Життєві історії

Ганна бачила, що її колеги уникають її навмисно. А все через те, що кону стояла посада, яку мала отримати саме вона. Молода жінка давно йшла до цього, працювала. Її проєкти були найкращими. – Ганно Львівно, вас викликає директор! – раптом покликали її. Ганна зайшла в кабінет, а там їй сказали… Що її звільнено! Відпрацьовувати два тижні не треба, а можна йти прямо зараз… – Запитань ставити теж не треба, – сказав директор. Ганні здавалося, що довкола неї руйнується світ. Вона пішла мовчки, не прощаючись. Її зрадили всі. Ніхто не став на її бік. Аж тут Ганна отримала несподівану пропозицію

Ганна бачила, що колеги навмисно уникають її. На кону стояла посада, яку мала отримати вона. Молода жінка давно йшла до цього, працювала, її проєкти були найкращими. У неї були великі плани щодо покращення роботи організації. Все це мало принести прибуток, і не малий. Все це вона хотіла зробити, вже отримавши посаду.

– Ганно Львівно, вас генеральний викликає.

Ганні повідомили, що її звільнено, відпрацьовувати два тижні не треба, а можна йти прямо зараз.

– Запитань ставити не треба. Останній проєкт був із масою помилок. Ви навіть у математичних розрахунках наплутали. І не заперечуйте! Я дам нейтральну характеристику, доведеться вам пройти весь шлях з низів, але не в нашій організації.

Ганні здавалося, що довкола неї руйнується світ, вона не бачила виходу. Місяць тому в їх офісу прийшла родичка генерального, молода, амбітна, але безграмотна. Ганна одразу зрозуміла – проблеми саме від цієї нової колеги. Помилок у розрахунках не повинно бути, якщо тільки хтось навмисно не виправив цифри.

Ганна пішла мовчки і не прощаючись. Її зрадили всі колеги з якими вона працювала не один рік, ніхто не став на її бік. Робота знайшлася не швидко, і не така грошовита, але Ганна не впадала у відчай.

– Я в курсі вашого звільнення, тобто того, що призвело до цього. Тому й прийняла вас на роботу. Ваш колишній начальник – мій колишній чоловік. Ми розлучилися через його вічні службові романи.

Ви теж були звільнені через його новий роман. Це не родичка, самі здогадайтеся, хто.

Нам при розлученні довелося ділити бізнес, ми починали разом, але майже все було на мені.

Чоловік після розлучення розвивався, а в мене лишилися маленькі діти.

Управитель був, м’яко кажучи, не той. Моя доля йшла на дно, довелося наймати няню, але й вона виявилася не тією людиною.

Приїхала мама, діти тепер із нею, а я вирішила серйозно зайнятися бізнесом. Я шукала вас, але ви самі прийшли за оголошенням. З колишнім ми тепер конкуренти. То ви згодні?

– Згодна! Дякую, Вікторіє Валеріївно, що берете мене! Мені дуже потрібна робота!

– Тоді давай одразу на «ти». Роботи багато, а ці формальності нам ні до чого…


Минуло два роки. Все змінилося на краще. Зарплата Ганни зросла. Вікторії вдалося підняти бізнес. Вони відкривали другий офіс.

Колишній роботодавець Ганни, і він же ж колишній чоловік Вікторії, прийшов на відкриття. Він дуже здивувався побачивши Ганну.

Побачив і пошкодував через її звільнення. Тоді з проєктом виникли величезні труднощі. Він навіть хотів повернути її, але так і не наважився.

Коханка, через яку звільнили Ганну, змінила цифри, а все повернути до первісного вигляду не змогла.

Намагаючись відновити роботу вони заплутала все ще більше. Навіть замовник побачив явні помилки і відмовився від їхніх послуг. Потім пішли інші, а нових не було. Доходи падали. Коханка зникла, бізнес став збитковим. Час було його продавати, але Василь все ще на щось сподівався.

– Вітаю, – підійшов він до колишньої. – Вікторія – значить перемога. Не очікував я від тебе.

– А чого ти очікував? Думав я загнуся без тебе? До речі, ти заборгував за аліменти.

– Яка ти дріб’язкова. Все у мене забрала, клієнтів, дітей, а тепер ще й гроші просиш.

– Я не прошу, аліменти на дітей суд призначив.

– Все в тебе за законом, а якщо по совісті…

– Не говори мені про совість. У кого її немає, то це в тебе.

– Давай забудемо все, допоможи мені. Як батьку твоїх дітей. Мені скоро їм платити буде зовсім нічим. Тобі ж буде вигідніше.

– Мені вистачить, я за великими грошима не женуся. А в тебе вкладатися не збираюсь.

– В нас спільні діти! Все тільки для них.

– Дітей я сама виховую, ти їх не бачив після нашого розлучення.

– А гроші? Я батько!

– Згадав. Ти всього лише колишній чоловік. Можна сказати, що й батькл ти колишній. Ти навіть не цікавишся, як вони зараз.

– А як вони? Це ж діти. Ростуть собі… Значить, не допоможеш?

– Ти сам собі відповів.

– Гаразд, ти ще пошкодуєш про це!

– Не думаю. Прощавай і не забудь про аліменти.

Василь і не думав здаватися, він знав, що Ганна працює у його колишньої дружини. Згодом він розібрався, що її тоді підставили, але було пізно. Вона була звільнена і навіть знайшла роботу. Ніхто не очікував, що працюватиме вона з його колишньою дружиною. Він довго очікував, поки Ганна звільниться.

– Здрастуйте, Ганно… Леонідівно.

– Ганна Львівна.

– Вибачте, забув. Я прийшов вибачитись. Тоді я не розібрався і звільнив вас, хочу повернути все назад. Я несправедливо з вами вчинив. Каюсь.

– Вибачення приймаю. У вас все?

– Дякую. Ні, не все. Я прошу вас повернутися у мою компанію. У мене виникли труднощі, ми чудово раніше працювали з вами. І тільки з вами ми зможемо все відродити. Зарплата буде…

– Не потрібна мені ваша зарплата. Навіть якби я сиділа без роботи, то вже не пішла б до вас. Колектив у вас якраз пасує начальнику. Ви мій колишній начальник, колишній роботодавець, колишній, просто колишній. Ви це знаєте?

Василь промовчав і пішов.

Звичайно, він колишній, у всьому колишній.

Напевно, він скоро буде колишнім власником бізнесу. Пора самому роботу шукати, а не працівників переманювати.

Якийсь день, напевно, у нього невдалий. Усі йому відмовляють. А що робити? Заслужив…

Вам також має сподобатись...

Марина поспішала до нотаріальної контори. Півроку тому у неї не стало батька і тепер прийшов час вступити в спадщину. Вона зайшла в кабінет нотаріуса, де її зустріла секретарка. – Прошу вас ознайомитись із документами, – сказала дівчина. – Тільки, вибачте, не можу зараз роздрукувати, доведеться прочитати з ноутбука. Марина кивнула дівчині та запевнила, що її все влаштовує. Секретарка принесла ноутбук, відкрила потрібну папку та пішла до себе за стіл. Побачивши в заголовку папки з документами свої ініціали та прізвище, Марина клацнула мишкою, відкрився документ. Марина прочитала зміст документу і застигла від прочитаного

Юлія ще солодко спала, коли пролунав дзвінок телефону. – Одягайся та приїжджай до мене! – діловито скомандувала свекруха, як тільки жінка підняла слухавку. – Навіщо? – Юля потерла очі. – Дев’ята ранку? – Ось саме, що вже дев’ять, а ти досі спиш! – засуджувально сказала Ірина Анатоліївна. – Чекаю тебе! – Пізніше не можна? – поцікавилася Юлія. – Ні, не можна! У мене такий сюрприз, що ти просто здивуєшся, я тобі обіцяю! – вмовляла невістку Ірина Анатоліївна. – Добре, через дві годину буду у вас, – погодилася невістка і закінчила виклик. Але Юля навіть уявити не могла, який «сюрприз» приготувала їй свекруха

Вероніка поїхала до бабусі в село. Їхала своєю новою машиною! Вона під’їхала до будинку, посигналила. Вийшла її бабуся Марина. – Вероніко, дівчинко моя! – обійняла та внучку. – Бабусю, подивися яка краса! – показала дівчина свою машину. – Бачиш? Мама з татом подарували мені на двадцятиріччя! – Бачу, чого ж не бачу, – чомусь сумно сказала старенька. – Бабусю, а Андрій тут? – запитала Вероніка за свого друга. – Тут, але не ходи до нього, – відповіла баба Марина і важко зітхнула. – Чому?! – здивувалася дівчина. – Ми з ним теж давно не бачилися… Вона помчала до сусідського будинку, де жив Андрій. Вероніка відкрила хвіртку, й остовпіла, не вірячи своїм очам

Поліна повернулася додому раніше ніж зазвичай. Жінка припаркувала автомобіль біля свого будинку, дістала ключі, зайшла у під’їзд. В підʼїзді пахло свіжою випічкою. – Знову сусідка, тітка Зіна пече пироги, – усміхнулася Поліна. Жінка швидко піднялася на свій поверх, тихенько відчинила двері квартири і застигла. З кімнати долинали гучні голоси та сміх. Чоловічий сміх. – А це ще що таке? Григорій в цей час ще на роботі! – здивувалася жінка. – Невже хтось чужий пробрався?! Поліна навшпиньки підійшла до прочинених дверей кімнати, заглянула всередину і…застигла від побаченої картини