Життєві історії

Віка зібралася в гості до Ірини. Жінка прийшла не з пустими руками, а принесла з собою тортик. Двері їй відкрив чоловік Ірини – Дмитро. Побачивши його, Віка аж коробку випустила. Однак вона досить швидко взяла себе в руки. – Ой, яка я незграбна! – сказала вона. – Сподіваюся, всередині все не дуже помʼялося! За святковим столом розмова між жінками зайшла про роботу й особисті справи. Знайома Ірини, випивши парочку келихів ігристого, несподівано заявила: – У вашого чоловіка є доросла коханка! Я бачила, як він забирає її з роботи. Завжди з квітами і цілує в щічку. Ірина від несподіванки застигла. Її обличчя побіліло

– От пощастило, так пощастило! – із заздрістю говорили колеги Олени Василівни, яка зовсім недавно прийшла до їхнього колективу.

Ловлячи на собі їхні погляди, жінка задоволено посміхнулася про себе. Саме цього вона й хотіла: щоб їй усі заздрили…

Олена Василівна після розлучення з чоловіком, з яким прожила понад двадцять п’ять років, несподівано почала поводитися дивно.

Вона звільнилася з роботи, де працювала багато років, і влаштувалася на нову посаду.

Однак це було лише початком змін. Олена Василівна раптом вирішила “молодитися”.

Вона почала фарбуватися яскравіше, носити відверті вбрання і часто говорити про свою молодість.

Все б нічого, але незабаром жінка почала просити Дмитра забирати її з роботи.

Це видалося чоловікові дуже дивним, адже мати завжди була самостійною жінкою.

На свята Олена Василівна наполегливо просила сина дарувати їй квіти та дорогі подарунки прямо на роботі, щоб усі колеги бачили.

Якось Дмитро подарував їй розкішний букет троянд. Колеги дивилися на них з подивом, але ніхто не наважувався поставити запитання.

Втретє синові набридло купувати матері квіти, які обходилися в копійчину.

– Мамо, навіщо тобі ці букети? – спитав він. – Ти знаєш, що мені незручно.

– Ох, любий, ти ж не бідуєш! – відповіла Олена Василівна. – Якщо переживаєш за гроші, я сама даватиму тобі на квіти. Головне, щоб усі бачили!

Дмитро розумів, що річ не в грошах, а в принципі. Але мати продовжувала наполягати.

Більше того, Олена Василівна почала розповідати колегам про те, що він її “залицяльник”.

– Тільки Ірині нічого не кажи, – попередила вона Дмитра. – А то подумає, що в мене дах зовсім поїхав.

Чоловік, розуміючи, що ситуація виглядає смішно, і сам не наважувався розповісти дружині про те, що відбувається.

Кілька місяців Олена Василівна видавала Дмитра за свого «хлопця».

Ірина, можливо, і ніколи б не дізналася про цей абсурд, якби не восьме березня.

Жінка запросила додому своїх колег, серед яких була Віка, яку Іра знала лише кілька місяців.

Гостя прийшла не з порожніми руками, а принесла з собою тортик. Двері їй відчинив Дмитро.

Побачивши його, Віка мимоволі випустила коробку. Однак вона досить швидко взяла себе в руки.

– Ой, яка я незграбна! Сподіваюся, всередині все не так страшно! – виправдалася жінка і зайшла у вітальню.

За святковим столом розмова між жінками зайшла про роботу та особисті справи.

Нова знайома Ірини, випивши парочку келихів ігристого, несподівано заявила:

– У вашого чоловіка є доросла коханка! Я бачила, як він забирає її з роботи. Завжди з квітами, цілує в щічку.

Ірина від несподіванки застигла. Її обличчя побіліло, і на ньому з’явилося здивування.

– Може, ти помилилась? – спитала вона.

Жінці було важко повірити, що люблячий чоловік, який не давав їй і приводу засумніватися у своїй чесності, завів коханку.

– Ні, ні, я його одразу впізнала! – сказала Віка. – Машина у вас синя?

– Так, наша, – ледь чутно відповіла Ірина, усвідомивши, що Дмитро не був їй вірний.

Жінка встала з-за столу і пішла у спальню, залишивши гостей у повній розгубленості.

– Дмитре, що відбувається?! – вигукнула вона, побачивши чоловіка з телефоном на ліжку. – Їй пишеш?

Чоловік з подивом витріщився на Ірину, не розуміючи, про що вона говорить. Він і думати забув про те, що дружина не в курсі материнського плану з обману колег.

– Кого ти зустрічаєш з роботи з квітами? – Ірина схрестила руки на грудях і строго подивилася на чоловіка.

Дмитро, тремтячими руками відклав телефон убік.

– Ти мені не повіриш…

– Я й так уже тобі не вірю! Пояснити не хочеш чи ще не вигадав? – із викликом запитала жінка.

Дмитро спантеличено зітхнув і почав розповідати всю правду про поведінку матері.

Ірина мовчки вислухала розповідь чоловіка і, не стримавшись, голосно засміялася.

– Так ось чому ти щовечора повертаєшся пізніше за мене… – прошепотіла вона.

– Вибач, Іро, мама благала нічого тобі не розповідати. Вона боялася, що ти неправильно її зрозумієш, – ніяково сказав чоловік. – Як я мав зробити? Відмовити їй? Вона і так шаленіє через це розлучення…

Ірина важко зітхнула і присіла поряд із чоловіком. Вона зрозуміла, що ситуація потребує серйозної розмови з Оленою Василівною.

Однак спочатку треба було заспокоїтись і ухвалити рішення, як діяти далі.

Ірина зібралася з силами і повернулася до гостей. Щоб виправдатись перед колегами, жінка запропонувала продовжити вечір у кафе.

Наступного ранку невістка подзвонила свекрусі і запропонувала зустрітися після роботи.

Олена Василівна одразу відчула недобре, але відмовлятися від пропозиції не стала.

– Ми маємо з вами поговорити, – сказала Ірина, коли жінки зустрілися у кафе.

Олена Василівна хоч і засовалася на місці, але все одно намагалася зберігати спокій.

Ірина розповіла їй про все, що дізналася, і запитала, чому вона поводиться таким чином.

– Мені потрібна увага, – несподівано зізналася Олена Василівна. – Після розлучення я почуваюся самотньою та нікому не потрібною. Хочу знову відчути себе молодою та бажаною. Як мені, на твою думку, це зробити? Не буду ж я ловити на вулиці першого-ліпшого?!

Ірина подивилася на свекруху з розумінням. Вона не засуджувала її, а спробувала знайти вихід із ситуації.

Після відвертої розмови з невісткою Олена Василівна відчула полегшення.

Вперше за довгий час хтось справді намагався зрозуміти її почуття та переживання.

– Можливо, вам на курси танців чи кулінарії записатися? Там можна зустріти нових людей та завести цікаві знайомства.

– Ні, хто туди ходить? – свекруха спочатку скептично поставилася до слів Ірини, а потім таки вирішила скористатися її пропозицією.

Через кілька днів Олена Василівна таки наважилася спробувати нове заняття.

Вона обрала курси кулінарії, бо давно мріяла навчитися готувати вишукані страви.

Перше заняття пройшло успішно: вона зустріла там кількох жінок приблизно свого віку, з якими швидко порозумілася.

Поступово її життя почало наповнюватися новими інтересами та враженнями.

Якось увечері, повернувшись із занять, Олена Василівна подзвонила Дмитру та Ірині.

– Діти, у мене чудові новини! Я познайомилася із чудовими людьми на курсах. Тепер у мене є компанія для спілкування, і я більше не почуваюся самотньою! Дякую вам за підтримку та розуміння. До того ж кондитер поклав на мене око і запросив у кіно!

Дмитро й Ірина обмінялися поглядами, повними полегшення й радості. Вони зрозуміли, що знайшли правильний підхід до вирішення проблем Олени Василівни.

З того часу стосунки в сім’ї стали ще міцнішими, а свекруха нарешті здобула гармонію та щастя у своєму житті.

Вам також має сподобатись...

У Миколи не стало дружини Ніни. Він залишився жити сам у будинку його батьків. Будинок був старим, але добротним. А ще в ньому був погріб. Там раніше зберігали запаси їжі на зиму. А потім його відремонтували, утеплили й знесли непотрібні речі. Там же ж стояла й стара батьківська скриня. І якось Микола спустився в погріб, увімкнув тьмяну лампочку, озирнувся навкруги. Його увагу привернула стара скриня. Раніше він не зазирав у неї. Тяжка кришка ледь піддалася, пахнуло нафталіном. Зверху лежав якийсь альбом. Микола відкрив його і дещо дуже зацікавило чоловіка

Ліза готувала вечерю. Залишилось хвилин десять до приходу чоловіка. Раптом пролунав телефонний дзвінок із незнайомого номера. Ліза взяла слухавку. – Здрастуйте, – привіталися з нею – Ви Ліза? Олег Володимирович… Це ваш батько? Поминки післязавтра, адресу я вам надішлю… – Я знаю адресу, – тільки й сказала Ліза. Розгублена, вона стояла з телефоном в руці. З батьком вона розмовляла три дні тому. Він нічого не сказав про те, що занедужав… Двері відкрилися і зайшов її чоловік Дмитро. – Чого ти стоїш?! – раптом сказав він. – Ти все ще тут? Речі зібрала? – Які речі? – здивувалася Ліза. – Я тобі писав які! – сказав той. Ліза прочитала повідомлення й ахнула

Світлана ще спала, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка ледве відкрила очі, глянула на екран мобільного. Дзвонила подруга. – Світлано, ти ще спиш? – одразу промовила вона. – Сплю, як і всі нормальні люди, – неохоче відповіла Світлана. – То ти ще нічого не знаєш і нічого не бачила? – запитала подруга. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. – Зайди в соцмережу…Там відео… Про тебе, – сказала подруга і закінчила виклик. Світлана швидко зайшла в інтернет, відкрила відео, яке прислала подруга, переглянула його і аж рота відкрила від побаченого

Віктор повернувся з роботи додому. Чоловік пройшов на кухню. – Що на вечерю? – запитав він і осікся, помітивши, що дружина дуже засмучена. – Марино, щось сталося? – Олена приходила, – тихо сказала жінка. – І? Ти що не рада, що побачилася з дочкою? – здивувався Віктор. – Рада…, – якось підозріло додала Марина. – Вітя, ти не уявляєш, що зробила Олена. – В сенсі зробила? Ну, кажи, не тягни! – тут вже захвилювався Віктор. – Олена, вона…., – почала було Марина, але не наважилася продовжити, потім зробила глибокий подих, зібралася з духом і все виклала чоловіку. Віктор вислухав дружину і…ахнув від почутого