Життєві історії

Рита була на роботі, коли до неї в кабінет зайшла її колега Марина. – Рито, привіт! – сказала вона. – Як справи? – Привіт, Марино! Справи,  добре, – усміхнулася Рита, і помітила, що подругу явно щось хвилює. – У тебе щось сталося? – Ти, як завжди, маєш рацію, – важко зітхнула Марина. – Але сталося не у мене, дещо сталося у тебе подруго! – У мене? – здивувалася Рита. – Так. У тебе і твого чоловіка! Ви з Сашком скоро розлучитеся! – несподівано заявила Марина. – Розлучимося? Чому? Що ти таке говориш? – Рита здивовано дивилася на подругу, не розуміючи, що відбувається

– Ну що – ти задоволений? – поцікавилася у чоловіка Рита.

– Ой, дякую, Рито! Ти – супер! – Сашко цмокнув її в щоку.

Навіть не в щоку, а кудись збоку. Чоловік останнім часом став цілувати її тільки так.

– Так, ось допомогла, так допомогла! – Сашко був незвично жвавий: останнім часом він відрізнявся не лише неласковими поцілунками – чоловік майже завжди мав поганий настрій.

А тут – душевне піднесення і радість в очах: ​​життя вдалося!

Це сталося після того, як вона допомогла колезі чоловіка, якій Сашко попросив підібрати квартиру: до цього дівчина-бухгалтер поневірялася по орендованих.

– Я розповів їй, що в мене дружина – непоганий ріелтор, – з натхненням розповідав Сашко. – І вона попросила допомогти з покупкою – в сенсі допомогти вибрати квартиру!

Тут же потрібен фахівець: аби кому таку серйозну справу не довіриш! А ти ж у мене – профі!

Звичайно ж вона допоможе дівчині: не справа це – поневірятися по орендованому житлу! А ще зробить приємне коханому чоловікові: Сашко любив усім допомагати – колегам, друзям та родичам.

І в тому, що він сьогодні попросив допомогти якійсь невідомій і, можливо, симпатичній дівчині, не було нічого дивного.

І якби це відбувалося в іншій родині, то дружина, швидше за все, на це прохання відповіла б ревнощами з усіма наслідками, що звідси випливають: сварками і танцем з бубном.

Але розумна Рита, враховуючи особливості характеру чоловіка, швидко все відфільтрувала і, отримавши сухий залишок, почала займатися виключно пошуком житла.

– Ти що нишпоришся в компʼютері? – запитала її на роботі наступного дня подруга і колега Маринка.

– Так варіанти шукаю!

– Так у тебе ж, начебто, все було на мазі – все вже йшло до супроводу угоди. Щось нове з’явилося?

– То це особисті варіанти – для чоловіка!

– А що він у тебе – квартиру купує?

– Та ні – це не йому!

– А кому?

– Так, так – колезі!

– Якому колезі? – Здивувалася дівчина. – Він, що – купує квартиру колезі?

– Марино, – відмахнулася Рита, – не плутай мене! Нічого він нікому не купує – просто Сашко попросив мене допомогти підібрати одній дівчині квартиру: вона її купує.

Марина помовчала трохи, а потім спитала:

– А він з якого переляку попросив тебе підібрати їй квартиру? Ну, вона нехай купує що хоче. А він до чого?

– Та просто, Марино! Просто! Я – ріелтор, чому б не допомогти! Тим більше, не задарма!

– Ну, з твоєю наївністю ти й задарма можеш! – додала подруга. – А ти її бачила? Може, там неймовірна краса!

– Може, й краса! – Рита не відволікалася від комп’ютера.

– Я дивлюся, подруго, ти геть нічого не помічаєш? Щоб за просто так чоловік кинувся допомагати якійсь чужій дівчині? Ти, взагалі, сама себе чуєш?

– Ну чому ж ви всі одразу думаєте про погане? – роздратовано відповіла Рита. – Мій Сашко – не такий: він просто допомагає людям!

– Просто так навіть муха не сяде. А тут якась дівчина. Так, не чекала я від тебе, подруго…

– Чого ти не чекала?

– Того, що одна з наших кращих фахівців фірми виявиться такою не розумною. І це ще, м’яко кажучи.

Ти протри свої рожеві окуляри! Або краще зніми!

– Ми з чоловіком довіряємо один одному! – спокійно сказала Рита. – А рожевих окулярів у мене ніколи не було – я реалістка!

– Ну-ну! – скептично промовила Марина, яка ні на хвилину не повірила в цю піднесену нісенітницю про допомогу-дівчині колезі: плавали – знаємо!

Бо в неї нещодавно пішов чоловік. І пішов до такої ж колеги, причому після десяти років шлюбу: покохав, бачите! І малі діти його не втримали. А у Рити і дітей ще не було.

До того ж, Марина була свідком на їхньому весіллі і була добре знайома з привабливим та брутальним Сашком.

Який, за її поняттями, міг не обмежитися лише добротою у стосунках із протилежною статтю. Дивно, що Рита цього не помічала.

Та й яка різниця: десять років, більше чи менше – хіба це колись когось зупиняло? До речі, як і кількість і вік дітей.

Вони ж що хочуть, те й роблять, ці чоловіки, маскуючи під будь-що: от і цей якусь допомогу вигадав!

А подруга повірила – ось … наївна!

Після розмови з Ритою Марина розлютилася і замовкла: як можна не помічати очевидного? І це – її найкраща подруга, яка раніше розуміла все з півслова!

А Рита, переглядаючи варіанти, намагалася не помічати легкого занепокоєння, що охопило її почуття: ні, вона не опуститься до цієї ревнощі, що роз’їдає душу! Адже у них все добре!

А Марина просто заздрить і чухає всіх чоловіків під один гребінець: її кинули!

Але з дівчиною з роботи чоловіка, якій знадобився ріелтор, Маргарита все-таки побачилася…

І зовсім не тому, щоб подивитися на неї, як радила Марина – умовляла себе Рита: а щоб зустрітися з клієнткою та обговорити можливі варіанти та подробиці угоди! Винятково для цього!

Дівчина їй несподівано сподобалася. Так, тому що вона не становила для Рити жодної небезпеки: це був не типаж чоловіка та пряма протилежність гарної Маргарити.

І їй стало зрозуміло, що добрий Сашко допомагає Аллі – так звали дівчину – справді, тільки через доброту та почуття співчуття: про кохання мови тут йти не могло.

Рита навіть її трохи пошкодувала: зовні не дуже приваблива дівчина виявилася дуже милою та приємною у спілкуванні.

Вони швидко знайшли спільну мову: Аллі сподобався один із варіантів, і вони уклали договір.

Ріелтор Маргарита навіть зробила їй знижку: нехай бідолаха порадіє…

Оформлення відбувалося швидко. Незабаром все було закінчено: Алла переїхала на нове місце проживання, Рита отримала свої відсотки та подяку від чоловіка: Рито – ти супер!

– Чуєш, подруго, – гукнула її одного ранку Марина. – Ти де колезі чоловіка квартиру підібрала? На Клепарівськів, будинок три?

– Так, – здивувалася Рита. – А ти звідки знаєш?

– Так у мене там мати живе! І сьогодні я зустрілася з твоїм Сашком біля другого під’їзду! Шарахнувся від мене!

– А ти нічого не плутаєш? – не повірила Рита. – Коли це було?

– Та о дев’ятій ранку: мені довелося там заночувати. І я виходила з під’їзду, щоб їхати в агентство, а він заходив!

– Ні, це точно не він: він у цей час має бути на роботі – на іншому кінці міста! – Переконано сказала дівчина. – Тобі здалося!

– Та гаразд – що я твого Сашка не впізнаю: куртку з тобою ми йому разом в інтернеті обирали! У мене ж поки що проблем з памʼяттю немає!

Рита остовпіла: все вказувало на те, що подруга мала рацію. Але – як? Він же щодня ходить на роботу! І сьогодні пішов. Чи все-таки не ходить?

Але так обманювати Марина не змогла б – та й навіщо їй це? Не така вже вона і заздрісна!

Рита сказала, що має зустріч із клієнтом і поїхала за знайомою адресою: сидіти в офісі вона вже не могла.

Марина співчутливо подивилася на неї – дійшло, таки! – І порадила не квапити події: мало, що там виявиться.

Може прийшов комп’ютер відремонтувати, якщо він такий чуйний і добрий. Або трубу у ванній полагодити. Тож, не квапся з висновками, подруго!

Двері відчинили одразу, ніби на них чекали: на порозі стояв її коханий Сашко – у домашньому, незнайомому їй одязі з бутербродом у руках.

Чоловік зовсім не здивувався її приходу і сказав:

– Ну, що, проходь, як прийшла!

І Рита увійшла до знайомих вже інтер’єрів: квартира продавалася з великою кількістю обстановки.

І виявилося, що мудра Марина мала рацію: просто так жоден чоловік допомагати дівчині не стане!

І її Сашка вже рік, як перебуває з Аллою у стосунках. Так, дівчини на той момент не було вдома: вона вибігла за чимось у магазин.

І це виявилося непогано: у її присутності не відомо, як пішла справа.

– А ти чому не на роботі? – тихим голосом поцікавилася Рита, сподіваючись, що чоловік пожартував і тут виявився випадково.  А в чужому одязі тому, що лагодив кран і забризкався. І мила Алла дала йому старі штани свого брата: ось яке пояснення повністю влаштувало б Риту!

– Чому це не на роботі? Я вже давно працюю на віддаленні! Тому, працюю з дому – з дому Алли!

– То ти мене весь цей час обманював? – здивувалася дівчина. – Щодня йшов на роботу і їхав сюди?

– Так, обманював, – просто, як про щось звичайне, сказав чоловік і відкусив від бутерброда. – І, чесно кажучи, дуже радий, що ти нарешті про все дізналася.

Напевно, я за все маю дякувати твоїй Марині: адже у мене не вистачало сміливості у всьому зізнатися. А Аллу я дуже люблю і хочу бути з нею.

Як можна любити цю непоказну дівчину? Адже Рита набагато красивіша і взагалі…

Так, але чоловіка вона у Рити відвела, а не навпаки! Виходить, що не така вже і непоказна вона.

Дівчину охопила складна суміш почуттів: гнів, гіркота, розпач, обурення – чого там не було! І як він тільки міг? І як вона могла, ця… власниця житла?

Як там говориться: добрі справи віддячуються, і не роби добра – не отримаєш зла.

– А як же я? – Запитала Рита поки ще свого чоловіка.

– А що ти? – здивувався він. – Ти ж сильна – впораєшся! Квартира у тебе своя, робота хороша, а кохання – справа наживна!

У замку закрутився ключ: це прийшла з магазину Алла, яка з моменту їхньої останньої зустрічі дивно погарнішала.

І вона теж чомусь зовсім не здивувалася приходу суперниці.

Хоча, ні, не суперниці: всім було ясно, що гарна Рита не зможе змагатися з Аллочкою – та її здолає, як кажуть однієї лівої.

– Чай, кава? – спокійним голосом запропонувала Алла, тримаючи в руках батон і якусь слойку: добрі манери ще ніхто не скасовував.

– Це ви вже без мене, – Рита теж намагалася говорити рівним тоном і “тримати обличчя”, хоча їй це давалося важко. – Чай, кава і заразом потанцюйте. Так, на розлучення подам сама!

– Дякую, Рито! – Несподівано вимовив Сашка – чоловік, дійсно, був їй вдячний: адже тепер він міг пов’язати свою долю з тим, кого любив більше за життя.

А гарна Рита йшла і думала, де вона промахнулася? Може, була надто категоричною? Чи надто самовпевненою? Пригнічувала? Чи не надавала належної уваги?

– Ну, як сходила? – єхидно поцікавилася Марина у Рити, яка повернулася на роботу, хоча їй все й так було ясно з вигляду подруги. – Як угода?

– Провалила, – коротко відповіла та, стримуючись, щоб не заплакати. – Клієнт нечесний попався – обманув!

А – поквитатися? – Запропонувала Марина, відразу зрозумівши, про що мова.

– Нехай живуть: я – не зло пам’ятна, – видавила з себе Рита.

Ні, ну точно – наївна дівчина! А може, варто було б поквитатися?

Адже коли вдається «насолити» ближньому, це дуже підвищує життєвий тонус і настрій: Марині тоді вдалося це зробити – так, коли її чоловік пішов.

Так що, звертайся будь-коли, Рито, і не дякуй!

Вам також має сподобатись...

– Олексію, пам’ятаєш наших сусідів Ларису й Сашка? – сказала чоловікові Леся. – Зустріла я Ларису сьогодні, така фіфа стала, салон у неї свій, Сашко підприємець. У гості запросила нас в суботу, на шашлики. – Сашко молодець, сам, без жодної допомоги розкрутився, – сказав Олексій. – Давай сходимо, звісно… Будинок Лариси й Сашка був за містом. – Олексію, глянь, який палац у них! – сказала Леся. – Ох і багатство… Двері відчинила Лариса. Олеся з Олексієм зайшли на подвірʼя і почали озиратися на всі боки. Скрізь газон, шикарні квіти, альтанка з натурального каменю. А далі почалося несподіване

Максим зробив Оксані пропозицію. Закохані одружилися. Одразу після весілля Оксана переїхала у квартиру свого чоловіка. Невдовзі дівчина повідомила Максиму радісну звістку – в них буде дитина! Через два місяці Оксану поклали в лікарню на збереження… Того вечора Максим був удома сам. Він щойно повернувся з лікарні. Відвідувачів не пускали, і Максим просто передав коханій дружині пакет фруктів… Коли Максим переступив поріг квартири, то почув, як за вікном почалася злива. А через пару хвилин раптом пролунав дзвінок у двері. Максим здивовано пішов у коридор. Він відкрив двері й оторопів від несподіванки

Сергій посварився з матірʼю і пішов на цвинтар провідати свого батька. Його не стало рік тому… Було тихо. Сергій дістав із кишені цукерки й поклав поряд з хрестом. – Як же ж мені тебе не вистачає, тату, – промовив він. – Навіть порадитися немає з ким. Мати тільки командує. Тату, тату, от би з тобою поговорити… Сергій ще трохи побув на кладовищі і пішов додому маленькою стежкою. – Сергію! – раптом гукнув його хтось. – Почекай! Сергій обернувся і застиг від несподіванки

Людмила прийшла до своєї свекрухи додому. Вона подзвонила у двері, але їй чомусь не відкривали. Жінка чітко чула, що хтось в квартирі підійшов до дверей, глянув у вічко і стояв, нічого не говорячи… – Раїсо Іванівно, я ж чую, що ви там, відчиніть двері! – гукнула Людмила. – Нам треба поговорити. Але у відповідь була тиша… Людмила ж спеціально вибрала час, коли свекруха зазвичай була одна вдома. Так і недочекавшись відповіді, вона пішла додому. Жінка зайшла у свій підʼїзд. Вона пішла до поштових скриньок, забрати квитанції за комунальні. Людмила відкрила свою скриньку й ахнула від побаченого