– Я тут тобі нареченого придивився, – Іван Вікторович відклав усі папери, помітивши, що до його кабінету увійшла дочка. – Перспективний малий, син наших бізнес-партнерів. Я тебе, звичайно, ні до чого не переконує. Але ти познайомся з ним, раптом сподобається.
– Хто такий? – спокійно поцікавилася Олена. Вона росла в дуже забезпеченій сім’ї і їй не хотілося, щоб чоловік виявився черговим претендентом на гроші її батька. У чисте щире кохання дівчина теж не вірила. А зміцнити сімейний бізнес через шлюб… Чому б і ні?
– Ярослав, двадцять п’ять років. Високий, спортивної статури, блондин. Дівчата на нього гронами вішаються.
– Ну і навіщо такий мені потрібний? Знаєш, я не дуже маю бажання зустрічатися з фактичними доказами інтересу мого чоловіка до інших жінок.
– Ну я ж не казав, що він усім відповідає взаємністю, – з легкою усмішкою парирував чоловік. – Хлопець, звичайно, не чернець, але й нерозбірливим його назвати теж не можна. Судячи з даних, що на нього зібрала моя служба безпеки, він досить розумний і цілеспрямований юнак. Так що вас познайомити?
– Знаєш, – Олена розглядала фотографію хлопця, яку їй передав батько. – Я, мабуть, погоджусь. Проте маю одну умову. Я сама з ним познайомлюсь, у неформальній, так би мовити обстановці. Я не представлятимуся своїм справжнім ім’ям. Просто хочу знати його думку з перших рук.
– Розумниця! – засміявся Іван Вікторович. – Це буде найкращим варіантом. Нам цей шлюб не надто й потрібен, і я не хочу переконувати свою улюблену доню до свідомо нещасливих стосунків. Отже, я віддаю цю справу повністю в твої руки. Бондаренкам я скажу, що тебе немає в країні і ти приїдеш лише за 3 тижні. Тобі ж вистачить часу?
– Думаю, мені й пари днів вистачить.
Ретельно переглядаючи зібране на Ярослава досьє, дівчина визначила кілька ключових точок, у яких він буває найчастіше. Нічний клуб, ресторан, спортзал. Це не рахуючи офісу, але знайомиться з хлопцем на роботі Олена не збиралася. Їй потрібна була несподівана зустріч у людному місці. Бажано, щоб Ярослав був розслаблений та готовий до нових зустрічей. Саме в такому стані можна було отримати максимум інформації з людини, це Олена точно знала.
Дівчина обрала клуб, як відправну точку знайомства з нареченим. Причепурившись (а куди без цього? Хлопець повинен був впасти до її ніг), Олена попрямувала до закладу, що цікавить її.
Ярослава вона впізнала одразу. Ось тільки поспостерігавши за ним якийсь час, дівчина зрозуміла, що хлопець не надто їй і до душі. Викликаюча поведінка, багато ігристого, споживче ставлення до жіночої статі… Навіщо їй такий чоловік?
Однак обіцянка є обіцянка і Олена прямує до столика, який зайняв Ярослав із друзями. Їй знадобилася буквально дві хвилини і ось вона вже сидить поруч із хлопцем і безглуздо хихикає, зображуючи недалеку особу.
Олена вміло маніпулювала хлопцями,, і ось розмова переключилася на цікаву її тематику, а саме на ймовірний шлюб Ярослава.
– О, то ти одружишся скоро? – розчаровано простягла дівчина, вдаючи, що надзвичайно засмучена цією новиною. – Дуже шкода. А я вже подумала, що ми можемо продовжити наше знайомство.
– Та батьки просять, сам би я ніколи не вирішив узяти за жінку цю дівчину, – скривився хлопець, ніби йому нагадали про щось дуже неприємне. – У нашої фірми невеликі проблеми, нічого такого, з чим ми самі не впоралися б! – схаменувся Ярослав. – Просто шлюб чудово полегшить вирішення цих проблем. Та й придане за наречену дають дуже хороше. Я буду не я, якщо випущу таку суму.
– Гроші – це добре, а як же почуття? – заплескала очима Олена. – Як ти зможеш жити із дівчиною, яка тобі зовсім не подобається?
– Зіграємо весілля, і я вільний робити все що завгодно. Головне, не попадатися на очі пресі, бо ці малі вміють робити з мухи слона. Я не збираюся змінювати звичний спосіб життя! І моя майбутня дружина, я певен, проти не буде!
– З чого ти взяв? – Олені відверто набридла ця розмова. Все що хотіла, вона вже почула, такий чоловік їй і задарма не потрібен. Але й від поспішного відходу її щось зупиняло. Чуття говорило, що вона може почути набагато цікавішу інформацію. – Ось я б точно не захотіла ділити свого чоловіка з будь-ким!
– Та ви просто її не бачили! – з запалом промовив Ярослав. – Думаєте, чому Мельник так старанно дочку ховає? Та тому, що вона страшна, як не знаю хто! Я коли її побачив, аж не по собі стало! Тож вона повинна до небес від щастя стрибати, що я на неї звернув увагу! І на всі мої грішки очі заплющувати!
Звичайно, хлопець обманював. Свою потенційну дружину він не бачив жодного разу, та навіть фотографій цієї дівчини у вільному доступі немає! Все, що Ярослав про неї знає – вона майже все своє життя провела за кордоном.
А зараз Ярослав просто хотів справити враження на дівчину, що сподобалася. Прикинуться таким собі бідолашним, який з волі жорстокої долі змушений провести життя, що залишилося, в явно неприємних для нього відносинах. Адже дівчата люблять виступати в ролі дбайливих матусь.
– Співчуваю, – досить байдуже промовила Олена, яку висловлювання хлопця дуже зачепило. Як він сміє так про неї відгукуватися? – Але ж ти можеш відмовитись! Ти вже досить дорослий.
– Ось тільки працюю на батьків, – Ярослав насупився. Щось пішло не так. Замість співчуття та бажання допомогти, він отримав байдужість. – Вони просто позбавлять мене спадщини, і я залишусь без грошей!
– Але ж голову ти свою не втратиш, знайдеш нове місце і зможеш жити спокійно. Хоча, – Олена посміхнулася, – Як я подивлюся, ти не особливо прагнеш незалежності. Гаразд, мені час. До зустрічі.
– Що, не склалося? – прикро розсміявся друг Ярослава. – Не купилася на твою жалібну історію?
– Ой, та йди ти!
***************************
– Ну, і як тобі Ярослав? – буденно поцікавився Іван Вікторович у дочки. – Нормальний хлопець? Достойний тебе?
– Однозначно, ні, – пирхнула Олена. – Уявляєш, він заявив, що особисто знайомий зі своєю майбутньою нареченою. І вона, мовляв, страшна і радіти повинна, що на неї хоч хтось звернув увагу!
– Зрозуміло. Отже, Бондаренки отримають негативну відповідь.
– Ну звісно! Навіщо мені такий чоловік? Тим паче, він лише витрачати і вміє, а заробляти бажанням не має. Я собі нормального знайду.
