Життєві історії

Ганні дуже сподобався Артем, але хлопець не звертав на неї уваги. Якось у Ганни задзвонив телефон. Номер був невідомий. Ганна відповіла. – Здрастуйте, Ганно? – пролунав знайомий голос. – Це Артем. Пам’ятаєте мене? Я вам ноутбук ремонтував. Спочатку Ганна навіть не повірила своїм вухам. Їй це сниться?! – Звісно, ​​пам’ятаю, – сказала вона. – Ви щось хотіли? – Хотів дізнатися, як ваш ноутбук, – сказав той. – І як ви самі поживаєте? Ганна посміхнулася. Артем що, фліртує з нею?! – Дякую, що подзвонили, Артеме, – сказала вона. – Все гаразд. – Чудово, – засміявся той. – Ганно, а ви не знаєте… Які квіти любить Варвара? – Що-о-о?! – Ганна просто не вірила своїм вухам

Ганна, Софія та Варвара дружили вже майже двадцять років, а знайомі були ще більше. Разом навчалися у школі, разом вступили до інституту на один факультет. Там і зійшлися, ставши нерозлучними подружками.

Хоча за характером були настільки різними, що всі часто дивувалися, як вони ладнають одна з одною і не сваряться. Самі подруги також не могли однозначно відповісти на це питання.

– Звичка, – знизала плечима Ганна.

– Вони мені як сестри, – казала Софія.

– Нам просто нема чого ділити, – посміхалася Варвара.

Як вона помилялася!

Після інституту життя розвело подруг в різні боки, але вони все одно продовжували спілкуватися: часто зустрічалися, зідзвонювалися, планували спільні відпустки та свята.

У двадцять сім років Софія вийшла заміж, народила дитину. Часу на спілкування майже залишалося. Ганна і Варвара не наважувалися зустрічатися без Софії, їм здавалося, що це зрада. Якщо кудись іти, то лише втрьох.

У тридцять років Варвара теж вийшла заміж, але швидко розлучилася. Подруги святкували «звільнення» від недолугого чоловіка та бажали їй нового щастя.

Через два роки Варвара знову пішла у ЗАГС. Цього разу шлюб протримався довше – трохи більше року.

– Не хвилюйся, ще зустрінеш свого коханого, – заспокоювала її Софія. Ганна підтакувала.

– Тобі пощастило, – схлипувала Варвара Софії в плече, втираючи носа хусткою. – Чоловік добрий, діти слухняні. Мрія!

– Та облиш, – трохи зніяковіла Софія. – У нас з Павликом і сварки бувають, а діти часом доводять. Усе як у всіх.

– Не все, – зітхнула Варвара. – У мене такого немає. Не щастить мені в коханні.

Не помітила вона, як Ганна в цей момент сердито блиснула очима, підібгавши губи. А ось Софія помітила і постаралася непомітно перевести тему: почала розпитувати подруг про роботу.

Час ішов своєю чергою. Подругам виповнилося тридцять дев’ять. Старша Софіїна донька входила у непростий перехідний вік, двоє молодших дітей навчалися у другому класі. Варвара розлучилася вже втретє, а Ганна, як завжди, була одна.

Не можна сказати, що за неповні сорок років вона не мала стосунків – звичайно ж, були. Але всі недовговічні, несерйозні, кілька місяців. Не щастило Ганні з чоловіками, і це її дуже злило: «У Софії сім’я давно, Варвара тричі заміжня була. А мене навіть не кликав ніхто!

Чоловіки не затримувалися в Ганни понад пів року, втікали. І все при ній – струнка фігура, довге чорне волосся, глибокі карі очі.

«Я красивішою за Варвари буду», – думала Ганна, розглядаючи себе в дзеркало.

Навіть наявність своєї трикімнатної квартири, машини та дачі, що дісталася від батьків, не мотивувала потенційних наречених.

При розлуці кожен говорив майже одне й те саме:

«Ми дуже різні, ми не сходимося характерами, нам буде важко разом».

Ганна фиркала – ну і йдіть, не буду затримувати. Буде вона ще за мужиками бігати, хай ідуть собі!

Якось у суботу до неї в гості завітали подруги, принесли напої, закуски, торт.

– У нас свято? – здивувалася Ганна.

– Ні, але хіба потрібен якийсь привід? – Усміхнулася Софія. – Давайте посидимо, як у старі добрі часи. У мене Павлик з дітьми поїхав до рідні, я вільна до понеділка.

– До речі, Ганнусю, покажи відео, яке ти зробила для презентації. Подивитися хочемо, – попросила Варвара.

Довелося діставати ноутбук. Ганна трохи захоплювалася монтажем і, на прохання начальника, зробила кумедне відео про колег. Воно було повністю готове, залишалося лише віддати флешку із файлом шефу.

Ноутбук чомусь вмикався дуже довго.

– Завис, чи що? – Припустила Варвара. – А якщо сюди натиснути…

– Не чіпай! – Ганна не встигла її зупинити.

Мить – і екран згас. Ноутбук категорично відмовлявся вмикатися.

– Вибач, я не винна, – пролепетала Варвара. – Думала як краще зробити…

– А вийшло як завжди! – ахнула Ганна. – Там же ж моя презентація залишилася, мені її здавати післязавтра!

– Дівчатка, ну не сваріться, – заступилася Софія. – Давайте майстра викличемо. Якщо в нього інших замовлень немає, то швидко приїде.

Сказано – зроблено. В інтернеті знайшли оголошення комп’ютерного майстра Артема, зателефонували, пояснили ситуацію. Артем погодився приїхати прямо зараз, чим неабияк порадував подруг.

За пів години Артем уже порався з ноутбуком. Жінки встигли трохи хильнути, тож розважали його розмовами – він жартував, сміявся, але про роботу не забував.

– Перегрівся, – виніс той вердикт. – Зараз я вам його швиденько почищу і заміню термопасту.

Ганна сиділа на дивані і спостерігала за ним.

«А нічого такий… Спритний, вправний. Розмову підтримати може. Та ще й зовні симпатичний – все, як я люблю».

Але справу псувала Варвара, яка крутилася довкола нього.

– Це стільки пилу тут? Ого! А ця деталь, як називається?

– Варваро, не заважай, – шикнула на подругу Софія. – Говориш під руку майстру.

– І Ганнусі ноутбук ще більше зламаємо, – засміялася Варвара.

– А ти, схоже, цього й добиваєшся, – не витримала Ганна. – Скажи дякую, що я тобі платити за поломку не сказала. Він через тебе перестав вмикатися.

– Дівчата, не хвилюйтеся, – Артем спробував зменшити напругу в кімнаті. – Ніхто не винен, ноутбук просто засмітився.

– Ганнуся в нас нечупара, – тихо хихикнула Варвара.

І Артем – Ганна навіть не повірила своїм очам – усміхнувся її словам!

Великих сил їй вартувало не скочити і не закричати. Хіба можна з чоловіком вести такі розмови про свою подругу?!

Артем швидко закінчив з ремонтом. Ноутбук знову працював і швидко вмикався. Справа зроблена.

Ганна розплатилася з майстром і запросила його до столу – на кухні якраз ще залишався торт.

– Вибачте, треба бігти, новий клієнт чекає, – сказав він, одягаючи куртку в коридорі.

– Давайте я вас проведу? – запропонувала Варвара, теж хапаючи свою куртку. – А то заблукаєте у дворах.

– З радістю, – усміхнувся Артем, виблискуючи очима.

Варвара кокетливо поправила пасмо волосся біля вушка.

Ганні залишалося тільки стояти і дивитись на щасливу пару. Ну як так можна? Як у цих двох виникла симпатія один до одної? Її видно зразу. Адже спочатку вони з Варварою були в рівних умовах, вперше Артема побачили.

Але подруга виявилася спритнішою, швидко причарувала симпатичного хлопця, і ось – пурхнула з ним гуляти, напевно повернеться і почне щебетати, що Артем (вже Артемчик) її на побачення покликав. Як це у Варвари вже тисячу разів було. І ось бувають же ж такі…

Коли за ними зачинилися двері, Софія обережно погладила напружену Ганну по руці.

– Не переймайся. Видно ж, що хлопець несерйозний та й молодий занадто. Погуляють і все. Варвара закохана, їй чоловіча увага потрібна.

Ганна забрала руку і пройшла на кухню. Сіла за стіл, відрізала собі великий шматок торта і почала їсти всухом’ятку, сердито поглядаючи на Софію.

– Ну, що ти як маленька? – сплеснула вона руками. – Реагуєш точнісінько як моя донька.

Сваритися ще й із Софією не хотілося. Вона ніколи не давала приводів на себе злитися. Ганна промовчала, відчуваючи, як на плечі навалилася втома.

«Ось уже не думала, що сили так швидко йдуть, коли бачиш, як подруга буквально виводить у тебе з-під носа чоловіка твоєї мрії».

Варвара повернулася в квартиру щасливою. Вони з Артемом обмінялися номерами й домовилися зустрітися у середу. Ну, ясна річ. Ганна мало зубами не рипіла, почувши це. І полегшено видихнула, коли подруги пішли по домівках.

Наступні два тижні вона намагалася не перетинатися з Варварою, навіть відключила оповіщення у їхньому спільному чаті. Софія потім зателефонувала Ганні. Запитала, чому не відповідає.

– Я відпочиваю від усіх, – тільки й сказала Ганна.

– Заздрю! А мені від чоловіка та дітей нікуди не подітися. Та ще й Варвара тут про свого Артема постійно розповідає.

– Не хочу нічого чути!

Ганна ніяк не могла зрозуміти – чому подруги такі жорсткі до неї? Чому хваляться своїми чоловіками, шлюбами, стосунками, а Софія ще й дітьми? Чому не розуміють, що Ганні прикро і дуже важко від цього? Ну не виходить у неї побудувати стосунки та вийти заміж! А ще кілька років – і про своїх дітей теж доведеться забути. Навіщо ж щоразу так?

Минув ще тиждень. Задзвонив телефон, невідомий номер. Ганна відповіла.

– Алло?

– Здрастуйте, Ганно? – пролунав знайомий голос.

– Так.

– Це Артем. Пам’ятаєте мене? Я вам ноутбук ремонтував.

Спочатку Ганна навіть не повірила. Їй це сниться?!

– Звісно, ​​пам’ятаю. Ви щось хотіли? – їй хотілося, щоб голос звучав строго й серйозно, але усмішка так і розпливалася по обличчю.

– Хотів дізнатися, як ваш ноутбук. Більше не турбує? І як ви самі поживаєте? Погода останні дні дуже вітряна, а ви така худенька.

Ганна кокетливо засміялася з таких дитячих жартів і почала накручувати на палець пасмо чорного волосся.

Артем що, фліртує з нею?!

– Дякую, що подзвонили, Артеме. Все гаразд. І в мене, і в мого ноутбука.

– Чудово, – засміявся він. – Я хотів у вас дещо спитати…

Невже вони з Варварою розлучилися і тепер Артем хоче залицятися до Ганни? Вона вже вирішила для пристойності спочатку відмовити, але якщо залицяльник буде занадто наполегливим, то так вже й бути – погодиться піти з ним на побачення в ресторан японської кухні.

– Ганно, а ви не знаєте… Які квіти любить Варвара?

– Що?! – Ганна просто не вірила своїм вухам.

– Квіти. Які Варвара любить? Я хочу зробити їй подарунок великий букет. Але не знаю, що їй подобається, – ділився своєю бідою Артем, не розуміючи, що йому зараз краще помовчати, щоб не викликати гнів на свою нездогадливу голову.

– Рафлезію їй даруйте – не помилитеся! – вигукнула Ганна.

– Раф… Зачекайте, як ще раз? – але Ганна вже кинула слухавку…

Вона сіла на диван перепочити. І вистачило ж нахабства зателефонувати! Ні сорому, нічого!

Коли Ганна заспокоїлася, то почала думати. Так більше не може тривати. Спілкування з подругами – глухий кут.

У них давним-давно розійшлися дороги, пов’язують лише загальні спогади та звичка. Їй самій, за її самотнього та незаміжнього статусу некомфортно спілкуватися з тими, хто давно вже перебуває на іншому рівні.

Набридло слухати про чужих чоловіків, коли свого навіть на обрії немає.

Потрібно припинити спілкування із Софією та Варварою. Так буде правильно.

Ганна вийшла з їхнього спільного чату, відключила оповіщення у діалогів із подругами.

Софія відразу ж почала дзвонити на телефон. Ганна спочатку хотіла гордо проігнорувати, але потім вирішила: а для чого? Скаже все їй прямо!

– Так!

– Ганнусю, що відбувається? Ти чому з чату вийшла, що сталося?

– Та нічого. Просто цей Артем мені подзвонив. Поцікавитись, які квіти його кохана Варвара любить.

– Ну то й що з того? Ти її подруга, вона йому про тебе багато розповідала, ось і…

– А з того, що ви обидві мені набридли!

– Що? У якому сенсі?

– У прямому! Набридли!

– Чому?

– Набридло хизування переді мною своїми чоловіками, дітьми та особистим щастям! А Варвара так взагалі… Взяла й відвела в мене чоловіка прямо з-під носа, та хто їй таке право дав?! У неї цих мужиків – вагон, за нею табунами бігають, а вона одного для подруги пошкодувала?

– Стривай, нічого не розумію. Ганнусю, ти сама з Артемом спілкувалася суто по-діловому. А Варвара так, хвіст розпушила, ну ніби ти її не знаєш, вона так завжди робить. Ти б хоч якось їй натякнула, що тобі теж цей Артем подобається, вона відступила б.

– Натякнула… Та вона мені на зло! І ти також. Ходите тут і вихваляєтеся, як у вас все добре!

– Вихваляємось? Я думала, це називається “ділитися з подругою”, ні? Ти ж нам про свою роботу розповідаєш, на самотність скаржишся, от і ми теж…

– Ой, все. Досить тут святошу з себе показувати. Що, приємно на тлі подруги-невдахи відчути, як у тебе все гаразд? Ви вже багато років тільки для цього зі мною і дружите. «Дружите» – у лапках.

– Так, Ганно! – Софія заговорила строго, наче з дочкою. – Припини влаштовувати сварку. Ніхто перед тобою не хизується. Навпаки, якщо хочеш знати, твої скарги про самотність слухати теж мало кому цікаво було, але ми слухали, бо це і є дружба. Давай ти зараз заспокоїшся, охолонеш, про все подумаєш, і далі вже ухвалюй якісь рішення. Гаразд?

– А я вже ухвалила. Вирішила, що й задарма мені не потрібні такі подруги!

Софія розгублено мовчала.

– Ну, якщо так, то хто ж тебе зупинить, дорослу людину… Скатертиною дорога! – і нервово засміялася. – Я, звісно, ​​розуміла, що подруги часто через мужиків сваряться. Але щоб ось таким чином…

І Ганна сердито поклала слухавку. На її думку, вона все зробила правильно…

Вам також має сподобатись...

Оксана готувалася до знайомства з ріднею нареченого. Ближче обіду все було готово. У двері подзвонили. На порозі зʼявився Андрій, його мама та сестра. Після знайомства всі вирушили за стіл. Вечір проходив чудово. – У мене ще є тортик, я сама його спекла, – сказала під кінець застілля Оксана. – Правда? – здивувалася мама Андрія. – Зараз це рідкість. Жінки мало печуть самі. То ж неси свій тортик! Оксана пішла на кухню, поставила чайник і почала діставати десертні тарілки. Раптом жінка почула розмову Андрія зі своєю мамою. Оксана прислухалася до розмови і ахнула від почутого

Олена привезла свою доньку Віолетту в село до бабусі й дідуся. Сама ж вона погостювала трохи й поїхала додому… Минув місяць, і Олена приїхала забрати Віолетту. – Привіт, мамо! – кинулась до неї в обійми донька. – Якась ти не така стала, – здивувалася Олена. – Наче не міська… – Мамо, я сама працюю! – раптом сказала дівчина. – Де це ти працюєш? – засміялася мати. – На фермі, – відповіла та. – Гаразд, робітнице моя, збирай речі! Завтра вранці їдемо додому… Віолетта раптом опустила очі. Запала тиша. – Віолетто, що таке? – запитала Олена. – Ти чого замовкла? Жінка не розуміла, що відбувається

Ірина повернулася додому з роботи. На кухні її чекав шикарно накритий святковий стіл, та її чоловік Олексій. – З днем народження, кохана! – радісно сказав Олексій. – Дякую!  – усміхнулася Ірина. – Не чекала, що ти таке влаштуєш! – А це ще не весь сюрприз, – додав чоловік, взяв на краю столу якусь чорну коробочку і вручив її дружині. – Що це? – здивувалася вона. – А ти відкрий, і подивися. Думаю тобі сподобається, – якось підозріло додав Олексій. Ірина обережно відкрила коробочку, заглянула всередину і…заціпеніла від побаченого

Іван купив квіти і приїхав на цвинтар, відвідати свою дружину. Лариси не стало рік тому, чоловік все ще важко переживав це горе. Іван швидко підійшов до пам’ятника, поклав квіти. – Як же важко без тебе кохана, – тихо промовив він. Раптом за спиною він почув якісь звуки. Озирнувшись, Іван побачив юнака з великим букетом троянд. Той уважно вдивлявся у напис на табличці.  – А ви мабуть чоловік? – несподівано запитав незнайомець. – Так, чоловік, Іван. А ви хто? Ви знали Ларису? – розгублено промовив Іван. Але він навіть уявити не міг, хто цей незнайомець