Життєві історії

Ганна бачила, що її колеги уникають її навмисно. А все через те, що кону стояла посада, яку мала отримати саме вона. Молода жінка давно йшла до цього, працювала. Її проєкти були найкращими. – Ганно Львівно, вас викликає директор! – раптом покликали її. Ганна зайшла в кабінет, а там їй сказали… Що її звільнено! Відпрацьовувати два тижні не треба, а можна йти прямо зараз… – Запитань ставити теж не треба, – сказав директор. Ганні здавалося, що довкола неї руйнується світ. Вона пішла мовчки, не прощаючись. Її зрадили всі. Ніхто не став на її бік. Аж тут Ганна отримала несподівану пропозицію

Ганна бачила, що колеги навмисно уникають її. На кону стояла посада, яку мала отримати вона. Молода жінка давно йшла до цього, працювала, її проєкти були найкращими. У неї були великі плани щодо покращення роботи організації. Все це мало принести прибуток, і не малий. Все це вона хотіла зробити, вже отримавши посаду.

– Ганно Львівно, вас генеральний викликає.

Ганні повідомили, що її звільнено, відпрацьовувати два тижні не треба, а можна йти прямо зараз.

– Запитань ставити не треба. Останній проєкт був із масою помилок. Ви навіть у математичних розрахунках наплутали. І не заперечуйте! Я дам нейтральну характеристику, доведеться вам пройти весь шлях з низів, але не в нашій організації.

Ганні здавалося, що довкола неї руйнується світ, вона не бачила виходу. Місяць тому в їх офісу прийшла родичка генерального, молода, амбітна, але безграмотна. Ганна одразу зрозуміла – проблеми саме від цієї нової колеги. Помилок у розрахунках не повинно бути, якщо тільки хтось навмисно не виправив цифри.

Ганна пішла мовчки і не прощаючись. Її зрадили всі колеги з якими вона працювала не один рік, ніхто не став на її бік. Робота знайшлася не швидко, і не така грошовита, але Ганна не впадала у відчай.

– Я в курсі вашого звільнення, тобто того, що призвело до цього. Тому й прийняла вас на роботу. Ваш колишній начальник – мій колишній чоловік. Ми розлучилися через його вічні службові романи.

Ви теж були звільнені через його новий роман. Це не родичка, самі здогадайтеся, хто.

Нам при розлученні довелося ділити бізнес, ми починали разом, але майже все було на мені.

Чоловік після розлучення розвивався, а в мене лишилися маленькі діти.

Управитель був, м’яко кажучи, не той. Моя доля йшла на дно, довелося наймати няню, але й вона виявилася не тією людиною.

Приїхала мама, діти тепер із нею, а я вирішила серйозно зайнятися бізнесом. Я шукала вас, але ви самі прийшли за оголошенням. З колишнім ми тепер конкуренти. То ви згодні?

– Згодна! Дякую, Вікторіє Валеріївно, що берете мене! Мені дуже потрібна робота!

– Тоді давай одразу на «ти». Роботи багато, а ці формальності нам ні до чого…


Минуло два роки. Все змінилося на краще. Зарплата Ганни зросла. Вікторії вдалося підняти бізнес. Вони відкривали другий офіс.

Колишній роботодавець Ганни, і він же ж колишній чоловік Вікторії, прийшов на відкриття. Він дуже здивувався побачивши Ганну.

Побачив і пошкодував через її звільнення. Тоді з проєктом виникли величезні труднощі. Він навіть хотів повернути її, але так і не наважився.

Коханка, через яку звільнили Ганну, змінила цифри, а все повернути до первісного вигляду не змогла.

Намагаючись відновити роботу вони заплутала все ще більше. Навіть замовник побачив явні помилки і відмовився від їхніх послуг. Потім пішли інші, а нових не було. Доходи падали. Коханка зникла, бізнес став збитковим. Час було його продавати, але Василь все ще на щось сподівався.

– Вітаю, – підійшов він до колишньої. – Вікторія – значить перемога. Не очікував я від тебе.

– А чого ти очікував? Думав я загнуся без тебе? До речі, ти заборгував за аліменти.

– Яка ти дріб’язкова. Все у мене забрала, клієнтів, дітей, а тепер ще й гроші просиш.

– Я не прошу, аліменти на дітей суд призначив.

– Все в тебе за законом, а якщо по совісті…

– Не говори мені про совість. У кого її немає, то це в тебе.

– Давай забудемо все, допоможи мені. Як батьку твоїх дітей. Мені скоро їм платити буде зовсім нічим. Тобі ж буде вигідніше.

– Мені вистачить, я за великими грошима не женуся. А в тебе вкладатися не збираюсь.

– В нас спільні діти! Все тільки для них.

– Дітей я сама виховую, ти їх не бачив після нашого розлучення.

– А гроші? Я батько!

– Згадав. Ти всього лише колишній чоловік. Можна сказати, що й батькл ти колишній. Ти навіть не цікавишся, як вони зараз.

– А як вони? Це ж діти. Ростуть собі… Значить, не допоможеш?

– Ти сам собі відповів.

– Гаразд, ти ще пошкодуєш про це!

– Не думаю. Прощавай і не забудь про аліменти.

Василь і не думав здаватися, він знав, що Ганна працює у його колишньої дружини. Згодом він розібрався, що її тоді підставили, але було пізно. Вона була звільнена і навіть знайшла роботу. Ніхто не очікував, що працюватиме вона з його колишньою дружиною. Він довго очікував, поки Ганна звільниться.

– Здрастуйте, Ганно… Леонідівно.

– Ганна Львівна.

– Вибачте, забув. Я прийшов вибачитись. Тоді я не розібрався і звільнив вас, хочу повернути все назад. Я несправедливо з вами вчинив. Каюсь.

– Вибачення приймаю. У вас все?

– Дякую. Ні, не все. Я прошу вас повернутися у мою компанію. У мене виникли труднощі, ми чудово раніше працювали з вами. І тільки з вами ми зможемо все відродити. Зарплата буде…

– Не потрібна мені ваша зарплата. Навіть якби я сиділа без роботи, то вже не пішла б до вас. Колектив у вас якраз пасує начальнику. Ви мій колишній начальник, колишній роботодавець, колишній, просто колишній. Ви це знаєте?

Василь промовчав і пішов.

Звичайно, він колишній, у всьому колишній.

Напевно, він скоро буде колишнім власником бізнесу. Пора самому роботу шукати, а не працівників переманювати.

Якийсь день, напевно, у нього невдалий. Усі йому відмовляють. А що робити? Заслужив…

Вам також має сподобатись...

Наталка повернулася додому з роботи. – Боже, як я втомилася, – важко зітхнула вона, переступивши поріг квартири. – Зараз прийму гарячу ванну, і трохи відпочину. Раптом жінка вдихнула дивний запах який витав у квартирі. Запах її парфумів! – Дивно, я цими парфумами сьогодні не користувалася, – здивувалася жінка. Вона швидко роззулася, зняла куртку і пройшла до дверей спальні. Наталка відкрила двері, зайшла у спальню і ахнула від побаченої картини. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала побачити

– Пересолила, мені не подобається, – Володя дивився на салат і старанно вдавав, що йому навіть погано стало. – Не подобається – не їж, – відповіла Олена. Невелика літня кухня раптом ніби змінилася. – Ем… – не зміг підібрати слів Володя, – То це ти його робила… – І що? – Олена повернулася до нього, – Я зробила, мені подобається, решті – теж. – Я ж гість… – додав Володя. Він чекав, що реакція буде зовсім іншою

У Тані не стало матері. Її батько залишився один у своєму будинку. Чоловік дуже сумував за дружиною. Таня ж часто відвідувала його. Так минуло два роки. Таню, яка вкотре приїхала провідати батька, біля хвіртки зустрів… Великий пес! На ґанок зразу вийшов батько. – Це що за диво, тату?! – здивувалася жінка. – Звідки?! – Красюки переїхали в місто от мені й віддали, – відповів батько. – Гарна собачка, слухняна… Таня помітила, що батько нарешті трохи підбадьорився. Два роки переживань нарешті закінчилися – йому було про кого піклуватися… Минув час. Таня знову приїхала до батька. Вона глянула на нього й ахнула від побаченого

Баби Ніни не стало. Майже пів року її будинок пустував. І от в село приїхала племінниця покійної – Валя. Саме їй старенька заповіла хату. – Проходь, хазяйко! – відкрив їй двері в будинок сусід Микола. То був високий чоловік років сорока. – Яка ж я хазяйка? – зітхнула Валя. – Я всього лише спадкоємиця… Жінка пройшлася по будинку, оцінюючи поглядом все навколо. – Скільки мені за хату просити? – запитала вона сусіда. – Навіть не знаю… – Це як подивитися, – сказав той. – Якщо будинок хороший, то й ціна інша. А зараз… – Микола похитав головою. – Треба ремонт хоч невеличкий. – Так, правильно кажете, – кивнула Валя. І тут Микола запропонував несподіване