Оля поспішала додому. До свята залишався лише день. А ще стільки потрібно зробити – прибрати вдома, прикрасити ялинку, купити потрібні продукти до столу.
Вона вибігла з офісу у своїх легких чобітках на каблучках. Було слизько, і Оля, намагаючись бути обережною, щоби не опинитися на землі, попрямувала на стоянку, де знаходився її автомобіль.
Все навколо було в гарному передноворічному оздобленні – світилися яскраві гірлянди на фасаді, а також на невеликій ялинці, що стояла поряд з офісною будівлею. З сусіднього скверу, де дітлахи гралися в зимовому містечку, чувся сміх і весела музика.
І в Олі в голові теж зараз звучала популярна новорічна пісня, яку сьогодні вона почула по радіо вранці, прямуючи на роботу.
– А гарно я придумала, коли сама собі подарунок приготувала! – усміхаючись у дзеркало заднього виду, – сказала Оля. – Та й чоловікові теж дещо купила. Думаю, він буде у захваті.
Вони з чоловіком ще перебували в тому прекрасному періоді сімейного життя, коли могли насолоджуватися спокійним життям без дітей. Не поспішали з цією справою. І хоч Максим останнім часом уже неодноразово порушував це питання, Ольга не поспішала стати матір’ю. Давався взнаки негативний досвід з її дитинства, коли вона, починаючи з десятирічного віку, няньчилась з близнюками – братом і сестрою.
Але причина була не лише у цьому. Ольга дорожила своєю роботою та кар’єрою, яка так добре складалася в неї останнім часом.
– Мені лише двадцять сім, я ще все встигну! – казала вона подругам та рідним. І сама себе переконувала у цьому.
– Невже тобі не хочеться маленького? – подовжувався Максим. – Це ж таке диво!
– Хочеться! Я така, як і всі, просто всьому свій час, – з усмішкою відповідала чоловікові Оля. – Мене ж лише півроку як призначили начальником відділу.
Вони жили разом вже два роки, і молода дружина не вважала, що треба поспішати щось змінювати в їхньому влаштованому та розміреному житті.
– Ну ти хоч натякни, коли ти дозрієш? – не вгамовувася Максим.
– Все буде, згодом.
Зараз, сидячи в автомобілі і чекаючи, коли прогріється мотор, щоб можна було їхати додому, вона з усмішкою дивилася на дітей, які грали неподалік, і подумала, що напевно, вона вже дозріла, і скоро вони з Максимом почнуть працювати над цим питанням.
Настрій був чудовий. Ольга любила Новий рік і хотіла зробити це свято для них із чоловіком незвичайним і незабутнім. Хто знає, можливо, цей Новий рік буде останнім у їхньому житті, яке вони зустрінуть удвох.
Оля довго думала про те, який сюрприз приготувати Максиму, щоб здивувати та порадувати чоловіка. Нічого оригінального на думку не спадало. Вона думала, сумнівалася, відкидала один за одним різні варіанти. А потім раптом зрозуміла, що не треба мудрувати. І вся краса сюрпризу в його простоті.
Сьогодні їй потрібно було навести лад у їхній невеликій квартирці, а заразом і сховати свій подарунок так, щоб Максим, побачивши його, здивувався і зрадів одночасно.
Чоловік сьогодні працював у нічну зміну, і це було подвійно добре. По-перше, він не заважатиме їй. А по-друге завтра буде вдома, а це означає, що новорічну ніч вони зустрінуть разом.
Зайшовши до місцевого супермаркету біля будинку, щоб докупити за списком продуктів до завтрашнього столу, Оля повернулася додому та із задоволенням взялася до роботи.
Насамперед потрібно було зробити вологе прибирання, розклавши перед цим речі по шафах. Оля любила наводити лад у своїй однокімнатній квартирі, що дісталася їй від бабусі. Робила вона це завжди весело, з музикою, яку включала голосно, щоб її було чути у будь-якому куточку квартири.
Сьогодні улюблена радіостанція радувала задерикуватими новорічними піснями – Оля так саме і хотіла.
Коли з прибиранням було покінчено, Ольга дістала з антресолі коробку зі штучною ялинкою і почала її збирати. Наступним етапом було – прикрасити лісову красуню гірляндами та новорічними іграшками, що залишилися ще від бабусі.
Ольга швидко впоралася і з цим завданням, перериваючись лише на телефонні розмови з подругами, які вирішили цього вечора розповісти їй усі свої новини.
Тепер залишалася найприємніша і водночас складна справа – сховати сюрприз для чоловіка. Ользі хотілося, щоб він знайшов її подарунок зненацька. Вона перебрала кілька варіантів, але все їй здавалося якимось банальним.
Спочатку жінка мала ідею покласти його під ялинку. Але тоді Максим побачить його одразу, і сюрпризу не вийде. Потім Ольга подумала, що попросить чоловіка дістати з шафи з посудом фужери для ігристого, які вона нібито забуде поставити на святковий стіл. Максим відчинить шафу, побачить яскравий конверт і здивується.
Був ще варіант, що подарунок чоловік повинен буде знайти на балконі, куди дружина пошле його за чимось. Але щось у цьому варіанті бентежило Ольгу, і вона поки що роздумувала, куди подіти невелику червону папку, в якій були путівка на двох до Таїланду.
Чоловік вже давно говорив їй про цю мрію. І ось, отримавши новорічну премію, Оля вирішила порадувати чоловіка, а заразом і себе кохану.
Так поки й не придумавши, куди сховати папку із сюрпризом, Оля з небажанням відповіла на черговий дзвінок від знайомої. Не припиняючи слухати подружку, затиснувши мобільний між вухом і плечем, вона потихеньку робила свої справи, пересуваючись по квартирі. Ось Оля взяла порожні коробки з-під гірлянд та ялинкових прикрас, маючи намір прибрати їх назад на антресоль.
Вона стала на стілець, але, не встигнувши закинути коробки вглиб полиці, раптом звернула увагу на якийсь дивний згорток далеко, в самій її в глибині.
Ольга спробувала дістати його, але не змогла. Зрозуміла, що без драбини тут не впоратися.
– Віро, вибач, не можу більше розмовляти. Стільки справ! Все, обіймаю, з наступаючим тебе! – нетерпляче зупинила розмову Ольга і кинулась на балкон за драбиною.
Її долала цікавість. Хто і навіщо сховав там щось, про що вона не знає? А може це теж сюрприз для неї від Максима? Ну, тоді він сам винен, треба було краще ховати. Хоча задля справедливості треба сказати, що якби жінка просто закинула порожні коробки, не вдивляючись у глибину антресолі, то напевно не побачила б дивний згорток.
Коли, встановивши на драбину і нарешті дотягнувшись до таємного предмета, Ольга взяла його в руки, вона була дуже здивована.
– Ні, це не подарунок. Лежить тут давно, навіть пилом покрився, – промовила вона, здивовано розглядаючи те, що потрапило їй у руки.
То справді був газетний згорток, у якому лежали кілька кольорових фотографій.
Оля з подивом почала розглядати незнайомих їй людей.
Ось молода жінка з хлопчиком на руках. Вони обоє посміхаються і одразу видно, що це мама із сином. На наступному знімку ці ж люди, але вже втрьох, мабуть, із татом цього світленького хлопчика, який їй зараз когось нагадав. Ще на одній фотографії була група молодих людей – дівчат та юнаків, які веселилися біля багаття на природі. У руках одного з них була гітара, і, судячи з усіх інших, вони щось весело співали.
– Хто це? – розгубилася Оля, яка не впізнала на фотографіях нікого.
Вона ще раз уважно розглянула груповий знімок і раптом несподівано впізнала для себе свого Максима. Щоправда, тут він був зовсім молодий, років сімнадцяти, мабуть. Поруч із ним стояла молода дівчина, яку її чоловік ніжно обіймав за талію. І дивилася вона не в об’єктив, а на нього.
Придивившись ретельніше, Оля раптом з якимось незрозумілим душевним тягарем впізнала в цій юній красуні жінку з першого фото, ту, що була з дитиною.
– А що відбувається? – запитала вона у себе. – Чому Максим ховає від мене ці знімки? І чому цей хлопчик на фото так схожий на нього?
Вона тепер це виразно зрозуміла – син цієї жінки дуже схожий на Максима.
Радісного передсвяткового настрою як не бувало!
Що приховує її чоловік? Чому сховав ці фото далеко на антресоль? І навіщо, навіщо взагалі зберігає їх у квартирі, де живе зі своєю законною дружиною?
Вона спочатку запанікувала, але все ж таки взяла себе в руки.
Ольга відкоркувала пляшку ігристого і залпом випила келих. За кілька хвилин з’явилася можливість мислити і розсудливо міркувати.
Головне, не робити поспішних висновків, а дочекатися чоловіка додому і поставити йому всі ці запитання. Але чомусь Ользі здавалося, що вона вже знає на них відповіді. Залишається лише одне питання – чи залишатися їм разом, чи доведеться розійтися.
Ніч минула майже без сну. Ледве дочекавшись чоловіка з роботи, Ольга мовчки кинула перед ним на стіл знайдені нею фотографії.
Максим зблід, розгубився.
– Нічого не хочеш мені пояснити?
– Оля, ну я хотів, правда… Тільки не зараз. Я все чекав, коли у нас з тобою народиться дитина. Наш із тобою син чи донька. Щоб ти не так бурхливо на це відреагувала, коли б усе дізналася. Навіть фото приберіг, щоби все тобі розповісти.
– Розповідай, – коротко кинула вона.
– Це Олена та її сім’я – син Петро та чоловік Дмитро. Ми з Оленою у школі навчалися разом, дружили. Перше кохання, все таке…
– Таке, від якого діти народжуються? Син твій? – зупинила його Ольга.
– Так, – відповів як видихнув Максим. – Мій. І не мій, так вийшло.
– Чому ви не разом і твого сина виховує якийсь Дмитро? – уточнила Оля, намагаючись стримувати дихання.
– Я молодий тоді був, вітряний, навіть не розумний. До міста тільки приїхав вступати до інституту. А тут Оленка дзвонить – мовляв, повертайся, треба весілля грати. Типу, завагітніла я від тебе. Я кажу – не можу, мені ж вступати, вчитися. Ти там сама якось виріши це питання… Запереживав я, якщо чесно. Сам ще як дитина, а тут таке…
– А вона що?
– Вирішила питання – вийшла заміж за Дмитра, онука сусідської бабусі, що до неї іноді приїжджав у гості. І навіть не сказала йому, що на дитину чекає. А потім пояснила, що він семимісячним народився.
– Тобто в тебе є син, про якого ти знав, коли кликав мене заміж. І ти мовчав? І ці два роки, що ми разом живемо, ти теж мовчав. І я думаю, мовчав і обманював би мене й далі, га? – крізь сльози спитала Ольга.
– Оля, ну не треба. Прошу тебе, пробач мені. Так, я знаю про цю дитину, але офіційно він не мій син. Ось наші з тобою народяться – це будуть мої діти, – намагався виправдатись Максим.
– Ти ще гірший, ніж я про тебе вчора подумала, коли знайшла цей згорток, – стомлено відповіла дружина, скидаючи зі щік сльози.
– Оля, ну навіщо ти так? Я тебе люблю, і все буде добре. Забудь і викинь із голови. Сьогодні Новий рік зустрічатимемо, я тобі подарунок приготував, – Максим намагався посміхнутися.
– Ще один? Ні, дякую. Достатньо й цього. Я до речі тобі теж сюрприз готувала – хотіла разом із тобою через пару місяців до Таїланду поїхати. Здивувати тебе мріяла, порадувати. Але тепер це вже не має ніякого значення. Путівку я здам назад.
– Оли, ну навіщо? Не треба! Поїдемо туди разом, ми ж так мріяли про це. І все в нас буде добре, ось побачиш, – засмутився Максим, дізнавшись про те, який сюрприз на нього чекав.
– Ні, нічого в нас більше не буде. Ми розлучаємося.
Цього ж дня Максим був змушений зібрати свої речі та з’їхати від Ольги. А новорічну ніч жінка провела на самоті.
Вони розлучилися. Оля так і не змогла пробачити Максимові подвійну зраду. Він зрадив двох жінок – своє перше кохання та матір свого сина і її, Ольгу, з якою збирався будувати нове життя.
