– Нас моя сестра в гості кличе, я сказав, що ми у суботу вільні.
Роман повідомив цю новину і уткнувся у свій телефон. Навіть не спитав думки своєї дружини, думаючи, що вона згодна за умовчанням.
– Романе, ну куди ми з двома дітьми підемо, – обурилася Вероніка. – Старшого збери, молодшу збери… І в них я відпочити зовсім не зможу. Купу речей ще треба взяти.
– А чого ти не відпочинеш, там же багато няньок, – знизав чоловік плечима.
Вероніка лише роздратовано зітхнула.
– Знаю я цих няньок. Твоя сестра на п’ять хвилин візьме Вірочку на руки, а потім одразу мені передає. Та й Сашку там нудно, там же немає його іграшок. Ось і вийде так, що Віра у мене на руках весь вечір просидить, ще й Сашко приходитиме і постійно смикатиме.
– Ой, та гаразд, ніби вдома не так.
– Не так! Сашко вже сам уміє грати, Віру можна покласти на шезлонг, і я свої справи хоч пороблю. А там шум, гамір, донька з рук не злізе. І якби ти мені допомагав, було б простіше.
Вероніка не втрималася від претензій. І справді, чоловік не допомагає з дітьми, коли вони в гостях. Таке почуття, що як вони тільки переступають поріг чужого дому, кожен сам за себе. Точніше, Роман саме за себе, а Вероніка ще й за двох дітей.
Щоразу, коли вона просить потримати Вірочку чи збігати до Сашка, коли той кличе чи плаче, у чоловіка одна відповідь:
– Вероніка, ну я тут розмовляю, сходи сама. Або я зараз їм, потім візьму Віру.
Але потім так і не настає. Вероніка була не проти того, щоб розвіятись. Наприклад, вона часто зустрічалася із подругами. Але й у подруг діти, та її п’ятирічному Сашкові цікаво ходити в гості, де є інші дітлахи та де багато іграшок. Та й подруги розуміють, що з дитиною непросто, тому і Віру можуть поколисати, і дати Вероніці спокійно перекусити.
А чоловік починає розмовляти з гостями та забуває про дружину. Мабуть, думає, що й так зійде. Що їй не складно, хоч вона кілька разів говорила, що складно.
І, до речі, родичі чоловіка не поспішають помагати. Зрозуміло, що вони й не зобов’язані, але часом Вероніці здавалося, що її ніхто не помічає. І незрозуміло тоді, навіщо Роман тягне їх усією родиною в гості, якщо весело лише йому.
Але Роман вперся. Мовляв, ми сім’я, нас кликали всіх разом, сестра хоче побачитись із племінниками. Останнє він явно вигадав, тому що сестра особливої прихильності до племінників не відчувала. Та й з Веронікою у них не було дружніх стосунків. Вони нейтрально ставилися один до одного, вітали зі святами, могли чемно поспілкуватися, але дружби як такої не було.
– Я піду, якщо ти нарівні зі мною займатимешся з дітьми, – заявила Вероніка.
– Я й завжди з ними займаюся, – заперечив її чоловік.
– Та що ти кажеш! От і подивимося.
– Подивимося, звісно.
У суботу вони все ж таки вирушили всі разом у гості. Вже від початку чоловік не поспішав виконувати свою обіцянку. Дітей збирала Вероніка, намагаючись і старшому допомогти, і молодшу одягнути. Чоловік лише себе зміг зібрати, і то постійно Вероніку смикав. Де шкарпетки, яку футболку краще вдягнути.
Власне, прийшовши в гості, чоловік продовжив діяти, як завжди. Тут же почав вітатись з усіма, обійматися, розповідати якісь останні новини в той час, як Вероніка намагалася роздягнути двох дітлахів.
Вероніка вже почала злитися. Попросила чоловіка потримати Віру, доки вона вимиє руки, але той навіть не почув її. Добре, сестра Романа взяла свою племінницю.
Стоячи у ванній, Вероніка думала, навіщо вона погодилася. Адже їй буде погано, вона буде сердитись на чоловіка, що не помічає того, як їй важко. Потім, можливо, виникне сварка, і вони ще кілька днів один з одним не розмовлятимуть.
Від цього у Вероніки навіть голова стала важка. Вона хотіла попросити сестру чоловіка дати їй пігулку, але потім у голові виникла інша ідея.
Вероніка була з тих мам, кому важко залишити свою дитину. Якщо вона залишала Віру з татом чи з бабусею, то дзвонила по сто разів. Переживала, чи правильно вони все зроблять, чи нічого не станеться з дитиною. З Сашком було простіше, той вже був старшим. Та й у садок вже ходив. А Вірочці ще року не було, Вероніка тільки-но перестала її годувати. Тому їй було складно знаходитися далеко від неї.
Але зараз вона подумала про те, що вона така сама мати , як і її чоловік батько. І він також все знає і все вміє. І раз він стверджує, що всі, хто зібрався, скучили за всією їхньою родиною, що з дітьми зовсім нескладно відпочивати, нехай це й доведе.
А Вероніка втомилася. Вона хоче відпочити, хоче розслабитись. І якщо сьогодні ввечері вона побуде у тиші, то зарядиться енергією на весь наступний тиждень.
Залишалася одна проблема: як зробити так, щоб чоловік все не зіпсував. Він же не захоче залишитись один з дітьми.
І тоді Вероніка вирішила скористатися його словами.
Коли вона повернулася з ванної кімнати, всі вже розсілися за столом. На мить Вероніці захотілося передумати, якось ніяково стало. Але лише до того, як сестра чоловіка промовила:
– Ось, Вірочка, мама повернулася! Іди до неї.
І так буде весь вечір. Роман вже з кимось розмовляє, і навіть не подумав перехопити дитину. Та й Сашка вже прибіг, смикає її. І Вероніка наважилася.
Вона з усмішкою взяла Віру на руки, а потім практично впхнула дочку чоловікові. Той здивовано глянув на дружину, ніби не розуміючи, як у нього виявилася дитина.
– Я прошу мене вибачити, – промовила Вероніка. – Але в мені стало зле. Потрібно побути у тиші. Я знаю, що ви хотіли бачити нас усіх, але, я думаю, ви вибачите мені, якщо я поїду, залишивши вам Романа та дітей.
– Звісно, - відповіли гості, а Вероніка посміхнулася. А потім обернулася до сина:
– З усіх питань до тата, я поїхала додому.
Роман наздогнав дружину в коридорі.
– Ти не можеш піти!
– Романе, у мене дуже важка голова. Ти сам сказав, що дітям треба бачитися з родичами, тож залишайтеся. Не буду ж я вам псувати вихідний.
– Та як я один із ними двома впораюся?
– Романе, я справляюся. І ти такий самий батько. Сам казав, що нічого складного в цьому немає, а ще тут купа няньок. Розважайтеся.
Поки чоловік не встиг нічого заперечити, Вероніка просто пішла. Вже на вулиці вона викликала таксі, уявляючи, як весело повертатиметься на машині Роман одному з дітьми. Зазвичай їх Вероніка розважає в дорозі, а сьогодні йому доведеться постаратися.
Звичайно, совість трохи хвилювала. Та й неспокій був. Раптом щось піде не так.
Але, з іншого боку, тато повинен вміти все те саме, що й мама. І якщо тато не усвідомлює, як мамі важко, то треба його поставити в такі ж умови. Може, дійде тоді.
Вдома було незвично тихо. У цій тиші навіть голова у Вероніки пройшла сама собою.
Вона налила собі келих ігристого, увімкнула серіал і спробувала максимально насолодитися цією атмосферою.
Так, Вероніка безмежно любила своїх дітей. І була вдячна долі, що вони мали їх. Але часом так хочеться тиші, спокою та того відчуття, що хоч на короткий час ти належиш сама собі.
Роман повернувся за три години. Невдоволений і явно стомлений.
– Ну, ти й влаштувала, – промовив він. – Роздягни хоча б Віру.
Вероніка хотіла сказати, що і з цим він якось сам впорається, але не стала посилювати сварку.
– Як відпочили? – Невинно спитала вона, роздягаючи доньку.
– Та який це відпочинок? Віра на мені, Сашко постійно бігає. Мене всі смикають, я навіть поїсти нормально не зміг!
– А як же няньки, Романе?
Роман лише невдоволено глянув на свою дружину і нічого не відповів.
Коли діти були вкладені спати, Роман трохи відійшов.
– Сподіваюся, тепер ти розумієш, чому я не люблю їздити з дітьми у гості? – Запитала Вероніка.
– Це, типу, ти зі мною поквиталася?
– Ні. У мене й справді голова була важка. Але, зізнаюся, я хотіла, щоб ти побув на моєму місці. І, я сподіваюся, наступного разу, коли ти зберешся кудись іти разом з нами, ти пам’ятатимеш свій досвід. І будеш хоч іноді забирати у мене Віру та бігати до Сашка.
Роман нічого не відповів. Але Вероніці і не потрібна була відповідь. Вона не хотіла, щоб він щось їй обіцяв, їй було достатньо того, що він усвідомив, у якому Вероніка щоразу становищі. І з’явилася надія, що тепер чоловік думатиме і радитиметься зі своєю дружиною, перш ніж відповісти згодою на запрошення. І якщо вони вирішать кудись піти, Вероніці не треба буде випрошувати собі п’ять хвилин свободи, щоб спокійно поїсти. Буде достатньо лише прохання, щоб чоловік її почув. Адже це працює в обидві сторони, і тепер Роман знає, що і Вероніка може його ігнорувати.
