Людмила вийшла з ванної кімнати і заглянула в телефон. Дзвінків не було. Як же так, вже одинадцята година, а Віталік їй так і не подзвонив. І чи подзвонить? Обіцяв, що набере її номер о пів на одинадцяту, і до цього часу вона лежала на дивані з телефоном у руках, чесно чекаючи на дзвінок Віталіка, але не сталося. Бігом у ванну з відчиненими дверима, але теж не сталося – телефон продовжував уперто мовчати.
Що ж робити? Подзвонити самій – не вийде, раптом у Віталіка дружина поряд, а це може призвести до наслідків для коханого. Хоч у телефоні Віталіка Люда підписана як «Ділові партнери», але раптом його дружина почує жіночий голос? Люда не дозволяла собі дзвонити до Віталіка, бо він сам їй заборонив.
Як же Люда втомилася за ці півроку у статусі коханки, але нічого не вдієш – закохалася в одруження по вуха, і сама відпустити його не може. Рідкісні зустрічі, розмови напівпошепки телефоном, СМС, які потім треба терміново йому видаляти зі свого телефону – ось доля любовних стосунків на стороні. Ех, знала б його дружина, що у Віталіка за «ділові партнери», очманіла б. Ось якби він у всьому зізнався дружині і пішов би до Люди, це був би чудовий варіант. Але Віталік їй якось сказав:
– Людмило, у мене двоє дітей – семи та дев’яти років, як я їх залишу?
Мабуть, завжди коханці дітьми прикриваються. А що – зручно: дружина дітей виховує, пере, прибирає, обіди готує, а на десерт є коханка, яка вродлива, доглянута, і не обтяжена господарством. Тільки найважче тій самій коханці – вона чекатиме, терпітиме, переживатиме і розумітиме, що з її коханим ніякої перспективи не буде. А що дружина? Вона, мабуть, навіть не здогадується, що її неблаговірний заглядає ліворуч. Веде з ним господарство, ділить постіль. Другий пункт особливо важко зачепив Люду, хоч і Віталік казав, що це буває між ними вкрай рідко, але все одно вона з ним спить! Щоночі, можливо в його теплих обіймах, відчуває його запах тіла! Ох, як би Люда хотіла провести з ним хоч одну ніч поряд! Просто навіть спати в обіймах і все! Але таке навряд чи станеться. Віталік дуже боягузливий коханець, хоч і чудовий. Максимум кілька годин на її території, або десь в машині, от і всі справи.
Дзвінок телефону. Ех, це лише мама.
– Мамо, що ти хотіла? Тільки кажи коротко та швидко.
– Ага, знову від свого одруження дзвінка чекаєш? І що ж ти себе так хвилюєш, кинь його!
– Мамо, мені зараз не до твоїх порад і моралі. Говори – що?
– Я, ось, пошукала в інтернеті, мені здається, що мій спеціаліст неправильно мені пігулки від тиску виписав. Я знайшла собі інші. Ось дивись, зараз прочитаю тобі про них…
– Мамо! – вигукнула в розпачі Люда. – Що виписали, ти те й приймай, перестань займатися нісенітницею! І взагалі, не дзвони мені через дрібниці, не займай телефон!
Ох ця мама! Вона дзвонить по сто разів на день, говорить по годині. Мабуть, образилася – зараз піде до сусідки і скаржитиметься на невдячну дочку. Але у Люди сьогодні важливий і незвичайний день – вона з Віталіком мала поїхати на озеро, на пляж, на цілий день, а ближче до вечора – до неї додому, це ж просто якась фантастика! Дружину з дітьми на цілий день він відправляє до тещі на дачу, а сам нібито працює. Але він чомусь так і не дзвонить, до сліз прикро!
Люда загадала – якщо вона зараз одягне купальник, значить, Віталік одразу їй зателефонує. Одягла і сидить з телефоном у руках. Знайшла його фотографію у галереї – сама знімала. Сидить на дивані її коханий, очі сумні, а сам намагається посміхнутися. Найкращий знімок з усіх інших, що виражає його настрій – любить він свою Люду, але обставини так склалися – він одружений.
Половина дванадцятої. Нема дзвінка. Люда вже встигла випити каву вдруге за ранок. Настрій упав. Можливо, трапилося щось? Раптом йому зле стало, чи Віталік? Вона ж із ним і познайомилася в медпункті, коли прийшов по допомогу – їхав з другом на його машині, і сталася біда, нічого серйозного, але треба було пройти огляд. Саме так розпочався їхній роман.
Ні, все ж таки треба набратися сміливості та подзвонити Віталікові, скільки вже часу минуло! Незабаром дванадцять, а від нього навіть СМС не прийшло. Чи може написати йому? Це гірше – якщо поряд дружина, вона може прочитати, та й чи відповість він на повідомлення? Може просто не відреагувати, це марна праця. Все ж таки треба зателефонувати, хоч і вперше в житті.
Гудки, довгі гудки. Все ж таки Віталік відповів:
– Так! – вигукнув він роздратованим голосом.
– Віталіку, – Люда намагалася говорити якомога тихіше. – Чому ти не дзвониш?
– Анатолію Миколайовичу, – відповів він зашифровано. – У мене тут з’явилися невідкладні справи, я вам передзвоню або трохи пізніше під’їду, як вийде, добре?
Віталік закінчив розмову. Потяглися довгі хвилини очікування. Потім година, потім дві. Нарешті пролунав дзвінок. Люда навіть підстрибнула від несподіванки та радості. Але радість швидко зникла, коли вона почула здавлений і сердитий голос Віталіка: – Я ж тебе по-людськи просив не дзвонити на мій телефон! Мене дружина мало не піймала, поряд стояла.
— Віталіку, але ж ти обіцяв зателефонувати о пів на одинадцяту! Що сталося, чому не приїхав? Я тут вже в купальнику сиджу.
– Не було змоги зателефонувати. Теща тут мене запрягла по дачі їй допомогти, поки не можу поїхати. На озеро ми не поїдемо, туди ще зібралися наші спільні з дружиною друзі. Якщо вийде – я до тебе додому просто приїду. Знімай купальник і чекай на мене.
Як же це спокусливо звучить: «Знімай купальник і чекай на мене». Тільки радості від цього мало – хотілося б з коханою людиною відпочити як просто рідні люди, разом посмажити шашличок, викупатися, позасмагати. Це вже потім усамітнитися в неї вдома, але це не найголовніше. Від розпачу Люда почала ходити з кута в куток по кімнаті, їй захотілося з кимось поговорити. Мама – не варіант, вона засуджує дочку за зв’язок з одруженою людиною, але подруга Катя підійде в ролі співрозмовника. Вона хоч і не дуже розумна, але досвід із одруженими чоловіками є, причому багатий. Катя єдина, хто не засудив роман Люди.
– Кати, привіт, мені погано! – Люда схлипнула у слухавку телефону.
– Що сталося?
– Віталік! Він обіцяв зателефонувати, приїхати і забрати мене на пляж, але сам працює на дачі у тещі і навіть забув подзвонити. А я, сиділа в купальнику в очікуванні його.
– Гаразд, подруго, зараз візьму ігристе і приїду тобі сльози втирати.
За півгодини Катя була тут як тут. Швидка, жвава, з широкими жестами, вона сиділа за столом і навчала Люду розуму.
– Що ти тягнеш? – запитала вона. – Коли мій Петро зі мною ж загуляв від дружини і освідчився в коханні, я не церемонилася – дала знати про своє існування його дружині, вона швидко його виставила з валізами за двері. Він прийшов до мене. Ну, правда, ми прожили всього рік, але який це був рік – згадую, голова кругом! А зараз у мене Славко, я теж довго думати не хотіла – написала його дружині в соціальній мережі: так, мовляв, і так, у нас один чоловік на двох, а вона не відреагувала. От і бігає Славко до нас – від однієї до іншої, але мене так влаштовує, хоч ніяких таємниць немає, не треба по кутках нишком ховатися. Напиши і ти дружині Віталіка, що у вас роман.
– Якось це дуже цинічно.
– А що – ми, коханки, не жінки, чи що? Чоловікам дозволено бігати туди-сюди, а нам сиди і переживай? Нехай і друга половинка попереживає, зрозуміє якого чоловіка вона собі виховала. А ще хай Віталік потім думає, на чий бік він перейде. Нам вже за тридцять, Людо, якщо не діятимемо рішуче, нічого нам не світить. Ось у тебе колишній чоловік вже вдруге одружився – їм, чоловікам простіше, а нам чекати біля моря погоди – коли ж нас оберуть? Та якщо взагалі виберуть. Наберися рішучості і виріши цю проблему.
– А якщо він мене покине?
– Тим краще! Не будеш більше сидіти і переживати.
– Але ж у нього діти.
– І що? Яка жінка дитиною чоловіка втримає? Тільки підкаблучника, а тобі такий потрібний? Ти сама підкаблучника поважати перестанеш. Люблячий чоловік ніколи не подивиться набік, а той, хто загуляв, та ще й продовжує роман, той поганий сім’янин і не любить дружину.
– Ну, то й зі мною він буде поганим сім’янином.
– Не факт! Скільки таких прикладів, коли чоловіки йдуть від дружин до коханок, а потім стають із ними шовковими.
Ну, ні! Це вже надто! Будь-який невірний крок, і Люда ризикує назавжди втратити свого коханого! Краще, переживати, чекати, на щось фантастичне сподіватися, але заради пари годин побачень та голосу в телефоні, вона не піде на такий ризик! Це Катя зухвала і відчайдушна, але Люда не така. Та й не знала вона одразу, що Віталік одружений, навіть без обручки ходив, тільки потім, коли закохалася – дізналася. Як вгамувати свої почуття? Якби був такий рубильник, щоб узяти та вимкнути ці почуття, вона б із задоволенням ним скористалася. Або якби можна було повернути час назад, вона б ніколи з Віталіком не зв’язалася. Але це все на рівні фантастики.
Катя ще довго просиділа, розповідаючи Люді свої історії, але Люді було вже нецікаво. А раптом зараз все ж таки приїде її коханий? Люда почала демонстративно позіхати, і Катя зазбиралася додому. Шість вечора – Віталіка немає, сім вечора – тиша. Від ігристого стала важка голова і Люда потяглася до телефону, щоб все ж таки зателефонувати до Віталіка. Гудки – не відповідає, ще гудки – скидання. Потім прийшла СМС: «Ти що мені надзвонюєш, у мене можуть бути неприємності через тебе! Я не приїду».
Це повідомлення подіяло на Люду як червона ганчірка. Це в когось неприємності? Подумаєш, неприємності – у неї ціла драма у житті! Так закохатися в одруженого чоловіка, який ще й приховував своє сімейне становище! Ні, Катя мала рацію, по іншому треба з такими коханцями, а потім будь, що буде.
Вона швидко знайшла відкриту сторінку дружини Віталіка в соціальній мережі, хоча вона її вже бачила: стоїть там жіночка з дітьми і посміхається. Так треба тільки подумати, що їй написати.
«Шановна Тетяно! Ось вже півроку, як я коханка Віталіка, і хочу, щоб ви про це знали. Ваш чоловік мені відразу не сказав, що він одружений, тому так вийшло. Мені не соромно перед вами, тому що я теж жива людина зі своїми почуттями, тому давайте разом з вами тепер переживати. Я не буду проти, якщо ви виставите Віталіка з валізами з квартири, я його із задоволенням прийму до себе. З повагою, Людмила».
Люла довго не наважувалася надіслати повідомлення, але все ж таки відправила, і з настороженістю стала чекати результату. Результат був такий – Люду занесли до чорного списку вже за п’ять хвилин. Ну що ж, зате ця Тетяна тепер знає, на що здатний її боягузливий чоловік. І тільки прокинувшись наступного ранку, Люба зрозуміла, що наробила. Вона схопила телефон і побачила там СМС від Віталіка:
«Ти думаєш, що своїм повідомленням ти поквиталася зі мною? А ось і ні, я сказав Тані, що ти бігаєш за мною вже півроку, але в нас нічого немає. Ми з дружиною посміялися, і вона занесла тебе до чорного списку. Не намагайся, ти мене з нею не розлучиш, а в нас із тобою всі стосунки закінчені. Прощай!».
Любда лежала з розплющеними очима, дивилася в стелю і прислухалася до своїх почуттів. Їй здавалося – ось-ось її і потечуть сльози, що нахлинули. Ні, сліз не було, чомусь вона була спокійна. І відчуття розчарування не було. Взагалі нічого не було, здавалося, ніби почалася певна точка відліку часу від колишніх стосунків. Вона розуміла, що з Віталіком вони ніколи не побачаться, і він до неї більше не прийде і не подзвонить. Вже трохи пізніше були і сльози, і переживання, але це наслідки стресу, не більше. Виплакатися треба було, зате Люда твердо засвоїла урок – з одруженими не зв’язуватись, і одразу закінчувати усі стосунки, щоб потім не хвилювати себе.
Трохи пізніше у неї з’явився чоловік – він не такий випещений красень, як Віталік, і немає в ньому темпераменту колишнього коханця, але головне – він вільний. Наразі вони зустрічаються та розмірковують на тему спільного проживання з походом до ЗАГСу.
