– Ой, заздрю я тобі, Марійко! Такий чоловік у тебе уважний, жодне свято не пропустить, щоб тебе чимось не порадувати, – з усмішкою сказала Антоніна.
– Так. Що є, то є. Цього в нього не відібрати, – не надто бажаючи говорити на цю тему з пліткаркою Тонею, стримано відповіла Марія.
Жінка хотіла, щоб ніхто не знав, чому вона сьогодні відпросилася з роботи на годину раніше. Але всюдисуща Тоня почула, як Марійка розмовляла з головною.
– Лідія Петрова, відпустіть на годинку раніше? У салон записалася, хочу причепуритися, з чоловіком сьогодні ввечері в ресторан йдемо. Десять років спільного життя відзначатимемо, – пояснила Марія начальниці.
– Іди, звісно. Святе діло – таку дату відзначити, – дозволила їй строга Лідія Петрівна.
Тоня, як завжди, була тут як тут. Підслуховувала, підглядала, робила висновки.
– Ох, де б мені такого чоловіка знайти? Не підкажеш, га, подруго? А то мені одні пройдисвіти трапляються. І кожен мріє поживитися за мій рахунок, – продовжувала балакуча Антоніна.
– Там, де я брала, більше таких немає, – пожартувала Марійка і сіла за документи, з якими треба було закінчити, щоб сміливо піти з роботи раніше.
Вчора ввечері вже перед сном Валерій здивував дружину. З загадковим виглядом він підійшов до Марійки, яка збиралася лягти, і простягнув червоний оксамитовий футляр.
– Боже, що це?! – здивувалася вона. – Подарунок? Ти ж пам’ятаєш! А я вже думала, що доведеться тобі завтра самій нагадувати про нашу дату.
Здивована жінка відкрила коробочку, в якій лежав витончений золотий браслет.
– Це тобі, люба! Вітаю з десятиліттям нашого шлюбу! – Валерій обійняв дружину.
– Дякую! Ну, здивував ти мене! І порадував. Я теж тобі приготувала подарунок, але віддам завтра, бо він у мене на роботі, – відповіла Марія. – Адже свято тільки завтра.
– Так. Саме тому я запрошую тебе завтра ввечері в ресторан, – задоволений собою сказав чоловік.
– Клас! Сто років не була у ресторані. Та ще ось так, удвох із тобою, у романтичній обстановці. Тетянку відвеземо до моїх і посидимо з тобою, розслабимося, – вже планувала на завтра Марія.
– Так, так і зробимо.
Вони заснули радісні, в передчутті завтрашньої прекрасної події.
Катерина Аркадіївна вже тиждень була у новому статусі. Декілька днів тому її з почестями провели на пенсію, і тепер жінка звикала до нового способу життя. Сказати, що вона була засмучена, це нічого не сказати. Катерина Аркадіївна була пригнічена та засмучена.
Багато років жінка очолювала відділ, відчувала свою важливість. З оптимізмом та енергією вона керувала довіреними їй людьми. Життя її кипіло і вирувало. І навіть відсутність особистого життя на цьому тлі була не такою гіркою.
Чоловік Олександр пішов від неї ще років десять тому, саме тоді, коли вона стала начальницею і зовсім забула про сім’ю. Та й яка це була сімʼя? Діти вже давно жили своїм життям, а чоловік навіть не цікавився тим, що у Каті в душі та в голові. Загалом, він знайшов собі жінку домашню і якій було діло до того, що і коли чоловік поїв і як почувається.
Нині ж настали часи самотності та повної відсутності планів на подальше життя. Відхід на пенсію ніби забрав у Катерини Аркадіївни всі її сили, залишивши натомість байдужість і порожнечу. Як тепер жити, чим зайнятися – вона поки що не знала.
А сьогодні взагалі сталося страшне – жінка не спала всю ніч, просто очей не могла закрити від переживань!
Сусідка Галина, яка вже другий рік була на пенсії і з якою Катерина намагалася тепер збудувати дружні стосунки, поділилася з нею вчора своїми новинами.
– Ти уявляєш, Катрусю, ми на все літо їдемо на море.
– Як – на все літо? – здивувалася жінка, яка теж давно мріяла про поїздку.
– А так! Там у мого Миколки тепер свій будинок, вони з невісткою днями купили. Так ми всією родиною там житимемо. Все літо, до самого вересня, поки онукам до школи не треба буде йти, – ділилася з нею Галина. – Невістка моя не працює, а син на віддаленні може працювати. Уявляєш, яка радість!
Але Катерині було не до радості. Вона розуміла, що залишиться зовсім одна, навіть із сусідкою не буде можливості перекинутися словом. А ще – жінка просто дуже їй заздрила. Адже її власні діти – і син, і дочка не були такі близькі зі своєю матір’ю. І навряд чи покликали б її з собою на море навіть на тиждень.
Катерина проплакала цілий день, а потім зателефонувала дочці.
– Мариночко, мені так недобре, – витираючи сльози, поскаржилася Катерина Аркадіївна.
– Що трапилося, мамо? Серце, тиск? Ти швидку викликала? – стурбовано запитала дочка.
– Та ні… З цим все гаразд. Я здорова.
– Тоді що? Ти мене давай не лякай! У мене на роботі зараз стільки проблем, а тут ти ще зі своїми примхами, – Марина одразу змінила тон на строгий.
– Мені тепер так самотньо, доню. А коли ти маєш відпустку? Може, ми всі разом кудись поїдемо? – з надією спитала мати.
– Відпустку? Не знаю. Цього року навряд чи виберусь. Працювати нема кому. Іринка в декрет пішла, а молоду одну не залишиш, усі звіти зіпсує. Потім місяць розгрібатимеш за нею, – невдоволено відповідала дочка. – Та й не збігаються у нас із Мишком відпустки, тому ми вже років сто нікуди не їздили, тим більше разом.
– Шкода, а я так мріяла…
– Мамо, займися чимось. Ну, живуть же ж люди на пенсії. І непогано живуть! Спортом займаються, улюбленими справами, на які раніше завжди не вистачало сил і часу. Ох, мені б зараз на пенсію! Та я б стільки всього придумала, стільки бажань своїх реалізувала. А ти сумуєш. Досить, припиняй!
Дочка поклала слухавку, а Катерині Аркадіївні стало ще сумніше. Чомусь у неї не було жодних бажань та планів. Все її життя багато років полягала в роботі, і тепер вона почувала себе непотрібною людиною.
Подумавши, жінка набрала номер сина.
– Здрастуй, Валерію! Як ви там? Все добре, всі здорові? – спитала мати, вирішивши більше нікого не лякати своїм самопочуттям.
– Привіт, мамо! Так, все гаразд у нас. Тетянка вчиться, п’ятірки приносить. Ми з Марійкою працюємо. Так, матусю, ти пам’ятаєш, що у нас сьогодні за дата? – Раптом здивував її син.
– Дата? – розгубилася мати.
Що мав на увазі Валерій, вона, звичайно, не уявляла. Яка може бути дата, якщо вона пішла на пенсію, і тепер увесь світ для неї зруйнувався? Які свята тепер можуть бути взагалі?
– Ну, так! Ти що, забула? А в нас десять років від дня весілля! – радісно оголосив Валерій.
– Так… Так… Пам’ятаю, звісно, – безбарвним голосом відповіла Катерина Аркадіївна.
– Ну то привітай нас! – продовжував син радісним голосом, не помічаючи душевних переживань матері.
– Вітаю. І Марійці від мене теж передавай вітання.
– Ми сьогодні йдемо гуляти! – чомусь похвалився чоловік. – Замовив нам із дружиною столик у дорогому ресторані.
– У ресторані? – луною повторила мати. – А я так давно не була у ресторані. Я взагалі ніде не була… Багато років… Ніде не була, тільки працювала і працювала. І зараз сиджу одна у своїй квартирі всіма покинута.
Жінка не витримала і знову розплакалася. Прямо в слухавку. Їй так хотілося, щоб її син пошкодував. І, скасувавши своє свято, примчав до матері.
А ще краще – щоб він запросив маму у ресторан. Ось сьогодні б узяв і запросив. Хіба вона їм чужа?
Вона привітає сина й невістку і з задоволенням хильне з ними по келиху ігристого. У неї навіть сукня є дуже гарна. Катерина Аркадіївна її купувала спеціально на свій ювілей, який нещодавно з розмахом святкувала у своєму колишньому тепер колективі.
– Мамо, ну не переймайся ти так! Пенсія – це не кінець життя! Ти в нас бадьора, здорова. Все буде гаразд. Тільки звикнути тобі треба, – спробував заспокоїти матір Валерій.
– Синку, прошу тебе, зроби ласку – запроси мене на ваше з Марійкою свято, – сумним голосом сказала Катерина Аркадіївна.
– Тебе? – розгубився син. – Ну, не знаю… Адже це ввечері буде. Ми планували з Марійкою посидіти довше, нікуди не поспішати. Завтра вихідний Тетянку до її батьків відправили. Хотіли удвох, романтичний вечір, так би мовити.
– Прошу тебе! – знову заплакала мати.
– Ну, не знаю… Добре, я заїду за тобою о пів на сьому. Будь готова, – здався Валерій, не уявляючи, як він усе це пояснить дружині.
А пояснювати доведеться. Але зараз чомусь так стало шкода маму, що син погодився…
Марійка не без задоволення милувалася собою у дзеркалі. Після відвідування салону вона була така прекрасна, що хоч на конкурс краси вирушай. Одягнувшись у темну з блискітками сукню, яка дуже ефектно підкреслювала струнку фігуру жінки, і туфлі на високих підборах, Марійка вирушила у ресторан.
Молода жінка, вийшовши з таксі, на мить відчула себе принцесою, яка приїхала на чарівний бал. Валерій написав їй у повідомленні, що вже чекає на неї за столиком. І вона поспішила назустріч чудовому святу.
Зайшовши всередину великої зали, Марія не відразу знайшла очима чоловіка.
А потім побачила, як він встав зі стільця і махає їй рукою.
Марійка йшла по залі і відчувала, яка вона гарна. Відчувала спиною захоплені погляди чоловіків та заздрісні – жінок. У відповідь вона тільки загадково посміхалася. Знай наших!
Але коли вона вже підходила до столика, де чекав Валерій, то мало не сіла від побаченого!
За столом поруч із чоловіком сиділа її свекруха!
– Привіт, Марійко! – встала з-за столу Катерина Аркадіївна. – Вітаю тебе з вашим ювілеєм спільного життя.
З цими словами вона дала в руки розгубленій невістці скромний букет хризантем і сіла назад.
– Дякую, звісно. Але ми планували з чоловіком провести цей вечір удвох, – докірливо дивлячись на Валерія, холодно сказала Марія.
– Вибач, люба, але романтичний вечір нам доведеться провести втрьох, – чоловік сказав ці слова, відводячи очі. – Мамі дуже сумно, і ми повинні її підтримати в цей непростий для неї час.
– Так? Серйозно? Саме сьогодні? – надто голосно запитала Марійка, у якої різко зник романтичний настрій.
– Ну так вийшло, не сумуй. Ми ж тут усі свої. Зараз хильнемо ігристого, повеселимося трохи, – намагався Валерій розрядити атмосферу.
– Ну, наливай! До речі, ось мій тобі подарунок, – Марія дістала з сумочки гарно упакований пакунок з годинником, про який Валерій давно мріяв.
– Дякую, люба! Порадувала ти мене подарунком!
Марія була заведена, але поки що мовчала. Треба було зрозуміти, що тут робить свекруха. І якщо це звичайна примха, то невістка їй віддячить за зіпсований вечір.
Якби знала на той момент Марія, яку послугу вона робить матері чоловіка, то, мабуть, розсміялася б від несподіванки…
– Марійко, а тобі не здається, що ти поспішаєш? Ще навіть гаряче не принесли, – обережно спитав дружину Валерій, спостерігаючи за тим, як вона перехиляє один келих за іншим.
– Ні, не здається! – відповіла вона веселим голосом.
Місцевий співак заспівав якусь задерикувату пісню, і Марійка кинулась танцювати.
– Ходімо, нема чого сидіти! – покликала вона чоловіка та свекруху.
– Ні, ми з Валерієм посидимо, а ти йди потанцюй, – відповіла Катерина Аркадіївна.
Марія вирішила відірватися на повну. Вона так весело танцювала, що зібрала біля себе цілу групу однодумців.
А потім співак заспівав повільну романтичну пісню. Не встигла жінка й оком кліпнути, як її запросив на танець якийсь чоловік похилого віку, що сидів неподалік за столиком і чомусь був один.
– Дозвольте представитися – Володимир, – чоловік трохи голову і простягнув Марійці руку, щоб покликати її на танець.
– Марія. Дуже приємно.
Незнайомець дуже добре танцював і танцювати з ним було одне задоволення.
– А чому ваш чоловік із вами не танцює? – здивував Марію своїм питанням Володимир.
– А чому ви вирішили, що я з чоловіком? Може, я тут одна? – кокетливо спитала жінка.
– А я давно за всіма тут спостерігаю. Чекав на друга, але він так і не зміг прийти. А я от вирішив посидіти, куди мені поспішати. Вдома ніхто не чекає.
– Чоловік маму свою розважає. Он, бачите, з нею сидить. Цілий вечір вона нам сьогодні зіпсувала, – не соромлячись своїх емоцій, видала Марійка.
– Не будьте такі строгі, Марійко. Вона, мабуть, дуже самотня і сумує від цього?
– Так, свекруха самотня і нещодавно на пенсію пішла. Але ж це не привід псувати життя свого сина! – нервово сказала Марія.
Чоловік тільки усміхнувся у відповідь.
– Думаю, що я зможу вам допомогти, – прошепотів він загадково.
А за десять хвилин новий знайомий з посмішкою підійшов до їхнього столика.
– Марійко, а ви не представите мені вашій родині? – ввічливо спитав Володимир.
– Із задоволенням. Валерій – мій чоловік, Катерина Аркадіївна – мама чоловіка. А це – мій новий знайомий Володимир.
Через п’ять хвилин свекруха вже на повну розмовляла з чоловіком. А Валерій тільки тихенько посміювався, поглядаючи на них.
– Ну ти молодець, Марійко! Так все придумала. Ти подивися, як мама одразу пожвавішала! Цей блиск в очах, а постава, а гордий профіль! Звідки це взялося!? І про сльози свої забула.
– Так, мамі твоїй саме цього, мабуть, і не вистачало – чоловічої уваги.
Значить, недаремно вона сюди напросилася сьогодні. Хоч якась користь від зіпсованого вечора…
Катерина Аркадіївна вже кілька разів виходила танцювати зі своїм новим знайомим і поверталася за столик розпашіла і щаслива…
…З того часу вони почали спілкуватися. І тепер самотня жінка не вважала своє життя недолугим і пустим.
У неї одразу зʼявилося стільки інтересів та бажань!
Тільки одне те, що вони з Володимиром влітку збираються поїхати у Карпати – чого вартує!
А там осінь – і гриби з ягодами, шашлики. А потім зима – і катання на лижах. А спільні походи у ліс і запливи в басейні!
Є про що мріяти і що запланувати на найближчі роки.
Так, життя продовжується!
