Історії жінок

Ліда помила посуд і зібралась було мити підлогу, як у двері подзвонили. Жінка вийшла в коридор. У коридорі стояв чоловік зі своєю мамою. – Щось сталося? Ти чому так рано? – запитала вона. – Так, ось мама каже, що у тебе у квартирі коханець. Вона мені зателефонувала і наполегливо просила приїхати, – пояснив чоловік. – Ха-ха-ха, коханець, – засміялася Ліда. – А ми зараз перевіримо, – сказав чоловік. Зайшов у кімнату і попрямував до шафи. – Не відчиняй, прошу тебе! – тільки й вигукнула Ліда. Чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Цього дня у Ліди був вихідний, вона з ранку шукала подарунок чоловікові на день народження. Ліда знала, що у чоловіка закінчуються парфуми, їх і обирала. Звичайно, хотілося вибрати такі, які б сподобалися чоловікові. Але, крім цього, нюхати і їй. Тому треба вибрати такий парфум, щоб подобався і їй. Переглянула багато флаконів і нарешті обрала. Купила пакувальний папір в іншому відділі та пішла додому.

Вдома не втрималася і бризнула парфумом в повітря, запах — очманіти! Думала, нічого страшного, чоловік повернеться надвечір, вона встигне провітрити кімнату.

У двері подзвонили, Ліда сховала флакон у шафу і пішла відчиняти. На порозі стояла свекруха.

– Ти вже купила подарунок чоловікові? Хотіла запропонувати тобі разом купити щось дорожче. Може свитер якийсь чи сорочку. Можна й черевики, але їх таки міряти треба. А може, все одразу купимо? – заторохтіла свекруха.

– Я вже купила, – чомусь розгубилася Ліда.

– Шкода. Тоді давай чаю поп’ємо.

На обличчі у Лідії виявилося невдоволення. Вона мала інші плани. А якщо свекруха прийшла, вона засидеться до вечора і буде розмовляти, повчати і повчати. Розкаже про всіх своїх родичів, сусідів і навіть про тих людей, хто повз її будинок пройшли. А ще перевірить кожен куточок квартири.

Свекруха пройшла в кімнату, Ліда, взявши її під руку, запропонувала випити чаю на кухні. Свекруха підозріло повела носом і вискочила з квартири. Навіть Ліда розгубилася: Що це з нею?

Ну, пішла та пішла.

Ліда вирішила пообідати. Потім помила посуд та підлогу на кухні. І лише потім почала упаковувати подарунок.

Тільки дістала коробку, як вхідні двері відчинилися — чоловік прийшов. Ліда сховала коробку та упаковку назад у шафу. І з схвильованими очима, наче її застали за чимось непристойним, вискочила назустріч чоловікові.

У коридорі стояв чоловік зі своєю мамою. У Ліди виникло почуття хвилювання.

– Щось сталося? – Запитала вона.

– Так, ось мама каже, що у тебе у квартирі коханець. Вона мені зателефонувала і наполегливо просила приїхати. Сама в під’їзді чатувала, щоб ти його не встигла випровадити, – пояснив чоловік.

– Ха-ха-ха, коханець, – засміялася Ліда.

– А ми зараз перевіримо, – сказав чоловік. Зайшов у кімнату і попрямував до шафи.

– Не відчиняй, – вигукнула Ліда.

– Все говорить про те, що у шафі коханець. Прямо як у анекдоті, – чоловік серйозно подивився на дружину.

Свекруха єхидно посміхалася. Лідія благала біля чоловіка:

– Ну, будь ласка не відкривай!

Чоловік знову, розтягуючи слова, заговорив:

– Все-е-е говори-и-и-ть пр-о-о те-е, що в ша-а-афі…. Парфуми до мого дня народження.

Ліда засмутилася, але найбільше засмутилася свекруха.

Чоловік дивився на них і сміявся.

Вам також має сподобатись...

Зіна лежала в палаті, коли відчинилися двері і на порозі зʼявився її син Олег. – Ой синку, – ахнула Зіна. – Я тут заслабла трохи… Олег якось дивно зиркнув на матір і став біля ліжка. Зіна помітила, що він їй нічого не приніс… – Мамо, я до тебе маю дуже важливе питання, – нарешті почав молодик. – Я бачу що ти слаба… Тож хотів запитати – а ти заповіт написала? Мало що там може бути. Я ж тобі рідний! А Андрію твоєму пасинку і так вистачить. Він тобі ніхто! Зіна не повірила своїм вухам

Лариса приїхала жити у рідне село до матері. Весною вони город посадили. – Ларко, глянь, як вишні цього року цвітуть! – сказала мати. – Не просто це, на добро. Пам’ятаю я, що так цвіли, коли ти у нас з батьком народилася! Лариса з матірʼю до батька на могилку ходила, прибирала її… – Ігорівно, глянь до тебе стукають у хвіртку! – гукнула якось їм сусідка. Мати пішла відчиняти. Дівчина якась стоїть, поряд малий хлопчик на сонечку мружиться… – Вам кого, діточки? – здивувалася Галина Ігорівна. А потім на хлопчика як глянула, і аж ахнула від несподіванки

Валентина заслабла. Вони мусила їхати в місто лягати в лікарню. Невдовзі Валентину виписали. З лікарні її забирала донька Настя. На запитання матері про справи, вона відповіла неохоче: – Погані, мамо, наші справи… На наступний день після повернення Валентина взялася до справи – прибрала в будинку, побілила, попрала все, вимила підлогу, очистила від снігу доріжки в дворі. Так кілька днів невтомно працювала вона, не звертаючи уваги на слабість. Потім пішла до сусідського хлопця і розмістила дещо в інтернеті. А через кілька днів, рано-вранці, до будинку Валентини під’їхав темно-сірий, забризканий брудом джип

В Людмили з самого ранку задзвенів телефон. – Від кого там вже прийшло повідомлення? – запитав дружину Микола. – Від дітей, чи від твоєї подруги Віри? Повідомлення було явно від подруги. Віра писала Людмилі, чи не щодня, надсилала кумедні відео, хоча бачилися вони мабуть років 50 тому. – І що ж цього разу твоя Віра надіслала? – зазирнув з-за плеча Людмили чоловік. – Відео про котиків? – Почекай, Микольцю, я щось не зрозумію, що це вона таке пише… – Людмила вже втретє уважно перечитувала її повідомлення. – Ну і що ж вона такого пише? – здивовано запитав дружину Микола. Він не розумів, що відбувається