Сашко з Валерієм працювали разом в одній компанії п’ять років.
Не сказати, що дружили – скоріше були приятелями.
Спілкувалися переважно на роботі, кілька разів на місяць вибиралися на пінне, іноді їздили на рибаловлю.
Обом було трохи менше 30 років, обидва високі, худорляві, темноволосі та сіроокі.
Тільки Сашко був товариським, веселим і енергійним, а Валерій – спокійнішим, вдумливішим, ґрунтовнішим.
– Одружуватись тобі треба, Валерію! – казав Сашко. – А то живеш сам, як неприкаяний.
Я вже сім років одружений, Оленка в мене – прекрасна жінка, донька Марійка красуня росте.
– Я подумаю над твоєю пропозицією. Поки бажання не виникало, – жартував Валерій.
Він два роки зустрічався з Аліною, але стосунки між ними були якимись млявими, нудними, і вже точно він не збирався з нею одружуватися.
До порад приятеля з цього приводу Валерій не надто прислухався. Хоч Сашко і хвалився постійно своєю любов’ю до сім’ї, але не втрачав нагоди пофліртувати з дівчатами, а кілька разів проговорився, що був на побаченні.
А одного разу Валерій зустрів приятеля у торговому центрі. Той весело спілкувався із симпатичною білявкою, ніжно тримаючи її під руку.
– О, Валерій! – вигукнув Сашко, випустивши руку дівчини і злегка відсунувшись від неї. – Знайомся! Це Оксана – ми з нею колись разом працювали.
А зараз ось зустрілися випадково, – сказав він.
В очах дівчини промайнуло невдоволення, але вона одразу посміхнулася Валерію:
– Дуже приємно.
– І я радий знайомству, – привітно озвався він.
Валерій справді був радий познайомитися з Оксаною – вона сподобалася йому відразу ж – але, мабуть, у неї стосунки з Сашком.
– Ти чого, друже?! – цілком щиро здивувався приятель, коли почув пряме запитання. – Я одружений, дружину люблю.
Кажу ж, вона моя колишня колега! А що, сподобалась тобі?
– Є таке, – трохи зніяковів Валерій.
– А як же ж Аліна? – насмішкувато поцікавився Сашко і додав: – Можеш не відповідати, а номер телефону Оксани я тобі дам.
Оксана дзвінку Валерія здивувалася, але, дізнавшись, що номер йому дав сам Сашко, розізлилася і сама покликала його в кафе.
За три місяці зустрічей дівчина переїхала до Валерія.
З Аліною він розлучився після другого побачення з новою коханою.
Та сприйняла новину спокійно – вона взагалі була спокійною, милою, непримхливою дівчиною, чим дуже дратувала Валерія.
Ну, нудно з нею йому було!
А тепер він наче на крилах літав! Ось тепер можна і про дитину подумати.
– А одружитись ти спочатку не хочеш? – єхидно спитала Оксана, коли він їй озвучив свою думку. – Я взагалі-то не збираюся бути матір’ю-одиначкою.
– Якось я про це не подумав, – сказав Валерій.
Через два дні він покликав кохану в ресторан і зробив їй пропозицію.
Вона сказала «так».
– Пожалів, значить, весілля? – розпитував Валерія приятель, дізнавшись про те, що пара розписалася нишком і вдвох.
– Та ми вирішили, що краще у відпустку за кордон з’їздимо, – не зніяковів новоспечений чоловік.
Він відчував себе майже щасливим.
“Майже” перетворилося на “повністю” через три місяці, коли дружина сказала йому, що вагітна.
Весь час до народження малюка Валерій щосили дбав про Оксану, не звертаючи уваги на її постійне невдоволення чимось.
Що вдієш? Вагітні всі такі!
Він і потім, коли на світ уже з’явився Дмитро, намагався батьківські обов’язки виконувати повністю.
З роботи біг додому, допомагав дружині справлятися з малюком, навіть із Сашком на пінне не ходив кілька місяців.
Приятель начебто й не ображався, але піджартовував з «татуся» постійно.
От і того дня Валерій поспішав додому з радістю – Оксана з Дмитром якраз мали вийти на прогулянку, і було б добре до них приєднатися!
На щастя, зустріч із замовником пройшла швидко і успішно, і він під’їхав до будинку на дві години раніше, аніж зазвичай.
Здалеку він побачив на дитячому майданчику дружину і сина, вирішив пожартувати з дружини, підкрастися до неї непомітно і порадувати.
– Так, я пам’ятаю, що ти мені казав! – почув Валерій роздратований голос дружини, яка розмовляла з кимось по телефону. – Але ж не можна ось так від нас відмовитися?!
Валерій пригальмував, спостерігаючи за Оксаною, яка сиділа на лавці, і нервово постукувала однією ногою по землі.
– Так, Сашко! Так і є! Що ти простачка з себе показуєш? – ще більш роздратовано сказала дружина.
– Сашко? Щось трапилося? – подумав Валерій і прискорив крок:
– Оксано, все нормально? – підійшов він до дружини.
Та здригнулася від несподіванки, різко скинула дзвінок і обернулася до нього:
– Так.
– Ти ж із Сашком говорила? У нього все гаразд? – Валерій стурбовано глянув на незадоволене обличчя дружини.
– Господи, як же ж ти мені набрид! – раптом прямо прошипіла дружина. – Так, усе гаразд, крім того, що я люблю іншу людину, а живу з тобою!
– Не зрозумів… Кого ти любиш? – Валерій побілів від таких слів.
– Та що ж тут незрозумілого! Сашка я люблю! А він мене! Принаймні казав, що любить два роки тому і обіцяв, що розлучиться, а потім раптом:
«Пробач, люба! Наша зустріч була помилкою!
Від дружини я не піду, і вона мене не покине, навіть якщо в мене сто коханок буде! – дуже схоже скопіювала Оксана голос Сашка.
Валерій зрозумів – два роки тому вони якраз усі й зустрілися у тому торговому центрі.
Значить, Сашко таки збрехав, і Оксана була його коханкою, а не колишньою колегою?!
– А навіщо ти тоді зі мною взагалі? – запитав ошелешений Валерій.
– Та щоб Сашку насолити! Думала, дізнається про нас, одумається! Я кілька місяців чекала на це! Не дочекалася! І навіть дитина не змусила його…
– Про яку дитину йдеться?
– Фух, Валерію! Ти чого сьогодні так рано приїхав? – розізлилася Оксана. – Щоб мене нервувати?
– Я взагалі-то поспішав, щоб з тобою і сином погуляти, – Валерій не розумів, навіщо виправдовується, але виправдовувався.
– Чиїм сином? – зареготала дружина. – Це син Сашка, якщо що! Тільки він визнавати його не хоче!
– Навіщо ти?.. Чому?..
– О, Господи! Я люблю Сашка і дитину хотіла народити від коханої людини! Що тут незрозуміло? – Оксана ще більше злилася, хоча здавалося, що більше вже нема куди.
– Тобто ти весь час зраджувала мені з Сашком? – уточнив Валерій.
– Ні, – вона почала говорити просто стомлено. – Коли ти сказав Сашку, що я тобі сподобалася, він категорично відмовився зустрічатися зі мною.
Думаю, це йому було навіть на руку. Якщо раніше він просто натякав, що настав час завершити наш… роман, то з появою твого інтересу сказав мені це прямо.
– А як же ж дитина..?
– Та я його вмовила… Мовляв, остання зустріч, а потім я стану зразковою дружиною.
І все одно довелося трохи гульнути, щоб він не так уже переживав від почуття провини і погодився поїхати зі мною, – посміхнулася Оксана. – І треба ж – дитина вийшла з першого разу, ось тільки Сашка це не зворушило…
– Яка ж ти… – прямо остовпів Валерій.
– Слухай, а ти знаєш його дружину? – ніби, не почувши останні слова, запитала Оксана. – Вона справді йому все пробачає?
Може, їй розповісти все, вона його виставить… Куди йому подітися тоді?
У неї був якийсь шалений вигляд. Валерій взяв дружину за плечі:
– Оксано! Що ти верзеш?
– Зі мною все нормально! – різко відповіла вона і звільнилася з його рук. – Вибачатися перед тобою я не збираюся.
– І не треба! На ранок щоб духу вашого в моїй квартирі не було! Зрозуміла? – не чекаючи відповіді й не оглядаючись, Валерій швидко пішов.
Весь вечір і пів ночі він гульбанив.
Взагалі, він дуже погано пам’ятав, що робив і говорив – у голові його була тільки одна думка – немає ніякого кохання, його просто використали!
А вранці він прокинувся… На дивані у квартирі у Аліни…
– Ну як ти? – невдоволено спитала колишня кохана. – Ти зовсім вже?! Ти що влаштував?
– А що я зробив? – притримуючи голову, уточнив Валерій.
– Пів ночі мені дзвонив, а коли я слухавку не взяла, приїхав. Стукав у двері, розбудивши всіх сусідів!
– Ну вибач… Просто мені нікуди більше було йти. Розумієш, я вчора дізнався…
– Мені це нецікаво! – раптом різко зупинила його дівчина. – Зараз же ж іди! Мені на роботу пора!
Втім, одразу він не пішов. Жаліслива Аліна – він же ж знав, що вона добра й спокійна! – дозволила йому прийняти душ і пригостила кавою, явно спізнюючись на роботу.
Він теж запізнювався в офіс, але вирішив взагалі туди не ходити поки що. Подзвонив начальнику і сказав, що занедужав – потім щось придумає з лікарняним.
У нього вдома було незвично пусто: ні Оксани, ні Дмитра, ні їхніх речей. І дякувати Богові, що дружина його послухалася – не було ніяких сил знову сваритися і розбиратися в тому, що відбувається!
Весь день Валерій пролежав на дивані, то провалюючись у сон, то думаючи. Але думав чомусь не про зраду дружини, а про очі Аліни, які, хоч вона й невдоволено з ним розмовляла, сяяли співчуттям.
Таку дівчину проміняв на цю… Оксану – Сашка вона любить, бачите! От же ж! Ще й із Сашком як тепер спілкуватися?
Наступного дня Валерій прийняв рішення – йому треба повернути Аліну! Нехай минуло вже багато часу, але, зважаючи на все, у неї нікого немає. Хіба вона пустила б його тоді в такому стані?
Але повернути Аліну виявилося не так просто. Він ходив за нею місяць, буквально стежив, наддсилав букети й подарунки, гаряче освідчувався в коханні і мало не на колінах вибачався.
Вона вдавала, що не помічає його, букети вирушали на смітник, подарунки демонстративно поверталися. І слухати його вона теж не хотіла.
І раптом сама запросила в кафе.
– Тільки давай обійдемося без цих твоїх зізнань, – попросила Аліна. – Просто посидимо, побалакаємо, як у старі добрі часи.
– Звісно, звісно! – зрадів Валерій.
Вони чудово посиділи, він невпинно щось розповідав, і йому навіть здалося, що дівчина розтанула і дивиться на нього досить прихильно.
Валерій навіть наважився взяти її за руку.
І тут з’явився… Сашко. Вони не спілкувалися з того дня, коли він виставив Оксану.
На щастя для Валерія, йому вдалося перевестися в інший відділ, і з колишнім приятелем він бачився тільки іноді на вході і виході з офісу.
Обоє один одного ігнорували.
– А що тут діється? – із викликом звернувся Сашко до Аліни, стрімко підійшовши до їхнього столика.
На Валерія він навіть не глянув.
– А що таке, Сашко? – навмисне безневинно закліпала очима дівчина. – Я що, не можу провести час із хлопцем в кафе?
Чи ти вже розлучився з дружиною?
– Аліно, не починай! Ти знову все перекручуєш! – Сашко ледве стримував обурення.
– Я не починаю, – несподівано твердо сказала Аліна. – Це ти мав би вже там закінчити і тут почати, а якщо цього досі не сталося, то й ніяких претензій ти не можеш пред’являти.
– А може, й мені щось пояснить? – подав голос Валерій.
Аліна з Сашком синхронно повернули голови у його бік. Здавалося, вони про нього просто забули.
– Ти так віддячити мені вирішив? – спитав Сашко. – Забрати у мене кохану жінку?
– Мені здавалося, що кохана жінка в тебе це дружина. Або Оксана. У тебе їх багато, цих коханих жінок, так, Сашко?! – не зніяковів Валерій.
– Та йди ти! – Сашко раптом різко розвернувся і майже побіг до виходу з кафе.
– Ну ти загалом усе зрозумів, – задумливо сказала Аліна, трохи помовчавши.
– Я одного не розумію – що ви всі в ньому знаходите? – не витримав Валерій.
На них почали обертатися, і він зменшив тон.
– І чому саме мої жінки на нього ведуться?
– Це просто кохання, Валерію…
– Слухай, я тобі про нього ніколи не нагадаю! Давай почнемо все спочатку! Не знаю – поїдемо звідси, одружимося! – палко запропонував Валерій.
– Ага. І житимемо довго й щасливо, – посміхнулася Аліна.
– Так! Я тебе кохаю, я зрозумів це точно! І ти мене полюбиш…
– І ти навіть готовий стати батьком чужій дитині? – зі смішком, хоч очі в неї були серйозні, спитала Аліна.
– О, ні… – пробурмотів Валерій, коли до нього дійшло, про що вона говорить. – Не може бути!
Дівчина мовчки знизала плечима.
Це вже виходило за всі рамки! Було вище за його сили! Валерій кинув на стіл гроші і мовчки пішов.
Він розлучився з дружиною, звільнився з роботи й переїхав у інше місто.
Ні обох колишніх коханих, ні друга він більше не бачив.
Як Сашко розбиратиметься з жінками і їхніми дітьми, Валерія не цікавило – у нього почалося нове життя…
