Життєві історії

Ольга Іванівна готувала вечерю, як у двері подзвонили. – Алісо? – здивувалася вона, побачивши свою доньку та онука. – Привіт, мамо! А ми неподалік були, вирішили зайти, – усміхнулася донька. – Ну, проходьте, – запросила жінка доньку. Ольга Іванівна швидко зробила чай, поставила вазочку з печивом. – Доню, у вас щось сталося? – запитала жінка, помітивши, що Аліса якась схвильована. – Так…Тобто ні, – зам’ялася донька. – Доню, я ж бачу! – наполягла мати. – Мамо, у мене є одне делікатне прохання, – загадково сказала Аліса, зібралася з думками і все виклала матері. Ольга Іванівна вислухала доньку і застигла від почутого

– Юра, дзвонили з роботи, пропонують вийти раніше.

Юрко глянув на дружину і насупився.

– А як же Ігор? Його ж у садок ще не беруть.

– Ось у цьому й проблема.

Аліса сіла поруч із чоловіком, глянувши у бік дитячої, де солодко спав їхній синочок. Ледве вдалося його вкласти на денний сон, такий непосидючий став.

– Якщо я погоджуся, у нас два варіанти: віддати в приватний дитячий садок або найняти няню, поки Ігоря не візьмуть до державного садка.

– Ти хочеш таки погодитися на їхню пропозицію? – похитав головою чоловік. – Куди поспішати, Алісо? Посиділа б із сином.

– Посиділа б! – передражнила Юру дружина. – Я б і сиділа, якби нам грошей вистачало! А так на всьому доводиться заощаджувати! Дитині речі доводиться з рук купувати! Це не життя, Юрко…

Чоловік трохи зніяковів. Завжди неприємно, коли тебе звинувачують у проблемах.

– Ти ж знаєш, що більша частина зарплати йде на виплату іпотеки та кредит на машину! Ти сама наполягала на тому, що нам потрібний автомобіль.

– І потрібен! Як би ми Ігоря на всі ці огляди возили? – Аліса пом’якшала. – Я не говорю, що ти не стараєшся, я говорю, що цього недостатньо. Тому, теж хочу зробити свій внесок.

– Але ж на приватний дитячий садок чи няню теж багато грошей піде…

– Порядно, але все одно більше половини моєї зарплати залишатиметься.

Юрко зітхнув.

– Гаразд… Нехай так.

Весь наступний день Аліса вивчала прилеглі приватні дитячі садки, дивилася оголошення нянь і думала, що ж буде вигідніше.

Ігору було два роки, вже досить свідомий вік. І Аліса ніяк не могла вирішити, чи буде йому краще в колективі чи вдома з нянею. Та й він був досить тихий хлопчик, не дуже любив чужих людей. І у цьому була складність.

От би бабуся з ним сиділа.

Аліса зачепилася за цю думку. Її маму Ігор знає добре, дуже любить. Не раз із нею залишався. Та й мама у Аліси надійна, не доведеться хвилюватись, що щось піде не так.

Була лише одна проблема: мама працювала. І поки що не збиралася виходити на пенсію. Говорила, що працюватиме, поки є можливість. Мовляв, і гроші потрібні, і хоч якась зайнятість. З іншого боку, бути бабусею – та ще зайнятість.

У вихідні Аліса вирушила разом із сином до своєї мами. Купила тортик, щоб задобрити, і заздалегідь продумала, як будуватиме розмову.

– Мамо, як у тебе справи?

– Та гаразд усе. На роботі, щоправда, аврал. Ну, нічого, впораюся. А як ви? – відповіла Ольга Іванівна.

Ігор підбіг до бабусі і міцно обійняв її. Мама Аліси одразу розцвіла, підхопила онука на руки. І Аліса ще більше захотіла, щоб саме її мама сиділа з Ігором.

– Та все гаразд. Мені тут, правда, запропонували на роботу вийти, людина їм зараз потрібна, а на рік брати особливо сенсу немає.

– А як же Ігор? – запитала Ольга Іванівна в Аліси, знімаючи онука з рук. Той одразу помчав у кімнату гратися.

– Ось зараз вирішую. Думаю, чи няня, чи приватний садок.

– Та в чому така потреба вийти раніше? – насупилась мама.

– Мамо, необхідність досить проста – гроші. Ну, не вистачає нам!

– Що ж, ваша справа, – знизала Ольга Іванівна плечима. – Страшно тільки такого малюка з чужою людиною залишати.

Аліса подумки потерла руки. Мама сама підвела розмову до потрібної теми.

– Я з тобою згодна. А в садах діти часто нездужають, не хотілося б за тиждень на лікарняному сидіти. Мамо, я тут подумала, а може ти з ним сидітимеш?

– І як ти собі це уявляєш? – здивовано глянула Ольга Іванівна на свою дочку. – Я ж працюю.

– Ну, звільнишся…

– Алісо, мені моєї пенсії не вистачить. Я ж казала, що працюватиму, поки можу.

– Так я тобі платитиму. Скільки ти зараз отримуєш, стільки ж я тобі віддаватиму.

– Неправильно це якось, – похитала Ольга Іванівна головою, – брати гроші за те, щоб із онуком сидіти.

– Мамо, це нормально. Я ж тебе з роботи висмикну. І мені буде в рази спокійнішим, якщо Ігор буде з тобою.

Жінка зітхнула. Було видно, що їй складно наважитися, та й допомогти дочці хочеться.

– А ти потягнеш ту суму, яку я зараз отримую? – запитала вона.

– Потягну, мамо. Няня мені вийшла б приблизно стільки ж. Так що все гаразд.

– Ну, тоді гаразд. Але зваж, мені гроші потрібні. Тому доведеться платити. Інакше мені просто не протягнути.

– Мамо, звичайно, я ж сама запропонувала! – зраділа Аліса. – Я така рада, що ти погодилася. У мене вантаж із душі впав.

Домовилися, що Аліса платитиме своїй мамі пʼятнадцять тисяч на місяць. Мама трохи більше отримувала на своїй роботі, але сказала, що цього достатньо. А з Ігором вона сидітиме п’ять днів на тиждень з ранку до вечора. Виходить, повноцінний робочий день.

Мама погодилася готувати йому їжу і ще одна проблема відпала. Адже не кожна нянька візьме на себе додаткові обов’язки.

Через два тижні Аліса вийшла на роботу, а мама приступила до роботи нянею.

Спочатку все було гаразд. Хоч бабуся і втомлювалася з онуком, все ж таки вона справлялася, не скаржилася.

Аліса домовилася з мамою, що платитиме їй двічі на місяць. Аванс, так би мовити, вона сплатила без проблем. А от коли отримала зарплату, з’ясувалося, що потрібна нова резина для машини. А коштує це все недешево.

– Мамо, нічого, якщо я тобі зараз половину віддам, а решту наступної оплати?

Мамі це не сподобалося. Але не скаже вона своїй дочці, що не згодна.

– Звісно.

Але наступної оплати теж не вийшло віддати. Аліса пішла до стоматолога, і з’ясувалося, що має купу проблем.

– Мамо, я все записую. Наступного разу всі борги віддам!

Наступного разу Аліса не хвилювалася. Ну, заплатить зараз поменше. Адже вони так давно жили, відмовляючи собі багато в чому. Хочеться і одягнутись, і в салон краси сходити.

А ось мамі це вже не подобалося. Борг збирався, і зараз він уже складав оплату за місяць. Але, здавалося, її дочка не дуже переживала через це. Навіть тепер не питала, а повідомляла.

А у мами теж були певні витрати. Вона мала кредит за ремонт у квартирі, та й квартплата була досить великою, оскільки площа квартири була немаленькою. А ще вона постійно щось Ігору купувала. Адже вона не лише нянька, а ще й бабуся.

І коли в черговий раз Аліса не виплатила всю суму, мама все ж таки зважилася на розмову з нею.

– Алісо, я розумію, що у вас великі витрати, але ми домовлялися інакше.

– Мамо, я все наступного разу оплачу, обіцяю!

– Я вже кілька місяців чую твої обіцянки. Мені також потрібні гроші. Я пішла з роботи і попередила тебе, що на пенсію не проживу. Тому або плати вчасно або шукай собі няню.

Аліса лише кивнула, хоча була дуже обурена. Вона ж не відмовляється платити, просто збирається зробити це трохи згодом. Мама могла б і в її становище увійти. Їй хіба багато треба? А їм утрьох жити треба.

Але Аліса вирішила, що її мама просто лякає. Тож у наступну оплату вона весь борг не виплатила, сказала, що частинами віддаватиме.

– Ми не так домовлялися.

– Мамо, ну ти не можеш трохи почекати? Ти ж зі своїм онуком сидиш! Не з чужою дитиною!

– Стривай, я пішла зі своєї роботи, де мені платили, щоб ти могла вийти на свою. А тепер, виявляється, я погана бабуся?

– Я не це маю на увазі.

Мама Аліси зітхнула. Вона так і знала, що це була погана ідея. Але дуже хотілося допомогти. Та й, признатися, важко їй увесь день із маленькою дитиною. Але якби Аліса дотримувалась договору, вона б змовчала. А її ще й звинуватили в тому, що вона погана бабуся.

– Алісо, цей місяць я досиджу з Ігором, але потім шукатиму роботу. Тому, підшукуй няню чи садок.

– Мамо, ти серйозно? Ти мене так підведеш? Через якісь кілька тисяч?

– Ні, через стосунки. Ти чомусь вважаєш, що твої потреби важливіші за мої. Але я пішла тобі назустріч, а ти це зовсім не цінуєш.

– Між іншим, – не витримала Аліса, – мама Марії теж сидить зі своїм онуком, до того ж безкоштовно!

– Значить, Марії більше пощастило з матір’ю, – промовила жінка.

Аліса до останнього сподівалася, що мама передумає. Але вона справді вийшла на роботу. Щоправда, сказала, що вечорами чи у вихідні може посидіти з Ігором. Як бабуся, а не як найманий персонал.

Аліса злилася. Особливо коли няня запросила більше грошей. І з нею не можна було домовитись про перенесення оплати.

Але з часом, коли пристрасті вщухли, Аліса все ж таки прийшла до думки, що була не права. І вибачилася перед мамою.

Але та не тримала на неї зла. Проте вирішила, що не треба йти на поводу у дочки. Вона доросла, хай сама вирішує свої питання. А мама допоможе лише у ролі бабусі, та й то, коли їй це зручно.

Вам також має сподобатись...

Олена прийшла додому о дев’ятій вечора. Її чоловік Максим сидів на кухні і їв канапку, переглядаючи щось у телефоні. – Привіт, – він підвів голову. – Ти де була? – У салоні, – сказала Олена. – А-а-а, – він кивнув і повернувся до телефону. – Пофарбувалася? – Так, – підтвердила жінка. – Добре, – байдуже сказав Максим. І все. Ніякого «красиво», чи «тобі пасує». Просто «добре»… Олена пішла у ванну, увімкнула воду. Вона подивилася у дзеркало. Тридцять п’ять років. Половина життя позаду. А що попереду? Жінка вийшла з ванни. – Максиме, нам треба терміново поговорити! – раптом сказала вона. – Щось трапилося? – запитав чоловік. Він дивився на дружину, нічого не розуміючи

Віра повернулася додому. Жінка відкрила квартиру своїм ключем, пройшла на кухню, ввімкнула світло. – Михайле? Ти чому в темряві сидиш? – здивувалася вона, побачивши чоловіка. Михайло не відповідав. – Коханий, щось сталося? – захвилювалася вона, помітивши, схвильоване обличчя чоловік. – Коли? – тихо спитав він. – Що, коли? – перепитала дружина. – Коли, ти збиралася розповісти мені правду?! – рішуче заявив Михайло. – Яку правду? – Віра підійшла до чоловіка і сіла поряд. – Що Олег та Оля, не мої діти, – викарбував Михайло. – Коханий, що ти таке говориш?! Звідки у тебе взагалі такі думки?! – Віра здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Юля виходила заміж. Її мати Віра Антонівна була проти. – Мамо, ти не розумієш! – сказала Юля. – Мій Артем дуже добрий! Ти сама зрозумієш, коли з ним ближче познайомишся. – Добрий? – запитала мати. – Та для кого він добрий, Юлю?! Знаю я цих добрих. Ох буде тобі ще з твоїм Артемом, ох буде… – Мамо, ми ж з Артемом нічого не просимо, – сказала дочка. – Весілля ми самі влаштуємо, тож не хвилюйся. – Самі? – здивувалася Віра Антонівна. – Ну, ну… А Юля чомусь загадково посміхнулася… Весілля справляли у невеликому кафе. І там Віру Антонівну чекав несподіваний сюрприз! Гостей було небагато, і раптом… Віра не повірила своїм очам

Віталій встав раненько, задоволено потягнувся й пішов готувати собі сніданок. Він щойно поклав собі на тарілку омлет з помідорами, коли в двері хтось подзвонив. – І хто це так рано? – здивовано пробурмотів чоловік і пішов у коридор. Віталій відкрив двері й оторопів від побаченого… На порозі його орендованої квартири стояли його тесть разом з тещею! Вони, не питаючи дозволу, безцеремонно відставили зятя вбік і зайшли в квартиру. – Значить, ось де ти живеш? – озирнувшись, з усмішкою сказав тесть. – Винаймаєш житло, так? І дорого платиш? Віталій стояв і не розумів, що відбувається