Життєві історії

Тетяна прийшла на роботу радісна. – Таню, що це ти, аж світишся? – запитала одна з колег. – У мене є привід для радості, – усміхнулася жінка. – І що це за привід? Поділишся? – поставила питання інша колега. – Я скоро стану мамою! – вигукнула Тетяна. Колеги одразу кинулися вітати майбутню маму. Останньою, підійшла її колега Алла. Алла була вся в сльозах. – Таня пробач, я не знала! Якби знала, я б ніколи, ти пробач і нічого не питай, – приголомшила вона Тетяну. – Алло, за що я маю тебе вибачати? – Тетяна здивовано дивилася на подруг, не розуміючи, що відбуваєтся

Ось вже й молодшу доньку вони видають заміж. Старшу видали три роки тому.

Тетяна Андріївна дивилася на наречену, нового зятя, а сама себе згадувала…

Із чоловіком вони разом в одній організації працювали.

Довго зустрічалися, Юрко до неї наполегливо залицявся. Тетяна спочатку жартувала, їй не вірилося, що такий видний хлопець її любить. Ще бабуся Таню попереджала, щоб за красеня заміж не йшла, мовляв, красивий чоловік – чужа радість.

Але Юрко їй подобався, у ньому було щось зворушливе.

Він, як і Таня, любив і птахів, і собак і котів, вони їх разом підгодовували. Вдома в нього жив кіт, тож своєю добротою він остаточно підкупив Таню.

Вона з прихованою радістю нарешті повірила в його любов і в клятви та обіцянки, подумки кажучи бабусі, що її Юрко – не такий, як усі, він виняток.

Тим більше, що він був тоді ще трохи незграбний у свої двадцять сім.

Але вже тоді Юрія на роботі цінували, вважали розумним та перспективним, що Тетяну звичайно це вразило.

Тетяні ж було двадцять п’ять, але виглядала вона молодшою.

Вона була зовсім недосвідчена і звичайно не встояла перед його запалом. Юрко так по хлоп’ячому за нею доглядав, так у вічі заглядав. Ревнував, нікого не підпускав, добивався, що вона розтанула і вони нарешті одружилися.

Тетяна була щасливою.

Їй навіть подобалося, що Юра якось одразу змужнів, на неї більше не дивився запобігливо. Гордо клав їй руку на плече: – Ну що, дружино, годуй чоловіка обідом!

Тетяна, тоді майже відразу завагітніла, на роботі довго це від усіх приховувала, інакше її не підвищили б.

Вони з чоловіком розплачувалися за кооперативну квартиру і їй хотілося якнайшвидше з’їхати від свекрухи.

Юра тепер навіть вечорами залишався на підробіток, а Тетяні не дозволяв: – Тобі ж відпочивати треба, про дитину краще подумай, я сам заробляю!

Він багато вечорами залишалися, ліві проєкти добре оплачувались. А турбота чоловіка Тетяні була приємна, тим більше, що вона і справді важко переносила перший триместр.

Але трималася, навіть Юрі не скаржилася, її так виховали батьки – ніколи не скаржитися.

Їй дуже часто ставало зле. Особливо коли ближче до обіду від місцевої їдальні, що була в підвалі, поверхами вгору здіймався запах їжі з їдальні.

– Котлетки та капуста тушкована!

– Ні, це точно плов, скоріше б обід! – думали колеги, а Тетяна ледве стримувалася, так її від цих ароматів каламутило.

Але потім пройшов час і їй полегшало, зате всім стало помітно її становище.

І тут раптом до неї підійшла Алла, струнка і темноволоса, найефектніша дівчина в їхньому колективі.

Алла була вся в сльозах:

– Таня пробач мені, я не знала! Якби знала, я б ніколи, ти пробач і будь ласка нічого не питай, – приголомшила вона Тетяну проханням.

І при цьому відмовився говорити за що.

Спочатку Тетяна вирішила, що Алла її якось підставила.

Будь-що ж буває у колективі. А тепер Алла зрозуміла, що вона вагітна, і їй стало соромно. Адже вагітних ображати не просто соромно, а ще й гріх величезний.

Ще бабуся Тані говорила, що вагітна жінка сили свої дитині віддає. А її саму сам Господь живить силами, і образити вагітну – це викликати гнів Божий. І за старих часів ті, хто вагітну образив, завжди намагався у неї прощення вимолити.

Але по роботі у Тані не було жодних нарікань, і Тані спала на думку інша думка.

Алла теж залишалася вечорами на підробіток, а на Аллу всі заглядалися, Юрко теж її вважав красунею, а раптом у них щось було? Адже Юра Таню не чіпав зараз, казав, що треба поберегтися.

Але й інші співробітники залишалися вечорами, тож правди не дізнатися, та й навряд чи таке можливо. Адже Юрко її любить, він би не зміг.

Звичайно, розпитувати Таня вважала ганебним. Та й Алла, незважаючи на зовнішню привабливість, у них вважалася трохи дивною. Мало що їй на думку спало, і Таня просто забула цей епізод.

Жили вони тоді ще у свекрухи, до Тані Наталя Іванівна чудово ставилася, тож спільне проживання нікого не обтяжувало.

І одного разу Тетяна трохи раніше повернулася з роботи, і випадково почула, як свекруха з кимось говорить телефоном, — Не дзвоніть більше на цей номер, дівчино! Юрко одружений, у нього скоро буде дитина, забудьте цей номер!

Наталя Іванівна обернулася, побачила Таню і зніяковіла, зрозуміла, що вона чула: – Та дзвонять якісь його старі знайомі. Ну що вдієш, Таню, Юрко видний чоловік, але любить він тільки тебе, ти ж розумієш? Пам’ятаєш Михайла, друга твого свекра Андрія Івановича? У них із Жанною чудова родина, але років до сорока він дивував. А що тут вдієш, жінкам Михайло завжди подобався. Але жодної історії, щоб його з кимось бачили, ні-ні! А тепер він взагалі зразковий чоловік і дід. Молодець його дружина Жанна не стала руйнувати родину через порожні плітки. Кому б стало краще, якби вони розлучилися? Тож бережи сім’ю, Таню, і не переживай. Юрко тебе ні на кого не проміняє…

Гучна музика повернула Тетяну Андріївну з роздумів. Оголосили танець нареченої з татом , і всі голосно зааплодували.

Юрко вів у танці їхню молодшу доньку Світлану, і це було дуже зворушливо.

Сам танець дочки з батьком символізував те, що батько передає турботу про свою доньку зятю. І Юрко, покружлявши Світлану, підвів дочку до Дениса, а сам пішов до друзів.

“Яка ж вони гарна пара. І мені так хочеться, щоб хоч у Світлани з Денисом все вийшло” – подумала Тетяна Андріївна.

Молодший зять Денис їй самій подобався, добрий хлопець, пощастило доньці. Вона їм справді командує, але схоже, що Денису це навіть подобається.

Після чергового тосту гості пішли танцювати.

Подруга Тетяни Олена танцювала зі своїм другим чоловіком.

Вона була хрещена Світлани, якби не це, Юрко її не став би запрошувати. Йому не подобалося, що Олена сама на розлучення з першим чоловіком подала, бачите Віктор їй зраджував.

– Якщо зраджував, значить дружина вона така погана, а діти тут ні до чого. “Нормальна жінка сама сім’ю руйнувати не стане”, – заявив Юра.

І Тетяна промовчала, вона сама все життя не звертала уваги на плітки про її чоловіка. А тепер що вже казати, пізно!

Олена сміялася, коли Костя її обіймав і шепотів щось на вухо. Вони вже років п’ятнадцять, як одружені, а виглядають досі щасливими та закоханими.

Тетяна озирнулася, шукаючи свого чоловіка очима. Побачила, що він стоїть із молоддю та смішить дівчат. Адже він досі чоловік привабливий.

Потім пошукала очима їхню старшу дочку Риту. Побачила, що Рита щось своєму Миколі вимовляє. Не складається в них, вона давно помічала. А Юрій вважає, що це гарна партія, батько Миколи – його старий товариш. Та й раз вийшла заміж, треба жити, а не скакати, як дехто.

Тетяна і сама це раніше Риті говорила, і її так виховували. А сьогодні передумала, і так їй стало шкода себе, що не з тим і так воно життя прожито…

Олена зі своїм Костянтином натанцювалася, стояла вся така розігріта. А він її обмахував чимось, тримав під лікоть і дивився закоханими очима.

Щаслива Олена, не побоялася засудження, пішла і живе у коханні.

А Тетяні тепер уже пізно щось змінювати, ні до чого вже…

Тетяна Андріївна побачила, як засмучена Рита встала, очі майже на мокрому місці. Микола їй сказав щось грубе, а сам пішов та запросив когось танцювати.

Тетяна Андріївна наздогнала доньку.

Рита побачила матір і не стрималася,

– Мамо, тільки не кажи мені, що я знову щось винна і що Микола хороший і надійний. І що треба було спочатку думати, а потім виходити заміж. І що треба народити, і тоді у нас все налагодиться!

Рита ще хотіла щось сказати, але Тетяна обійняла її: – Ти нічого не винна, дочко. І навіть добре, що дітей у вас поки що немає, не слухай нікого, йди. Якщо зараз погано, краще не стане. Це ж твоє життя і ти обов’язково зустрінеш свою другу половинку.

Рита здивовано замовкла, а Тетяні Андріївні раптом стало легко та добре.

– Витри очі і йдемо краще танцювати. У нас сьогодні свято, ми Світланку нашу заміж видаємо. І знаєш, так хочеться вірити, що у них із Денисом усе складеться.

– У Світланки точно складеться, – усміхнулася Рита, – Вона з дитинства вміла себе поставити з хлопцями, як треба.

“Скоро онуки підуть, та й взагалі нема на що скаржитися, в інших і цього немає” – подумала Тетяна Андріївна.

Їй згадалося, як та сама красуня Алла заміж так і не вийшла. Пізніше говорили, що вона на щось занедужала і Тетяні було її навіть шкода. Адже тоді вона пробачила її, не їй судити.

Кожен сам відповідає за те, що скоїв чи не скоїв.

– Ну що, може, підемо потанцюємо? – Тетяна і не помітила, як до неї чоловік підійшов, – А то скоро нас дідом та бабусею зроблять, не до танців буде!

Він стояв перед нею, вже з животиком, і лисина намічається, але все одно привабливий і так по-доброму посміхався, що Таня засміялася.

“І що я раптом розкисла? Не гірше за інших живу, а за когось може і краще” – подумала Тетяна, і подала чоловікові руку…

P.S.

Юрія не стало через три місяці після народження онука. Несподівано йому стало зле, швидка не встигла…

У Світлани та Дениса народився хлопчик, його назвали Олег.

Тетяна плакала за чоловіком і за себе, і за свекруху, що вже пішли, і свекра. Та й сама вона відчувала спустошення. Схоже, вона його любила більше по-материнськи, ніж як дружина. Згадувала його і шкодувала, що він так себе і не знайшов.

І тепер, коли маленький Олежик обіймає і цілує її і дивиться на бабусю очима, точнісінько як у Юрія, вона дуже щаслива.

Вам також має сподобатись...

Світлана повернулася з роботи пізно, потрібно було доробити квартальний звіт. Жінка відкрила двері своїм ключем, роззулася, пройшла на кухню. – Ти що тут в темряві сидиш? – здивувалася Світлана, коли ввімкнула світло і побачила на кухні свого чоловіка. – Тебе чекаю! Ну що, розповідай, де була! – єхидно промовив Віктор. – На роботі була. Я ж тебе попереджала, – спокійно сказала дружина. – Не прикидайся! Я все знаю! – раптом вигукнув Віктор. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Світлана, нічого не розуміючи

Віра сиділа на дивані перед телевізором і дивилася якийсь серіал. У кімнату зайшов чоловік. – Ти готова?! – загадково запитав Віктор і підсів до дружини на диван. Буквально кілька хвилин тому чоловік ще розмовляв з матір’ю, тому Віра зрозуміла, що мова йтиметься про свекруху. – Що цього разу сталося? – намагаючись приховати посмішку, поцікавилася Віра. – Мама таке зробила! Таке зробила! Аж не віриться, – загадково посміхнувся Віктор. – Ну! Говори! Не тягни! – поквапила його дружина. Віктор зібрався з думками, і на одному подиху все виклав дружині. Віра вислухала чоловіка і застигла від почутого

Віра повернулася додому. – Коханий, я вдома! – гукнула вона з коридору. Відповіді не було. Раптом жінка почула дивний шум із спальні і побігла туди. – Ти чому не відповідаєш? А що це ти, ремонт затіяв? – здивувалася жінка, побачивши, як Ігор знімає карниз. Ігор мовчки зняв карниз, поклав його в коридорі. – Ти зі мною не розмовляєш? – здивувалася Віра. Ігор дістав пакет, підійшов до холодильника вигріб: сир, молоко, йогурт. – Віро, я йду від тебе! І це все я забираю з собою, – раптом сказав Ігор. Віра здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Марія поверталася додому з двома важкими пакетами у руках. Жінка підійшла до дверей своєї квартири, відкрила своїм ключем і зайшла в коридор. Леонід на кухні з кимось розмовляв на гучному зв’язку. – Ага… Знову свекруха дзвонить, – зрозуміла Марія, почувши голос Маргарити Іванівни. Марія поставила пакети на підлогу, роззулася, зняла пальто. Раптом жінка прислухалася до розмови чоловіка та свекруха і застигла. – А нічого, що телефон на гучному зв’язку! І я все чула! – вигукнула здивована Марія, коли забігла на кухню