Життєві історії

Марія готувала обід, коли пролунав телефонний дзвінок. – Марія, ти вдома? – почула вона голос чоловіка, як тільки взяла слухавку. – Так, – відповіла жінка. – Чудово! Я скоро теж буду вдома! І я підготував для тебе сюрприз, – якось загадково додав Микола і закінчив виклик. Марія пропустила слова чоловіка крізь вуха, і продовжила готувати обід. Через годину відкрилися вхідні двері. – Кохана, можеш вийти на секундочку! – почула жінка голос Миколи. Марія швидко витерла руки об фартух, вийшла в коридор і… ахнула від побаченого  

Микола та Марія одружилися п’ять років тому. Родичів у місті ні в кого не було, тому щоразу, коли приїжджав хтось із рідні в гості, вони раділи.

Марія любила рідню Миколи, намагалася їм догодити.

Загалом, вони були гостинними і завжди двері їхньої квартири були відчинені всім нечисленним родичам.

Тільки родичі Марії приїжджали рідко. Молодший брат і то намагався не затримуватися.

– Марія, а давай запросимо твоїх батьків, – Микола був з ними навіть не знайомий. Дружина рідко розповідала про своє дитинство.

– Не хочу. Моя мама примхлива, може й сварку влаштувати, – вигадала причину жінка і намагалася до цього питання більше не повертатися.

Але Микола все ж таки хотів зробити сюрприз дружині, тому запросив у гості сам тещу.

Зустрів на вокзалі, привіз додому.

– Марія, сюрприз, – з усмішкою промовив він.

І Марія застигла на місці.

Чоловік усміхався, мама теж, а от їй було зовсім не до веселощів. Але вона все ж таки взяла себе в руки і видавила усмішку.

Мама обіймала Марію, говорила якісь слова, нудотним голосом:

– Як я сумувала, – і дивилася на зятя. – Сама вона ніколи не подзвонить, не приїде. Зять у мене золото!

Марія лише обличчя скривила. Дочекалася, коли чоловік вийде із кімнати.

– Сьогодні ж вигадаєш привід і поїдеш назад, – заявила дочка.

– Ну ні, – мама влаштувалася на дивані. – Я стільки грошей витратила на дорогу, невигідна поїздка виходить.

– Я тобі дам грошей на дорогу і компенсую твій витрачений час, звичайно.

Мама широко посміхнулася і простягла руку.

– На карту переведу, – крізь зуби процідила Марія.

До кімнати повернувся Микола.

– Ну що, йдемо пити чай? – усміхнувся чоловік. – Я вже тортик дістав.

На кухні мама заявила, що у неї з’явилися термінові справи і настав час вирушати назад.

– Як справи? Ви ж тільки-но приїхали?

– Микола, у мами серйозна робота, відповідальна. Вона… мм… лікар, – вигадала на ходу Марія. – Пацієнти не можуть чекати.

– Ого! Тоді, звичайно, я вам таксі додому викликаю.

– Не треба! – зупинила його Марія. – Це дорого.

– Нічого страшного, хай твоя мама хоч додому доїде в комфорті. Бо в неї ще робота важка попереду.

Марія зітхнула. Гаразд, хай буде таксі.

Мама посміхалася, на прощання всіх обняла.

– Та як же я за вами сумуватиму! – казала вона. – Але нічого, постараюсь знову вибратися в гості.

– Але найближчого року в тебе цього не вийде, – наполягала Марія.

– Видно буде, – сказала мама і поспішила на вихід – таксі приїхало.

Марія не любила свою матір. І на це було кілька причин. Найголовніша, дівчинку виховувала не мама, а бабуся, Але тієї вже дано не було, щоб запросити в гості чи відвідувати саму.

Мама тільки рідко з’являлася в її житті, щоб грошей взяти у бабусі в борг, звичайно.

Борг ніколи не повертався, а от мама періодично заходила і просила знову. Навіть до сварок справа доходила. Але здавалося, що совісті в неї зовсім немає.

Марія колись підросла, спробувала налагодити з матір’ю спілкування. Приїжджала у гості, дзвонила іноді. І сама не зрозуміла, як так вийшло, що почала матері періодично давати грошей.

То на зуби мамі не вистачало, то зарплату затримували, то машина зламалася.

Марія відкрила очі саме на зламаній машині.

– Дочко, виручай, автомобіль у мене зламалася, треба терміново десять тисяч на ремонт! Інакше без роботи залишусь.

Марія вже за звичкою хотіла переслати гроші, як зупинилася.

– Почекай, а в тебе навіть прав немає, яка машина?

Мама спробувала виправдатись, що автомобіль не її, але не вийшло.

Наступного разу мати зателефонувала та попросила на ветеринара для неіснуючого собаки.

А коли Марія відмовила, влаштувала сварку.

Після цього випадку Марія перестала спілкуватися з матір’ю.

Розповісти чоловікові посоромилася, у нього нормальні батьки були.

– Навіщо ти так із мамою? Вона тебе любить, сумує, – почав чоловік, але Марія зупинила його.

– Як? Ми з нею добре спілкуємося, просто їй ніколи, – виправдалася вона і більше не поверталися до теми.

Микола засмучувався, зателефонував тещі, поцікавився, як вона доїхала.

Потім почав періодично дзвонити, розповідати про Марію і дізнаватися, як справи у тещі.

– Як у мене можуть бути справи? Мені ж трохи лишилося,- намагалася сумно говорити теща. – Сама лікар, розумію своє становище.

– А що сталося?

– Процедури мені потрібні, дорогі. Тільки де грошей стільки взяти? Я отримую копійки, у нас добрих фахівців зовсім не цінують.

– Я допоможу! – сам зголосився Микола. – Скільки треба?

Теща назвала суму та отримала переказ. Подякувала зятю, відключилася. Сама зателефонувала за тиждень.

– Виручай, – казала вона. – Треба ще грошей.

– Звісно, ​​скільки перевести?

– Двадцять тисяч. Колеги обіцяють надію на життя.

Микола засумнівався, але його теща вирішила не відпускати.

– Тільки, будь ласка, Марії не кажи, вона буде засмучуватися, гарна дівчинка, шкода її.

Микола, щиро кажучи, думав розповісти все дружині. Але та була в положенні, тому вирішив, що потім розповість, коли допоможе тещі. Перевів знову.

Перекази відбувалися постійно. То на процедури, то на комуналку. Теща плакала, що виселяють і Микола вірив, відправляв гроші.

Марія помітила, що у чоловіка практично немає грошей.

– Щось сталося? – спитала вона, але той заперечливо похитав головою.

– Все добре, не хвилюйся.

Теща тягла гроші спочатку потроху, а коли зрозуміла, що довго це не може тривати, приїхала в місто і стала чекати біля будинку зятя.

– Щось сталося? – Микола зустрів тещу біля під’їзду. – Чому ви тут? Чому не заходьте?

– Не хочу, щоб Марія переживала, їй не можна. З тобою прийшла поговорити.

Микола кивнув і запропонував посидіти у кафе,  не на вулиці ж обговорювати здоров’я мами дружини?

– Сказали, що маю шанс, – та простягала якісь папірці. – Але коштує це недешево. Потрібні гроші.

Микола навіть вникати не став, не став дивитись папірця і не помітив, як теща розпливлася в посмішці.

“Довіряє”, – промайнуло в неї в голові.

А вголос сказала:

– Триста тисяч, щоби провести процедуру.

– Ого! У мене таких грошей немає, – Микола засумнівався. – Треба з Марією радитись.

– Не треба! – різко зупинила його теща. – А як не виживу? Тоді що? Вона народить раніше. А цього аж ніяк не можна допустити.

Ми їй потім розкажемо, коли все пройде успішно.

– Тоді мені потрібен час, щоб гроші зібрати.

– Кредит візьми! – сказала теща і пошкодувала, зять дивився на неї з якимось невдоволенням.

– Ні, борги мені зараз не потрібні, дитина скоро буде. Машину поміняю. За тиждень приходьте.

Микола так і не сказав нічого дружині, поміняв автомобіль, приготував гроші. Теща мала зайти за ними через день.

– Що з машиною? – Марія помітила відразу.

– Та дрібниця, вирішив, що ця буде зручніша.

– Не обманюй мені! – Марія схрестила руки. – Це мама?

– Пробач, не хотів тебе засмучувати, тобі не можна нервувати.

– Тобто ти не хочеш, щоб я нервувала і віддаєш моїй матері всі гроші? Навіть машину змінив? Ти думав, я не помічу?

Микола зітхнув. Він розумів, що дружина одразу помітить зміну автомобіля, але сподівався, що прийме його слова за правду.

Але, мабуть, тепер доведеться розповідати все.

– Так, ти маєш рацію, твоя мама. Їй терміново потрібні гроші.

– І на що цікаво?

– На процедуру. У неї проблеми…

– Не здивована. На ремонт машини вона не просила тебе?

– Просила …

– І на комуналку також?

– Угу…

– І ти їй увесь час давав гроші?

– Так, вона ж твоя мама.

– А зі мною порадитись не можна було?

Марія злилася на чоловіка недовго.

– У мене є ідея. Подзвони мамі, перенеси зустріч на тиждень.

Микола кивнув, зателефонував тещі.

Та прийшла на тиждень пізніше, взяла гроші.

– Ти головне Марії не кажи, – наполягала теща. – Вона переживатиме, нервуватиметься, їй зараз не можна.

Микола не відповів, зачинив двері за тещею і повернувся до Марії. Та вже сиділа поруч із телефоном і чекала, коли зателефонує мати.

І та зателефонувала приблизно за три години, коли дісталася додому.

– Ти що наробила? – сварилася вона. – Ти не маєш права! То був мій дім, а ти його продала!

– Мамо, я все порахувала, мій чоловік тобі компенсував. До того ж, гроші тобі сьогодні дав.

Тобі вистачить, щоб зняти житло на початок і вже піти працювати. І нам не дзвони, будь ласка, більше.

Марія перевела гроші за будинок чоловікові і взяла з нього обіцянку, що він більше її матері не допомагає.

– А чому будинок був записаний на тебе?

– Мене бабуся виховувала, її дім був. І вона на мене переписала, знала, яка мама у нас може продати заради грошей.

А я поїхала потім від матері, лишила її там жити.

Але в нас з нею був договір. Вона більше не з’являється у моєму житті і не просить грошей, а я не продаю будинок і не виганяю її.

Вона порушила умову, я теж закривати очі більше не буду. Сподіваюся, вона все зрозуміла.

Мама образилася на дочку і більше не з’являлася в її житті.

Вам також має сподобатись...

Олена привезла свою доньку Віолетту в село до бабусі й дідуся. Сама ж вона погостювала трохи й поїхала додому… Минув місяць, і Олена приїхала забрати Віолетту. – Привіт, мамо! – кинулась до неї в обійми донька. – Якась ти не така стала, – здивувалася Олена. – Наче не міська… – Мамо, я сама працюю! – раптом сказала дівчина. – Де це ти працюєш? – засміялася мати. – На фермі, – відповіла та. – Гаразд, робітнице моя, збирай речі! Завтра вранці їдемо додому… Віолетта раптом опустила очі. Запала тиша. – Віолетто, що таке? – запитала Олена. – Ти чого замовкла? Жінка не розуміла, що відбувається

Оксана повернулася додому з важкими пакетами в руках, і одразу зрозуміла, що в квартирі хтось є. – Невже я телевізор забула вимкнути? – думала жінка. Вона прислухалася, звуки припинилися. – Можливо мені просто здалося? – вирішила вона. Оксана віднесла пакети на кухню, швидко розклала продукти в холодильник. Раптом, з вітальні пролунав якийсь гучний звук. – Хто тут? – вигукнула вона. Оксана тихо вийшла в коридор, зайшла у вітальню і заціпеніла від побаченої картини. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала побачити

Оксана з Толіком вирішили розлучитися. Оксана збирала свої речі у валізу, як раптом застигла. – Слухай, ми з тобою зовсім забули… – сказала вона. – Що ми будемо робити з нашою Ларисою?! – А тут і думати нема чого, – знизав плечима Толік. – Вона залишиться зі мною. – Що?! З тобою?! – обурено вигукнула Оксана. – Як це з тобою? Чого це ти так вирішив? – А того, що вона живе тут, і так само житиме далі. – Ні! – ахнула Оксана. – Ця маленька дівчинка моя! Тому що вона з’явилася в цьому домі тільки завдяки мені! – Що?! – обурився Толік. – Чому це, тільки завдяки тобі? Чоловік аж побілів від почутого

Тридцять першого грудня Микола вдягнув костюм Миколая і приїхав до будинку, де жила його дівчина. Він хотів влаштувати Любі незабутній новорічний сюрприз – зробити їй пропозицію! За п’ятнадцять дванадцята він натиснув на кнопку дзвінка. – Хто там? – запитав за дверима незадоволений жіночий голос. – А Любу можна? – запитав Микола. – Любу? – запала тиша. – А ти хто? – А ви що, не бачите?! – Микола зрозумів, що це мама його дівчини. – Подивіться у вічко, і зрозумієте, хто до вас прийшов! – От же ж, артист! – вигукнула жінка. – А Люба сьогодні вдома не ночує. – Як це не ночує?! – Микола не розумів, що відбувається