– Я від тебе йду! Терпіння моє закінчилося! – Наталка невдоволено дивилася на чоловіка.
Толік навіть застиг від несподіванки. Він зовсім не очікував такого розкладу. Коли Наталя прийшла ввечері з роботи втомлена, він і не думав, що його зовсім невинне зауваження може викликати таке невдоволення.
– Кохана, що з тобою? Я просто попросив тебе наступного разу не шуміти вранці, коли йдеш на роботу. Це так складно? Фен, який працює надто голосно, двері, що постійно рипають, шум води на кухні… Знаєш, це все дуже заважає якісному сну. – намагався пожартувати він. Не вийшло…
Наталя почервоніла від невдоволення.
– Не шуміти, коли я йду? А може, ти сам кудись ітимеш? Ти коли знайдеш роботу? Скільки можна мене «обіцянками» годувати? Сон я йому порушила, бачите! Шум води йому заважає…
– Наталю, ну чого ти починаєш? Та знайду роботу.
– Коли?
– Скоро. Я саме цим займаюся. – знизав чоловік плечима.
– Ось коли знайдеш, тоді й поговоримо. А зараз я йду!
– Наталю, будь ласка, не роби цього… Не йди…
Наталя дивилася в благаючі очі чоловіка і раптово зрозуміла, що не відчуває до нього жодних почуттів. Колись вона кохала його, а Толік обіцяв усе зробити для неї. Дістати зірку з неба, забезпечити комфортне життя та завести купу чарівних дітлахів. Але ті часи давно залишились у минулому. Як і його обіцянки.
– Загалом, сьогодні я спатиму на дивані, – вона втомлено опустилася на стілець. – Завтра у мене вихідний, я зберу речі та піду. Толік, я втомилася так жити.
Настала важка мовчанка, Наталка більше не хотіла нічого говорити, а Анатолій не знав, як її зупинити. Так, він давно обіцяв знайти роботу, але в нього все не виходило. Але дружина могла б бути тямущою – він багато робить по дому, забезпечує затишок, так би мовити. А робота та гроші – це ж не головне в житті. Справжні цінності не вимірюються у матеріальних речах. Головне – це їхня любов одна до одної.
Коли він спробував висловити ці думки Наталці, та похитала головою і посміхнулася:
– Так, Толік, я з тобою згодна. Гроші не головне! А давай я теж звільнюся? Харчуватимемося нашою любов’ю!
– Ну, Наталю, не впадай у крайності!
– В крайнощі? Тобто, коли я працюю – це нормально, а як тобі треба влаштуватись, то ти одразу плачеш, що гроші це не головне. Я тебе зрозуміла, Толіку.
Знову настала мовчанка. Потім Анатолію спала на думку прекрасна, як йому здалося, ідея.
– Наталю, давай я на дивані спатиму? Він не дуже зручний, а ти втомилася з роботи. Тобі треба відпочити.
Наталя здивовано підняла брови, спантеличена несподіваною турботою, але сперечатися не стала.
– Гаразд, як скажеш, – пробурмотіла вона.
Вона перестала вечеряти і пішла в спальню, щоб зібрати речі, а Толік вдав, що дивиться телевізор. Переконавшись, що дружина закінчила справи та заснула, він швидко витяг ключі з її сумочки. Потім замкнув двері зсередини і прибрав подалі свої ключі.
А вранці, поки Наталка снідала, він дістав і сховав її телефон. Тепер його дружина не могла вийти з квартири, ні зв’язатися ні з ким.
– Слухай, – Наталка подивилася на чоловіка, – я квартиру вже знайшла. Допоможеш речі віднести в машину?
Толя хмикнув щось невизначене. Йому зовсім не хотілося допомагати дружині його покинути.
– А де мої ключі? Ти не бачив? Щось у сумочці ніде немає. І від машини теж немає… Загубила чи що?
Наташа витягла все з сумки, але ключів там не було.
– Дивно, я ж пам’ятаю, як учора їх клала в цю кишеню, як завжди…
– Може, випали? Повз сумку поклала?
Толік зобразив, що старанно шукає ключі на комоді і не може знайти.
– Гаразд, – Наталка озирнулася в пошуках телефону. – Зараз зателефоную сестрі, у неї має бути запасний комплект ключів від моєї машини.
Дівчина пройшлася коридором, зазирнула в кухню, а потім перевела запитальний погляд на чоловіка.
– А де мій телефон? Він же лежав на столі! Це я чудово пам’ятаю.
Наталя примружилася і зрозуміла, що Толік спеціально сховав її речі.
– Віддав сюди все! Швидко! Я що сказала!
– Наталю, я не можу тебе відпустити! Я тебе кохаю, ти мені потрібна!
– Толік, ти що робиш? Поклав телефон та ключі або я за себе не відповідаю!
– Ні, – вперше за довгий час Анатолій виявив рішучість. – Я тобі нічого не віддам. Я хочу, щоб ти була зі мною.
– Ти знайди роботу, а потім поговоримо. А то ти все говориш про кохання, а не робиш нічого! Кохання годувати треба, між іншим. І не словами, а справами! А ти у нас тільки на дивані умілець лежати!
– Це не правда! Я теж багато чого роблю, – обурився чоловік. – Я тебе нікуди не відпущу, бо кохаю. Ти моя дружина і ми маємо бути разом!
Вони стояли один навпроти одного в тісному коридорі. Наталка дивилася сердито і водночас втомлено. Їй набридли витівки чоловіка. Іноді він поводився, як дитина. Начебто не розумів, що не все в житті крутиться довкола нього.
Наталя повільно відвернулася від нього та пішла до вікна.
– Я зараз людей кликатиму! Хтось мені допоможе!
Толік насупився, але тут же знайш, що сказати:
– Я скажу, що ти так жартуєш!
– Ти що таке говориш? – обурилася Наталка.
– Я хочу, щоб ти залишилася зі мною, – повторював Толік.
– Та як ти не розумієш? Я тебе не люблю! Я втомилася від тебе! Мені все це набридло!
Толік опустив плечі, він не думав, що все так погано.
– Наталя, моєї любові вистачить на нас двох. Не йди від мене, прошу!
Дівчина на мить завагалася, а потім вигадала вихід:
– Гаразд, я дам тобі ще шанс. Ти маєш три дні, щоб знайти роботу. Якщо не знайдеш, то я піду від тебе. Це остаточно і безповоротно, врахуй!
– Три дні – це мало!
– У тебе раніше був рік на пошуки. Більше я не чекатиму. Тепер, будь ласка, поверни мені телефон та ключі. Мені треба до сестри поїхати. Я обіцяла їй, що заїду у гості.
Анатолій витяг із кишені телефон, і приніс ключі зі спальні. Наталя взяла їх, окинувши чоловіка зневажливим поглядом.
– Не забудь, у тебе три дні. Краще поспішай.
Толік розгублено глянув на неї, але кивнув через силу.
– Я постараюся.
Після обіду він пішов, щоби зустрітися з другом. А вже разом із ним вирушити на пошук роботи.
Наталя зітхнула з полегшенням, коли за чоловіком зачинилися двері. Сьогодні він розхвилював її, коли сховав речі і дівчина зрозуміла, що так більше не може тривати. Вона домовилася з сестрою, що кілька днів поживе в неї і як тільки Толік вийшов за двері, почала збиратися.
Сумки із речами так і стояли нерозібраними. Так що Наталка швидко перенесла все в машину і залишила Толіку записку, що вона до нього більше не повернеться і подає на розлучення. Наталя знала, що навіть якщо чоловік і знайде роботу, вона більше не зможе йому довіряти.
Ближче до вечора, коли Анатолій повернувся додому та побачив записку та порожні шафи, він одразу почав дзвонити дружині. Наталка в цей час сиділа з сестрою і за келихом ігристого говорила про життя.
– Візьми трубку, – усміхнулася Христина.
– Я не хочу з ним розмовляти, – Наталка відключила телефон. – Скільки можна, Христино? Він весь час тільки говорить і нічого не робить. І як із ним жити? А після сьогоднішнього я його взагалі знати не хочу. Він вирішив замкнути мене вдома! Уявляєш?
Христина згідно з кивнув, це був уже явний перебір. Телефон не замовкав і Наталка простягла його сестрі.
– Поговори з ним, будь ласка! Скажи, що я більше його бачити не хочу. Мої слова він не сприймає, може, хоч тебе послухає.
– Гаразд, – Христині теж не дуже хотілося це робити, але особливого вибору не було. Та й сестрі допомогти треба було.
Вона взяла слухавку і вже за мить почула схвильований голос чоловіка.
– Наталю, де ти? Чому ти поїхала?
– Це не Наталка, – Христина зупинила Толіка. – Це її сестра. Наталя просить передати тобі, що більше не любить тебе та не повернеться.
– Але ж вона обіцяла дати мені шанс! Вона обманула мене? Я майже знайшов роботу. Мені потрібно ще зовсім небагато часу.
– Толік, вибач, але Наталка ухвалила рішення. Більше не дзвони їй.
Христина відключила телефон та повернула сестрі.
– Здається, він дуже засмучений.
– Він просто переживає втратити своє вільне життя, – буркнула Наталка. – Звик сидіти на моїй шиї. Я давно його вже прошу роботу знайти, тільки він все обіцянками обходиться. Мені це набридло. Та й раніше він не дуже роботящий був. А якщо я завагітнію, як ми будемо жити?
– На дитячу допомогу, – усміхнулася Христина.
– Ага, точно, – Наталя сумно засміялася, – головне, при ньому так не кажи.
– Сподіваюся, я його не побачу, – відмахнулась Христина. – І ти теж. Не піддавайся на його вмовляння.
– Та я не збираюся до нього повертатися.
– Правильно. Просто забудь про нього, тим більше ти його й не любиш. Краще давай я тебе з кимось іншим познайомлю? – Христина похитала головою
– З ким, наприклад?
Дівчата сиділи на дивані, дивилися фотки хлопців та обговорювали, хто з них підійде Наталці. Раз у раз лунав сміх чи коментарі. Наталя вперше за довгий час розслабилася, з Толіком через часті сварки вона була в постійній напрузі. А тепер навіть на душі полегшало. Вона розуміла, що зробила правильний вибір.
