Лідія стояла в тіні густих кущів, які приховували її від жінок, які розмовляли біля під’їзду. Вона важко дихала, але намагалася робити це тихо, щоб ненароком не видати себе.
Десять хвилин тому вона побачила свого чоловіка та незнайому жінку, що виходять із магазину. Миттєво забувши, навіщо вона приїхала в цей чужий для неї район міста, Лідія, ховаючись за кути будинків та дерева, почала стежити за цією парочкою, рухаючись на безпечній від них відстані.
Ігор в одній руці тримав пакет із продуктами та напоями, а іншою обіймав за талію незнайомку. Не кваплячись, він вів її добре знайомою йому дорогою. Лідія це зрозуміла одразу. Із хвилюванням вона стежила за чоловіком і його коханою, бажаючи дізнатися, куди вони прямують. Для чого їй це було потрібно, вона поки що не знала. Адже й так усе вже було ясно, до чого ці шпигунські ігри? Факт був у наявності – Ігор їй зраджує. Але Лідія з якоюсь дивною наполегливістю продовжувала своє переслідування.
Ось вони увійшли у двір старої п’ятиповерхівки із затишним двориком, де на лавці сиділа немолода жінка. Побачивши Ігоря та Галину вона підбадьорилася і широко посміхнулася.
– Привіт, Галино. І вам теж доброго дня, юначе! – промовила вона голосно, і Лідія, що сховалася за кущами, добре її чула.
– Здрастуйте! – ввічливо відповів літній жінці чоловік Лідії.
– Привіт, тітка Надя. Що, засмагаєш? – пожартувала Галя.
– Так, ось вирішила відпочити від справ. Погода яка стоїть. Благодать! Ти, Галино, затримайся на хвилинку, а кавалер твій нехай поки що йде до квартири.
– Заходь, я зараз, – дістаючи ключі з сумочки, невдоволено сказала Галина. – Що тобі вже захотілося, тітка Надя? Бачиш, мені ніколи, гості в мене.
– А ти не поспішай, люба. Все встигнеш, справа нехитра – з чужим чоловіком шашні крутити. А тільки послухай, що я тобі скажу, – дочекавшись, коли Ігор сховається у під’їзді, сказала сусідка.
– Тітко Надя, не починай, прошу тебе! – невдоволено скривилася Галина.
Лідії в її нехитрому укритті було добре видно і чути все, що зараз відбувалося біля під’їзду. Відпочивши, вона нарешті змогла почати міркувати здорово. І зрозуміла, що перебуває тут зараз не дарма. Знати, що діється за твоєю спиною, бачити свого суперника в обличчя – це вже половина перемоги. Що вона робитиме з цією інформацією, Лідія поки не знала, але з укриття йти не поспішала.
– Одумайся, Галино. Не можна так. Адже ти чудово знаєш, що він одружений, – продовжувала літня сусідка.
– І що? Одружений, так! Я знаю про це! Знаю! А якщо він найкращий із усіх, хто мені зустрічався до цього? – невдоволенно вимовила Галина. – Якщо я його люблю по-справжньому?
– Та кине він тебе. Натішиться і до дружини знову під крильце. За солоденьким він до тебе приходить, не розумна! – наполягала тітка Надя. – Шукала б собі самотнього, адже за тридцять уже тобі. Сім’ю час створювати, дітей заводити. Була б жива твоя мати, соромилася б тебе!
– Ой, ось тільки не треба! Мораль мені читати не треба! Були в мене і самотні, і розлучені, і жодного разу не одружені! Були! А що з того? Усі якісь негідники траплялися. Не встигнуть до пуття навіть ім’я дізнатися, а вже у ліжко ведуть. Або мою квартиру мріють отримати. А Ігор зовсім інший. Він як моя таємна мрія, як казка. Нехай на годину, але мій! Я про такого чоловіка і мріяти не могла ніколи! Так що йди ти зі своїми порадами кудись подалі!
Галина розвернулась і пішла до під’їзду, а стара сусідка лише з жалем головою похитала.
Лідія зрозуміла, що і їй час покидати своє укриття. Вона тихенько побрела у напрямку до великого проспекту, де півгодини тому зустріла випадково свого чоловіка з його таємним коханням.
Ігор сьогодні був без машини – здав її на кілька днів у автосервіс. І саме цей факт спричинив те, що Ліда змогла дізнатися про його таємницю. Вона й сама виявилася випадково у цьому районі міста. Колега порадила їй свого перукаря, у якого дуже довго стриглася. Вона нахвалювала його і казала, що Ліда обов’язково має з’їздити до цього салону краси.
Взявши адресу та телефон, Лідія зателефонувала та записалася на сьогоднішній день. Відпросившись на роботі раніше, приїхала сюди. Ось так волею долі вона і опинилася в тому місці, де побачила чоловіка з коханкою.
Напевно, це було потрібне. Навіщо і для чого вона поки не розуміла. Ліда в роздумах йшла якимсь гарним парком, не помічаючи нічого навколо. Вона з хвилюванням думала про своє життя, про чоловіка і про те, що їм тепер робити.
На думку родичів та знайомих, у них була хороша міцна родина. І лише Ліда знала, що це зовсім не так. Давно підозрювала, що чоловік її розлюбив. Чи любила вона його хоч колись, було велике питання навіть для неї самої.
Часом жінці здавалося, що вона одружилася тільки тому, що так було потрібно. Гарний хлопчик із пристойної родини запропонував їй вийти за нього. Батьки були в захваті від такої пропозиції. Подруги наполягали – не губися, такий хлопець! Багато хто заздрив їй білою заздрістю – майбутні свекри – начальники, живуть у шикарній квартирі, їздять дорогою машиною. І Ліда погодилася.
Нині їхня єдина дочка Марія вже давно була дорослою, жила своїм самостійним життям, а вони з Ігорем після двадцяти п’яти років сімейного життя існували поряд як сусіди.
І те, що сталося сьогодні, не стало для жінки несподіванкою чи якимось одкровенням. Так, Лідія підозрювала, що у чоловіка може бути хтось збоку. Колись їхнє сімейне життя теж вирувало і кипіло, і Ігор, треба віддати йому належне, був непоганим і дбайливим чоловіком. Але щось сталося з ними останні кілька років, і подружжя віддалилося.
Проте дізнатися про те, що у твого чоловіка є жінка на боці, було важко. До сьогодні Ліда все-таки сподівалася на те, що колишня пристрасть відродиться або хоча б повернеться розуміння та турбота один про одного.
Жінка сіла на лаву. Треба було щось вирішувати. Як сказала сусідці ця Галя – він мені для радості. Дивно, її чоловік ще міг приносити комусь радість.
Безумовно, пробачити чи вдати, що нічого не відбувається, Лідія не зможе. Не такий у неї характер. Та й навіщо? Що вона втратить, якщо розлучиться з Ігорем? Вже нічого. Лише статус заміжньої жінки. Значить, має бути серйозна розмова з чоловіком. І яким буде фінал цієї розмови, вона вже знала.
********
– Галино, мені так добре з тобою, ти якась особлива. Не така, як інші жінки, розумієш? Зі мною таке вперше, – милуючись жінкою, сказав Ігор.
– Це тому, що я дуже тебе люблю, Ігоре. Дуже! – Усміхаючись, щиро відповіла вона чоловікові.
– А чому ти не просиш у мене, щоб я покинув дружину і почав жити з тобою, якщо так любиш? – Чоловік ризикнув поставити запитання, яке хвилювало його вже не перший день.
– Ось тому й не прошу. Тому що люблю по-справжньому і думаю в першу чергу не про себе, а про твій душевний спокій та добробут, просто відповіла Галя. – Хочу, щоб тобі було добре, і ти ні про що не переживав. Розлучення – це завжди стрес, я це розумію. Навіщо ж піддавати тебе таким випробуванням? Та й потім я знаю своє місце. Ти одружений, у тебе сім’я, а я так… На якийсь час.
– Але ж тобі хочеться, щоб ми завжди були разом? – наполягав Ігор, якому дуже хотілося це почути зараз.
– Звичайно, навіщо ти питаєш? Я така сама звичайна жінка, як і всі. Але мені з тобою так радісно в ті недовгі моменти, коли ти поряд, що я вже щаслива. Розумієш?
«Ось це жінка! – подумав Ігор. – Мрія! Вродлива, ніжна, мене так любить. І головне – розумна. Та й я теж до неї відчуваю щось таке… Це не звичайний зв’язок на стороні, ні. Мене тягне до неї все більше, що дивно».
********
– Ігоре, нам треба поговорити, – зустріла його ввечері Лідія з дивним і напруженим обличчям.
– Так, слухаю тебе. Щось у Марії сталося? – розгубився чоловік.
– Ні, у дочки все добре. Це стосується нас із тобою, – стомленим голосом відповіла дружина.
– Нас? І що ж такого ти збираєшся мені повідомити про нас? – здивувався Ігор, який уже давно не вів із дружиною жодних розмов «про них».
– Ми повинні розлучитися, – чужим голосом промовила Лідія.
– Що? Розлучитися? – Здивувався Ігор.
– Так. Я тебе не кохаю. Ти теж не любиш, то навіщо ми ще разом, скажи?
– Лідо, в чому річ? – Він завжди і в усьому любив конкретику і зараз не відступав від своїх принципів.
– Справа в тому, що в тебе інша жінка. Галина. І я вже про це знаю. Вона гарна, ти знаєш. У тебе гарний смак. І, зважаючи на все, дуже тебе любить, чого я не можу сказати про себе.
– Ти що, стежиш за мною? – здивувався і трохи розгубився чоловік.
– Ні, я побачила вас випадково. І вдячна нагоді за це. Я сьогодні зрозуміла, що це знак. Ми більше не маємо бути разом. Поруч треба бути з тим, хто тебе кохає. А ми з тобою давно вже не можемо сказати так про себе. Якщо й було у нас кохання колись, то давно вже помахало нам ручкою, – дивлячись у вічі чоловікові, прямо сказала Лідія.
– Так, здивувала ти мене зараз, – таємно радіючи з того, що відбувається, сказав Ігор.
– Іди до цієї жінки і зроби її щасливою. І мене відпусти, бо разом з тобою в нас немає майбутнього. А ти маєш. І я ще маю. Принаймні я на це дуже сподіваюся. Після всього, що я дізналася, залишатися разом нам немає жодного сенсу.
*******
– Галино, ти зараз здивуєшся, але я хочу сказати тобі щось важливе.
Ігор та Галина сиділи за маленьким столиком затишного ресторану, куди він запросив кохану для якогось сюрпризу. Галя дуже хвилювалася і від цього була ще прекраснішою, чоловік не міг нею налюбуватися.
– Я слухаю тебе, коханий. Тільки навіщо так ризикувати? Нас же можуть тут побачити ваші знайомі, передадуть твоїй дружині, у тебе будуть неприємності, – озираючись на всі боки, вимовила жінка, яка почувала себе тут не в своїй тарілці.
– Забудь про все і послухай мене, будь ласка. Я дуже вдячний долі за нашу зустріч. Ти дивовижна жінка, Галю, і я пропоную тобі стати моєю дружиною.
Після цих слів Ігор дістав з кишені коробочку, в якій була обручка.
– Ні… Не може цього бути… Це надто добре, щоб бути правдою! – В очах Галини заблищали сльози, губи її тремтіли.
– Це правда. Я розлучився із дружиною. Все, тепер я твій!
– А я… Я так переживала тобі говорити… Тягнула до останнього. Думала, якщо ти будеш проти, то я все одно… Нехай і одна буду, – Галя сумбурно щось намагалася сказати Ігореві, але він поки що не розумів, що.
– Ти про що? Що сталося? – спитав він у схвильованої жінки.
– Я нарешті зустріла чоловіка, якого покохала по-справжньому. Це ти, Ігорю. І оскільки ти був одружений, я вирішила, що повинна мати від тебе дитину. Мені вже за тридцять, чекати більше нема рації…
– Галю, ти хочеш сказати…
– Так, я вагітна.
Ігор обійняв свою майбутню дружину. Незабаром вона подарує йому сина, про якого він мріяв усе життя. Або дочку. Яка різниця! Незабаром у їхнє щасливе життя увірветься радість.
Лідія після розлучення та поділу майна купила собі невелику квартиру біля моря, в Одесі, куди невдовзі переїхала з великим задоволенням. Виявляється, це була її потаємна мрія вже багато років.
Хто знає, може, і їй ще пощастить зустріти свою людину. Адже їй лише сорок шість!
