– Тебе знову не було вдома вранці! Де ти вешталася? – Галина Миколаївна стояла у дверях кухні з виглядом досвідченого детектива, схрестивши руки.
Анастасія закотила очі та мовчки продовжила кришити овочі. Свекруха з’явилася, як завжди, без запрошення, ніби живе тут. Все за розкладом: як тільки Сергій їде у відрядження, вона вже тут, з осудливим поглядом, образливими підозрами та новими звинуваченнями.
– Я була в магазині, Галино Миколаївно, – спокійно відповіла Настя, не обертаючись.
– У магазині? – свекруха посміхнулася. – Та я тебе по всьому місту шукаю, а ти десь пропадаєш! Якби ти була в магазині, я знала б.
Анастасія стиснула зуби, повільно вдихаючи. Як же дратувало це «шукаю». Свекруха примудрялася буквально слідкувати за нею. Вона розпитувала сусідів, видивлялася через паркан, перевіряючи, чи не завелося у «розгульної невістки» таємне життя.
– Ви шукали мене, бо хотіли допомогти? – голос Анастасії звучав рівно, але в ньому була нотка сарказму.
– Звичайно, – Галина поправила хустку, начебто всерйоз образилася. – Думаєш, мені все одно, чим ти тут займаєшся, поки мій син працює не покладаючи рук?
– Ну якщо так, то ось вам ганчірка, – Анастасія простягла їй кухонний рушник. – Хочете допомогти – можете помити підлогу.
Свекруха пирхнула і недбало махнула рукою.
– Я тобі не безкоштовна хатня робітниця!
– Ну от і добре, – Настя хмикнула, холодно посміхнувшись. – А я вам не підозрювана на допиті.
Галина зосереджено насупилась. Вона виглядала так, ніби вперше задумалася над тим, що її турбота виглядає не як допомога, а як тотальний контроль.
Після відходу свекрухи Настя втомлено опустилася на стілець. Щодня одне й те саме. Замість того, щоб відвідати онука, допомогти з вечерею чи просто поговорити по-людськи, Галина приходила перевіряти. Чи не привела невістка коханця, чи не втекла з дому, чи не сміє поводитися не так, як належить порядній заміжній жінці.
Настя не витримала і розповіла про все Сергію, коли він повернувся, сподіваючись, що він заступиться за неї.
– Мамо, годі вже! – втомлено зітхнув він у слухавку. – Чого ти пристала до Насті?
– Я пристала?! – обурилась Галина. – Ти залишаєш молоду дружину зовсім одну, а мені що, заплющити очі? Я твій шлюб рятую!
– Та ти себе чуєш? – вигукнув Сергій роздратовано. – Це не клітка, мамо. Вона не повинна сидіти під замком! Я їй довіряю!
Анастасія дивилася на нього з надією. Може, хоч зараз свекруха зрозуміє все і перестане лізти?
– Просто не звертай уваги, – сказав він їй, прибираючи телефон. – Мати у мене з характером, але ж вона з добрих спонукань.
Настя повільно видихнула. Це прозвучало так, ніби нічого не зміниться. Свекруха продовжить «піклуватися», а Сергій лише згладжуватиме кути.
На жаль, невістка виявилася правою.
– Так далі не піде, – одного разу заявила Галина, важко опускаючись на стілець. – Ти маєш переїхати до мене, коли Сергія немає вдома.
Анастасія навіть не одразу зрозуміла суть сказаного. Це було надто безглуздо. Невістка відволіклася від чашки чаю і дивилася на свекруху. Та сиділа навпроти, невдоволено підібгавши губи, і дивилася так, ніби все вже вирішено.
– Вибачте, що я повинна? – перепитала Настя, трохи нахиливши голову.
– Переїхати, – уперто повторила Галина по складах. – Я вже все подумала. Жінка не повинна сидіти сама вдома без чоловіка. Це неправильно.
Анастасія повільно поставила чашку на стіл.
– І в чому, на вашу думку, проблема? Думаєте, вкрадуть? – вигукнула невістка.
– Проблема в людях, – зробила Галина багатозначну паузу. – Містечко у нас маленьке, язики довгі. Ти що, хочеш, щоб про тебе балакали?
– Про що? – голос Насті став холодним. – Думаєте, людям не байдуже?
– Ну, мало, – знизала плечима свекруха. – Подумають, що молода, гарна дружина сидить одна, а чоловік далеко… Недобре це.
Настю такі перспективи лякали. Свекруха і тут дошкуляла її так, що хотілося на стіни лізти. Сусідство з Галиною загрожувало перерости в справжнє випробування.
Увечері Анастасія знову спробувала звернутися до чоловіка по допомогу, хоча надії на успіх стрімко танули.
– Я нікуди не поїду, – Настя стискала телефон у руці, слухаючи, як Сергій тяжко зітхає. – Це повна нісенітниця, Сергію.
– Ну, маму можна зрозуміти, – почав він обережно. – Вона хвилюється…
– За кого? За тебе чи за мене?
– За всіх, – ухильно відповів він.
Настя заплющила очі, заспокоюючись і збираючись з думками.
– Добре, якщо ви обидва такі дбайливі, то почуйте мене нарешті. Мені ця ідея не подобається, мені незручно, мені буде важко мотатися туди-сюди. Може, хоч раз за цей час ти послухаєш мене, а не маму?
У трубці повисла пауза.
– Ти надто близько приймаєш все.
– Ні, Сергію, це ти надто м’який.
Вона без попередження скинула виклик, відчуваючи, як вирує від злості. Ще трохи – і свекруха почне вирішувати, у що невістці одягатися, якою зубною щіткою користуватися і коли лягати спати. Настя цього не допустить. Але що робити, якщо чоловік не на її боці?
Свекруха не вгамувалася. Вона шукала нових прихильників.
– Доню, я зараз таке розповім, тільки сядь, – голос мами в телефоні звучав одночасно роздратовано і глузливо.
Настя притулила телефон до вуха і закотила очі. Вже здогадувалася, про кого йтиметься.
– Невже Галина Миколаївна добралася до тебе?
– Так, – пирхнула мама. – Прийшла з таким виглядом, ніби я їй щось винна. Стоїть, руками розмахує, моралі мені читає. Мовляв, якщо ти мати, то повинна навчити свою дочку, поки не пізно.
Настя прикрила очі і глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати злість.
– І що ти сказала?
– Відправила кудись подалі, зрозуміло, – з усмішкою відповіла мама. – Ще й двері перед носом зачинили.
Настя посміхнулася. Ну, хоч хтось із її близьких не боїться ставити кордони та підтримує її.
Сергій зателефонував дружині того ж дня. Голос у нього був напружений, злий.
– Мама каже, що твоя мати образила її.
– Твоя мама взагалі багато каже, – парирувала Настя. – Може, ти нарешті визнаєш, що вона перегинає?
– А може, це ти перегинаєш? – зненацька підвищив голос Сергій. – Тобі що, так складно поступитися?
Анастасія застигла. Ось воно. Не у свекрусі проблема. Проблема у чоловіку, який знецінює її почуття.
– Ти серйозно? – вона повільно сіла на диван, стиснувши кулаки. – Ти хочеш, щоб я постійно тягала речі до твоєї мами, бо їй так спокійніше?
– А що таке? – огризнувся він. – Вона ж про нас дбає!
– Про нас? Ні, Сергію, вона дбає про себе. Їй хочеться контролювати мене, а ти їй у цьому допомагаєш, навіть не помічаючи.
У трубці повисла тиша.
– Я не збираюся жити за вказівкою, – продовжила Настя жорстко. – І або ти обираєш нашу сім’ю, або можеш залишатися під спідницею мами, але без мене. Я виходила заміж за тебе, а не за твою маму.
Сергій не відповів, тільки тяжко зітхнув. Настя не стала квапити його. Нехай добре подумає і прийме хоча б одне самостійне рішення в житті.
Минуло кілька днів.
– Сергію, ну ти хоч сам розумієш, що робиш? – голос Галини дзвенів від обурення.
Сергій втомлено відвів погляд. Він повернувся з відрядження і приїхав до матері після довгої розмови з Настею. Син заздалегідь підозрював, що ця розмова буде непростою. Спочатку Галина зустріла його добре, думаючи, що Сергій буде на її боці. Але що більше він говорив, то дужче мати злилася.
– Мамо, годі, – його голос був жорстким, без звичної м’якості. – Це вже за межею.
– За межею? – свекруха сплеснула руками. – За межею те, що ти обираєш її, а не власну матір!
Сергій стиснув щелепи, стримуючи роздратування.
– Я вибираю свою сім’ю, – заявив він. – Дружину. Сина. Тих, з ким я живу і будуватиму майбутнє. Тих, кому я довіряю.
Галина відкрила рота, але Сергій не дав їй вставити жодного слова.
– Ти лізеш не в свою справу. Це не твій дім. Не твій шлюб. І не твоя справа, де живе Настя.
Свекруха змінилася на обличчі.
– Та як ти… Та я… – вона затнулась, не знаходячи слів.
– Все, мамо, годі, – Сергій підвівся. – Віддай мені ключі. І більше не втручайся в мою родину.
Настя зустріла його біля дверей, схрестивши руки.
– Ну? – її голос був спокійний, але в очах читалася напруга.
– Я все сказав, – Сергій видихнув, потягнувся до неї, щоб обійняти, але вона не рушила з місця.
– І що тепер?
Він опустив голову, а потім подивився їй у вічі.
– Більше вона тебе не потурбує. Я сподіваюся.
Анастасія мовчки дивилася на нього кілька секунд, а потім кивнула.
– Добре.
Галина намагалася вдати, що нічого не сталося, але Настя відчувала: контроль над сином вона втратила. Тепер свекруха могла тільки невдоволено бурчати. Більше вона нічого не вимагала.
Анастасія зберегла свою незалежність, не поступилася, не дозволила собою маніпулювати. А Галина залишилася одна у своєму будинку, зі своєю образою, страхами та нездатністю відпустити сина у доросле життя.
