Життєві історії

Аліна з Михайлом одружилися. Молоді були дуже щасливі. Настя була рада за свою подружку і заздрила їй, що Аліна такого мужика собі відхопила. А одного разу Аліна раптом розплакалася й зізналася: – Настю, я вагітна. Настя побіліла від почутого. До цього моменту вона ще сподівалася, що можливо Аліна й Михайло розійдуться. – Вітаю, – сказала вона. Аліна схлипнула і раптом сказала несподіване: – Дитина не від Михайла… – Що-о-о?! – вигукнула Настя. – Як це?! А від кого ж тоді?! Аліна відвела погляд. – Від твого колишнього – Віктора? – запитала Настя. Аліна кивнула головою. – Але… Як?! Навіщо?! – Настя не розуміла, що це робиться

Зберігати таємницю подруги було дуже важко. Особливо тому, що розкривши цю таємницю, Настя могла розлучити подругу з чоловіком.

Раніше Настя не розуміла, що таке «справжнє» кохання.

Усі подружки говорили, що «справжнє» кохання було в них лише раз у житті, а от у неї кожне кохання боролося за це звання.

Зі шкільного віку Настя закохувалась так, ніби це вперше і востаннє, а пізніше, зустрічаючи свою минулу закоханість, не могла зрозуміти, що вона в ньому знайшла.

Кохання у Насті виходило як на замовлення – жодних перешкод і випробувань, як тільки закінчувалася одне, практично одразу починалося інше, хоча щоразу Настя була впевнена, що ще одного такого не буде.

Але тут вона зустрічала чоловіка, закохувалася, а він закохувався в неї, і все починалося заново…

На цей раз все було по-іншому!

Михайло був високого зросту, мав гарну фігуру, рудувате скуйовджене волосся надавало йому бешкетності, та й посмішка була примітна, одразу приваблювала.

Начебто всім гарний, але ось характер…

Варто було про щось завести розмову, як він тут же висловлював свою думку, причому апріорі правильну, і з усіма незгодними він палко сварився, ніби боровся за серце своєї коханої.

І що найгірше, цією коханою була подруга Насті на ім’я Аліна…

Кароока, з темним волоссям, білою шкірою – Аліна була схожа на Білосніжку.

З Аліною вони дружили з першого курсу, і Настя була свідком справжньої драми, яка трапилася з її подругою – ось це була любовна історія так історія!

Аліна зустріла хлопця в туристичному поході, обмінялася з ним адресами, але її мати випадково випрала куртку з листком зошита, так що залишалася надія тільки на те, що хлопець напише сам.

Але він не писав.

Як виявилось, листок з адресою таємно забрав у нього інший, якому теж сподобалася Аліна.

Він і приїхав до неї в гості через якийсь час, зробивши все як випадкову зустріч.

Аліна навіть почала зустрічатися з ним, коли з’явився той, перший, на ім’я Віктор.

За Аліну була справжнісінька боротьба. Аліна обрала Віктора.

На весіллі теж не обійшлося без сварки – мати Аліни хильнула ігристого і заявила, що Віктор не пара для її доньки.

Розлучилися вони через ту саму матір. Вона десять років виказувала дочці і таки довиказувалася…

Аліна переживала, плакала, а потім зустріла Михайла і вийшла за нього заміж.

Настя не була на весіллі і взагалі його не бачила. Вона тоді була у відрядженні.

Коли повернулася, одразу вирушила на день народження до спільної подруги.

Там вона й побачила Михайла.

Він сперечався із двоюрідним братом Насті про те, чи можна вважати генієм Стівена Кінга.

Настя, яка, як і брат, любила цього письменника, затято вступила в суперечку.

До кінця суперечки вона готова була влаштувати Михайлу. Або прожити з ним все життя!

І от прийшла Аліна. Вона кинулася до подруги з обіймами, а потім представила її Михайлу:

– Ви вже познайомились? Це Настя, я про неї говорила. А це Мишко, мій чоловік.

Звісно, ​​Настя бачила його на фотографії. Але особливо не придивлялася, та й виглядав він зовсім інакше, не так, як на весільному фото.

– Я зрозумів, що Настя, – сказав Михайло. – Одразу її впізнав.

Ну от. Значить, їй здалося, що він дивиться на неї якось по-особливому.

– Приїдеш до нас на вихідні? У Мишка такий будинок, ого-го!

Раніше Аліна жила у невеликій, але затишній квартирці, обвішаній виробами дітей, і їй було цікаво глянути, що ж там за будинок.

Будинок виявився симпатичним, з доглянутим садком і гарною верандою, на якій гралися два цуцика золотистого ретривера. Аліна сказала, що Михайло займається їх розведенням. А Настя просто любила собачок.

Спочатку Настя вдавала, що нічого такого не відчуває. У неї ж не може бути історії кохання, в якій є хоч якась перешкода. А тим більше перешкода у вигляді подруги – хай і не кращої, але все ж таки подруги!

Але скоро заплющувати очі на власні почуття стало все складніше – раніше вони з Аліною не були особливо близькі і бачилися нечасто, а тепер Настя хапалася за будь-який хоч який привід, щоб поїхати до неї в гості.

Так, коли у старшої доньки Аліни виникли проблеми з англійською, Настя одразу викликала їй допомогу.

– Як би я хотіла, щоб мама і тато помирилися, – зізналася одного разу дівчинка.

Настя мало не сказала, що вона теж цього хотіла б.

Про колишнього чоловіка Аліна постійно говорила. Говорила недобре – сварила його, як сварила колись мама.

Що грошей заробляє мало, що в голові одні веселощі, що друзі сіли йому на шию, а він і радий їм допомагати замість того, щоб рідними дітьми займатися.

Аліна була не дуже справедлива – Віктор платив аліменти, щовихідних забирав дітей до себе, а що друзям допомагав, так це ж непогано…

Але Аліна не вгавала, і щоразу Настя вислуховувала її скарги.

– Зате тобі з другим чоловіком пощастило, – несміливо вставляла Настя, намагаючись говорити про це якомога байдужіше.

Ця фраза завжди заспокоювала Аліну, і вона замовкла. Але одного разу раптом розплакалася і зізналася:

– Я вагітна.

Настя побіліла. Мабуть, до цього моменту вона ще на щось сподівалася.

– Вітаю, – сказала вона.

Аліна схлипнула і сказала:

– Дитина не від Михайла…

– Що-о-о?! Як це?! А від кого ж тоді?!

Та відвела погляд.

– Від Віктора? – запитала Настя.

Аліна кивнула головою.

– Але… Як?! Навіщо?!

– Бо недолуга. Мишку тільки не кажи, гаразд?

Ось так Настя стала хранителькою чужої таємниці. На той час вони не те, що подружилася з Михайлом, але полюбили сперечатися, і вони щоразу знаходили спільну тему. Тепер Настя відчувала себе чомусь зрадницею.

– Ти чого така сумна, Настю? – спитав він якось.

– Від самотності, – сказала Настя і осіклася.

– Ох, будь я неодруженим і вільним… Гаразд, жарти вбік. Хочеш, познайомлю з кимось? Є в мене один на прикметі…

Чомусь саме це вивело Настю з рівноваги. Вона уявила, як Аліна розповість Мишкові про вагітність, і Насті доведеться вдавати, ніби вона рада за них, ще й хрещеною стане! Як Михайло і справді познайомить її зі своїм знайомим, і вони дружитимуть сім’ями… Ну ні, досить з неї цього! І все, що вона змогла придумати, це випросити у начальника тривале відрядження. Бажано на рік чи два.

На рік не вийшло. Вийшло на кілька місяців. Щоб не дивитися на живіт подруги, який обіймають дві пари рук (з першими дітьми Аліна робила такі фотографії, так що слід очікувати), Настя не виходила в соціальні мережі і змінила номер телефону, збрехавши, що за кордоном не можна зі старим, хоча, звісно, ​​можна було.

Повернувшись додому, Настя не поспішала ні з ким зустрічатися – приїхала до батьків, з’їздила відвідати тітку, де зустрілася з двоюрідним братом.

– Настю, мене той мужик уже дістав! Хоче твій номер. Я йому сказав, що ти поїхала, але він прямо життя мені не давав. Довелося сказати, що ти вийшла заміж за арабського шейха.

– Який мужик? – не зрозуміла Настя.

– Та цей… Ну, Стівена Кінга, який не любить.

– Михайло?

– Ну так.

Пульс почастішав, хотіла того Настя чи ні.

– Ну й правильно, – сказала вона.

Брат глянув на неї якось дивно.

– Ти не через нього втекла?

– Ні, звісно! – обурилася Настя.

– Ну, гаразд. Жаль мужика. Алінка, все ж таки, ще та. Треба ж, як роги йому наставила!

– Що?

– У вас там що, інтернет вимкнули? Кинула його твоя Аліна. З колишнім чоловіком згрішила. Дитину ось-ось має народити.

Кинула.

Згрішила.

Має народити.

– Та там, і справді, проблема з інтернетом була, – збрехала Настя. – Я їй зараз подзвоню.

І подзвонила. Треба сказати правду, що Настя не винна, і вона сама. Навряд чи подруга роздратується, але чомусь для Насті було важливо не втратити її довіру.

Аліна дзвінку зраділа. І покликала у свою колишню квартиру, так само прикрашену дитячими виробами. Живіт у неї був величезний.

– Хлопчик! – розпливлася в усмішці Аліна. – Сил уже нема ходити. Розповідай, як подорож, як сама?!

Настя набрала більше повітря й сказала:

– Здається, я, нарешті, зустріла своє «справжнє» кохання…

Вам також має сподобатись...

Микола був нас роботі, як раптом пролунав дзвінок телефону. Дзвонила мати. – Дивно, – подумав чоловік. Мати ніколи не дзвонила до нього посеред робочого дня… – Миколо! – вигукнула в слухавку Ганна Павлівна. – Я їду у відпустку! Ти зі своєю дружиною маєте приглянути за моєю дачею. – Знову?! – здивувався Микола. – Подзвони ввечері, мамо, то й поговоримо… – Ввечері твоя дружина буде вдома і, напевно, відмовить, – сказала мати. – Ти ж усе робиш за її вказівкою! Подивися за господарством! Ключі у сусідки… Ганна Павлівна поклала слухавку. А коли вона приїхала, її на дачі чекав несподіваний сюрприз

Надія одягла хустинку, набрала в дворі осінніх квітів, і пішла сама на цвинтар. Вона завжди в цей день так робила… Жінка протерла пам’ятник. На фото її сестричка Любочка сміється. Вона, як і раніше, молода і дуже-дуже гарна… – Вибач мені, сестричко, вибач мені, Любочко! – говорила жінка, а сльози котилися по щоках. – Вибач, що так вийшло, що я така щаслива. Не заслужила я! Вибач, що все мені дісталося, а тобі лише сира земелька… Додому Надія поверталася повільно. Раптом жінка почула, що її хтось гукає. Вона обернулася і зупинилася від несподіванки

Ольга з донькою повечеряли на кухні. Жінка взялася мити посуд, а Наталка залишилася сидіти за столом. – Мамо, Микола зробили мені пропозицію, – зібравшись з духом, сказала Наталя. – Угу, – байдуже відреагувала мама. – Що, угу? – ображено запитала дочка. – Ти хіба не чула, що я сказала? – Чула, – коротко відповіла Ольга. – Мамо, може припиниш ображатися на Миколу! Я не розумію, що він тобі зробив?! – раптом запитала донька. – Що зробив? – не витримала мати. – Він розкрив мою таємницю, яку я приховувала від тебе все життя! – Таємницю? Яку таємницю? – Наталка здивовано дивилася на матір, нічого не розуміючи

Віра прийшла в гості до мами. – Ой, доню! Привіт! – зраділа мама, побачивши доньку. – Привіт, – сумно відповіла Віра. – Доню, що сталося? – захвилювалася жінка, помітивши, що Віра дуже сумна. – Мамо, я не знаю, як сказати, – почала вона і зупинилася, а потім зібралася і продовжила. – Я хочу розлучитися з Леонідом! – Як розлучитися? Чому? – перепитала мама. – Через суп! – коротко відповіла Віра. – Через суп? Ти що таке говориш? Поясни! – мама здивовано дивилася на доньку, не розуміючи, що відбувається