– Таня, у тебе хоч крапля совісті залишилася? – тремтячим голосом запитала Ольга молодшу сестру.
– Оля, кому б про совість заїкатися, та тільки не тобі! Ми з матір’ю вже пожили, тепер ви собі її забирайте. Також доглядайте з Ромою і зрозумійте, як це з літньою людиною в одній квартирі. А з нас вистачить! – останню фразу Тетяна сказала особливо голосно і кинула трубку.
Ольга почула у телефоні короткі гудки. Вона помовчала кілька секунд, а потім тихо промовила:
– Нахаба! Ну і нахаба…
…Ольга та Тетяна – рідні сестри. Їхні батьки – Григорій Олександрович та Олена Миколаївна одружилися ще студентами. Через рік після весілля у молодят народилася перша дитина – донька Оля. Жила молода сім’я, звісно, дуже скромно. Грошей вистачало лише на найнеобхідніше.
Через кілька років Григорій Олександрович отримав двокімнатну квартиру від підприємства, на якому працював. Жити стало набагато легше. Та й Олена Миколаївна працювала не лише у музичній школі. Жінка давала приватні уроки, займалася з учнями вечорами та почала непогано заробляти. Коли Олі виповнилося десять років, на світ з’явилася друга донька – Таня.
У молодшій дівчинці батьки душі не чули. Всі капризи та бажання Тані виконувались на першу вимогу. Незабаром Таня вловила цю тенденцію і навмисне намагалася «перетягнути ковдру» на свій бік.
– Олю, ну ти ж старша! Поступися молодшій сестрі! – вкотре Олена Миколаївна зауважила молодшу дочку.
– Мам, навіщо їй цей блокнот? Я ж собі взагалі купила, а вона ще маленька!
– Хочу, мамо, хочу… – плакала Таня.
І вже наступної хвилини бажана річ опинялася у неї в руках. Таня не хотіла вчитись читати, не хотіла займатися з логопедом. Вона хотіла лише одного – щоб усе було саме так, як їй хочеться. Якщо їй наважувалися суперечити, починалася велика сварка із усіма наслідками.
Коли Олі виповнилося шістнадцять, а Тані – шість років, у сім’ї трапилася біда. Раптово не стало Григорія Олександровича. Колеги, сусіди, друзі та знайомі сім’ї дуже шкодували про те, що сталося, – такий молодий, сорок років, тільки жити, та жити. Дітей виховувати, а потім і онуків чекати. Але доля розпорядилася інакше.
Звичайно, найбільше за Григорієм Олександровичем сумувала дружина. Саме в цей період у жінки щось надломилося. Вона раптом перестала помічати все і всіх довкола. Навіть старша дочка її цікавила мало. Усю свою увагу, любов та турботу Олена Миколаївна звернула у бік семирічної Тані. Дівчинка була дуже схожа на батька, практично точна копія.
– Мамо, у мене джинси всі зносилися, а ти все Тані сукні нові купуєш! Вже вся шафа ними заповнена, подіти нікуди! – обурювалася Оля.
– Оля, ну що ти все бурчиш? Ти зовсім доросла стала. Скоро закінчиш школу, вступиш, відучишся. Підеш працювати і купиш собі все, що твоя душа забажає. А Таня – нещасна дівчинка. У такому віці без батька лишилась! А як він любив її, як балував… – голосила Олена Миколаївна і скидала зі щоки сльозу.
Ольга закінчила школу, вступила до іншого міста.
– Ось думала, Оля, шкодуватиму, що ти переїдеш. А зараз, знаєш, навіть радію! Я Тані хочу в кімнаті зробити ремонт. Щоб усе було, як у справжньої принцеси! – з натхненням розповідала Олена Миколаївна.
– Мамо, ти хочеш сказати, що ти мій диван із кімнати викинеш як я поїду? Загалом я на вихідні приїжджати планувала… – з легкою образою в голосі сказала Оля.
– Звісно викину! Він же старий?! А приїжджати тобі ніхто не забороняє – проспиш зі мною в кімнаті чи на кухні кілька ночей. Розкладачка є. Розумієш, я хочу, щоб Таня мала свою кімнату. Адже в неї ще вся школа попереду.
У вересні Оля поїхала вчитися, а трохи згодом Олена Миколаївна затіяла грандіозний ремонт.
– Олю, треба було тебе до міста випроваджувати ще влітку! Щоби ремонт не зараз робити, а до початку навчального року. Таня дуже переживає і не може дочекатися, коли вже матиме свою кімнату. – Олена Миколаївна телефоном ділилася міркуваннями зі своєю старшою дочкою.
– Мамо, я взагалі не розумію, для чого ти затіяла цей ремонт. Нормальна кімната була! До речі, на День першокурсника гроші збирають. Переведи мені, будь ласка.
– Олю, давай так – якщо тобі потрібні на щось додаткові гроші, ти йдеш і заробляєш їх сама, а не в мене просиш! Ремонт грошей коштує, кредит я взяла. А потім Таня з одягу виросла, треба було б оновити гардероб. І так витрати непомірно великі – то вона в кіно проситься, то морозиво купити. – заголосила Олена Миколаївна.
– Мамо, ну ти ж їй все купуєш. Чим я гірша?! – ображено спитала Ольга.
– Та ти вже доросла. Можеш і сама вже про себе подбати. Я у студентські роки підробляла і нічого. А Таня ще маленька у нас! Вона й так тата втратила, трагедію таку пережила.
– Мамо, я так само втратила батька! – зауважила Ольга.
– Ну ти ж вже доросла. Пора вже бути самостійною! – сказала Олена Миколаївна.
Додому Ольга їздила нечасто. У вихідні вона справді влаштувалася на роботу і почала підробляти. Потім познайомилася з Ромою. Спочатку хлопці почали разом жити на орендованій квартирі, потім зіграли скромне весілля та взяли іпотеку.
– Доню, я б допомогла тобі з іпотекою, але ж ти чудово знаєш, яка у нас непроста ситуація… – скаржилася Олена Миколаївна.
– Яка, мамо, у вас ситуація?
– Ну, як же? Таня вчиться, репетитори величезних грошей коштують! – Обурено заявила Олена Миколаївна.
– Я раніше вчилася без жодних репетиторів і нічого! – спокійно відповіла Ольга.
– Раніше часи були інші. А потім Таня хоче вступати вчитися на перекладача. Швидше за все, це буде платне відділення, тож мені гроші треба збирати. А ви з Ромою самі впораєтеся. Вже не малі! А якщо важко, нема чого скаржитися. Треба було перш ніж брати, зважити все як слід, обміркувати! – вкотре висловила свою думку Олена Миколаївна.
Ольга з нею особливо не сперечалася, бо розуміла – усім у житті матері давно заправляє молодша сестра Тетяна, і її авторитет непохитний.
Незабаром у Ольги та Романа народився первісток.
– Мамо, може ти приїдеш, хоч ненадовго з Іллею допомогти? – вкотре дзвонила Ольга.
– Оля, ну як я поїду? Як Таню залишу одну? Вона зараз готується до випускних іспитів… сама розумієш. Мені їй і допомогти треба, і нагодувати її смачніше хочеться.
– Мамо, коли я складала іспити, мені було точно не легше. Тим більше, що саме в той період на стало тато. – нагадала Ольга.
– Ну, це коли було! А тепер я хочу, щоб у Тані все складалося краще, ніж у решти. – Заявила Олена Миколаївна.
Таня відучилася на платному відділенні. При цьому мати заощаджувала буквально на всьому. Єдиному онукові на день народження дарувала найдешевші подарунки і пояснювала це дуже просто. Найголовніше – майбутнє Тані, а іграшки – це просто шматок пластмаси і не більше того.
Таня отримала диплом, і практично відразу вийшла заміж. Вони з чоловіком стали жити разом із Оленою Миколаївною. Через два роки у них також народився хлопчик Микита. У другому онуку бабуся просто душі не чула. Здається, що хлопчик мав буквально все. Ольга у сімейну ситуацію не втручалася вже давно, і з матір’ю особливо не сперечалася. Єдине, у чому жінка була згодна з матір’ю, то це в тому, що Таня і маленький Микита дуже схожі один на одного. Хлопчик так само, як колись його мати, вимагав, і все виконувалося беззастережно.
– Мамо, я не зрозуміла, а ти з роботи звільнилася чи що? – якось спитала Ольга маму телефоном.
– Так. Микита в школу пішов, треба його комусь відводити та забирати. Та й потім він до ліцею ходить, це не в нашому районі.
– Мамо, то там же двадцять п’ять хвилин на автобусі! Пошкодуй себе! Навіщо все це? Давай я з Танею поговорю, якщо ти сама не хочеш? – Запропонувала Ольга, переживаючи за матір.
– Ні, Олю! Ти що! Микита такий здібний хлопчик! Йому в нашій школі за пропискою і робити нічого! Я возитиму його до ліцею.
…Минуло ще кілька років. Микита підріс, а Тетяна з чоловіком купили квартиру в іншому районі та зібралися переїжджати від матері. Олена Миколаївна дуже тяжко переживала все, що відбувається. В результаті занедужала і злягла її забрала швидка.
– Таня, вам треба матір чи до себе забирати, чи в неї залишитеся. Адже їй догляд буде потрібно. – сказала Ольга сестрі.
– Оля, що ти таке кажеш?! Куди я її заберу до нової квартири?! Ми євроремонт такий зробили! Ти хоч уявляєш взагалі, які це нечувані гроші?! – незворушно відповіла Тетяна.
– Тобто ти хочеш, щоб мати залишилася у квартирі одна? – спробувала уточнити Ольга.
– Чому одна… Візьміть її до себе. Ми з нею якийсь час жили, тепер ваша черга! – Знову незворушно заявила Тетяна.
– Таня, ти зараз серйозно? Мати вам допомагала, а тепер ти таке кажеш?
– Слухай, ти повихувати мене вирішила?! Не хочеш, не бери, у неї своя квартира є зрештою! – сказала Таня і поклала слухавку. Ольга почула лише короткі гудки…
…З палати Олена Миколаївна виписалася до порожньої квартири. На цей час Тетяна з родиною вже переїхали в іншу квартиру.
– Олю, щось Таня не відповідає… Ти не знаєш, у них все гаразд? – стурбувалася Олена Миколаївна.
– Все гаразд, мамо. Вони відпочивати до Туреччини поїхали. Ти не хвилюйся, тобі зараз не можна. – спробувала заспокоїти матір Ольга.
Жінка поговорила із чоловіком. Вони вирішили забрати матір до себе. Ользі було дуже шкода маму. Вона розуміла, що її просто використали, а потім викинули через непотрібність. Лише через деякий час Олена Миколаївна усвідомила всю суть того, що відбувається.
– Оля, як же я перед тобою винна! Все життя тебе не помічала, відсувала на другий план. А ти ось яка, всього сама досягла! Я щодня про це думаю, і плачу. Нема мені вибачення… – витираючи сльози, каялася Олена Миколаївна.
– Мамо, та перестань ти. Що було, те минулося! А щоб не думати про все, краще візьми ти собі одного-двох учнів на приватні уроки. Викладач ти чудовий. – підбадьорила матір Ольга.
– А я вам не заважатиму? – Запитала жінка.
– Ну що ти, мамо… Я, Рома та Ілля раді, що ти у нас живеш…
За кілька тижнів після цієї розмови у Ольги задзвонив телефон. На екрані мобільного висвітився номер Тетяни. Жінка щиро подумала, що сестру хвилювала совість, і вона дзвонить дізнатися, як у матері справи.
– Алло, Оля. Мати з вами постійно житиме? – з ходу початку Тетяна.
– Ну звісно, Таня. Вона реабілітується, зараз одного учня взяла на заняття, і почувається добре… – Ольга не встигла договорити, бо Тетяна її зупинила.
– Ну, це добре. Тоді я квартиру її здам, щоби не простоювала. Микиті на репетиторів гроші потрібні. Зараз такі ціни, а у нашому ліцеї так взагалі…
– Таня … – Ольга хотіла було сказати, що треба спитати дозволу у матері, але в трубці почулися короткі гудки.
Тетяна поклала слухавку.
