Марина розглядала весільні фотографії, розкладені на журнальному столику. Ось вони з Дімою стоять біля арки з квітами, ось розрізають торт, танцюють перший танець. Щасливі обличчя, щирі посмішки. А ось момент вручення подарунків. Обличчя Марини помітно напружилося.
– Знову фотографії розглядаєш? – Діма увійшов до кімнати, посміхаючись дружині.
– Так, альбом збираю, – Марина відклала фото, на якому мамі Діми явно було ніяково. – Знаєш, я все думаю про твою маму.
Діма зітхнув:
– Марино, ми ж домовилися не порушувати цієї теми.
– Я не порушую, просто ніяк не можу зрозуміти. Навіть моя бабуся, яка живе в селі на одну пенсію, примудрилася подарувати нам 20 тисяч. А твоя мама, яка працює бухгалтером, принесла лише букет та листівку.
– Ну, мало які у неї були обставини, – невпевнено промовив Діма.
– Які обставини? Вона ж завжди щороку їздила на море, бачив, у якій шубці вона прийшла? Просто визнай – я їй не подобаюся, – насупилась дівчина.
Діма присів поруч із дружиною і обійняв:
– Це не так. Мама завжди добре про тебе відгукувалася.
– Так? А чому тоді на весіллі вона була з таким обличчям? – Марина вказала на фотографію, де свекруха вітає молодят. – І ці квіти… Діма, твоя мама вручила нам квіти, які зав’яли за два дні, тоді як мої батьки подарували сто тисяч і ще оплачували частину витрат на весілля, – перераховувала дівчина.
– Марино, гроші – не головне, – починав злитися Діма.
– Звичайно, не головне. Але це показник відношення. Мої батьки хочуть, щоб ми були щасливими, щоб у нас був хороший старт. А твоя мати навіть символічний конверт не підготувала, – намагалася довести свою правду Марина.
Діма мовчав. Що він міг сказати? Йому самому було незручно за матір. Ірина Сергіївна завжди була щедрою, ніколи не скупилася на подарунки. І раптом таке.
– Може, подзвониш їй? – запропонувала Марина. – Запитаєш, як справи?
– Навіщо?
– Може, вона пояснить свою поведінку. Або вибачиться.
– Марино, я не проситиму від мами пояснень з приводу подарунка. Це некрасиво, – різко відповів чоловік.
– А те, що вона зробила – гарно? – відвернулася дівчина і пішла на кухню.
Того вечора у молодого подружжя сталася перша сімейна сварка.
***
Ірина Сергіївна сиділа на кухні та перебирала квитанції. Рахунок за електрику, за воду, за інтернет. І найстрашніший папірець – виписка за кредитом. Ще 150 тисяч боргів. Жінка ніяк не могла зрозуміти: як вона могла так помилитися.
Задзвонив телефон. На екрані висвітлилося «Дмитрик.
– Алло, синку, – голос зрадливо здригнувся.
– Привіт, мамо. Як ти? – одразу спитав Діма.
– Добре. А як ви з Мариною? Обживаєтеся?
– Так, потихеньку. Мамо, я хотів запитати…
Ірина Сергіївна напружилася. «Невже про весілля, подарунок? Що вона скаже? – думала жінка.
– Так, Діма? – сказала Ірина вголос.
– Ти не хочеш до нас у гості приїхати? Подивитися на квартиру, яку ми винайняли.
Вона видихнула:
– Звісно, синку. Із задоволенням. Коли?
– Може, в неділю?
– Чудово. Я приїду, – видихнула жінка.
Поклавши слухавку, Ірина Сергіївна затулила обличчя руками. Як їй дивитися в очі невістці? Марина напевно вважає її жадібною та бездушною. Адже вона хотіла подарувати молодим хороший подарунок. Планувала взяти ще один кредит, але банк відмовив – вже є один невиплачений із простроченням. Спробувала позичити у подруг, але вони й так вже допомогли її, коли потрібно було терміново внести платіж за кредитом після звільнення.
***
У неділю Марина хвилювалася. Вона накрила стіл, навіть сама спекла печиво до чаю. Але всередині все кипіло. Як поводитися зі свекрухою? Вдавати, що все нормально? Чи, навпаки, дати зрозуміти, що вона ображена?
– Марино, розслабся, – Діма обійняв дружину. – Це просто недільний обід.
– Ну, звісно. Якщо ти забув, твоя мама демонстративно проігнорувала наше весілля, – ніяк не могла заспокоїтися на цю тему Марина.
– Вона не проігнорувала, вона була з нами цілий день, – відповів Діма.
– Ти розумієш, про що я, – відмахнулась Марина.
Дзвінок у двері перервав їхню розмову. На порозі стояла Ірина Сергіївна із невеликим пакетом.
– Здрастуйте, – вона ніяково усміхнулася. – Я привезла вам варення. Сама влітку варила з абрикосів.
– Дякую, проходьте, – Марина натягнуто посміхнулася.
За столом говорили про погоду, новини, плани на відпустку. Обминали гострі кути, посміхалися один до одного. Але напругу відчували всі, хто зібрався.
– Дуже смачне печиво, Марино, – похвалила Ірина Сергіївна. – Ти чудова господиня.
– Дякую, – сухо відповіла Марина.
– Мамо, як твої справи на роботі? – Запитав Діма, намагаючись розрядити обстановку.
Ірина Сергіївна забарилася:
– Все добре, синку. Як завжди, – обманула жінка.
– А відпустку цього року плануєш? – продовжив Діма.
– Ні, цього року, мабуть, нікуди не поїду.
Марина пирхнула:
– А я думала, ви на море поїдете, як завжди.
– Ні, цього року вирішила залишитись вдома, – сказала жінка.
– Дивно, зазвичай ви щороку їздили відпочивати, – задумливо промовила Марина.
Ірина Сергіївна опустила очі:
– Плани змінюються.
Після обіду Дімі зателефонував друг і попросив спуститися до під’їзду, йому треба було щось обговорити. Чоловік вийшов, жінки залишилися наодинці. Марина прибирала зі столу, а Ірина Сергіївна зголосилася допомогти з посудом.
– Марино, – невпевнено почала свекруха. – Я бачу, що ти ображена на мене.
Марина застигла:
– З чого ви взяли?
– Це ж видно. Думаю, що через весілля, правда?
Марина поставила тарілки в раковину:
– Ірино Сергіївно, справа не в подарунках, як таких. Просто… це виглядало так, ніби вам байдуже. Точніше, ніби я вам не подобаюсь. І ви незадоволені вибором сина, – почала говорити Марина і в очах з’явилися сльози.
– Що ти, Марино! – вигукнула Ірина Сергіївна. – Я така рада, що Діма зустрів тебе, ви така гарна пара.
– Тоді чому? Чому тільки квіти та листівка? Навіть бабуся моя із села зібрала 20 тисяч.
Ірина Сергіївна змінилася на обличчі:
– Я… я не могла інакше.
– Але чому? Ви завжди добре заробляли, у вас гарна посада, – не розуміла дівчина.
– Була гарна посада, – тихо поправила Ірина Сергіївна. – Наша фірма збанкрутувала три місяці тому. Я зараз без роботи.
Марина здивовано подивилася на свекруху:
– Але ви нічого не сказали Дімі.
– Не хотіла його засмучувати перед весіллям. Думала, швидко знайду нове місце, але в моєму віці це виявилося не так просто, як я думала, – Ірина Сергіївна гірко посміхнулася. – Хотіла зайняти вам на подарунок, але я вже набрала боргів у всіх, кого могла, щоб виплатити кредит.
– Кредит? – здивувалася Марина.
– Так, я в боргах, які не можу виплатити, – зітхнула жінка.
Марина розгублено дивилася на свекруху:
– Але як це сталося? Ви завжди були такою розважливою.
Ірина Сергіївна сіла на стілець:
– Я познайомилася із чоловіком. Він здавався таким надійним, успішним. Ми зустрічалися півроку. А потім він сказав, що має труднощі з бізнесом, попросив допомогти. Я взяла кредит, дала йому гроші. А він зник. Телефон вимкнено, сторінку в соцмережах видалив.
– Нічого собі, – прошепотіла Марина. – Виходить, він вас обманув?
– Так, – кивнула Ірина Сергіївна. – Я, бухгалтер із двадцятирічним стажем, потрапила на вудку пройдисвіта. Соромно зізнатися, але це так.
– А чому ви не розповіли Дімі?
– Як я могла? Він готувався до весілля, був такий щасливий. А тут мати з історією про те, як її розвів пройдисвіт. Я не хотіла затьмарювати ваше свято, – намагалася пояснити жінка.
– Але ж ми могли б допомогти! – Марина сплеснула руками.
– Чим? У вас тільки починається сімейне життя, свої витрати. Ні, це моя проблема, мені й вирішувати, – впевнено сказала жінка.
У цей момент у квартиру повернувся Діма:
– Про що шепочетесь? – весело спитав він, знімаючи взуття.
Марина та Ірина Сергіївна переглянулися.
– Діма, – твердо сказала Марина, – нам треба поговорити. Твоя мама розповіла мені щось важливе.
– Ні, не треба, – запротестувала Ірина Сергіївна.
– Треба, – наполягла Марина. – Діма має знати.
І вона розповіла чоловікові всю історію. Про втрату роботи, про кредит, про цього пройдисвіта. З кожним словом обличчя Діми ставало все похмурішим.
– Мамо, ну чому ти мовчала? – він сів поруч із матір’ю.
– Не хотіла тебе турбувати, синку. У тебе своє життя тільки починається, – погладила його мати по руці.
– Але ж ми сім’я! Маємо допомагати один одному, – сказав чоловік.
Ірина Сергіївна розплакалася:
– Мені було так соромно. Думала, ви будете сміятися з мене. Стара, не розумна жінка повелася на гарні слова.
– Мамо, ніхто не сміятиметься. Ми щось обов’язково придумаємо, – впевнено сказав Діма.
***
Вже через місяць завдяки зв’язкам батька Марини Ірина Сергіївна влаштувалася бухгалтером у невелику, але стабільну фірму, яка займалася продажем автозапчастин. Зарплата була меншою за колишню, але її вистачало на життя і виплату кредиту.
На першу річницю весілля Діма та Марина запросили батьків до ресторану. Ірина Сергіївна прийшла з невеликою коробочкою:
– Це тобі, Мариночко. Не діаманти, звичайно, але від щирої душі.
У коробочці лежали срібні сережки.
– Дякую, Ірино Сергіївно, – Марина зворушилася і обійняла свекруху.
– За сім’ю! – Вимовила, посміхаючись, тост Ірина Сергіївна. Того вечора, незважаючи на всі труднощі, вона була щаслива. Останнім часом вона зрозуміла, що головне – не замикатися у своєму горі, а довіритись близьким. Разом будь-яку біду можна подолати.
