Життєві історії

Настя готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран мобільного, дзвонила її мама. – Настя, привіт! – сказала мати, як тільки Анастасія взяла слухавку. – Доню, я зараз таке розповім, тільки сядь! – Що сталося? – Настя притулила телефон ближче і закотила очі. – До мене приходила твоя свекруха! І вона таке викинула! – голос мами в телефоні звучав одночасно роздратовано і глузливо. – Що вже  Галина Миколаївна наробила? – зацікавилася донька. – Навіть не знаю, як сказати…, – почала мама, на хвилину зупинилася, зібралася з думками і все розповіла доньці. Настя вислухала маму і…ахнула від почутого

– Тебе знову не було вдома вранці! Де ти вешталася? – Галина Миколаївна стояла у дверях кухні з виглядом досвідченого детектива, схрестивши руки.

Анастасія закотила очі та мовчки продовжила кришити овочі. Свекруха з’явилася, як завжди, без запрошення, ніби живе тут. Все за розкладом: як тільки Сергій їде у відрядження, вона вже тут, з осудливим поглядом, образливими підозрами та новими звинуваченнями.

– Я була в магазині, Галино Миколаївно, – спокійно відповіла Настя, не обертаючись.

– У магазині? – свекруха посміхнулася. – Та я тебе по всьому місту шукаю, а ти десь пропадаєш! Якби ти була в магазині, я знала б.

Анастасія стиснула зуби, повільно вдихаючи. Як же дратувало це «шукаю». Свекруха примудрялася буквально слідкувати за нею. Вона розпитувала сусідів, видивлялася через паркан, перевіряючи, чи не завелося у «розгульної невістки» таємне життя.

– Ви шукали мене, бо хотіли допомогти? – голос Анастасії звучав рівно, але в ньому була нотка сарказму.

– Звичайно, – Галина поправила хустку, начебто всерйоз образилася. – Думаєш, мені все одно, чим ти тут займаєшся, поки мій син працює не покладаючи рук?

– Ну якщо так, то ось вам ганчірка, – Анастасія простягла їй кухонний рушник. – Хочете допомогти – можете помити підлогу.

Свекруха пирхнула і недбало махнула рукою.

– Я тобі не безкоштовна хатня робітниця!

– Ну от і добре, – Настя хмикнула, холодно посміхнувшись. – А я вам не підозрювана на допиті.

Галина зосереджено насупилась. Вона виглядала так, ніби вперше задумалася над тим, що її турбота виглядає не як допомога, а як тотальний контроль.

Після відходу свекрухи Настя втомлено опустилася на стілець. Щодня одне й те саме. Замість того, щоб відвідати онука, допомогти з вечерею чи просто поговорити по-людськи, Галина приходила перевіряти. Чи не привела невістка коханця, чи не втекла з дому, чи не сміє поводитися не так, як належить порядній заміжній жінці.

Настя не витримала і розповіла про все Сергію, коли він повернувся, сподіваючись, що він заступиться за неї.

– Мамо, годі вже! – втомлено зітхнув він у слухавку. – Чого ти пристала до Насті?

– Я пристала?! – обурилась Галина. – Ти залишаєш молоду дружину зовсім одну, а мені що, заплющити очі? Я твій шлюб рятую!

– Та ти себе чуєш? – вигукнув Сергій роздратовано. – Це не клітка, мамо. Вона не повинна сидіти під замком! Я їй довіряю!

Анастасія дивилася на нього з надією. Може, хоч зараз свекруха зрозуміє все і перестане лізти?

– Просто не звертай уваги, – сказав він їй, прибираючи телефон. – Мати у мене з характером, але ж вона з добрих спонукань.

Настя повільно видихнула. Це прозвучало так, ніби нічого не зміниться. Свекруха продовжить «піклуватися», а Сергій лише згладжуватиме кути.

На жаль, невістка виявилася правою.

– Так далі не піде, – одного разу заявила Галина, важко опускаючись на стілець. – Ти маєш переїхати до мене, коли Сергія немає вдома.

Анастасія навіть не одразу зрозуміла суть сказаного. Це було надто безглуздо. Невістка відволіклася від чашки чаю і дивилася на свекруху. Та сиділа навпроти, невдоволено підібгавши губи, і дивилася так, ніби все вже вирішено.

– Вибачте, що я повинна? – перепитала Настя, трохи нахиливши голову.

– Переїхати, – уперто повторила Галина по складах. – Я вже все подумала. Жінка не повинна сидіти сама вдома без чоловіка. Це неправильно.

Анастасія повільно поставила чашку на стіл.

– І в чому, на вашу думку, проблема? Думаєте, вкрадуть? – вигукнула невістка.

– Проблема в людях, – зробила Галина багатозначну паузу. – Містечко у нас маленьке, язики довгі. Ти що, хочеш, щоб про тебе балакали?

– Про що? – голос Насті став холодним. – Думаєте, людям не байдуже?

– Ну, мало, – знизала плечима свекруха. – Подумають, що молода, гарна дружина сидить одна, а чоловік далеко… Недобре це.

Настю такі перспективи лякали. Свекруха і тут дошкуляла її так, що хотілося на стіни лізти. Сусідство з Галиною загрожувало перерости в справжнє випробування.

Увечері Анастасія знову спробувала звернутися до чоловіка по допомогу, хоча надії на успіх стрімко танули.

– Я нікуди не поїду, – Настя стискала телефон у руці, слухаючи, як Сергій тяжко зітхає. – Це повна нісенітниця, Сергію.

– Ну, маму можна зрозуміти, – почав він обережно. – Вона хвилюється…

– За кого? За тебе чи за мене?

– За всіх, – ухильно відповів він.

Настя заплющила очі, заспокоюючись і збираючись з думками.

– Добре, якщо ви обидва такі дбайливі, то почуйте мене нарешті. Мені ця ідея не подобається, мені незручно, мені буде важко мотатися туди-сюди. Може, хоч раз за цей час ти послухаєш мене, а не маму?

У трубці повисла пауза.

– Ти надто близько приймаєш все.

– Ні, Сергію, це ти надто м’який.

Вона без попередження скинула виклик, відчуваючи, як вирує від злості. Ще трохи – і свекруха почне вирішувати, у що невістці одягатися, якою зубною щіткою користуватися і коли лягати спати. Настя цього не допустить. Але що робити, якщо чоловік не на її боці?

Свекруха не вгамувалася. Вона шукала нових прихильників.

– Доню, я зараз таке розповім, тільки сядь, – голос мами в телефоні звучав одночасно роздратовано і глузливо.

Настя притулила телефон до вуха і закотила очі. Вже здогадувалася, про кого йтиметься.

– Невже Галина Миколаївна добралася до тебе?

– Так, – пирхнула мама. – Прийшла з таким виглядом, ніби я їй щось винна. Стоїть, руками розмахує, моралі мені читає. Мовляв, якщо ти мати, то повинна навчити свою дочку, поки не пізно.

Настя прикрила очі і глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати злість.

– І що ти сказала?

– Відправила кудись подалі, зрозуміло, – з усмішкою відповіла мама. – Ще й двері перед носом зачинили.

Настя посміхнулася. Ну, хоч хтось із її близьких не боїться ставити кордони та підтримує її.

Сергій зателефонував дружині того ж дня. Голос у нього був напружений, злий.

– Мама каже, що твоя мати образила її.

– Твоя мама взагалі багато каже, – парирувала Настя. – Може, ти нарешті визнаєш, що вона перегинає?

– А може, це ти перегинаєш? – зненацька підвищив голос Сергій. – Тобі що, так складно поступитися?

Анастасія застигла. Ось воно. Не у свекрусі проблема. Проблема у чоловіку, який знецінює її почуття.

– Ти серйозно? – вона повільно сіла на диван, стиснувши кулаки. – Ти хочеш, щоб я постійно тягала речі до твоєї мами, бо їй так спокійніше?

– А що таке? – огризнувся він. – Вона ж про нас дбає!

– Про нас? Ні, Сергію, вона дбає про себе. Їй хочеться контролювати мене, а ти їй у цьому допомагаєш, навіть не помічаючи.

У трубці повисла тиша.

– Я не збираюся жити за вказівкою, – продовжила Настя жорстко. – І або ти обираєш нашу сім’ю, або можеш залишатися під спідницею мами, але без мене. Я виходила заміж за тебе, а не за твою маму.

Сергій не відповів, тільки тяжко зітхнув. Настя не стала квапити його. Нехай добре подумає і прийме хоча б одне самостійне рішення в житті.

Минуло кілька днів.

– Сергію, ну ти хоч сам розумієш, що робиш? – голос Галини дзвенів від обурення.

Сергій втомлено відвів погляд. Він повернувся з відрядження і приїхав до матері після довгої розмови з Настею. Син заздалегідь підозрював, що ця розмова буде непростою. Спочатку Галина зустріла його добре, думаючи, що Сергій буде на її боці. Але що більше він говорив, то дужче мати злилася.

– Мамо, годі, – його голос був жорстким, без звичної м’якості. – Це вже за межею.

– За межею? – свекруха сплеснула руками. – За межею те, що ти обираєш її, а не власну матір!

Сергій стиснув щелепи, стримуючи роздратування.

– Я вибираю свою сім’ю, – заявив він. – Дружину. Сина. Тих, з ким я живу і будуватиму майбутнє. Тих, кому я довіряю.

Галина відкрила рота, але Сергій не дав їй вставити жодного слова.

– Ти лізеш не в свою справу. Це не твій дім. Не твій шлюб. І не твоя справа, де живе Настя.

Свекруха змінилася на обличчі.

– Та як ти… Та я… – вона затнулась, не знаходячи слів.

– Все, мамо, годі, – Сергій підвівся. – Віддай мені ключі. І більше не втручайся в мою родину.

Настя зустріла його біля дверей, схрестивши руки.

– Ну? – її голос був спокійний, але в очах читалася напруга.

– Я все сказав, – Сергій видихнув, потягнувся до неї, щоб обійняти, але вона не рушила з місця.

– І що тепер?

Він опустив голову, а потім подивився їй у вічі.

– Більше вона тебе не потурбує. Я сподіваюся.

Анастасія мовчки дивилася на нього кілька секунд, а потім кивнула.

– Добре.

Галина намагалася вдати, що нічого не сталося, але Настя відчувала: контроль над сином вона втратила. Тепер свекруха могла тільки невдоволено бурчати. Більше вона нічого не вимагала.

Анастасія зберегла свою незалежність, не поступилася, не дозволила собою маніпулювати. А Галина залишилася одна у своєму будинку, зі своєю образою, страхами та нездатністю відпустити сина у доросле життя.

Вам також має сподобатись...

– Ти подивися, подивися, – шепотіла Марії її сусідка Леся. – Як твій Степан одягнувся! Раніше в куртці старій ходив, а тепер – костюм і сорочка напрасована… – Так це ж я його одягла! – ахнула Марія. – Я стараюся, щоб мій чоловік виглядав гарно! – Правда? – примружилася сусідка. – А може, це він для молоденької фельдшерки чепуриться? Марія не витримала. Увечері, коли Степан повернувся з роботи, вона зустріла його незвично холодно. – Що ж ти, Степане, мене ганьбиш? – тихо спитала вона, дивлячись у підлогу. – Це як так? – здивувався чоловік, застигнувши на порозі. – До молодої лікарки бігаєш… Люди вже пліткують, – сказала Марія. Степан раптом побілів від почутого

Оксана зранку сіла в свою машину і відвезла свекруху в лікарню на процедури. Забрати вона її мала до обіду. Олені Віталіївні зробили процедури. Вона відпочила в палаті і по обіді вийшла з лікарні. Жінка трохи постояла, але невістки ніде не було! Олена Віталіївна вийшла за територію лікарні і сіла на лавку біля входу. Люди приїжджали і виїжджали. Але даремно Олена Віталіївна виглядала знайому фіолетову машину! Зрештою вона заплакала… Раптом біля неї зупинилася якась машина. До Олени Віталіївни підійшла молода елегантна жінка. – Впізнаєте мене? – запитала вона. Олена Віталіївна дивилася на цю жінку й не розуміла, що відбувається

– Василю! – почувся голос сусідки Василя Павловича Раїси. Чоловік вийшов на подвірʼя. – Чого тобі, Раю? – запитав він. – Я тобі картопельки свіженької принесла, – сказала жінка і простягла йому емальовану каструльку . – Дякую! – сказав той і дістав гроші. – Ну, що ти, Василю! – ахнула сусідка. – Дякую, Раю! – Василь Павлович взяв каструльку й пішов. Чоловік вже пообідав, як раптом загавкав його песик. Він вийшов на подвірʼя. У дворі стояли хлопець і дівчина. – Це хто ще такі? – не зрозумів господар. Дівчина раптом радісно побігла до Василя Павловича. Чоловік дивився на гостю й не розумів, що відбувається

У Світлани заслаб батько. Вона, разом зі своїм коханим Миколою, поїхали його провідати. Молоді зайшли в хату. – Проходьте, проходьте діти! – метушилася мати Світлани. – Зараз і повечеряємо. Олежик заслаб трохи… Микола зі Світланою зайшли в кімнату до батька. – Ой, та не треба було приїздити, – махнув рукою Олег Максимович. І раптом додав: – Ох, не стане мене… І так і не побачу я своїх онуків… Микола застиг від почутого. – А ми вже збираємо гроші на весілля! – несподівано заявив він. Світлана дивилась на Миколу, нічого не розуміючи. Про таке вона навіть не чула