– Ти знову їй дзвонив? – Олена різко зачинила дверцята шафи, навіть не намагаючись приховати роздратування.
Денис неохоче відволікся від телефону, невдоволено примружився.
– Ну, так. Привітав із днем народження. У чому проблема?
– Це твоя колишня дружина. Ви давно розлучені, у вас немає дітей, то навіщо взагалі це спілкування?
Олена стояла перед ним, схрестивши руки і намагалася зрозуміти, як чоловік може не бачити проблему. Для неї все було просто: минуле має залишатись у минулому. Вона виходила заміж за нього, а не за його колишнє життя, сповнене колишніх родичів, від яких він, здається, навіть не намагався віддалитися.
– Олено… – Денис зітхнув, підбираючи слова. – Ми нормально розлучилися. Не бачу сенсу вдавати, що людина, з якою я прожила кілька років, раптом перестала існувати.
– Тобто ти хочеш сказати, що ці дзвінки це нормально?
– А чому ні? Це просто ввічливість.
– Ввічливість?! – Олена нервово посміхнулася. – А як твоя мати? Вона ж взагалі її із сім’ї не відпускала! Ти знаєш, що вона досі кличе її в гості?
Денис напружився, але заперечувати не став.
Олена відчула щось недобре ще під час перших зустрічей із майбутньою свекрухою. Олена Андріївна ніколи відкрито не виявляла невдоволення, але в розмові раз у раз прослизали фрази про те, що Настя завжди пекла Денису шарлотку в неділю, любила такі сережки і добре підбирала парфум. Свекруха журилася про те, що у сина нічого не склалося, бо колишня «була такою чудовою дівчиною».
Тоді Олена дратувалась, але не надавала значення цим словам. Однак тепер, коли все стало на свої місця, вона зрозуміла: колишню дружину тут ніхто й не думав викреслювати із життя.
– Ти знала, за кого виходиш заміж, – спокійно сказав Денис, відкидаючись на спинку дивана. – Я нічого не приховував.
– Я виходила заміж за розлученого чоловіка, а отримала всю його колишню рідню в комплекті!
Він хотів щось відповісти, але промовчав. А Олена раптом замислилася: чи не дарма вона в це вплуталася?
Незабаром її сумніви посилилися.
– Завтра приїдуть дядько Володя і тітка Галина,- одного разу кинув Денис, снідаючи. – На тиждень.
Олена на мить застигла, поставивши чашку на стіл. Знову якісь нові родичі.
– А я їх знаю?
– Це батьки Насті.
Олена моргнула, не відразу усвідомлюючи зміст сказаного.
– Насті? Твоєї колишньої?!
– Ну, так. Вони до міста приїхали у справах, мама запропонувала зупинитись у нас. У них тут нікого немає, тільки я.
Гаряча хвиля роздратування охопила розум, але замість того, щоб одразу влаштувати сварку, Олена повільно видихнула, подумки рахуючи до п’яти.
– Денисе, а ти взагалі чуєш, що кажеш? Ти навіть не спитав мене! Ти просто поставив мене перед фактом, що у нас житимуть батьки твоєї колишньої дружини!
– А що таке? – щиро здивувався він. – Ми ж не в однокімнатній квартирі живемо, місця вистачає.
Олена вражено дивилася на чоловіка. Для нього це справді було нормально. Він не бачив нічого дивного в тому, що чужі їй люди, його колишні родичі, яких він офіційно не зобов’язаний приймати, житимуть у її квартирі.
– Ти розумієш, наскільки це ненормально?
– Та господи, що ти так заводишся? – роздратовано закотив очі. – Це просто гості на кілька днів, нічого страшного.
Але «нічого страшного» виявилося цілком реальним нічним кошмаром.
Наступного дня за їхнім столом сиділи Олена Андріївна, колишні тесть і теща Дениса та сам Денис, який почував себе цілком комфортно. Вони сміялися, обговорювали якісь події минулих років, згадували весілля Дениса та Насті, жалкували, що шлюб не склався.
Олена не їла. Не могла. У неї було дивне почуття, ніби вона виявилася зайвою на власній території.
Коли Володимир із Галиною пішли спати, вона мовчки встала з-за столу.
– Куди ти? – Денис подивився на неї з подивом.
– Спати. Якщо залишуся ще хоч на п’ять хвилин, у мене око сіпатися почне.
Вона не влаштувала сварку. Не почала влаштовувати сцену при гостях. Але вранці, перед тим як піти на роботу, сказала рівним, спокійним голосом:
– Надвечір, коли я повернуся, цих людей у нашій квартирі не повинно бути. Інакше нам усім буде ніяково.
Денис здивувався, але, мабуть, з її обличчя зрозумів, що торгуватися безглуздо. Увечері у квартирі було тихо. Судячи з його погляду, він так і не зрозумів, чому вона обурена, але поступився.
Однак цим справа не закінчилась. За кілька місяців пролунав злощасний дзвінок.
– Олено, ти ж не проти, якщо у вас на кілька днів зупиняться гості? – голос свекрухи був навмисне доброзичливим, але в ньому вже була нотка наказу.
Олена, яка тільки-но відійшла після складного періоду, недуга матері, проблем на роботі та загальної втоми, навіть не відразу зрозуміла, про що мова. Вона тримала телефон біля вуха, паралельно перегортаючи документи, і раптом різко застигла.
– Які ще гості?
– Ну, Володимир з Галиною. Батьки Насті, – як ні в чому не бувало уточнила Олена Андріївна. – Ти знаєш їх.
– Вибачте, що?
– Ну, а що тут такого? У нас вдома не дуже зручно, місця замало. А у вас дві кімнати, там цілком все можна влаштувати, – свекруха говорила так, ніби обговорювала список покупок чи меню на обід.
Олена відкинула документи, глибоко вдихнула та постаралася зберігати голос рівним.
– Ні.
– У сенсі? – тон свекрухи одразу став холоднішим.
– У прямому значенні. У моїй квартирі колишні родичі мого чоловіка не житимуть.
Пару секунд у трубці було тихо, але потім Олена Андріївна різко перейшла у наступ:
– Ти поводиться некрасиво, Олено! Це все сім’я, близькі люди! Ми підтримуємо стосунки, ти маєш поважати наші традиції!
Олена фиркнула, навіть не намагаючись приховати своє ставлення до ситуації.
– А я не підписувалась на сім’ю мого чоловіка в комплекті з його колишніми дружинами та родичами.
У цей момент у кімнату зайшов Денис, помітив її вираз обличчя і відразу напружився.
– Що сталося? – обережно спитав він.
Олена прибрала телефон, схрестила руки і подивилася на нього так, що у чоловіка, здається, пробіг холодок по спині.
– Твоя мама вирішила сплавити до нас батьків твоєї колишньої дружини.
Денис скривився, але тут же знизав плечима, наче це взагалі не питання.
– Ну так це всього на пару днів.
У Олени затремтіли руки. Виходить, він уже знав.
– Денисе, а ти взагалі нормальний? Чому в моєму житті постійно виникають люди, до яких ти вже не маєш жодного відношення?
– Ну… Мама ж так вирішила, – пробурмотів він, наче це щось міняло.
Олена зрозуміла, що з цією людиною вона не збудує сім’ю, якщо не поставить межі прямо зараз.
– Поясніть мені одне, – голос Олени звучав спокійно, але всередині тремтів від обурення. – Чому в моєму будинку мають бути чужі мені люди, які постійно чіпляються за минуле?
Олена Андріївна на тому кінці дроту поблажливо зітхнула, ніби терпляче розмовляла з упертою дитиною, яка відмовлялася від їжі.
– Ти знала, за кого виходиш заміж, Олено, – її голос був м’яким, але з крижаною ноткою. – Денис має минуле. Від цього нікуди не подітися.
Олена стиснула зуби, намагаючись стриматися.
– Я виходила заміж за Дениса, а не за табір тепер вже сторонніх людей! Він не один такий. І нічого, всі перебудовуються.
– Сім’ю просто так не викинеш із життя, дівчинко, – єхидно посміхнулася свекруха.
Олена на мить прикрила очі, намагаючись взяти себе в руки.
– Сім’ю? – передражнила вона. – Це ви свою ідеальну родину не хочете втрачати. А Денис, якщо ви не помітили, давно розлучився.
На тому кінці дроту запанувала мовчанка. Денис стривожено глянув на дружину, але нічого не сказав. Здається, він нарешті зрозумів, що ситуація виходить із-під контролю.
– Судячи з твоєї поведінки, у вас цей шлюб теж довго не протримається, – вигукнула свекруха.
Олена усміхнулася і перевела погляд на чоловіка.
– Якщо все так і продовжиться, то, думаю, ви маєте рацію. Будемо разом з моїми батьками приїжджати до вашої нової невістки.
Денис напружився, а свекруха голосно пирхнула.
– Ясно з тобою все.
Гудки.
Олена поклала телефон на стіл і подивилася на чоловіка.
– Ну і? Будеш продовжувати мовчати або нарешті розберешся зі своєю величезною родиною з твоєю мамою на чолі?
Денис відкрив рота беззвучно. І це була найгучніша відповідь із усіх можливих.
– Так, Денисе, слухай мене уважно, – Олена склала руки, в її голосі не було ні злості, ні істерики, тільки твердість і втома. – Або ти розумієшся зі своєю сім’єю, або збираєш речі.
– Ти серйозно?
– Як ніколи.
Він провів рукою по потилиці, ніби намагаючись упорядкувати думки.
– Олено, ну ти ж розумієш… Це мама. Вона просто звикла, що сім’я – це не лише ми двоє.
– А я не звикла не приймати чужих людей у своєму домі. Комусь із нас доведеться відмовитися від своїх звичок. І це не я.
Вона не сварилася, не доводила. Просто констатувала факт. Денис заплющив очі, важко зітхнув.
– І що, якщо я… Ну, не зможу, як ти хочеш?
– Тоді поїдеш зі мною подавати на розлучення.
У квартирі зависла тиша. Денис довго мовчав, а потім кивнув, ніби ухвалив якесь рішення.
– Добре, – нарешті сказав він. – Я розберуся.
Олена лише кивнула у відповідь. Вона більше не сумнівалася, не намагалася у чомусь переконати себе. Якщо він розбереться – їхня родина матиме шанс. Якщо все колись повториться, значить, вона не потрібна йому, а він не потрібний їй.
