не пішла стопами матері. Працюю, намагаюся стати краще. Але по собі знаю, коли нема допомоги, дуже складно. Тому, як тільки Іван мені сказав про вашу біду, я відразу відпустку взяла. Адже перші дні найважчі. Потім вже буде легше. Ну, все, обід готовий. Спробуйте.
Ніна Григорівна, як заворожена, скуштувала суп. Він був чудовий.
– Дуже смачно.
– Дякую, – посміхнулася Ганна.
Жінка ніби по-новому поглянула на синову наречену. Вона вже бачила не просту дівчинку з поганої родини, а ту, яка, незважаючи на складні обставини, все ж таки змогла чогось досягти. Мимоволі Ніна Григорівна подумала про те, а що б зміг її син, якби він опинився в такій ситуації. Чи став би він успішним юристом? Чи опустився б на саме дно?
Але відповіді у неї не було. Адже неможливо стати на місце іншої людини, не пройшовши всі випробування, що випали на її долю.
Весь тиждень Ганна приходила до майбутньої свекрухи. Допомагала їй до самого вечора. Завдяки її допомозі, Ніні Григорівні було набагато простіше. Та й веселіше.
Незабаром Віктор Петрович оговтався, у їхній родині все знову стало гаразд. Ось тільки тепер Ніна Григорівна зовсім по-іншому дивилася на наречену сина. І ставилася до неї інакше. Адже завдяки її доброті та працьовитості їм вдалося досить легко пережити цей важкий період.
І наступного разу, коли Іван та Ганна заговорили про весілля, Ніна Григорівна їх підтримала. Наче осяяння до неї прийшло. Виявилося, що головне у сімейному житті не статус та освіта, а можливість покластися один на одного. А вже що, але на Ганну в їхній сім’ї вони могли покластися.
