Життєві історії

Ліза з чоловіком Борисом поїхали в гості до її дядька Миколи. Чоловік гостям зрадів, але чомусь якось дивно подивився на машину Лізи й Бориса. І взагалі він дивився на родичів, наче їх оцінюючи… У дядька був шикарний будинок, дорогий автомобіль, бізнес. – А мама про вас нічого не розповідала, – сказала Ліза. – А що розповідати? – сказав Микола. – Мені ніколи по гостям їздити, а матері твоїй проблеми до мене зʼїздити не дають… Ми більше десяти років не бачилися. А ти як там вивчилася, чи даремно мої гроші витратила? – Які ще гроші? – Ліза оторопіла від почутого

– Мамо. У мене до тебе є серйозна розмова.

– Лізо, що трапилося, тобі потрібна допомога? Ти ж доросла дівчинка.

– Доросла, і давно не дівчинка. І допомога мені не потрібна. Я ж сказала про розмову.

– Навіщо ти мені кажеш таке.

– Мамо, це ти думаєш не зрозуміло про що, а мені тридцять п’ять років, у мене чоловік і дитина. Я буду в тебе за пів години…

…За тиждень до того.

Ліза, Борис та їхній дев’ятирічний син їздили подорожувати.

Ліза згадала, що її дядько Микола живе якраз у місті, через яке вони їхали. Дядько Микола був брат матері.

Зазвичай з ним спілкувалася лише мати Лізи, передаючи від усіх вітання.

У соціальних мережах його не було, але Ліза вирішила його розшукати. Подзвонила матері.

– Ні, я не знаю його адреси. Навіщо тобі? Не варто до нього заїжджати й відволікати його? Він дуже зайнята людина. Дзвонити теж не треба, роботи у нього багато, та й не любить він гостей.

– Просто продиктуй мені його номер.

Номер виявився неактивним, але Ліза знайшла його через інших далеких родичів.

Дядько Микола зрадів, але якось дивно подивився на їхню машину.

І взагалі він дивився на родичів, ніби оцінюючи.

Він мав шикарний будинок, дорогий автомобіль. Бізнес у нього був.

– А мама про вас нічого не розповідала.

– А що розповідати. Мені ніколи по гостям їздити, а матері твоїй проблеми вибратися до мене не дають. Ми більше десяти років не бачилися вже з нею. Ти й не пам’ятаєш, я приїжджав, а ти навчалася в іншому місті. Здобула освіту чи даремно мої гроші витратила?

– Які ще гроші? – Ліза оторопіла від почутого.

– Ти б дякую сказала, що я тобі всі ці роки допомагав. Мати на твоє навчання просила. А мені не шкода, гроші є, чому б не допомогти…

– Я сама вступила… Мама мені не допомагала майже. Адже я давно працюю. Як вступила, так і знайшла роботу. Мама мені нічого не надсилала, – розгублено почала говорити Ліза. – Вона тоді Марійці допомагала, а мені сказала самій крутитися. Я дівчинка велика, а Марійка має сім’ю…
– Ти нічого не плутаєш? Мати сказала, що ти на бюджет не вступила, бо не дуже вчилася, ледве витягла на трійки.

– Звичайно, за школу я відзнаку не отримала, але трійок у мене ніколи не було. Це Марійка вчилася погано. Ви напевно щось переплутали.

– Як я міг переплутати? Я ж усі роки тобі переказував гроші на освіту.

– Не було цього! Я сама працювала. Ось і Борис це може підтвердити. Ми з ним із першого курсу разом. Вчилися, працювали, йому також ніхто не допомагав.

– Так. Ми вчилися і працювати разом почали. А потім уже й квартиру винайняли. У мене одна мати була, вона слаба була постійно, мене не могла забезпечити.

Ми до неї їздили, ще й на городі допомагали. Можна сказати для себе старалися, овочі потім собі везли. Ми самі всього досягали. Дім матері, коли її не стало, довелося продати. Взяли кредит…

– І зараз вам гроші не потрібні?

– Ні. Ми просто побачити вас заїхали. Невже по нам не видно? Ми досить забезпечені.

– Видно. Ось це й дивно… Мати твоя інакше каже. І гроші просить. Мені не шкода, я радий допомогти рідні. Тим більше, у мене нікого немає. Я залишився сам і з головою пішов у бізнес. А куди мені гроші ще?
– Мама просить?!

– Так. Для Марійки, для себе, а для тебе найбільше. Ти найнещасніша, безробітна, тулитесь по орендованих квартирах з дитиною.

Вона не просила, але натякнула на покупку квартири для тебе. Вже не вперше.

А я як вашу машину побачив, то збентежився. Машини у нас однакові. А квартира орендована?

– Ні. В кредиті поки що, але хороша…

– Значить це моя сестра бреше. І чому я їй увесь час вірив?

– Вибачте, дядько Миколо, але я теж нічого не знала. І не дізналася б, якби до вас не заїхали. Саме тому мама була проти. Вона й адресу вашу не дала, і телефон не той продиктував. Щоб ми справді не дізналися.

– Як же ж так?

– Вона і в дитинстві брехала. Не думав, що вона такою й залишилася. Більше не віритиму їй.

– Огидна історія…

…Ліза зайшла у квартиру матері.

– Я чай поставила! А тортик ти не принесла?!

– Ні, я не чай пити прийшла, а побалакати.

– Про що? У мене теж розмова до тебе є. А тортик могла б купити, та й цукерок для матері захопити.

– Мамо, звідки в мене гроші, я ж бідна нещасна, по орендованих квартирах бігаю. Ми ж сидимо в тебе на шиї.

А як ти мене вчила, освіту мені оплатила. Молодець, мамо. Супер! Дякую!

А я, невдячна, тортик пожалкувала. А маю право! Я ж безробітна! Та й чоловік мій мало чим відрізняється від мене, теж на твоїй шиї сидить.

А ще дитина, якій потрібно все, а ми нічого їй дати не можемо, бо безвідповідальні. За що, мамо?

– Лізо…

– Я вже тридцять п’ять років Ліза. Ти весь цей час брехала?

– Ні, поки у Миколи була сім’я нічого цього не було. А куди йому гроші? Він же ж один? А нам усе потрібне.

– Кому? Тобі та Марійці? А навіщо ти про мене кажеш?

– Я для всіх просила.

– Тільки я нічого не отримувала. Як поїхала на навчання, так і все. Ось звідки у Марійки квартира.

– Зовсім невелика студія. Хіба це квартира? Їм би більшу, як у вас.

– Ми самі досягли всього, а ви обманом. Мені соромно за тебе.

– У кого ти у нас така чесна?

– Сама в себе!

– Якщо ти все знаєш, то могла б і сама допомогти. Я в тобі самостійність виховала. Це завдяки мені ти всього досягла. Квартира, машина, а Марійка теж хоче.

– Ти їй теж дала чудову освіту – інститут брехні. Ви чудово цим користуєтеся.

– Твоє спілкування з Миколою залишило нас без грошей. Він навіть говорити не хоче зі мною.

– А чого ти чекала? Марійці працювати пора.

– Куди вона піде без освіти? А моєї зарплати на всіх не вистачить. Ось тепер ти й допомагай нам. Ліки дорогі, комуналка подорожчала, а продукти…

– Скромніше харчуйтесь, готуйте самі, а не доставкою із ресторану користуйтеся. Грошей не дам! Самі розбирайтеся з усіма платежами. Ви добре жили за чужий рахунок, а тепер спробуйте за свій.

– Ти не можеш кинути нас. Все через тебе сталося.

– Можу!

Ліза підвелася і пішла. Мати так і не встигла налити чай, та й не хотіла Ліза його пити.

З дядьком Миколою Ліза та Борис почали спілкуватися.

І звісно ж, не через гроші…

Вам також має сподобатись...

В Марії Вікторівни не стало чоловіка. Жінка важко переживала втрату коханої людини. Якось їй подзвонила донька. – Мамо, ми з Борисом приїдемо до тебе поговорити треба, – сказала Валерія. – Буду рада бачити, – зраділа жінка. Валерія і Борис приїхали о другій годині. – Мамо, ми приїхали поговорити про спадщину, – сівши за стіл сказав Борис. – А що там успадкувати? – здивувалася мати. – Машина і гараж. Я думала вам віддати. – Мамо, ми про квартиру говоримо, – додала Валерія. – Про квартиру? У батька не було квартири! Чи я чогось не знаю? – Марія здивовано дивилася то на доньку то на сина, не розуміючи, що відбувається

Сергій Миколайович приїхав у рідне село, де він народився. Він вирішив попрощатися… Чоловік добре знав, що будинок його дитинства, був проданий покійними батьками, і давно вже знесений. Він припаркував машину неподалік від місцевого базарчика і вирушив у бік своєї рідної вулиці. По дорозі був квітковий кіоск. – Квітів купити, чи що? – раптом подумав Сергій Миколайович. Усередині кіоску сиділа продавчиня пенсійного віку. – Що шукаємо, юначе?! – грайливо звернулася вона до нього. – Дружині, чи коханці? Ой стривай, любий, це ти чи що?! – Не зрозумів? – здивувався Сергій Миколайович. Чоловік не знав, що й думати

​​Ірина Сергіївна привела свою внучку додому з садочка. – Ну все, біжи, переодягайся. Зараз вечеряти будемо, – сказала бабуся дівчинці. Марійка побігла в глиб квартири, і почала відкривати всі шафи, шукаючи щось. – Марійка, що ти робиш? – здивувалася Ірина Сергіївна. – Нема… І тут нема… Де мама його ховає? – раптом сказала дівчинка. – Кого ховає? – не зрозуміла бабуся. – Бабусю, я знаю один мамин «секретик», – несподівано сказала Марійка. – Нахились до мене, я тобі його розповім. ​​Ірина Сергіївна нахилилася до внучки. Марійка щось тихенько прошепотіла їй на вушко. ​​Ірина Сергіївна вислухала внучку і аж присіла від почутого

Катя з чоловіком Захаром та своєю мамою поїхали на дачу, яка дісталася їм у спадок. Поблукавши по зарослих травою вулицях, вони під’їхали до будинку тітки Олі. Мама дістала ключі та відкрила будинок, вони зайшли. – Гаразд, я тут зараз все подивлюся, що потрібно ремонтувати, – сказав Захар. – А ви йдіть на свіже повітря. Катя з матірʼю вийшли з будинку.  Мати присіла на лавку, а Катя вирушила подивитися квітник. Раптом Катя почула, що мама подзвонила до когось і з кимось розмовляє по телефону. Жінка прислухалася до розмови матері і ахнула від почутого