– Вітю, ти куди? – Дарина розгублено дивилася на чоловіка, який взувався. – Пізно вже.
– Дмитро подзвонив. Він проїздом у місті, хоче зустрітись. – відповів чоловік. – Лягай спати, не чекай на мене, повернуся пізно.
– Ясно, – гірко посміхнулася дружина і повернулася на кухню, де готувала вечерю.
Їй стало прикро. Дарина важко готувала чоловікові обід на завтра, знаючи, що він віддає перевагу домашній їжі. І це при тому, що вона при надії. А він…
Дарина була на четвертому місяці вагітності, яку переносила дуже складно.
Їй було вважко від запаху їжі, постійно хотілося спати, що теж не додавало настрою, а вечір біля плити став серйозним випробуванням на витривалість.
Чоловік, що так чекав майбутнього спадкоємця, змінився саме тоді, коли в неї змінилося самопочуття.
– Даринко, а де моя блакитна сорочка? Я хотів її завтра вдягнути, – запитав він її.
– Не встигла випрати. Одягни білу? Завтра поперу, – запропонувала Дарина.
– А чому не сьогодні? Вона до ранку встигне висохнути.
– Вітю, пізно вже, та й я зайнята. Закинь сам у пралку? – запропонувала дружина.
– От же ж, Даринко, там речей майже немає, не хочу я впусту запускати машинку. Попереш руками? – повернувся до неї хвилин за п’ять чоловік.
– Ось прати руками я сьогодні точно не в змозі, – відмовилася Дарина.
І Віктор образився, чого молода жінка зовсім не зрозуміла.
Сорочок у нього – ціла шафа, але закортіло саме цю і саме зараз! Та вона не висохне до ранку, якщо вручну прати.
Тільки доведи це йому!
А через двадцять хвилин у нього Дмитро приїхав. Збіг?
Приготувавши вечерю, Дарина прийняла душ і лягла спати. Сил на сорочку в неї не залишилося. О котрій прийшов чоловік вона не знала, настільки міцно заснула.
А ранок у неї почався не з кави…
Від запаху, що йшов від чоловіка, їй стало недобре. Так… Мабуть, Вітя з Дмитром добряче посиділи!
Ледь привівши себе в порядок і випивши чаю, вона пішла на роботу.
Працювати їй подобалось!
Там не було запахів їжі, а метушня відволікала від непотрібних думок. Та й зарплата була хороша, а гроші їй зараз особливо були потрібні.
Дарина працювала в рекламі і навіть встигла домовитися з керівництвом про те, що вона продовжить працювати віддалено, як зможе, а батьки пообіцяли її підстрахувати, коли потрібно буде все ж таки з’їздити в офіс на пару годин.
Ну як таку роботу не любити?
– Даринко? Де мій сніданок? – зателефонував їй чоловік, як тільки вона увімкнула комп’ютер.
Робочий день у нього починався згодом, тому й прокидався він раніше.
– У холодильнику є все для канапок, – розізлилася молода жінка. – Покласти ковбасу на хліб ти зможеш і сам.
– Ти ж знаєш, що я люблю кашу після гарної гулянки.
– А ти чудово знаєш, як я реагую на запахи! Міг би хоч вікно відкрити, а краще – лягти на дивані.
– З чого це я спатиму на дивані, коли у мене ціле ліжко є? – обурився Віктор.
– Ну от! Ліжко є, а сніданку немає. Я провела ранок у туалеті, повір, мені було не до сніданку! – заявила Дарина.
Заперечити було нічого й він завершив розмову, пробурчавши щось невиразне.
Увечері Дарина поїхала на плановий прийом, де лікарка, тільки глянувши на неї, одразу запропонувала лягати в лікарню.
– Дарино, це не обговорюється, – хмурилася жінка. – Полежиш пару тижнів, відновишся і стане легше. Та й відпочити тобі не завадить.
– А можна якось без цього обійтися? – розгубилася молода жінка.
– Можна! Тільки як це відгукнеться – не відомо, – і лікарка так подивилася на Дарину, що та все зрозуміла і погодилася.
Вийшовши з кабінету, вона зателефонувала батькам і сказала про те, що лягає в лікарню, на що вони погодилися і підтримали дочку.
А ось чоловікові ця інформація не сподобалася…
– У сенсі ти лягаєш? З якого часу вагітність у нас недугою стала? Раніше, он народжували собі спокійно і нічого! – обурився Віктор.
– Раніше всяке було, то що тепер?! – Дарині стало дуже прикро.
– Ти тоді сорочки мої попери, попрасуй, їсти приготуй побільше. Щоб нормально все було, – образився чоловік.
– А знаєш що? – сказала Дарина. – Сам попереш, попрасуєш і приготуєш! Можеш Дмитра покликати, якщо важко.
Приготувавши сумку з усім необхідним на завтра, ноутбук для роботи та направлення, вона вирушила спати.
А вранці, вперше прокинувшись трохи пізніше, Дарина тільки привела себе в порядок, забрала приготовані речі і поїхала, залишивши чоловіка наодинці зі своєю образою, сорочками та обідом, який вчора йому не приготувала.
Йому все одно, а їй важко поєднувати готування з частими відвідуваннями туалету.
Віктор не дзвонив, не приїжджав та не цікавився її справами, на відміну від своєї мами, до якої маленький, двадцятивосьмирічний синок повадився приїжджати щодня заради смачної їжі та чистих сорочок.
– Даринко, коли вже тебе виписують? Що лікарі кажуть? – Інна Леонідівна зателефонувала їй буквально на третій день, пізно увечері.
– Не скоро, – усміхнулася невістка, чудово розуміючи свекруху.
– А чому не скоро? Тобі ж краще! – ахнула жінка.
– У мене процедури розписані на два тижні! А ще аналізи не дуже добрі, відновлювати потрібно, – сказала Дарина.
– Ну ти давай одужуй тоді, – не дуже зраділа таким новинам Інна Леонідівна.
На відміну від них, батьки Дарини дзвонили часто і все намагалися дізнатися, чи не захотілося дочці чогось смачненького, тільки дочка поки не хотіла, їй вистачало лікарняної їжі, яка виявилася досить смачною.
Нудьгувати їй теж було ніколи. Між процедурами, вона встигала працювати за ноутбуком.
Лікарі бурчали, але працювати не забороняли, чудово розуміючи, що більшу частину дня молода пацієнтка абсолютно вільна.
Два тижні пролетіли швидко і додому Дарина поверталася відпочила і весела.
Вдома було чисто і навіть їжа була в холодильнику.
– Мамо, дякую! – щиро подякувала вона свекрусі, одразу подзвонивши їй.
– Та що ти? Нормально! Головне, що тебе виписали і все гаразд! – зніяковіла жінка.
Інні Леонідівні було приємно, що її працю оцінили.
А в тому, що саме свекруха готувалася до її повернення Дарина навіть не сумнівалася.
– Ой, дружина повернулася! – з роботи прийшов задоволений Віктор. – Ну, годуй мене!
Дарина підігріла приготовлену Інною Леонідівною вечерю, нарізала овочі і запросила чоловіка до столу.
– Хм, – насупився чоловік. – А чому салат не зробила?
– Ніколи було. Нещодавно приїхала, поки в душ сходила, поки сумку розібрала, а тут і ти повернувся, – безтурботно відповіла йому Дарина. – А ти чим займався ці два тижні?
– Працював, до батьків їздив, прав, ти ж мене покинула тут одного! – поскаржився Віктор. – Тепер, нарешті, мої поневіряння скінчилися.
З цими словами чоловік взявся до вечері, зовсім забувши запитати дружину про самопочуття, про здоров’я і взагалі про те, як вона провела ці два тижні.
– Вітю, а ти чому мені навіть не дзвонив? – за чаєм раптом запитала вона.
Віктор аж очі округлив від несподіванки.
– А навіщо? Все ж нормально! – здивувався він. – Та й нудить усіх вагітних і що? Звичайна річ!
Дарина коротко кивнула, прибрала зі столу і вирушила спати.
Але це був тільки початок…
– Даринко, у нас корпоратив, на честь професійного свята. Завтра прийду пізно, – заявив їй Віктор увечері в четвер.
– А чому ти раніше не сказав? Ви ж із дружинами відзначаєте, а я навіть не відпросилася.
– А тобі навіщо? Все одно ні в що не влазиш, краще я сам піду, – здивувався чоловік.
– Так я б сукню вільнішу купила!
– Та ну! Ми ж веселитися йдемо, а ти що там робитимеш? Сидітимеш і зітхатимеш над їжею? А я перед тобою повинен стрибати? Краще я один піду і розслаблюся нормально! – хмикнув чоловік, додаючи звуку на телевізорі.
Дарині стало дуже неприємно, адже почувала вона себе добре і не відмовилася б відволіктися від роботи та побуту.
А в суботу вона зранку поїхала по магазинах. Гардероб справді було пора трохи поміняти. Хоч живіт і був ще невеликим, але речі сиділи туго, незважаючи на її худорлявість.
Потім вона заїхала до батьків і тільки надвечір повернулася додому.
– Ти де вешталася стільки часу?! – зустрів її незадоволений Віктор.
– Речі купувала!
– Тобі гроші нікуди подіти? – почав чоловік. – На твою думку, це нормально, що чоловік голодний удома сидить, що йому важко, а дружина в цей час вештається незрозуміло де?
– У своєму стані ти винен сам! І це погано, що чоловік свариться, коли дружина вагітна, замість того, щоб звозити її в торговий центр, – вигукнула у відповідь Дарина. – А ще погано, що дорослий, здоровий мужик не може приготувати собі їжу!
– Але ж я одружений!
– Ось! Я твоя дружина, а не служниця, – махнула рукою Дарина і пішла в кімнату.
Віктор образився і поїхав провітритися.
Та так провітрився, що додому ледве дійшов, завалившись прямо в одязі на диван, де й проспав до обіду.
– Даринко, ти не права. Я мужик, здобувач, а ти маєш робити в домі затишок і стежити, щоб я був ситий, одягнений і нормально почував себе, – видав він за столом, після тарілки борщу.
– Так? А ти не забув, що я теж працюю і сама себе забезпечую? Та й дитину ти хотів дуже, а зараз мене соромишся? Це що? Турбота? – посміхнулася Дарина.
– А що про тебе дбати? Ти вагітна, а не слаба.
– Он, як! Гаразд! Ти теж не слабий, тому будь ласкавий помити посуд, – кивнула Дарина і вийшла з кухні.
Посуд чоловік помити забув. Можливо, просто не захотів.
І чим більше ріс живіт Дарини, тим гірше поводився Віктор.
– Вітю, заїдь, будь ласка в аптеку, поряд з твоєю роботою, Купи мені ліки? У наших аптеках нема, – попросила його якось дружина. – А в мене закінчилося сьогодні.
– Які ліки? Мені робити нічого більше? – несподівано почав Віктор. – Я втомився і хочу додому!
Ліки він не купив і Дарині довелося самій їхати, незважаючи на погану погоду, після чого вона занедужала, а Віктор на цей час переїхав до батьків.
Про те, що дружині може знадобитися допомога, він навіть не подумав.
А Дарина зрозуміла, що чоловік у неї самозакоханий і майбутня дитина йому зовсім не потрібна!
– Даринко, на мамин ювілей я піду один. Ти втомлюєшся швидко, та й не дай Боже народжувати закортить… – заявив він дружині напередодні свята.
– Добре, – спокійно відповіла Дарина і вирушила в басейн, який вона полюбила відвідувати.
– А де вечеря? Обід на завтра? – бурчав увечері чоловік.
– Завтра у мами пообідаєш, мені відпочинок потрібен! – посміхнулася Дарина.
– Так, гаразд, а подарунок де? Приготуй мені, я зранку його візьму, щоб додому не заїжджати.
– А подарунок у магазині, – знизала плечима жінка. – Важко мені по магазинах крутитися. Та й ти грошей не дав мені на нього.
Віктор сердився.
– І що їй дарувати?
– Придумай сам, що їй потрібне. Тобі видніше, ти постійно там буваєш.
– Взагалі-то, я батькам допомагаю! – обурився чоловік.
– А мені ти допомагати не збираєшся?
– А навіщо? – щиро здивувався Віктор.
Справді? Навіщо?
– Пора речі дитині купувати, ліжечко, візочок, – нагадала йому дружина.
– Ой, нісенітниці! Все це ти можеш і без мене купити. – відмахнувся Віктор. – У мене своїх турбот вистачає!
– Але ж ти здобувач! Дістань все необхідне для сина?
– Даринко, ось що ти починаєш? Я на мілині, батькам із ремонтом допоміг, давай сама?
На це Дарина тільки посміхнулася і вирішила насолоджуватися останнім місяцем вагітності.
Вона перестала готувати, прати і взагалі перестала звертати увагу на чоловіка, якому це дуже не сподобалося, і він почав влаштовувати їй сварки, після яких їхав до батьків.
Чим ближче було до пологів, тим рідше чоловік бував удома, а якщо і бував, то сердився і казав, що дружина думає тільки про себе.
– Вітю, а що буде, коли народиться син? – несподівано запитала його Дарина після чергової сварки.
– Ти ж у декреті будеш, вдома, все встигати почнеш, нарешті, – здивувався чоловік.
– А допомагати ти мені не збираєшся?
– А навіщо? Ти ж удома сидітимеш!
– А з дитиною допомагати? Теж не будеш?
– Це жіночі справи, не мої. Та що ти починаєш? Скажи дякую, що я взагалі тебе терплю! – несподівано заявив Віктор, після чого пішов на улюблений диван.
А Дарина замислилась…
Нічого для дитини не купили і чоловіка це навіть не турбувало.
Втім, його ніщо не турбувало, окрім себе коханого.
Сумно посміхнувшись, вона зайнялася підготовкою всього необхідного сама, попросивши батьків допомогти їй.
У пологовий вона поїхала теж сама, тому що Віктор був у батьків, знову образившись на дружину, яка відмовилася прасувати його сорочки через самопочуття.
Пізніше вона привітала його з сином, написавши повідомлення, але відповіді так і не дочекалася.
Подзвонила лише свекруха, привітала молоду маму та побажала їм із онуком здоров’я.
З пологового Дарину забирали батьки.
– Даринко, а ви де? – Вітя подзвонив їй аж за тиждень.
– Я вдома, Ігоря вкладаю, – хмикнула дружина.
– Класно! Приготуй щось смачненьке сьогодні. Я такий голодний.
– Ага. Обов’язково!
– А ще, попери мої сорочки, як ти вмієш, щоб вони білі були, – радів чоловік.
– Звісно! А ти з пологового нас забрати не забув? – єхидно уточнила Дарина.
– Ой, не починай! Я ж на роботі. Що мені тепер відпрошуватись? – відмахнувся Віктор і завершив розмову.
– Я не зрозумів, де ви? – обурено дзвонив він дружині увечері.
– Вдома. Там, де нас люблять і чекають, – засміялася Дарина.
– Ти зовсім чи що? Думаєш, можна ось так жартувати?
– А ти приготував щось для дитини? Де вона спатиме, наприклад?
– Попроси батьків, хай куплять. Вони ж бабуся з дідусем! – сказав Віктор.
– А ти хто?
– У сенсі?
– Хто ти Ігорю?
– Батько. Гаразд, не вигадуй! Ти зі своєю вагітністю зовсім дивною стала, – занервував Віктор.
– Та ні. Просто я багато чого зрозуміла. Так, ми не повернемося. На розлучення я подала, майно поділимо, – посміхаючись сказала Дарина.
– Думаєш, ти комусь потрібна будеш одна з дитиною? – сердився Віктор. – Та ти не впораєшся без мене! Потім сама ж назад проситимешся, а я не прийму! І допомагатиму я вам не буду! Хочете самі – та будь ласка! Тоді забудь про те, що я існую!
– Ну ось і чудово, – погодилася Дарина, завершуючи розмову.
Вона подала в суд, на поділ майна та на аліменти, на себе та сина, причому це найбільше обурило Віктора.
Але варіантів не було, довелося платити!
Про сина і дружину він згадував виключно у день зарплати і то, не дуже добрими словами.
Тільки Дарині було все одно!
У чому її несподівано підтримали свекри і з радістю спілкування з онуком.
Ігор був спокійною дитиною, тож Дарина встигала і поспати, і попрацювати, багато гуляла і була щаслива.
І вже краще одній, аніж у постійних сварках.
Всупереч очікуванням колишнього чоловіка, який сина навіть не бачив, їй полегшало.
Вона впорається, адже з однією дитиною простіше, аніж із ДВОМА.
А вже з такими бабусями та дідусями, не впоратися було неможливо!
