– Романе, може, вистачить, га? – Галина внесла до спальні купу постільної білизни.
– Що вистачить?
– Досить запрошувати до нас усіх поспіль! Я втомилася бути прачкою, прасувальницею та покоївкою! – вигукнула Галя, кинувши під ноги чоловікові колись білосніжну білизну. Тепер на ній були темні плями. Мабуть, «квартиранти» не надто стежили за гігієною. А може, просто білизна не витримала такої кількості гостей. Як і Галина. Вона також не витримувала.
Жінка втомилася. Ні, не просто втомилася – вона дійшла точки кипіння. Їхня квартира перестала бути затишним сімейним гніздечком і перетворилася на безкоштовний готель для друзів чоловіка. Роман був людиною доброю, але надто гостинною – причому за рахунок дружини. З його легкої руки в них завжди хтось ночував, комусь треба було пожити “на час”, хтось просто залишався після застілля.
Коли Галя та Роман тільки почали зустрічатися, молодій жінці подобалося, що її коханий дуже м’яка і добра людина. Він приніс додому випавше з гнізда пташеня, підібрав кота, якого вони разом відмили, і він лишився в них жити. Пташеня теж виростили та випустили на волю.
Але одна справа допомагати тваринам, а інша тим, хто сам може собі допомогти. Наприклад, друзі та колеги Романа, які користувалися безвідмовністю чоловіка протягом двох років шлюбу з Галиною. Може, й раніше — Галя не знала. Але тепер, коли вона стала господаркою в його квартирі, все це порядком набридло їй.
Вона намагалася поговорити із чоловіком.
– Романе, ти розумієш, що я втомилася? – говорила Галя, в черговий раз збираючи наволочки з дивана після гостей.
– Та годі тобі, Галю, – відмахувався він. – Це ж мої друзі, не чужі люди! Адже вони в біді!
– А я не в біді, по-твоєму? У мене тут безлад, готування і ніякого усамітнення!
– Ну, це ж тимчасово, – посміхався він. – Все налагодиться.
Але нічого не налагоджувалося.
Якось Галя прийшла додому і виявила у ванні незнайомого чоловіка, який весело співає пісеньку.
– Ви хто?! – з подивом спитала вона, засмикуючи шторку, щоб “розбачити” те, що побачила.
Чоловік застиг з мильною піною на голові.
– Я Віктор… Роман сказав, що можна переночувати. Ти Галя, так?
Галина повільно заплющила очі і зробила глибокий вдих, щоб не почати сварку, але це не допомогло.
– Романе! – Процідила вона, швидким кроком перетинаючи коридор.
– Чоловік не почув, він грав у комп’ютерну гру у навушниках.
– Романе! – Галя висмикнула шнур. – Що відбувається?
– Ти про що?
– Про чоловіка у нашій ванній!
– А… Вітя… Він проїздом. Попросився у нас перекантуватися. У нього рейс з великою пересадкою. Завтра зранку поїде. Ти нам на вечерю насмажеш свої фірмові котлетки?
Галина роздмухала ніздрі, і, не відповівши, пішла до спальні. Жодних котлет вона не посмажила.
Довелося гостинному господареві купити піцу, щоб друг не подумав про них погано. Віктор поїхав уранці, пообіцявши ще заглянути.
– Галю, ну не ображайся. Я не міг відмовити. Готелі дорогі.
– Якщо я ще раз побачу у нашій ванній сторонніх, то в готель поїдеш ти! – буркнула Галя. Вона розуміла, що квартира належить чоловікові, але її виводив із себе цей нескінченний прохідний двір.
На якийсь час гості припинилися. Галина вже хотіла зрадіти та зітхнути з полегшенням, якби не випадок напередодні її від’їзду до батьків.
Вирішивши лягти спати раніше, вона прокинулася вночі від дивного шуму. Чоловік тихо спав, і вона вирішила, що їй здалося. Щоб заспокоїтись, вона пішла на кухню попити води. На підлозі в коридорі, накрившись її улюбленим пледом, спав черговий “бідолах”. Далекий родич Романа, який жив у сусідньому місті.
– Семене Петровичу, ви що тут робите?! І як ви увійшли?
– Галино, ти не могла б не шуміти? – промимрив він, повернувшись на інший бік. – У мене завтра важлива співбесіда…
Це була межа.
Повернувшись до спальні, Галя різко скинула з чоловіка ковдру і ввімкнула світло, вимагаючи пояснень.
– Що? – не зрозумів Роман.
– Семен Петрович. Чому він спить на підлозі і як він потрапив до нас у квартиру вночі? Чи ти його десь ховав, доки я збирала речі? – невдоволено процідила Галя.
– Хм… Він мав приїхати завтра, – винно пробурмотів чоловік. – Щоб ти не дізналася. Спить на підлозі він тому, що спина у нього, на м’якому не можна. Він дуже просився переночувати. Йому пропонують тут на роботу влаштуватися…
– І житиме він у нас?!
– Ні… Хіба що тиждень-другий… Але ж ти все одно поїдеш! Тобі не завадить він.
– Добре. Я поїду. Подивимося, як ти впораєшся без обслуги в моєму обличчі! – пирхнула Галя. Вранці вона встала раніше за гостя і, переступивши через нього, пішла. Жодних тобі сніданків, ніяких люб’язностей і заготовок для вечерь на тиждень вперед. Галі набридло бути ввічливою господаркою.
Коли вона повернулася за кілька днів, то побачила безлад, залишки піци, гори немитого посуду та купу брудної білизни, ніби в їхній квартирі ночував не лише Семен Петрович.
– Романе… – Галина постукала пальцем по столу, привертаючи увагу чоловіка, котрий грав у ігри. – Я повернулася. А будинок не схожий на будинок.
– Ой, а я не встиг прибрати. Ну нічого, зараз разом приберемо…
– Як тобі без мене жилось? – Пропустивши слова чоловіка повз вуха, запитала Галя.
– Ну, звичайно, було важкувато, але ми впоралися! Благо, є доставка їжі. До речі, Семена Петровича прийняли на роботу, – гордо оголосив він.
Галя глибоко вдихнула. Розмови не допомагали. Треба було діяти інакше.
Спочатку дружина кинула до ніг Роми бруду, залишену квартирантом, постіль. Потім зібрала в купу сміття і викинула на його комп’ютер.
– Галя, та що ти робиш?! Кажу ж, зараз все приберемо!
– Прибереш. Ти. Сам. Без мене! Щоб за 2 години тут все блищало! – викарбувала вона, йдучи з квартири.
Сидячи в кафе з подругою і сварячи Романа на чому світ стоїть, вона придумала план. Точніше, подруга підказала вирішення проблеми.
– А якщо і це не допоможе, то моя порада: йди від Романа. Якщо він не зреагує на таке, це буде сигнал, що для нього на першому місці будуть друзі, а не ти.
Послухавши подругу, Галина зателефонувала до Андрія – єдиного приятеля чоловіка, який ніколи не залишався у них із ночівлею і взагалі був людиною, як їй здавалося, розумною.
– Андрію, приїжджай до нас у гості. Посидимо, поп’ємо чаю. Хочу Роману зробити сюрприз, збираю його друзів.
– А коли? Я працюю. Тільки у вихідні можу…
– У вихідні і приходь.
Андрій приїхав у той момент, коли Роман пішов у магазин, що було на руку Галі.
– Слухай, у мене до тебе велике прохання… – Галя зробила хитре обличчя.
– Говори.
– Мені треба Романа перевиховати. Наш шлюб на волосині, чоловік мене дістав своєю безвідмовністю.
– А я чим можу допомогти?
– Підіграй. – Галя пояснила суть.
– Хочеш переконати його ревнувати? – перепитав Андрій, посміхнувшись. – Ну чому б і ні! Давай влаштуємо виставу.
Коли Роман прийшов додому, Галя та Андрій мило балакали на дивані у вітальні.
– О, друже! Давно не бачились! – спочатку зрадів Роман.
– Ми з Галею зустрілися, і вона на чай покликала. – Андрій глянув на Галю з якимось особливим теплом.
– Ну давайте, я б заразом і поїв.
– Так? Романе, а ми з Андрійком вже поїли. Ти без нас сам якось.
Роман здивовано глянув на дружину. Вона була якоюсь не такою, як завжди. Йому здалося, що вона рада гостеві.
Галя сиділа у гарній сукні, з макіяжем і посміхалася так, ніби виграла в лотерею мільйон.
– Значить, ви з дівчиною розлучилися, так? – Вона продовжила спілкування з Андрієм, ігноруючи чоловіка.
– Так. Вона не вміла мене слухати. Я хотів, приходячи додому, бути в затишку та тиші. А вона подруг приведе і сидить із ними, бла-бла-бла! До ранку!
– Ой, як мені це знайоме. Роман теж постійно приводить когось. Я так втомилася…
– Приходь до мене, якщо хочеться тиші, поки у вас вдома друзі чи родичі Романа, — хмикнув Андрій, а Роман, почувши це, здригнувся.
– Так, друзі мої, ходімо, зі мною. Дружина, ти чоловіка годуватимеш, чи як?!
– А що чоловік не впорається сам?
– Ні. – Роман сів на крісло навпроти. – Ну… Чого прийшов?
– Як чого? Давно не бачились. Галя сказала, що шукає компанію до театру сходити на оперу… а потім на балет, доки у вас живе якийсь Семен. Їй вдома неприємно перебувати, от і шукає, куди піти.
– Я сам із нею піду! Я ж сказав! Не треба від мене йти!
– Ти сказав, що це дуже нудно, та й Семена треба з почестями прийняти, доки він квартиру шукає у нашому місті, – Галина ледь втрималася, щоб не розсміятися. Роман потрапив на гачок, навіть не довелося дуже старатися.
– Я потерплю. Заради тебе. А про Семена Петровича ще невідомо.
Атмосфера в кімнаті розжарилася.
– Ну гаразд, я, мабуть, піду. – сказав Андрій. Побачимося завтра.
– А що буде завтра? – не зрозумів Роман.
– Завтра я принесу Галі аерогриль. Залишився від колишньої. Я сам ним користуватись не вмію, а ти купувати дружині таке не хочеш.
– Я просто не встиг. Усе придивлявся, прицінювався.
– Ясно. Ну нічого, тепер вже пізно, – якось надто багатозначно сказав Андрій і подивився на Галю закоханими очима. – Але якщо ти проти, Романе, ми можемо з Галею перетнутися на нейтральній території. У мене, наприклад. Так, Галю?
– Ні. Привозь свій гриль сюди, – відкашлявся Роман.
Коли Андрій пішов, Роман накинувся на дружину.
– Що це було?
– Де?
– Тут! Чому ти з ним фліртувала?
– Облиш. Я просто підтримала розмову.
Роман раптом щось згадав і пішов на балкон, де довго спілкувався з кимось телефоном. З уривків фраз Галя зрозуміла, що він скасував домовленість із Семеном Петровичем.
– Ти якось у інших родичів перекантуйся, у нас не вийде, – сказав чоловік і скинув виклик.
Галя радісно потирала руки. Але успіх треба було закріпити.
Наступного вечора Андрій прийшов із грилем, квітами, цукерками та… із сумкою.
– Я не зрозумів? Це що? – Здивувався Роман.
– Галя сказала, що у вас можна переночувати, доки у мене вдома невеликий ремонт. Я вирішив після колишньої все переробити, щоб нову, найкращу жінку привести до своїх трикімнатних хором, – радісно заявив Андрій, дивлячись на Галю.
– Проходь, Андрію! Я зараз котлеток насмажу!
– Ні. У нас із цього дня прохідний двір скасовується! Галю, а ти чого це з ним так поводишся?!
– А чому тебе це хвилює? – здивовано спитала Галя. – Андрій – наш гість. Хіба ти не казав, що дім для друзів? Що треба допомагати?
– Я передумав! – вигукнув Роман, віддаючи квіти назад другові. – Дякую за гриль, а цукерки ми з’їмо без тебе. Усього хорошого, – сумка приятеля була виставлена за двері. Втім, Андрій і не збирався ночувати у Галини. Він просто хотів їй допомогти зберегти шлюб і чудово повеселився.
– Вибач, Андрію. У Роми поганий настрій. Але ти завжди можеш прийти, коли ми матимемо прийомний день для друзів, – сказала навздогін Галя. – Коли хтось знову спатиме у нас на підлозі чи митиметься у нашій ванні.
– Ага. Дзвони, пиши! – Андрій посміхнувся, знизав плечима і вирушив до виходу.
Галя подивилася на розлюченого чоловіка.
– Тепер ти розумієш, що я відчуваю?
– Так! Я все зрозумів! Готель закривається! Ніколи нікого більше не пущу! – буркнув він.
Слово він стримав, згадуючи те, як лагідно дивився Андрій на його дружину. Втрачати кохану Рома не хотів. Тому з того часу гості перестали затримуватись у їхньому будинку. А Галя із задоволенням насолоджувалась тишею у квартирі, затишно загорнувшись у свій улюблений плед і радіючи, що родину вдалося зберегти, хоч і ціною дружби з Андрієм.
