Толік та Оксана розійшлися полюбовно. Обидва зрозуміли, що їм далі не по дорозі. Хоча більшість їх знайомих думали, що вони разом назавжди.
Зустрічатися вони почали ще в університеті. Закінчили ВНЗ, потім знайшли роботу та стали жити разом. За кілька років одружилися, планували брати квартиру в іпотеку, а потім і дітей заводити.
У який момент щось пішло не так, ніхто з них не зрозумів. Начебто їхні стосунки почалися, коли вони були ще юні, не дуже замислювалися про майбутнє. А подорослішавши стали усвідомлювати, що однієї закоханості недостатньо. Має бути щось більше, щоб зберегти сім’ю.
Почалися сварки, якісь необґрунтовані претензії одна до одної. Якоїсь миті обидва дійшли висновку, що їм набагато краще порізно, ніж разом. Вони почали тікати з дому. То Оксана піде на зустріч із подругами, то Толік затримається у барі із друзями. І навіть у той час, коли вони все ж таки були разом, їм було якось некомфортно. Не хотілося розповідати, як пройшов їхній день, не хотілося ділитися проблемами та радістю.
І коли їхня розмова стала зводитися до «доброго ранку» та «на добраніч», вони зрозуміли, що настав час все це закінчувати.
Вже не згадати, хто перший заговорив про розлучення. Але другий одразу підтримав цю ідею.
Насправді, щойно було ухвалено рішення, навіть якось простіше стало жити. Навіть відносини між колишнім подружжям начебто стали кращими.
Толік з’їхав на іншу квартиру, Оксана залишилася у цій. Якийсь час колишній чоловік ще допомагав Оксані, сплачував частину оренди, давав гроші, якщо Оксана не справлялася. Але довго жінка не стала користуватися його добротою, і вже через півроку після розлучення вони стали один одному чужими людьми.
Те, що Толік зустрів іншу, Оксана дізналася від спільних друзів. Від цієї інформації було трохи сумно, але сильно вона не переживала. Навпаки, хотіла колишньому чоловікові щастя, вважала, що він заслужив. Адже людина вона хороша, просто вони з Оксаною начебто несумісні.
Та й не довелося їй довго про це думати, бо на горизонті замаячив залицяльник. І Оксана з головою поринула у нові почуття, зовсім забувши про колишнього чоловіка.
Через рік Оксана дізналася, що Толік одружився. Та й сама Оксана була неподалік нового шлюбу. Її новий чоловік вже зробив їй пропозицію, вони обирали дату весілля.
І коли весілля відбулося, Оксана, знову ж таки від тих, хто спілкувався з Толіком, дізналася, що його нова дружина вагітна. І щиро пораділа за колишнього чоловіка. Адже вони правильно зробили, що розлучились, кожен знайшов своє щастя. Справжнє, а не те надумане, що було в них у шлюбі.
Взагалі Оксана була впевнена, що з колишнім чоловіком її більше нічого не пов’язує. Тому не планувала з ним спілкуватись, не збиралася підтримувати зв’язок. Розійшлися, і все на цьому. Та й нечесно це якось по відношенню до їхніх других половинок.
І коли серед ночі пролунав дзвінок, Оксана чекала будь-чого, тільки не того, що їй подзвонять із лікарні.
– З вашим чоловіком трапилася біда, він у тяжкому стані.
Оксана різко розвернулася, розуміючи, що Сергій, якраз її чоловік, спокійно спить поруч.
– Ви помилилися, – пробурмотіла вона. – Мій чоловік вдома.
– Анатолій Мельник вам ким доводиться?
Оксана похолола.
– Це мій колишній чоловік.
– Просто в його телефоні ви записані, як дружина.
Оксана навіть не здивувалася. Толік не любив щось змінювати, і, напевно, як сто років тому записав її номер, так він і залишився.
– Що з ним? – запитала Оксана.
– Йому роблять процедуру, спеціалісти роблять все можливе.
– Він одружений, треба повідомити дружину.
– Ви не знаєте її номер?
– На жаль… Але можу спробувати знайти.
Природно, що заснути не вдалося. Оксана підняла кілька своїх знайомих, і все ж таки знайшла номер Єви, нової дружини Толіка.
Розуміючи, що все одно не засне, вона вирішила поїхати в палату. Сергій на той момент теж прокинувся і вирішив поїхати з нею.
Коли вони туди примчали, Єва вже була там. Вся заплакана, змучена. А ще вагітна. Було почуття, що вона народить просто зараз.
– Дякую, що повідомила, – промовила вона, побачивши Оксану. Хоч вони й не зустрічалися особисто, але, мабуть, Єва бачила її на фото.
– Жаль, що довелося таке повідомляти… Ти як?
– Не знаю…
Єва, не витримавши, розплакалася.
– Тобі треба поберегти себе. Їдь додому, поспи.
– Ні, дочекаюся закінчення процедури.
Процедура завершилася успішно, але спеціалісти все одно не давали жодних прогнозів. І було неясно, прокинеться він чи ні.
Єва вже збиралася їхати додому, як раптом схопилася за живіт.
– Що таке? – захвилювалася Оксана.
– Мабуть, я народжую. Термін лише за десять днів, але, як мені сказали, народити можу і раніше.
Тільки цього не вистачало. Оксана розуміла, що дівчину кидати напризволяще не можна. Як мінімум, з поваги до того доброго, що було з Толіком. Та й не по-людськи це якось.
– Треба комусь сказати, – почала метушитися Оксана, – твої батьки тут?
– Ні, вони в іншому місті … Та й подруг особливо немає, так знайомі. Я ж лише кілька років тому сюди перебралася. Мені треба за речами з’їздити.
– Ні, давай у пологовий будинок, а ми речі привеземо.
Зрозуміло, що Оксана не залишить цю дівчину. Вони з Сергієм відвезли її до пологового будинку, благо, близько було, а самі поїхали до них додому. На щастя, Єва була відповідальною, усі сумки зібрала заздалегідь.
– Скажи мені, якщо щось зміниться, гаразд? – просила вона.
– Тобі зараз про дитину треба думати. Все буде гаразд.
Оксана обійняла цю, здавалося б, чужу дівчину.
– І що нам робити? – запитав Сергій, коли Єву відвезли в родове відділення. Для нього цей день також був досить дивним. Але він підтримував свою дружину у бажанні допомогти. До того ж, він знав, що колишній чоловік нічого поганого їй не зробив.
– Не знаю… Треба буде дізнатися, як там Толік. А потім, як Єва… Господи, як же так сталося? За що їм це все?
Сергій обійняв Оксану, а потім вони вирушили додому. Потрібно хоча б поїсти і трохи відпочити. Обидва вже відпросилися з роботи, розуміючи, що сьогодні не зможуть працювати.
Толік так і не прийшов в себе. Щоправда, як казали спеціалісти, йому й гірше не ставало. Стан стабільний, говорити про покращення ще рано.
Оксана подумки волала до Толіка, казала, що йому треба боротися. Адже скоро на цей світ з’явиться його дочка, і його дружині буде дуже складно.
І тільки вона про це подумала, як зателефонувала Єва. Вона народила здорову дівчинку, правда, тієї радості, яку вона мала б відчувати, не було. Адже її чоловік поки так і не прийшов в себе.
– У нас навіть ліжечко не зібрано… Я так мріяла, що він зустріне нас із пологового будинку… А тепер мрію, щоб він хоча б вижив.
Ліжечко зібрав Сергій. Оксана купила все необхідне, що потрібно для того, щоб зустріти немовля. Ще не все було придбано, Єва через забобони хотіла, щоб її чоловік купив усе, як тільки донечка народиться. Але він не зміг.
Зустрічали Єву та її дочку Аллу теж Оксана та Сергій. Вони ж відвезли їх додому. Оксана навіть весь день провела з ними, розуміючи, що Єві зараз дуже важко.
Ніхто вже й не чекав на диво, але всі хотіли в нього вірити. І все ж таки воно сталося. Коли Єва з Аллою вже три дні були вдома, Толік прийшов в себе.
Це було щастям для всіх. Звичайно, Єві дуже хотілося відвідати чоловіка, і Оксана зголосилася погуляти з колискою, поки вона спілкується з чоловіком.
Зрозуміло, що після такої процедури швидко не відновлюються. І весь той час, що Толік був у лікарні, Оксана та Сергій допомагали Єві та його дочці. Та й Толіка Оксана одного разу відвідала.
– Я не можу передати, як я тобі вдячний, – сказав він. – Єва мені все розповіла. Я не знаю, як вона все це пережила б, якби не ти і твій чоловік.
– Облиш, ми ж не чужі, – усміхнулася Оксана, – Впевнена, ти б мене теж у біді не кинув. Та й дочка у тебе така чудова, що нам тільки на радість вам допомагати.
Толік виписався лише за місяць. Оксана та Сергій теж зустрічали його. Він поки що важко пересувався, і чоловіча сила була якраз до речі. Та й Оксана хотіла допомогти Єві, розуміючи, що важко буде на перших парах з маленькою дитиною та нездужим чоловіком.
Ні, після цього вони не стали дружити сім’ями. Але вони мали дуже теплі відносини. Єва знала, що завжди може покластися на Оксану та її чоловіка. І розуміла, що якщо їм буде потрібна допомога, вона перша примчиться на виручку.
Толік одужав остаточно. Подякував колишній дружині, потиснув руку її чоловікові. Після цього їх шляхи розійшлися, але й Оксана, і Толік розуміли, що хоч у них і не вийшла сім’я, вони назавжди залишаться близькими людьми. Тими, які дуже рідко спілкуються, але на яких завжди можна покластися у скрутну хвилину. Хоча, так, напевно, і буває, коли обидві людини не тримають зла один на одного.
