Життєві історії

Вадима запросили на співбесіду. Він прийшов вчасно. У відділі кадрів біля комп’ютера сиділа якась симпатична дівчина. Вадиму вона чомусь здалася дуже знайомою. – Здрастуйте, я прийшов на співбесіду, ось мої документи, – сказав він. – А ми з вами, часом, не зустрічалися? Дуже обличчя знайоме… Дівчина на нього майже не глянула. – Доброго дня, давайте документи і почекайте, – сухо сказала вона. Дівчина відкрила резюме Вадима, почала читати, і раптом… Засміялася! – Ой, та це ж ти! – вигукнула вона. – Ти мене теж не впізнав? Це ж я! Ти забув мене? Вадим глянув на цю дівчину і раптом спохмурнів від несподіваної здогадки

Звільнення з роботи за скороченням для Вадима було несподіваним. Як же ж так, адже він один із найкращих фахівців відділу?! Та його підвищити обіцяли, і …

Життєві історії

– Мамо, ти вдома?! – вигукнула Люба у слухавку. В Тетяни аж стрепенулося серце. – Вдома… – відповіла вона. – А ти чого це, Любочко, така? – Яка? – спитала дочка. – Сердита… – пояснила мати. – Звичайна я, мамо! – вигукнула Люба. – Коротше кажучи, я зараз до тебе прийду! – Навіщо? – здивувалася мати. – Коли прийду, дізнаєшся! – заявила дочка. Люба жила в сусідньому будинку, тож за п’ять хвилин зʼявилася до матері з якимось пакетом. З нього вона почала діставати і ставити на кухонний стіл літрові банки з чимось незрозумілим. Вона дістала їх три штуки. – Ось! – блискаючи очима, видихнула дочка. Тетяна застигла, не розуміючи, що відбувається.

– Мамо, ти вдома?! – цю фразу у телефоні дочка сказала таким тоном, що у Тетяни аж стрепенулося серце. – Вдома… – відповіла вона тремтячим …