Оля не працювала п’ять років. Як пішла із сином у декрет, так із нього й не вийшла.
Це не було її рішенням, щоб вона сиділа вдома наполіг її чоловік.
Сама Оля мріяла вийти на роботу, але Ігор сказав, що в цьому немає сенсу.
– Ти і так працюєш мамою та домогосподаркою, куди тобі ще одна робота? Втомлюватимешся, менше займатимешся з сином. На домашні справи не лишиться сил. Моїх грошей вистачить, щоб нас прогодувати.
Втім, Ігор справді заробляв непогано. Вистачало і на їжу, і на одяг, і на рідкісний відпочинок. Щоправда, вони намагалися заощаджувати – накопичували на перший внесок на квартиру. Ігор хотів більше накопичити грошей, щоб менше брати в іпотеку. Мовляв, там величезні відсотки, не хочеться дарувати банку гроші.
Оля з ним погоджувалася. Жили вони на орендованій квартирі, і хоч часом хотілося мати своє житло, Оля в цьому питанні довіряла чоловікові. Каже, що треба почекати, отже, так і треба.
Сама Оля намагалася виправдати те, що вона не дає доходу. Вона була гарною господаркою. Вдома завжди було чисто, незважаючи на наявність маленької дитини. Їжа була смачною та різноманітною, ніколи Ігор не їв два дні одне й те саме.
І із сином Оля багато займалася. Забирала його з садка, і ще близько години вони гуляли, щоб дитина довше подихала свіжим повітрям.
Ще Оля возила сина до різних гуртків, і сама займалася з ним вдома. Ну чи просто грала, коли бачила, що дитина втомилася.
Загалом справ у неї вистачало. І це навіть було складніше роботи, адже вихідних та відпусток у неї не було. У вихідні чоловіка Оля його не навантажувала, намагалася дати відпочити. Максимум, могла попросити – доглянути дитину, щоб вона зробила якісь свої справи.
Звісно, Ігоря це влаштовувало. Він звик, що побут на ньому не лежить, із сином він проводить мало часу, та й дружина зробить усе, що він попросить. Тому він і не хотів, щоб Оля виходила на роботу. Розумів, що частина обов’язків на нього ляже, а це йому не потрібно.
Грошей він своїй дружині давав, але обмежено. Щоб щось купити собі, Олі доводилося просити.
– Навіщо тобі нова сумка? – Запитував Ігор, почувши прохання дружини. – Ти ж знаєш, я на квартиру збираю. Твоя стара цілком нормальна.
– Ігоре, ну вона вся вже протерта. Мені навіть соромно з такою ходити!
– Та куди ти ходиш?
– Та хоч куди! Навіть у садок по Дениса приходжу, і намагаюся цю сумку якось приховати. Тому що незручно.
– Гаразд, – зітхав він, – але вибери недорогу.
Сам Ігор теж гроші не тринькав, проте якщо йому щось було треба, він не радився з дружиною. Просто купував і все.
– У тебе нові черевики?
– Так, мої вже погані були.
Після цього Оля знайшла в інтернеті, скільки вони коштують, і засмучено зітхнула. Вона купила собі найпростішу сумку зі шкірозамінника, і то довелося чоловіка вмовляти дати грошей. А він витратив немалу суму собі на взуття. Зрозуміло, що це важливіше, але можна було б і дешевше взяти.
Але Оля нічого не казала. Вважала, що він заробляє, отже сам вирішує, купувати щось чи ні. Та все ж таки йому потрібно зустрічатися з різними людьми по роботі, напевно, він має виглядати пристойно.
Сама Оля теж намагалася стежити за собою, але розуміла, що було б простіше, якби вона також заробляла. Якось вона навіть заїкнулася про вихід на роботу, мовляв, і гроші швидше накопичимо. Але Ігор лише відмахнувся.
– Я чоловік, це моє завдання. Давай, Денис підросте, тоді й подумаємо. А то йому через два роки до школи, треба буде до першого класу його водити, зустрічати, допомагати з уроками. Хто всім цим займатиметься?
І Оля погоджувалася. Був сенс у словах чоловіка, хоча все одно вона себе почувала некомфортно.
Але одного дня Ігор повернувся додому задоволений.
– Що сталося? – з посмішкою запитала Оля.
– Я сьогодні розрахував іпотеку у банку, і умови нам підходять. Сума для першого внеску достатня на рахунку, та й зараз хороші умови. Потрібно брати квартиру!
– Правда?
Оля вся сяяла від щастя. Нарешті у них буде своє житло! Вони зроблять усе, як треба, у них буде добрий ремонт. Можна буде підібрати стильні меблі та декор.
– Так, правда! Я вже й квартиру вибрав. Трикімнатна, не новобудова, але будинок не старий. Там є ремонт, поки заїдемо до такої, а потім потихеньку все зробимо.
Оля трохи засмутилася, почувши, що чоловік вибрав квартиру, не порадившись із нею. Все ж таки їм там жити разом.
Але радість від того, що вони скоро переїдуть у власне житло, переважила цю легку образу.
У вихідні вони разом поїхали до квартири, подивилися її. І Оля залишилася задоволеною, хоча чоловік так і не спитав її думки. Просто сказав, що квартира підходить.
Залишилося взяти іпотеку у банку та оформити угоду. Оля навіть почала потихеньку збирати речі, бо вони протягом двох тижнів планували переїхати.
І коли, здавалося, все було вирішено, чоловік знову здивував її.
– Моя мама візьме іпотеку, – сказав він.
– Що? Чому?
– Їй як пенсіонеру надають пільгові умови. Я оплачуватиму її, просто квартира буде записана на маму.
– У сенсі записана на маму?
Оля думала, що Ігор проговорився. Що іпотеку оформлять на маму, а квартира буде їх, куплена в шлюбі.
– Ну, а як? Мама бере іпотеку, звичайно, вона хоче, щоб квартира була записана на неї. А раптом що? На ній борг повисне.
– Давай тоді візьмемо самі, – запропонувала Оля. – Без пільгових умов, але це буде наша іпотека, наша відповідальність та наша квартира.
– А чим тебе не влаштовує варіант, який я запропонував? – обурено спитав чоловік. – Навіщо нам переплачувати?
– А ти не розумієш? Якщо що з тобою трапиться, не дай боже, звичайно, я не матиму на цю квартиру жодних прав! Ця квартира належатиме твоїй мамі, і я не знаю, віддасть вона її мені чи ні.
– Слухай, але, якщо зі мною щось трапиться, квартира й має дістатись мамі.
– Що?
Дружині здавалося, що вони розмовляють різними мовами.
– А як же наш син?
– Він – це наша відповідальність. І в нього залишишся ти, якщо раптом що зі мною станеться. А до цієї квартири, вибач, ти стосунку ніякого не маєш.
– Це як?
– Оля, ну що ти, як маленька? – розсердився Ігор. – Я на цю квартиру збирав гроші, твоїх там немає жодної копійки. І я платитиму іпотеку. До чого тут ти? Поки ми разом, звичайно, ми всі в ній житимемо. А якщо ти захочеш раптом піти від мене? Я маю віддати тобі половину житла, на яке я накопичив сам?
У Олі потемніло в очах. Значить, це навіть не спонтанне рішення, навіяне знижками від банку. Чоловік спочатку планував записати квартиру на маму. Щоб Оля навіть не думала претендувати на неї.
– Це й мої гроші, – прошепотіла вона. – Я не працюю з твоєї забаганки. Але я прибираю, готую, займаюся дитиною. Перу твої речі, їжджу в магазин за продуктами. Я теж вкладаюсь у цю сім’ю, може, навіть більше, ніж ти.
– Але ж не грошима… Оль, це буде нечесно, погодься. Я заробив ці гроші, і я не хочу залишитися ні з чим, якщо що підеш. Зате буде стимул зберегти наш шлюб!
Оля дивилася на свого чоловіка і не розуміла, як вона весь цей час не помічала цього всього. Що він зробив з неї хатню робітницю, що замкнув її вдома, забороняючи виходити на роботу, щоб потім тицьнути в це ж носом!
Зазвичай Оля буле тиха, не сварлива. Намагалася у всьому догодити своєму чоловікові. Думала, що він намагається на благо їхньої родини, як, власне, робила сама Оля. Але все було негаразд.
Подруга Олі якось сказала, що це неправильно. Що жінка має бути незалежною, бо не знаєш, що станеться завтра. І не можна на когось розраховувати, окрім себе.
Оля тоді лише відмахнулася. Мовляв, це не про них. Так, вона не працює, але так усім краще. Виявилося, що так краще лише Ігореві.
– Я не згодна. Через твою забаганку я не працюю. І ми – сім’я. Ми робимо спільну справу, намагаючись покращити наше життя. А ти зараз вчиниш вкрай егоїстично.
– А може, це ти нахабнієш? – Запитав він. – Вимагаєш у мене частку у квартирі, яку я купую на свої гроші.
– На наші гроші! Вони спільні!
– Не кажи нісенітниці. Я все вирішив, тобі залишається тільки з цим погодитись.
– А якщо я не згодна? – Запитала Оля;
– Доведеться змиритися. Варіантів немає.
Але так думав Ігор. А Оля вважала інакше. Тому наступного дня вона оновила резюме і вже до кінця тижня влаштувалася на роботу. Незважаючи на довгу відсутність, вона все ж таки була хорошим фахівцем.
Речі на орендованій квартирі вона не стала збирати. Зібрала лише свої, та сина. Із Ігорем не розмовляла, не розповідала йому нічого. Він думав, що Оля подується, та ухвалить його рішення.
І як він здивувався, коли побачив заяву на розлучення.
– Що це означає? – Запитав він. – Я вже майже квартиру купив. Ти чим взагалі думаєш? В нас родина.
– Ні, Ігоре, як виявилося, сім’ї у нас немає. Я вийшла на роботу, поки ми з Денисом поживемо у мами. А ти можеш купувати собі квартиру, це ж твоє рішення.
Але, звісно, Ігор усім говорив про те, що Оля просто меркантильна. І покинула його, коли дізналася, що він не хоче віддавати їй половину квартири. Хоча він був не зобов’язаний, адже це його гроші.
А у Олі почалося нове життя. Робота, друзі, турботи про сина. І не було відчуття, що вона комусь завдячує. І шкодувала вона лише про те, що не зрозуміла раніше, що за людина з нею поряд.
