Життєві історії

Люда прибирала в квартирі, коли почула, що з кімнати її гукає свекруха. Раїса Василівна була слаба, тому невістка не роздумуючи кинулася до жінки. – Що сталося? Вам зле? – одразу запитала Людмила у свекрухи. – Підійди ближче, – тихим голосом сказала Раїса Василівна. Люда підійшла ближче до свекрухи. – Людо, нахилися, я маю тобі щось сказати, – раптом промовила Раїса Василівна. Людмила нахилилася ближче до свекрухи. Раїса Василівна щось шепнула невістці на вухо. Людмила вислухала свекруху і аж присіла від почутого

– Люда, маму через тиждень приблизно випишуть, потрібно підготувати для неї кімнату, – Сашко дружину не питав, просто поставив перед фактом. Він вже все вирішив.

– Що? До нас? Ні! – майже вигукнула Людмила. – Ти чуєш мене? Сподіваюся, ти Раїсі Василівні нічого не обіцяв? Цьому не бувати!

– Слухай, ну які ще є варіанти? Вона моя мама, – припускаючи реакцію дружини, Сашко був спокійним. Зітхнувши, почав видавати підготовлені аргументи:

– Її не можна залишати одну, вона дуже слабка, майже не бачить, навіть приготувати собі нічого не зможе, щодня потрібний догляд.

– Це все зрозуміло, Сашко. Одного не розумію – чому я? – не витримала Люда. – Має доньку. Кохана, прошу зазначити, дочка. От і доглядала б за матусею.

– Ти ж знаєш Марію, – зітхнув чоловік. – Відповідальність – це взагалі не про неї, їй самій турбота потрібна. І ти неправа – нас двоє, це не для однієї тебе завдання. Людо, послухай, я розумію, як це тяжко. Мама тебе недолюблює, але…

– Недолюблює?! Та вона мене не переносить! – зупинила чоловіка дружина. – Все життя причому, з першого дня. Що б я не робила, хоч би як старалася – завжди була поганою.

Раїса Василівна справді була жінкою непростою.

На емоції скупа, принаймні до сина – точно. Сувора, владна, вимоглива, губи підібгані. Сусіди подейкували, що не в останню чергу через таке її ставлення чоловік рано пішов із життя.

Сашко на той момент закінчував школу, 17 років. Мати негайно вручила йому роль глави сімейства:

– Про інститут доведеться забути, нічого розумного там тебе не навчать. Он у тітки Зіни онук у зварювальники пішов – хороші гроші має. І тобі треба відучитися на зварювальника, я все дізналася вже.

Син не заперечував. Мамі взагалі було важко заперечувати. Втім, із вибором професії мама вгадала – справа припала Сашку до душі. Та й заробляти він одразу став цілком пристойно.

Щоправда, зростання власного добробуту хлопець не помічав: під його опікою опинилися мати і сестра. Раїса Василівна, ставши вдовою, перейнялася ідеєю, що їй треба берегти здоров’я, а син забезпечить її навіть на пенсії.

Доньку вона буквально переконала вступити до університету:

– Дівчині в сучасному світі необхідна вища освіта. Крім того, там є шанс знайти нареченого нормального.

Марію це цілком влаштовувало. Наречених вона шукала навіть надто активно, досить часто їх змінюючи. На запитання мами вона безтурботно відповідала, що так шукає себе. Оскільки старший брат продовжував утримувати сімейство, з радістю залишилася в магістратурі.

На той час Сашко зрозумів, що за таких умов власної сім’ї він ніколи не матиме. Вони з Людою вже рік зустрічалися, хотів зробити їй пропозицію. Попередив матір.

Ох, що тоді почалося…

– Зрадник! Я життя на тебе поклала, а ти якусь Люду в хату зібрався привести, – на повному серйозі дорікала його Раїса Василівна. – Про мене ти подумав? Про сестру? Як ми житимемо? Марії ще треба вчитися!

Після цих тирад Сашко ясно зрозумів: щоб жити своїм розумом, потрібно якнайшвидше йти з батьківської квартири. З Людмилою він розписався потай від матері, і одразу зняв квартиру.

Раїса Василівна лютувала.

Кого вона звинуватила у всьому? Невістку. Звичайно, ця хитра Людочка цинічно заманила у свої сітки перспективного чоловіка. А ще й переконала його покинути рідну матір. Бездушна.

Нескладно здогадатися, що стосунки у Людмили зі свекрухою не склалися. Вона і з онуками майже не бачилася, а якщо з’являлася раз на рік на іменини, неодмінно встигала майстерно потріпати нерви невістці.

Зате Марія все продовжувала шукати себе, заміж її ніхто не кликав, що дуже засмучувало маму. Донька завжди була її улюбленицею, тому Раїса Василівна вважала за свій обов’язок влаштувати її щастя. У результаті знайшла рішення:

– Марії потрібне окреме житло, – заявила вона якось синові. – Інакше вона ніколи не вийде заміж. Потрібно розміняти квартиру.

Олександр хотів було нагадати, що він якось зміг одружитися без окремої житлоплощі, але стримався. Трикімнатну квартиру в пристойному районі отримав ще його батько. Після розміну Марія опинилася у двокімнатній, мама – в однокімнатній квартирі.

Сашко не отримав нічого. Мама сказала, що в нього і так є все. Втім, він і сам давно перестав розраховувати на сім’ю, навіть не хотів бути зобов’язаним матері. Так і пояснив тоді дружині:

– Вона мені всі нерви вимотає, якщо я почну свою частку просити. І тебе в спокої не залише.

– Там не тільки твоя частка, про онуків вона подумала?

– Люда, ми самі заробимо дітям на житло. А ні – вони теж можуть всього самі досягти.

… Дізнавшись про те, що мати злягла, Сашко одразу помчав в палату. Незважаючи на складні стосунки з мамою, він її любив, тож дуже переживав. Спеціаліст одразу попередив його про наслідки і про те, що жити одна мати більше не зможе.

Перспективу доглядати свекруху Людмила сприйняла з переживанням, але розуміла: виходу немає. Відразу шукати Раїсі Василівні пансіонат їй не дозволила совість. А коли вони з Сашком приїхали до лікарні на виписку, душа невістки стислася.

Замість владної та жвавої жінки вона побачила безпорадну стареньку. Коли вони опинилися в машині, Раїса Василівна тихо промовила:

– Дякую, синку, на Марійку надії немає.

Після недуги характер жінки не дуже змінився. Як і раніше, вона була надзвичайно вимоглива до оточуючих, злилася, коли її щось не влаштовувало. Але робила це все-таки рідше і без колишньої енергії: на повноцінні сварки просто не вистачало сил.

Люда намагалася ставитись до свекрухи з терпінням. Звісно, ​​зовсім без сварок не виходило. Але невістка розуміла, що Раїсі Василівні важко і це краще не посилювати.

Марія відвідала матір всього кілька разів, на пропозицію розділити відповідальність за матір знизала плечима і сказала:

– Я не маю часу, і немає грошей. А ви ж добре заробляєте, он який будинок відгрюкали! Якщо справа затягнеться, то потягнете і пансіонат для неї сплатити.

Наступного дня Людмила почала прибирання.

– Дякую, дочко, – раптом тихо сказала Раїса Василівна.

Невістка здригнулася: свекруха ніколи так її не називала.

– За що дякую? – якомога добродушніше відповіла Люда. – Ви матір Сашка, бабуся моїх дітей, ми ж рідня. А хто нам допоможе, як не рідні люди?

– Дякую, що нікуди мене не здали, – промовила старенька. – Не хочу я туди.

В її очах стояли сльози. Мабуть, вона почула неприємну розмову на кухні.

– Перестаньте! Нікуди ми вас не відправимо. І взагалі ви ще до 100 років проживете.

…Раїса Василівна прожила з ними лише кілька років.

Через кілька днів після прощання стало відомо, що свекруха змінила заповіт. Сашко підтвердив – він сам викликав нотаріуса, коли Люда була на роботі.

– А що там міняти? – здивувалася дружина. – Вас же двоє на все.

– Мама попросила виключити мене із заповіту, щоб квартира залишилася доньці, – гірко посміхнувся чоловік. – Сказала, що Марії потрібно залишити пасивний дохід, інакше вона пропаде.

– І ти погодився?

– Звичайно. Навіщо засмучувати маму перед її відходом? А ми й самі на все заробимо.

Вам також має сподобатись...

Ліда Василівна сиділа за столом біля вікна та розглядала фотографії. Раптом пролунав дзвінок у двері. – Знову, напевно, щось продають, – подумала Ліда. Жінка встала, подивилася у вічко. На порозі стояв незнайомий молодий чоловік. -Хто там? – запитала вона. – Ліда Василівна! – сказав незнайомець. “Ім’я знає, пройдисвіти різні на ім’я не зверталися б”, – подумала вона, і відкрила. – Ліда Василівно, доброго дня! Я хочу вибачитися перед вами! Простіть мене, – несподівано сказав чоловік, переступивши поріг. Ліда Василівна придивилася до незнайомця і застигла на місці

Олена допомогала свекрусі накрити стіл на ювілей. Жінки спритно накришили салатів, накрутили голубців. Ближче вечора все було готово, почали підходити гості. Першими прийшли дві жінки, за ними – ще три. Не чекаючи приходу решти гостей, Марина Олександрівна запросила подруг за стіл. – Оленко, принеси нам голубці, – скомандувала із зали свекруха. Невістка покірно принесла голубці та допомогла розкласти їх по тарілках, після чого покинула зал. Тільки-но Олена вийшла за двері, як раптом почула розмову свекрухи зі своїми подругами. Невістка прислухалася до розмови жінок і застигла від почутого 

Дарина з синочком на руках вийшла з пологового будинку. На вулиці її вже зустрічав чоловік Вадим. – Кохана, дякую, за синочка, – Вадим підійшов до дружини, ніжно поцілував та вручив величезний букет троянд. Чоловік взяв сина на руки. Дарина з розчуленням подивилася на Вадима, тепло посміхнулася. – Давай розлучимося?! – несподівано, все з тією ж усмішкою, промовила вона. Чоловік незрозуміло звів брови на переніссі. – Що? Як розлучимося? Чому?! – вигукнув Вадим, здивовано дивлячись на дружину, не розуміючи, що відбувається

Ольга повернулася з відпустки додому. Жінка тільки-но відкрила двері в квартиру, занесла свою валізу в коридор, як раптом пролунав телефонний дзвінок. – Віктор? А йому що вже треба? – здивувалася вона, побачивши на екрані, номер колишнього чоловіка. – Привіт, – сказав Віктор, як тільки Ольга підняла слухавку. – Привіт! Щось сталося? – запитала жінка. – Мама тяжко занедужала, просить тебе прийти. Сходиш? – несподівано сказав Віктор. – Твоя мама? Хоче мене бачити? – не повірила Ольга. – Так, – підтвердив чоловік. Жінка вирішила виконати прохання колишньої свекрухи. Але Оля навіть уявити не могла, для чого свекрусі знадобилася ця зустріч