Марійка довгі роки пропрацювала у друкарні. Вона знала свою роботу досконало і любила її. Але до п’ятдесяти років почала втомлюватися.
З чоловіком вони виростили і вивчили двох дочок, які вийшли заміж і поїхали до інших міст. За дітьми та онуками Марійка дуже сумувала, і дзвонила їм постійно, радіючи новинам та розповідаючи про себе. Але останні роки хороших новин у Марійки ставало дедалі менше, а втома тільки накопичувалася.
Чоловік Микита вийшов на пенсію раніше за Марію, оскільки був старший за неї на десять років. То був його другий шлюб. Подружжя жило спокійно і лише кілька останніх років Микита став потроху гульбанити, що дуже не подобалося Марійці.
Єдиною віддушиною у Марійки були її сусідки: Тетяна та Ліза. Обидві жінки були старші за Марійку і п’ять років як вийшли на пенсію. Одна з них була вдовою, а друга давно розлучена. Діти їх теж жили самостійно й окремо.
І ці дві подружки були затятими мандрівницями.
– І як вам вдається назбирати стільки грошей, щоб так часто їздити? – дивувалася Марійка.
– А ми економно живемо, – пояснювала Тетяна, – їздимо у простих плацкартах, не шикуємо. Винаймаємо недорогі квартири, і не у високий сезон, а навесні чи восени. На двох одна квартира – це вигідно. Харчуємось самі. Що важко приготувати для себе? Салатик, рибку посмажити – і ситі.
– Правильно, – підтримала її Ліза, – коли у нас свята та дні народження, то наші діти і друзі знають що нам дарувати. Не всілякі нісенітниці на кшталт тортів, величезних букетів чи одягу, а гроші! До чергової поїздки ми готуємось ретельно, прораховуємо наші майбутні витрати, екскурсії, маршрут.
– Як же це чудово, дівчатка! – Раділа за сусідок Марійка, – а мені з дому нікуди не можна. Чоловік, як хмара сидить на дивані, чекає на мене з роботи. Треба його годувати, вислуховувати, спілкуватися, а в мене після роботи і сил немає.
– А ти відпросися у нього у відпустку. Ми тебе з собою візьмемо, і ти відпочинеш, і він скучить за тобою, лагіднішим стане, – засміялися жінки, – ми якраз плануємо їхати у Карпати. Природа там чудова, вода мінеральна. А як і його з собою взяти?
– Та ви що? – Махнула рукою Марійка, – він не поїде нікуди. У нього і друзів немає, і бажання ворушитись теж немає. Як вийшов на пенсію, так і сів на дивані. Тільки їсть, спить і фільми по телевізору зморить.
– А ти спитай його. За нього не вирішуй, – все ж таки запропонували сусідки.
Але Марійка навіть не встигла поговорити із чоловіком. Її мати дуже занедужала. Серце.
Тепер Марійка не могла ні про що думати, як тільки про маму та її стан. Щоправда, з матір’ю був батько, і жили= вони в тому самому місті, що й Марійка. Але обом батькам було по вісімдесят. І тепер Марійка щодня відвідувала маму в лікарні, радіючи, що їй стає краще з кожним днем.
Чоловік Микита засмутився, що дружини тепер зовсім не дочекатися ввечері. А коли дізнався, що Марійка збирається пожити у матері, коли її випишуть, то й зовсім не зрозумів її.
– Там же батько, нехай він і доглядає її. Навіщо там усім жити? Ти про себе подумай… – сказав він.
– А ти станеш за мною якісно доглядати, якщо я зляжу так завтра? Піднімешся з дивану? – не втрималася Марія.
Чоловік промовчав.
Місяць жила у матері й батька Марійка, приїжджаючи ненадовго до себе додому у вихідні. Микита знав, що дружина перевірятиме його чи не гульбанить і перед її приїздом намагався цього не робити. А Марійка приходила і починала наводити лад, і варити їжу чоловікові на кілька днів.
– Ти хоч їси? Розігрівай і їж. А то он з того разу перше не з’їв. Харчуєшся сухом’яткою? – Запитувала вона Микиту, а той махав рукою, не бажаючи з нею розмовляти – сердився, і ревнував, що кинула його дружина заради батьків.
Незабаром матері полегшало, вона самостійно почала ходила, і навіть їздила на прийом до лікаря у лікарню. Тільки тоді Марійка знову почала жити у своїй квартирі.
Вона дуже втомилася за цей час. Але раділа, що мамі полегшало.
Однак через три місяці мама все ж таки пішла у засвіти…
Не витримало таки її серце…
– От і полегшила тобі мати життя, – тільки й сказав Микита, – тепер хоч поживемо нормальним життям.
Ці слова чоловіка так зачепили Марійку, що вона розплакалася, сидячи на дивані.
– Ти вважаєш моє життя нормальним?! Я завжди працювала для сім’ї, намагалася навіть у вихідні зайву годину не посидіти, а все мила, прибирала, прала, прасувала, варила. Дочок підняли, онуків дочекалися, я працювала на двох роботах, коли дівчата вчилися. Брала шиття додому. Чи ти забув?
А тепер мрію про пенсію, щоб хоч трохи подумати про себе, поїздити, он як мої сусідки, відпочити…
– Ти все про себе! – обурився чоловік, – я теж працював. І теж втомлювався. І думав, що вийду на пенсію, і ми будемо з тобою їздити відпочивати, ти ж знаєш, що в мене судини, тиск… У санаторії б побути. На прийоми до лікарів хоч би мене супроводжувала. Разом би лікувалися, гуляли парком.
– Для початку тобі треба перестати гуляти. А потім уже й по лікарях можна. Тільки хто тобі не дозволяє? – Висловилася дружина, – таксі викликав – і вперед. До будь–якого лікаря. Іди, лікуйся, питай, проходь процедури. Їдь у профільний санаторій. Будь ласка.
Правильно мені кажуть, що розбалувала я тебе. Всюди за руку водила, коли слабий, і вдома ти ніколи не допомагав…
А я ж не залізна. Лікуйся, Микито, лікуйся. Тільки ти не дитина. А в мене батько старенький он…
Ти ж бачив, як йому на поминках теж недобре було – викликали швидку. А мама, як ішла, мене так просила про нього подбати…
– І що? Знову підеш туди жити? – обурився Микита, – я, звичайно, розумію, що він слаба і стара людина. Але я немолодий. Невже не можна найняти когось, якщо йому надавати допомогу? У мене взагалі є дружина чи ні?
Марійка заплакала, і пішла на кухню готувати. Тільки за пів години Микита підійшов до неї і обійняв за плечі.
– Ну, погарячкував я, звісно. Ти вже не бери близько до серця. Я хочу, щоб ми були разом. А ти так реагуєш…
– Батьків я теж люблю. Це святе. Тобі пощастило, що твої пішли швидко. І сестричка твоя взяла на себе догляд за ними. Не забувай, – відповіла Марійка.
За місяць батько Марійки зліг. Підняти його на ноги так і не вдалось. Дався взнаки і його стан після відходу дружини. Марійка взяла батька до себе давши окрему кімнату – свою спальню.
Два роки вона доглядала його, не кидаючи роботу. Потрібно було допрацювати до пенсії. Став трохи допомагати доглядати батька і Микита, поки Марійка була на роботі. І погодує, і води подасть і ліків.
А коли батька теж не стало, Марійка вийшла на заслужений відпочинок. Виглядала вона не дуже. Була змученою, під очима кола. Останні місяці вона мало спала через батька.
– Ось тепер поїдемо в санаторій, – сказала вона чоловікові, – і чим швидше, тим краще, бо я розвалююся на частини.
Вони поїхали. І ніби потрапили в інший вимір. Вже кілька років не доводилося їм бачити таку красу, відпочивати в таких місцях, слухати вечорами музику, їздити на екскурсії.
– А ти знаєш, мені здається, що я помолодшала років на десять, – сказала Марійка чоловікові, коли вони повернулися додому.
Тут її подруги почали запрошувати на море. Марійка сказала про це Микиті.
– Ні, я вже не поїду нікуди, – відмовився він, – а тебе, значить, відпускаю. А сам поки що займуся ремонтом у кімнаті, де лежав батько. Найму майстрів, і командуватиму.
Марійка із задоволенням поїхала на море. Вона дзвонила звідти до чоловіка, захоплено розповідала про свій відпочинок, а він доповідав про перебіг ремонтних робіт.
– У який колір підібрати шпалери? – питав у слухавку чоловік.
– Та які завгодно, тільки не барвисті і не яскраві, а щось світліше. Виріши сам. Мені все сподобається… – відповідала вона.
Марійка пробула із подругами майже місяць. Вона відчувала приплив сил, дякувала Тетяні та Лізі.
– Ну, значить, у нас поповнення! – раділи й подруги, – а ти чоловіка свого вмовляй із нами їздити. З мужиком веселіше буде.
– Ой, спробую, але навряд чи з ним веселіше. Адже з нами дуже не погуляєш. А ще він так розлінився, поправився, – усміхалася Марійка.
Коли вона повернулася додому, то не впізнала квартири. Чоловік вирішив обклеїти і велику кімнату, і пофарбувати підлогу.
– Боже ти мій! – ахнула Марійка, – і де ж ти ночував, коли фарба сохла? Тут же ж, мабуть, дихати можна було!
– У твоєї Лізи. Вона ж залишила мені ключі, щоб квіти поливати, ось я і спав на своїй, звичайно, постілі на її дивані.
Подруги оцінили старання Микити урочистою вечерею й оголосили, що наступного разу без нього подорож не відбудеться.
– Отже, друзі. Збираємо кошти. Є недорога хатина майже біля самого моря. Микиту беремо з собою, – казала Таня.
– Та й гаразд. Згоден, дівчата. Але щоб слухалися… – кивнув Микита.
Усі засміялися, а восени вже компанія зазбиралася у поїздку. З рюкзаками, у спортивному одязі, вони сідали у поїзд із гарним настроєм.
Марійка здивувалася, що чоловік всю подорож не доторкнувся до пінного, тримався спокійно, намагався не відставати від жінок на прогулянках.
Коли подружжя повернулося додому, Микита став на терези і ахнув.
– І скільки, ти думаєш, я скинув?
– Я бачу і без терезів, що ти схуд. Але як не можу сказати, – посміхнулася Марійка.
– На чотири кіло! І це тільки за місяць! А відчуваю, наче пуд скинув! – радісно оголосив Микита.
– Ти в мене молодець, – Марійка підійшла і обійняла чоловіка, – навіть не думала, що пишатимуся тобою. Але скажи, чудово ж було? І гуляли, і дивилися на красу, і дихали морем… Від такого не втомлюєшся…
– Так, я навіть і сам від себе не очікував, що так припаду до природи.
– А ти не зістарюй себе раніше. І в слабі не записуй. На пенсії життя тільки починається. І взагалі треба подумати над зміною одягу. Мені теж на розмір менше треба брати, – сказала Марійка, відкриваючи шафу.
Поїздка зблизила подружжя. Вони ніби помолодшали, навіть дивилися один на одного тепло і ласкаво, як у перші роки їхнього спільного життя.
– Але ж у нас завтра свято! – оголосив дружині за тиждень Микита.
– Яке? – Не зрозуміла Марійка.
– Як яке? Річниця весілля!
– Ах, я мало не забула… – усміхнулася дружина, – стільки подій останнім часом сталося, таких приємних, що я про все забула. І що ти пропонуєш?
– Як що? Піти в ліс на пікнік! Я йду по м’ясце, будемо смажити шашлики!
А вранці подзвонили дочки. Вони вітали маму і тата з річницею весілля і говорили багато теплих слів.
Микита подарував дружині букет, захований від неї на балконі з вечора.
Тільки вдвох, вони вони у лісок, недалеко за містом, з рюкзаками, з провізією і термосом запашного чаю святкувати день народження своєї родини…
