Зала ресторану поступово заповнювався відвідувачами.
Грала легка музика, а Інна, директорка цього закладу, вслухалася у виступ музикантів, легенько прочинивши двері свого кабінету.
Ось уже два місяці як працювали у неї ці талановиті хлопці-музики. Вони були друзями, випускниками музичного училища, і вже кілька років заробляли на різних заходах на зразок весіль та ювілеїв.
Але основне місце роботи було тут, у Інни, яка дала їм маленьку сцену біля вікна у самому кутку зали.
Інна виділяла з гурту Олексія за його голос, віртуозну гру на фортепіано і скромний характер.
Говорив Олексій завжди тихим і спокійним голосом, і сам був невисоким, непримітною зовнішності хлопцем.
Якби не його зростаюча популярність у рідному обласному центрі, то сторонній людині могло б здатися, що Олексій – працівник якогось заводу чи іншого виробництва, але тільки не вокаліст із прекрасним голосом.
Інна не могла до середини вечора втриматися, щоб не вийти у залу за стійку до бармена, і не помилуватися успіхом Олексія та його друзів.
Вона вже була впевнена, що багато постійних відвідувачів ходять у її ресторан саме через музику, а не тільки через смачну кухню і приємний обслуговуючий персонал.
Скільки зусиль доклала Інна, щоб утвердитись у своїй справі!
Вона і сама була чудовим кухарем, і їй вдалося знайти хороших фахівців у свій ресторан, який допоміг відкрити її батько, який колись кинув її з мамою.
Через два десятки років після розлучення батько вже був бізнесменом, і допоміг дочці відкрити свій ресторан, зробивши для неї такий подарунок.
Інна за його настановами, ще до цього закінчила навчання на кухаря й набула досвіду й невеликого стажу у ресторанах, у тому числі й під керівництвом батька.
Тепер їй було тридцять років. Сім’ю вона поки що так і не мала, бо працювала не покладаючи рук, щоб зробити свій заклад статусним, не втратити поваги в очах батька.
Мама тішилася за дочку, але давно жила своїм життям, вийшовши заміж вдруге.
– Не змарнуй час, доню. Робота завжди залишиться роботою. А ось народжувати жінці треба поки ще молода… – говорила їй мати щоразу при зустрічі.
Інна кивала, а сама не припадала душею до жодного шанувальника. А вони в неї були, бо дівчина була симпатичною й доброзичливою.
Олексій практично жодного разу не розмовляв із нею, був сором’язливим. Але коли він починав співати, то так входив у образ, що здавалося, що на сцені зовсім інша людина.
Інна з захопленням дивилася на нього і ці погляди стали помітними всьому колективу ресторану, і самому Олексію.
Його друзі питали:
– У тебе що з нею, Олексію?
– Нічого, відчепіться… – уникав відповіді Олексій, а сам поглядав у бік Інни, і співав ніби окрім неї в залі нікого й немає.
Такий безмовний зв’язок між ними сплівся, як ніжна музична павутинка, яка з’єднала їх невидимою силою. Якось після виступу, коли ресторан уже закрили, і музиканти збиралися йти, Інна похвалила Олексія і весь гурт і запросила за стіл, поставивши кілька пляшок ігристого.
З музикантами сіли за стіл і кухарі та офіціанти.
– Що за свято сьогодні таке? – здивувався Олексій.
– П’ять років від дня відкриття нашого ресторану, – оголосила Інна.
Колектив засидівся майже до другої ночі. А потім Олексій пішов проводжати Інну. Вони йшли, не поспішаючи, розповідаючи один одному про себе, ніби тільки цього вечора познайомилися.
А потім був нічний чай у Інни вдома, і Олексій залишився ночувати, бо був майже ранок.
Із цього вечора вони були разом.
Кохання спалахнуло яскраво, хвилююче, не залишаючи жодного сумніву, що вони – єдине ціле!
– Ну, що там у тебе із цим співаком? – поцікавилася мама в дочки.
– Я люблю його, – не приховувала Інна. – І мені ніхто більше не потрібен.
– Подумай, доню. Він молодший за тебе на чотири роки. Можливо, ще не нагулявся. І взагалі – що це за професія така – співак у ресторані?!
– Так я ж теж працюю в ресторані, мамо, – відповіла Інна.
– Ну, ти – інша справа. Ти у тіні. А він у світлі прожекторів і співає. Ти ж бачиш, мабуть, скільки на нього дивиться жінок? Такі співаки найчастіше ведуть вільний спосіб життя і не є зразковими чоловіками… – попереджала мати.
– Та бачу я все… – схлипнула Інна. – Але нічого не можу з собою вдіяти. І він, здається, любить мене.
– Здається. Добра ти, моя дівчинко, – зітхнула мати. – Дивись, подумай ще раз. Я хочу, щоб ти була щасливою. Сама пам’ятаєш, як важко я переживала відхід із родини твого батька.
Більше мама й дочка на цю тему не розмовляли. А Інна настільки була закохана в Олексія і вражена його талантом, що робила все, щоб просунути його в кар’єрі.
– Ти й сам не знаєш, який ти геній, Олексію, – обіймала вона його. – По телевізору і то гірше співають. А ти…
Вона влаштувала пошиття гарних концертних костюмів для гурту Олексія. Він був явним лідером, і тому йому Інна дарувала дедалі більше сценічних вбрань.
Крім того, користуючись своїми знайомствами та зв’язками батька, вона влаштувала участь гурту в музичному фестивалі, де хлопці здобули диплом і величезну симпатію глядачів.
Інну успіх Олексію так надихнув, що вона, по суті, почала їх просувати в міру своїх сил. Тепер гурт став постійним учасником усіх значних міських концертів та свят, їх кликали на обслуговування ювілеїв заможні люди й платили хороші гонорари.
Олексій був вдячний Інні, він радів і вже мріяв про свій репертуар. Через рік гурт назбирав суму для студійного запису кількох авторських пісень. Не пошкодувала своїх грошей для цього й Інна.
– Дивись, Олексій, так діло піде, ви станете знаменитими! – плескала в долоні вона і цілувала його. – Так тримати!
Олексій любив Інну і, коли вона, втомлена, лягала спати, він співав їй тихо на вушко її улюблену колискову.
Інна посміхалася…
Ресторан Інни став найпопулярнішим місцем відпочинку у місті. Тому вона й приділяла таку увагу не тільки кухні, а й успіху музичного гурту.
– Нам з тобою пощастило, Інно, – дякували її музиканти. – А Олексію пощастило вдвічі.
Записані дві пісні Олексія дивним чином злетіли на пік популярності. Олексій та Інна не могли повірити, коли їх знайшов помічник відомого продюсера, пропонуючи приїхати на знайомство та співбесіду.
Для Олексія все відбувалося, як уві сні. Він готувався до доленосної зустрічі, хвилювався, репетирував із хлопцями, записував на диски свої пісні, мелодії і більше не міг думати ні про що інше.
А Інна, бачачи стан Олексія, ставала дедалі сумнішою з кожним днем.
Її подруга, шеф-кухар Оленка, заспокоювала Інну, і водночас розуміла, що через такі «щасливі» зміни у творчій долі Олексія пара може й розлучитися.
– І що ти наробила, Інно? – говорила Олена подрузі. – Сама підняла його на п’єдестал, а він тепер і поїде від тебе. Інші люди, інші можливості, інше життя…
– І справді, що я наробила? – плакала Інна у себе в кабінеті. – Хоча вони й самі йшли до цього, і воно все одно сталося б. Талановиті хлопці… І Олексій, мабуть, не створений для сім’ї. Такий співак – надбання публіки й сцени… Але я люблю його!
– Його багато хто б хотів любити. Так вже дівчата на нього дивляться, – зауважила Олена. – Готові забрати його зразу після вечора. Якби не ти…
– Я не маю права тримати його біля своєї спідниці, – гірко сказала Інна. – Він має робити музичну кар’єру. Він гідний кращого. А мені, мабуть, доведеться змиритися, хоча я вже не знаю, як і переживу це…
Олексій поїхав. Він дзвонив захоплений, розповідаючи Інні, які перспективи йому можуть відкритися, якщо він буде старатися й підпише контракт.
Однак йому поставили й численні умови. Продюсер має низку вимог, і свій гурт професійних музикантів.
Олексій намагався розповісти Інні подробиці, але вона відповіла йому втомлено:
– Добре, Олексій, вирішуй сам, це твоя доля. А я бажаю тобі лише успіху й щастя…
Інна поклала слухавку.
Олексій немов отямився від чарівного сну. Він стояв зі слухавкою в руці і думав, що Інна ніколи не залишить свій ресторан, де практично все на ній тримається, де вона, часом стає біля плити на кухні і готує, коли кухарі занедужають, або треба приготувати щось особливе, для значних гостей своїми руками.
Одним словом, Інна залишалася там, далеко, на своїй території – на своєму острівці удачі.
А йому ще треба роками виборювати своє місце під сонцем серед багатьох таких самих талановитих молодих та амбітних людей, які рвуться до слави…
Він раптом згадав, як одного разу вона шепотіла йому про те, як хоче дитину саме від нього. Від коханого чоловіка. Від найнеобхіднішої їй людини…
Олексій ледь не плакав. Він зрозумів, що напевно образив її своїм від’їздом, своєю такою нездійсненною мрією, рішенням помчати за удачею, залишивши її одну, чекати на його повернення…
Він пішов у готель. Йому дали не так багато часу на обмірковування деталей договору.
Увечері Олексій набрав номер Інни, а вона не брала слухавку, тільки відповіла повідомленням, що працює на кухні і дуже зайнята.
Олексій переночував у номері. Він погано спав, заснув майже під ранок. А потім ходив гуляв і посміхався весняному сонцю та свіжому вітру.
Інна працювала на кухні. Олена любила працювати поруч із нею. Це нагадувало їй часи, коли вони починали вигадувати своє меню, фантазували про оформлення зали, закуповували посуд, гарні штори.
– Не сумуй, Інно, – говорила вона. – У нас все ще тільки починається! Який це термін – п’ять років закладу? Твій ресторан ще буде уславлений тим, що ти створила чудову атмосферу затишку і водночас свята! Ти талановита організаторка, а згодом у тебе, як у тата, буде кілька ресторанів!
– Досить мене заспокоювати, – щасливо посміхнулася Інна. – У мене вже й так все чудово, ти навіть не уявляєш як.
– Олексій подзвонив? Які новини? Підписав контракт? – зацікавилася подруга.
– Ні, не дзвонив. Тобто мені не було коли з ним поговорити вчора, а сьогодні він і не дзвонить вже. Значить, поїхав на підпис контракту і, значить, у нього все гаразд. Що хвилюватись? – Інна знову посміхнулася якоюсь відстороненою усмішкою, ніби замислилася про щось.
– Ти точно рада його контракту? – запитала Оленка, – я вже починаю сумніватися …
Інна не відповіла, але незабаром її обличчя побіліло, і вона мало не опинилася на підлозі. Оленка ледь встигла підхопити її і повела у кабінет, гукнувши кухарям, щоб стежили за стравами на плиті.
Через п’ятнадцять хвилин Інні стало краще.
– Щось у нас сьогодні душно, витяжки працюють? – запитала вона Оленку.
– Все працює як завжди, – Олена з подивом дивилася на Інну.
А та встала і знову зібралася на кухню.
– Почекай, – зупинила її подруга. – Лишайся тут, я зараз чаю тобі принесу. А там ми й без тебе впораємось.
Вона принесла чай, і дивлячись Інні в очі, запитала:
– А ти, часом не вагітна?
Інна посміхнулася і ствердно кивнула.
– Оце так новина! – ахнула Олена. – Оце так чудово! Молодчина, Інночко! Нарешті… Ось тільки… А він знає?
– Ніхто поки що окрім тебе не знає. І прошу – нікому жодного слова. Будь ласка. Народжувати я буду. Але дізнаються хай потім…
Олена поцілувала Інну й поквапилася на кухню. Вечір уже був у розпалі. Музиканти грали пісні з репертуару Олексія, ось тільки його не було на сцені.
За нього співав гітарист, але Інна чула в думках виконання Олексія й посміхалася. Вона гладила свій живіт і почувала себе найщасливішою на світі.
«Нехай буде все, як буде, – вкотре думала вона. – Народиться малюк від коханого, як я й мріяла. Мама зрадіє, і ми будемо щасливі з малюком і одні, навіть якщо Олексій до нас не повернеться. Ми обов’язково будемо щасливі…»
Двері її кабінету були прочинені, щоб чути, що робиться в залі, особливо музику.
Вона допила чай, коли музиканти заграли її улюблену пісню.
І тут раптом… Інна прислухалася й остовпіла… Вона почула його голос!
Інна не повірила своїм вухам.
Вона навіть затримала подих. Але то був голос Олексія!
Вона скочила й вибігла у залу. Він і справді був на сцені. Музиканти посміхалися, відвідувачі танцювали парами.
Інна пройшла ближче до сцени і стала поруч. А він, не відволікаючись, дивився на неї й співав, ніби в залі, окрім Інни і не було нікого.
Вона посміхалася і не зводила з нього очей. Нічого не могла й думати. Вона просто бачила, що він – поряд. І це пісня зараз – для неї.
Коли мелодія затихла, Олексій зістрибнув зі сцени й обійняв її. Вони пішли в кабінет, і там він сказав, що нікуди більше не поїде, і ніякого контракту підписувати не стане.
– Чому? – запитала Інна.
– Мені роботи й слави і тут вистачить. Он у мене яка шанувальниця! – він поцілував її. – Та й навіщо мені змагатися з тисячами таких самих як я? Лізти в шалену гонку за популярністю? І найголовніше: я не можу без тебе, розумієш?! Саме там я це й зрозумів!
Він взяв Інну на руки, почав кружляти, а вона тримаючись за його шию, тихо попросила:
– Відпусти, а то раптом щось… А мені не можна тепер…
– Що? Що це значить? – не одразу зрозумів Олексій.
А коли вона показала на свій живіт, то він заплакав від щастя.
У цей момент у кабінет забігла Олена, щоб дізнатися новини, але побачивши таку сцену, одразу ж вийшла назад, щоб не заважати.
Звістка про те, що Інна з Олексієм готуються до весілля, миттю рознеслася серед їхніх знайомих. Раділи за них і друзі, і рідні, і весь колектив.
Музиканти схвалили рішення Олексія про відмову від контракту і привітали з рішенням одружитися.
Гурт працював у повному складі на радість своїх шанувальників.
Через кілька місяців у пари народився синочок. Він підростав, і незабаром у нього почали проявлятися музичні здібності.
Батьки збиралися віддавати хлопчика у музичну школу.
Гурт Олексія набирав популярності з кожним роком.
Інна з Олексієм часто бували в поїздках і разом. Директором ресторану стала Оленка, а Інна присвятила себе материнству, сім’ї, залишаючись власницею.
Батько й мати Інни допомагали сім’ї доньки, і були раді, що їхня єдина донька зустріла своє щастя…
