Близько п’яти років подружжя Олександр та Лариса уникали спілкування зі своячкою. Вся справа була в тому, що на їхньому весіллі Олеся повелася некрасиво і, перебравши зайвого, влаштувала сварку, коли дізналася, що за торт треба платити.
Вона погано назвала наречену та нареченого і, не прощаючись, покинула торжество з гордо піднятою головою.
Дуже довго Сашко та Лариса намагалися уникати з нею зустрічей, проте на прощанні бабусі їм таки довелося зіткнутися.
Марія Дмитрівна, мати дівчат, була дуже рада тому, що через п’ять років сестри стали контактувати.
Олеся посилено вдавала, ніби в минулому між ними не було жодних недомовок.
Ларисі подібне давалося насилу, проте вона дуже добре намагалася тримати марку хоча б на той час, поки не вляжуться всі клопоти з приводу прощання з бабусею.
– У тебе той самий номер? – запитала у сестри Олеся.
– Так, – зніяковіло кивнула Лариса, зрозумівши, що сестра збирається продовжувати і далі з нею спілкуватися.
– Чудово! Будемо на зв’язку, – посміхнулася молодша сестра і, попрощавшись, поїхала додому.
Близько тижня від Олесі не було ні слуху, ні духу, і дівчина вирішила, що та про неї забула.
Лариса спіймала себе на думці, що від усвідомлення цього їй стало легко на душі.
Проте тішилася дівчина недовго. За десять днів Олеся вирішила з’явитися.
Вона зателефонувала старшій сестрі і близько години розповідала, як і де живе.
– Приїжджайте в гості! Я вас із майбутнім чоловіком познайомлю, – покликала Ларису із Сашком дівчина. – У Дмитра наступного тижня день народження. Ви запрошені і це навіть не обговорюється!
Старша сестра хотіла заперечити, знайти якусь нагоду, щоб не йти, але Олеся не захотіла її слухати.
– Адрес та час скину ближче до дати, – закінчила розмову дівчина.
Лариса в глибині душі сподівалася, що сестра про них із чоловіком забуде, але цього не сталося.
За три дні до урочистостей Олеся надіслала сестрі час і адресу, за якою вони з Дмитром на них чекатимуть.
Купивши дорогу брендову електробритву, подружжя вирушило до призначеної години на день народження.
Сестра зустріла пару у коридорі з натягнутою усмішкою. Ларисі навіть здалося, що вона не дуже рада тому, що вони прийшли.
– Проходьте за стіл, на кухню, – Олеся вказала гостям рукою напрямок.
Лариса та Олександр невпевнено пройшли на кухню і стали в дверях, не знаючи, куди рухатися далі.
– Сідайте, – пробасив за їхніми спинами чоловічий голос. – Я Дмитро, а ви, мабуть, сестра та зять Олесі?
– Так, – в унісон відповіли гості та опустилися на стільці.
Лариса ковзнула поглядом по столу і одразу ж зазначила, що страви на ньому виглядають зовсім не святково.
Близько п’яти тарілок стояло на ньому, на яких безладно була розкидана риба, ковбаса і сир.
Жодного салату Лариса не помітила. Замість соку у глечику стояв морс. Здавалося, що на них не особливо тут і чекали.
До того ж дівчина зазначила, що, окрім них та господарів, нікого у квартирі не було.
– Олеся зараз прийде, пішла до сусідки по стільці, – відповів чоловік і поліз у холодильник.
Через кілька секунд він поставив на стіл тарілку із салатом. Краєм ока Лариса зауважила, що холодильник уставлений стравами, якими їх ніхто пригощати не планував.
Олеся повернулася за п’ять хвилин, тягнучи за собою два стільці. Відпочивши, вона невдоволено глянула на Дмитра.
– Міг би й допомогти, – з докором промовила дівчина і схопилася за спину.
Дмитро мовчки підбіг до неї і став стягувати принесені стільці у вітальню.
З незадоволеним виглядом Олеся пройшла на кухню і обвела пильним поглядом стіл.
– Дмитро! – невдоволено вигукнула дівчина. – Хто дозволяв тобі брати салат із холодильника?
Чоловік прибіг на обурений голос Олесі і розгублено глянув на неї.
– Ти ж сказала, що я можу дістати один…
– Ну не з лососем же! – сплеснула руками дівчина. – Головою треба думати!
Лариса та Олександр, переглянувшись, мимоволі відчули незручність.
Олеся з роздратуванням забрала зі столу тарілку із салатом і повернула його назад у холодильник.
Ще раз оглянувши стіл і переконавшись, що її все повністю влаштовує, дівчина присіла на стілець.
– Давайте їсти! – Скомандувала вона і покликала Дмитра.
– У нас подарунок, – Лариса збентежено простягла імениннику дорогий подарунок.
Чоловік із задоволеним виглядом оглянув коробку та подякував гостям за презент.
За столом повисла незграбна мовчанка. Здавалося, Олеся переживала і постійно дивилася на годинник.
– їжте давайте, чого сидите? Випити щось хочете? – Запропонувала господиня квартири.
– Ні, дякую, – зіщулилася Лариса.
Ще близько півгодини гості та господарі просиділи в тиші, а потім Олеся рішуче підвелася зі стільця.
– Вже сьома годин, нам час лягати відпочивати, – дівчина натякнула на те, що гостям час і честь знати.
Лариса та Олександр скочили з місць і попрямували до коридору. Їм і самим не терпілося якнайшвидше піти.
Попрощавшись із господарями, подружжя вийшло за двері і з полегшенням видихнуло.
Сівши до ліфта, вони спустилися на перший поверх і зустрілися з Марією Дмитрівною.
– Мамо, ти чого тут? – здивувалася Лариса.
– А ви? – застигла жінка. – З дня народження йдете? Рано ви, ми тільки збираємось…
– Так? – здивовано запитала дівчина, зрозумівши, що сестра не просто так їх виставляла, вона чекала в гості зовсім інших людей.
– Хіба не так? – запереживала Марія Дмитрівна. – Ой, гаразд, побіжу! – Додала вона і, залетівши в ліфт, стала тиснути на кнопки.
Лариса розгублено подивилася на матір і безглуздо посміхнулася, зрозумівши, що сестра її соромиться.
– Загалом, це була погана затія, – зітхнула дівчина і вирішила більше не спілкуватися з Олесею.
Сестра про себе нагадала за три дні, проте Лариса не стала відповідати на її дзвінок, вирішивши цього разу її не прощати.
