Життєві історії

Світлана дивилася свій улюблений серіал, коли у двері подзвонили. Жінка підвелася з дивану, і пішла відкривати. На порозі стояла якась незнайомка. – Доброго дня, – досить зухвало промовила дівчина. – Здрастуйте. Ви до кого? – запитала Світлана. – До вас! – пояснила гостя. – Чим я можу вам допомогти? – додала Світлана. – Мене звати Христина. І я коханка вашого чоловіка, – рішуче сказала жінка. Раптом Світлана нестримно розсміялася. – Ви чому смієтеся? – Христина здивовано дивилася на Світлану, не розуміючи, що відбувається

Христина одразу знала, що її коханий одружений. Він їй не обманював, зізнався за першої ж зустрічі. Мовляв, так і так, дружину люблю, від неї не піду. Якщо готова бути другою ролі, то продовжимо знайомство. Ні, так ні, розходимося після вечері в різні боки.

Віктор був багатий, успішний, гарний. Таких чоловіків зазвичай можна побачити на сторінках крутих журналів. Він мав якусь привабливу ауру, навколо нього завжди вилися жінки. І так, Віктор користувався цим. Не пишався своїми зрадами, але й не вважав їх чимось страшним.

Христина одразу закохалася в нього. Як тільки вона з ним зустрілася, то одразу зрозуміла, що так просто від нього не відмовиться.

І так, Христина наївно вірила, що й Віктор її з часом покохає. А потім покине свою дружину, піде до неї. І їй він, звичайно, зраджувати точно не стане.

В уяві Христини дружина Віктора була якоюсь непоказною. Старою, з зайвими кілограмами, яка не вміє доглядати себе і не піклується про свого чоловіка. І, напевно, він із нею із жалю. Адже у них у шлюбі двоє дітей, не може він її просто покинути. І вочевидь він її давно вже не любить.

І як же Христина здивувалася, коли у соцмережах знайшла дружину Віктора. Звичайно, вона була старша за Христину, як і сам Віктор, але виглядала шикарно. Доглянута, усміхнена, що випромінює якусь привабливу жіночу енергію.

Христина тоді зазнала пекучого почуття ревнощів. Вона думала, що таким жінкам не зраджують, що таких носять на руках. Але Віктор зраджував. А ще вона почала переживати, що все ж таки не зможе переманити чоловіка до себе.

Але все ж таки мала бути причина для зрад. Напевно, дружина Віктора має жахливий характер. Вона його не цінує і не підтримує, тільки гроші з нього смокче. А Христина буде іншою. Найніжнішою, найчутливішою, найрозумнішою.

Їхній роман був схожий на казку. Віктор був дуже уважним чоловіком. При кожній зустрічі він дарував Христині квіти, на свята дівчина отримувала шикарні подарунки. Кілька разів вони їздили на кілька днів відпочивати у розкішні місця.

І Христину все влаштовувало. Окрім одного: Віктор завжди повертався до дружини.

– Може, залишишся в мене? – дула Христина губки. – Скажи дружині, що довелося терміново поїхати.

– Не можу. Ми завтра зібралися у гості до батьків, уранці треба зібратися. Та і я Світлані обіцяв, що прийду раніше.

– А як же я? – обурювалася Христина. – Я хочу з тобою заснути та прокинутися! А таке буває раз на пару місяців.

Віктор тоді з усмішкою подивився на дівчину, а вона навіть зніяковіла.

– Ти знала, що так буде. Я тебе не обманював, одразу розкрив усі карти. Тому ти не маєш права мені щось пред’являти. Якщо тебе не влаштовують такі стосунки, то ми можемо розійтися.

Христина тоді страшенно злякалася. Вона не була готова розлучитися з Віктором. По-перше, вона його кохала. А по-друге, любила його гроші. Їй подобалося, що Віктор оплачував шопінг, водив її крутими ресторанами, давав велику суму, щоб вона себе побалувала. І на той момент Христина зрозуміла, що маніпуляції тут не спрацюють.

– Ні, звісно. Вибач. Просто я за тобою сумую.

– Ми бачимося кілька разів на тиждень, більшого я тобі дати не можу, – спокійно відповів чоловік. Потім цмокнув свою коханку і поїхав до дружини.

Христина почала розуміти, що весь її план тріщить по швам. Не потрібна Віктору її турбота. Та він із нею навіть про справи не говорить, не розкриває їй душу. Та й уваги, схоже, йому вистачає. І так, він справді не збирається розлучатися з дружиною. І це ставало проблемою.

Але Христина не здавалася. Була дуже мила з Віктором, намагалася йому догодити, не дошкуляла дзвінками та повідомленнями. І все сподівалася, що він колись розгляне в ній ту, з якою хоче пов’язати своє життя.

Час минав, але нічого не змінювалося. Точніше, змінювалося у гірший бік. Христина стала помічати, що її коханий тепер рідше з нею бачиться, що поспішає швидше її позбутися. Та й квітів вже за кожної зустрічі не було.

Дівчина сильно напружилася. Вона переживала, що Віктор піде від неї, а цього вона ніяк не могла допустити. Їй подобалося хвалитися перед подругами брендовими речами, подобалося снідати у кафе. А без Віктора все це буде недоступним. Адже коли вона почала зустрічатися з ним, вона покинула свою роботу. Та навіть якщо повернеться, її грошей навіть на оренду цієї гарної квартири не вистачатиме.

І Христина вирішила діяти. На свій страх та ризик. Вона сподівалася, що якщо дружина сама від нього піде, то Віктор тоді буде з Христиною. Чомусь їй здавалося, що вся проблема у дружині її коханого чоловіка. І цієї проблеми час було позбуватися.

Христина була не боязка. До того ж тут було за що боротися.

Якось Віктор поїхав у відрядження. Дівчина знала, що його три дні не буде вдома. І одного вечора вона схотіла кардинально вирішити цю проблему.

Вона приїхала до його будинку і хоробро подзвонила у двері.

Відкрила дружина Віктора, Христина її одразу впізнала. Навіть у домашньому одязі вона була дуже красива та елегантна. Христина навіть на мить зніяковіла, їй здавалося, що вона не дотягує до цієї жінки.

Але потім вона згадала, що на десять років молодша цієї жінки. А молодість завжди виграє.

– Доброго дня, – досить зухвало промовила дівчина.

– Здрастуйте. Ви до кого?

– До вас!

– Чим я можу вам допомогти?

Світлана анітрохи не напружилася. А ось Христина почала нервувати.

– Я коханка вашого чоловіка.

Дівчина чекала будь-чого. Сварки, паніки, непритомності чи навіть істерики. Але ніяк вона не чекала на спокій.

А жінка, що стояла перед нею, здавалась абсолютно спокійною.

– І що вам потрібно? – Запитала Світлана.

– Ви не зрозуміли? Я коханка вашого чоловіка! Віктор вам зраджує! І він мене любить, але із жалю живе з вами.

І в цей момент дружина Віктора розсміялася.

– Ви так серйозно думаєте? Що він вас кохає? Скільки ви разом? Зачекайте, вгадаю… Близько півроку. Ще місяць-другий, і він вас покине. А ось мене він ніколи не покине, бо любить. Так, він зрадник, і про його зради я знаю. Жінки завжди все знають, просто не всі готові зізнатися у цьому навіть собі.

– І вам байдуже? – здивувалася Христина.

– Якщо вам цікаво, чи мене це зачіпає, то, так, мені не надто приємно. Але якщо ви думали, що я все кину через його зради, то ви помиляєтесь. У нас сім’я, чудові стосунки. Віктор все готовий зробити заради мене та дітей. В нас багато грошей, багато можливостей. Він завжди мене підтримує, оберігає та захищає. І я вважаю, що в такій ситуації його зради – це лише ложка дьогтю в бочці меду. Тож ви прорахувалися, коли сюди прийшли. Віктора ви не отримаєте, як і його гроші. Тож йдіть, поки я патрульних не викликала.

Христина позадкувала назад. Вона повернулася додому, та від шоку так і не відійшла. Як ця жінка так спокійно може говорити про це? Як все це терпить? Христина б не стала. Так, вона коханка, але, якби Віктор був її чоловіком, вона б не дозволила йому зраджувати.

Світлана ж зачинила двері, поправила зачіску і попрямувала на кухню. Налила собі келих ігристого, а потім написала своєму чоловікові повідомлення:

«Приходила твоя коханка. Якщо таке повториться, я заберу дітей та поїду назавжди».

Так, вона знала, що Віктор їй невірний, але таке хамство терпіти не мала наміру.

І, буквально за півгодини, Христина теж отримала повідомлення.

«Забудь мене, щоб я про тебе навіть не чув. Я тобі сказав, що дружина мені найдорожча, а твоя доля бути коханкою. Тепер і цього не буде.

Звичайно, Христина намагалася додзвонитися до Віктора, але він вніс її номер до чорного списку.

Надалі такого доброго життя у Христини вже не було. Не траплялися їй настільки забезпечені і щедрі чоловіки.

Але часом вона стежила за Віктором та його дружиною через соцмережі. І, здавалося, все було чудово. А невдовзі його дружина знову завагітніла.

А одного разу Христина навіть зустрілася зі Світлою. В одному з кафе міста, куди пара приходила дуже часто, сподіваючись зустріти там забезпеченого чоловіка. А ось Світлана зайшла просто на сніданок.

Вони одразу побачили один одного. Світлана загадково посміхнулася, а потім сіла за свій столик. А Христина поспішила піти.

Вона так і не зрозуміла, чи справді було кохання в тій парі. Чи, коли людина забезпечена, всі визначають гроші, а не почуття?

Але вона вже сто разів пошкодувала, що влізла до родини коханого чоловіка. Не думала вона, що хтось може залишитися з чоловіком, якщо він виявляється зрадником. І незрозуміло, чи Світлана настільки мудра, чи настільки не розумна. Однак вона з ним, а Христині тепер доводиться працювати, щоб оплачувати хоча б житло та їжу.

Вам також має сподобатись...

Того дня Світлана прокинулася рано, приготувала сніданок, зібрала доньку до школи. – Підвезеш мене до роботи? – запитала вона в чоловіка, коли він допивав каву на кухні. – Так, – кивнув він. Чоловік відвіз Світлану на роботу, і поцілувавши дружину у щічку, також поїхав працювати. Коли чоловік повернувся додому, Світлана вже була вдома. – Я вдома! – гукнув він з коридору, знімаючи взуття. Дружина вийла до нього на зустріч, вона була якась дивна. – Я йду від тебе! Нам треба розлучитися! – раптом сказала Світлана. – Як йдеш? Чому? – чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Віка з своєю подругою Ларисою сиділи в кафе та пили каву. – Віка, вибач, що говорю це, але Сергій тобі зраджує, –  несподівано сказала Лариса. – Звідки знаєш? – спокійно спитала Віка. – Сам мені сказав, – усміхнулася подруга. –  Тобі? – здивувалася Вікторія. – А що тебе дивує? Я твоя подруга. Отож і поділився, – пояснила Лариса. – Цікаво…, – якось байдуже простягла Вікторія. – І що, подробиці не запитаєш? – Лариса не очікувала, що Віка відреагує так мляво. – А були подробиці? – перепитала та. – Ще й які! – несподівано сказала Лариса і все розповіла подрузі. Віка вислухала її і застигла від почутого

Лариса поверталася з роботи додому, зайшла в магазин купила продуктів. – Так, треба ще Галині Федорівні хліба купити, – згадала жінка про сусідку. Лариса швидко справилася з покупками і вирушила до Галини Федорівни. Старенька сиділа сумна, дивилася у вікно, як раптом сказала: – Не стане мене скоро, Ларисо. – Не вигадуйте! Ви ще до ста доживете! – спробувала Лариса відволікти її від поганих думок. – Слухай мене! Хочу я тобі зробити один подарунок. Простецький, але ти бережи його як зіницю ока! – несподівано сказала сусідка і простягла якийсь пакуночок. Лариса відкрила його, роздивилася і застигла від здивування

Іван ішов по вулиці, кутаючись у комір старого пальта. У голові роїлися невеселі думки. Минуле, здавалося, не відпускало його. Двадцять років тому він був зовсім іншою людиною. Тоді в ньому вирувало життя! Успішний чоловік, молодий батько двох гарненьких близнючок. Він мчав по життю, впевнений, що весь світ біля його ніг! Поруч із ним завжди була його дружина, Надія. Тендітна, з золотистим волоссям, вона була схожа на принцесу… І тут Іван побачив її, Надію! Вона йшла, злегка спираючись на руку високого сивого чоловіка. Пара зупинилася неподалік. І тут Іван впізнав цього чоловіка