– Юля, ну що ти вирішила? Продаємо бабусину квартиру? – нетерпляче спитав Андрій у дружини. – Чи ти хочеш все життя просидіти у злиднях? Зрозумій, бізнес вимагає початкового капіталу і ти повинна мені допомогти. Ми ж одна команда!
– Ні, всоте тобі кажу! Відчепись від мене з цим продажем!
Юля просто ненавиділа ці розмови. Вона одразу пояснила Андрію, що продати спадкову квартиру – погана ідея, але він начебто не чув дружину. Чарівно мріяв про власний бізнес, на який, звісно, потрібні були гроші. І якщо Юля отримала квартиру від бабусі, значить, вона була зобов’язана допомогти чоловіку. Вони ж команда…
…Все почалося п’ять років тому. Бабуся Юлії, Віра Степанівна, була вже в поважному віці, і їй потрібна була допомога: сходити в магазин, приготувати обід, прибрати у квартирі. Мати Юлі, Олена Сергіївна, у свої п’ятдесят три, вдруге вийшла заміж, переїхала до чоловіка в інше місто, і, звичайно, не могла відвідати свою маму.
Тоді Олена Сергіївна попросила доглядати бабусю Юлю. Вона розуміла, що догляд за людиною похилого віку – непроста справа, і сказала дочці:
– Юля, тобі доведеться доглядати бабусю. Я розумію, що ти молода, у тебе повно своїх справ, але я не бачу іншого виходу. І я тобі обіцяю, що бабусина квартира дістанеться тобі. Я не претендуватиму на спадщину.
Звісно, Юля не могла залишити бабусю у біді, і погодилася. Та й перспектива отримати квартиру у власність теж гріла їй душу. Зрозуміло, що Юля хотіла своїй бабусі довгих років, але безглуздо було відмовлятися від можливості жити у власній квартирі і не від кого не залежати.
Коли Віра Степанівна була жива, Юля познайомилася з Андрієм. Він був звичайним хлопцем із простої родини, працював автослюсарем, але заробляв цілком пристойно. Жити вони стали на орендованій квартирі, як і багато молодих родин.
Був у Андрія невеликий мінус – він не надто намагався допомагати дружині по господарству. Точніше, він взагалі нічого не робив по дому, і вважав, що дружини останнім часом просто нахабніли. Одяг пере пральна машина, їжу готує мультиварка – ну що ще потрібно цим жінкам?
Бувало, Юля сильно втомлювалася, їй не вистачало на все часу, і вона просила чоловіка:
– Андрію, сходи сьогодні до бабусі. Просто віднеси контейнер із пловом, і перевір, щоб вона випила все необхідне. Я сьогодні так втомилася, просто ворушитись не можу.
– Ще чого! Взагалі, я теж працюю, і саме сьогодні хотів спокійно відпочити. Що, у твоєї бабусі зовсім нема їжі? Нічого страшного не станеться, якщо завтра сходиш.
Андрій ніколи з доброї волі не ходив до Віри Степанівни. А потім він почав висловлювати дружині претензії, що вона багато часу витрачає на бабусю.
– Куди ти знову? У тебе вдома купа справ, а ти все прохолоджуєшся. Звичайно, зручно під виглядом турботи про бабусю пропадати вечорами незрозуміло де. Не здивуюся, якщо в тебе незабаром коханець заведеться.
– Андрію, ну що ти кажеш? Це настільки безглуздо, що навіть не смішно. Я о шостій годині виходжу з роботи, о сьомій ледве приповзаю додому. Зараз я швидко повечеряю, і побіжу до бабусі. І не знаю, коли повернуся назад: їй вдома нудно, з нею треба поговорити, розпитати про здоров’я, вислухати всілякі історії про родичів.
– Ось саме, поки ти там ледарюєш, у тебе чоловік голодний вдома сидить! Тобі не здається, що вона маніпулює тобою? То одне, те інше, їй завжди щось від тебе треба. А ти все ходиш, і служиш їй. Краще б посуд помила, он вже ціла раковина зібралася.
– Ну, а як по-іншому? – сердилась Юлія. – Ми ж із мамою домовилися, що мені потім дістанеться квартира. Хоча навіть і не в квартирі справа – хто ще доглядатиме за бабусею? А посуд ти сам можеш помити, не маленький.
Після повернення Юлі додому все було як і раніше: гора немитого посуду, крихти на підлозі. Андрій не турбував себе турботою про дружину, і не збирався виконувати домашні обов’язки.
За кілька років Віри Степанівни не стало. Олена Сергіївна дотрималася своєї обіцянки і оформила квартиру на дочку. Юля не поспішала переїжджати до квартири – вона чекала, коли у неї розпочнеться відпустка на роботі, щоб зробити у квартирі ремонт.
Щойно Юля стала повноправною власницею квартири, у Андрія одразу з’явилася ідея фікс. Він давно мріяв про свій бізнес і якось заявив Юлі:
– Слухай, я знаю, як ми можемо розбагатіти. Я хочу відкрити автомайстерню і працювати сам на себе. Навіщо мені працювати на чужого дядька? Звичайно, це недешево – потрібно купити приміщення, обладнання, інструменти. Ну і поточних витрат буде багато.
– А навіщо нам про це думати? – здивовано запитала Юля. – У нас все одно немає таких грошей. Не забудь, що ми маємо ремонт у квартирі, а це зараз дуже недешево.
– Ех, Юля, яка ж ти не розумна! Гроші у нас під носом – твою квартиру продамо, і на ці гроші відкриємо автосервіс. Правда, я добре придумав?
– Ти що? І не думай навіть, – схвильовано сказала Юля. – Це моє єдине житло! Нам самим жити нема де, а ти хочеш продати мою квартиру?
– Так і знав, що не погодишся, – пробурчав Андрій. – Ти дуже вузько мислиш, і не розумієш, як люди заробляють мільйони. Перш ніж щось отримати, потрібно спочатку щось вкласти. Ти уявляєш, що ми потім зможемо дві такі квартири купити?
– Ні, Андрію, забудь про цю ідею. А раптом моя мама розлучиться, і їй не буде де жити? Тоді нам доведеться взяти її до себе. Та й взагалі, якщо бізнес не піде, що ми тоді робитимемо?
– Ти чого? Я не збираюся жити з тещею, хай якось сама викручується. А про квартиру добре подумай. Може це наш єдиний шанс розбагатіти.
Юлі зовсім не подобався план Андрія, і вона більше не хотіла розмовляти на цю тему. Запасних квартир вона не мала, і вона не збиралася віддавати свою спадщину для втілення бізнес ідеї.
А ось Андрій не заспокоювався. Мало не щодня він закидав Юлю запитаннями:
– Ну що, не передумала? Не хочеш допомогти чоловікові? Якщо зараз не погодишся, так і все життя сидітимеш в злиднях, копійки рахувати. Хто не ризикує, як то кажуть!
Юля сперечалася, сварилася, доводила свою правоту, а потім почала просто ігнорувати такі питання. Коли Андрій нарешті відстав із продажем квартири, Юля видихнула. Але виявилося, це затишшя було тимчасове, і Андрій підготував для дружини сюрприз.
Якось Юля повернулася з роботи, і побачила, що на кухні Андрій розмовляє з якоюсь незнайомою людиною.
– Юля, дивися, кого я до тебе привів, – радісно сказав Андрій. – Це Михайло, рієлтор, який допоможе з нашою проблемою.
– А яка у нас проблема? Начебто ми ніяких угод з нерухомістю не плануємо…
Михайло променисто посміхнувся Юлі, і сказав вкрадливим голосом:
– Ваш чоловік мені все розповів. І я маю варіант, який влаштує всіх. Ви залишитеся із квартирою, а Андрій отримає кошти на відкриття бізнесу.
– І як же це вийде? – Запитала Юля, розуміючи, що тут не обійдеться без якогоїсь каверзи.
– Ви продаєте свою двокімнатну квартиру, а натомість купуєте однокімнатну. Я маю гарний варіант на околиці міста. А решту грошей ви вкладаєте у бізнес. Звичайно, цієї суми замало, але зняти пристойне приміщення для автосервісу можна.
Юля вислухала цю привабливу пропозицію, і розсміялася:
– Ні, дякую, я не збираюся продавати квартиру. Андрій, що це за вигадки? Думаєш, якийсь рієлтор мене переконає? Мені не потрібна однокімнатна квартира, і не потрібна ця морока з купівлею-продажем.
Михайло зрозумів, що не буде розмови, і пішов. А Андрій розлютився, що Юля ніяк не піддається на вмовляння, і взявся на неї сваритися:
– Яка ти мені після цього дружина! Ти егоїстка, яка думає лише про себе! Значить, зарплату тобі давай, а як допомогти чоловікові заробити – то все, ти зливаєшся?
– Андрію, я просто переживаю залишитися без усього. Невже ми не впораємось без продажу квартири? Адже можна, зібрати грошей. Навіщо відразу у вир із головою?
Юля до останнього намагалася навчити чоловіка, пояснити, чому для неї так важливо зберегти квартиру. Але Андрій нічого не хотів чути. Він схопив свій гаманець, телефон, і висунув дружині ультиматум:
– Вибирай: або продаєш квартиру, або розлучаємося. Даю тобі час до завтра.
Але стільки часу для роздумів Юлі не знадобилося. Наступного дня вона сама подала заяву на розлучення. «Що ж, тепер я без чоловіка, зате з квартирою. І це не найгірший варіант», – з легким сумом подумала Юля.
