Світлана сяяла від радості. Її поставили начальником відділу! Посада, про яку вона давно мріяла! Та ще й дізналася, що двоюрідна бабуся, яка не мала дітей, залишила їй пристойну суму.
Хотілося терміново поділитись новинами з подругою Ірою, з якою дружила ще з інституту.
– Алло, Іринко, не хочеш зустрітися? У мене є добрі новини!
– Привіт! Ти вагітна? Чи виходиш заміж?
– Тьху, з чого ти взяла? Ні, звичайно! Адже в мене немає нікого!
– Так це справа така, швидко можна виправити!
– Ти ж мене знаєш! Все складно із цим…
Світлана була одружена, але не довго. Студентський шлюб. Розлучилися за півроку. А потім вона посилено робила кар’єру, не до особистого життя було. Доглядали чоловіки, але вони їй не подобалися. У неї був певний типаж у голові – високий, з гарними рисами обличчя, брюнет із сірими очима.
У Ірини був чоловік і двоє дітей, і вона щиро переживала за подругу, нагадуючи, що подрузі пора заміж.
– Ну, розповідай, що там за новини? Неслася сюди, з усіх сил! Вітя мій навіть занервував, каже, невже коханця знайшла молодого, аж біжиш, так не терпиться… Жартівник ще той…
– Давай замовимо щось спочатку. Вибирай що хочеш, я сьогодні пригощаю!
– Ох, даремно ти це сказала… Я ж поїстии люблю!
– Та на здоров’я! Будь-яка страва на твій смак! І ігристе замовлю, відзначимо радісну подію! Мене призначили начальником відділу, уявляєш? Михайлович як сказав це, я ледве на ногах втрималася! А ця Тамара Вікторівна аж на обличчі змінилася від заздрості.
Вона ж мітила на це місце, навіть кажуть, з Михайловичем те саме. А мені просто так дісталося, оцінили мій проєкт останній і вуаля! Тепер зарплата шикарна буде, куди тільки витрачати! Все є в мене.
Ах, так… Мені ще спадок перепав. Баба Віра залишила мені особисто дуже велику суму. Я в шоці, звідки вона у неї, начебто скромно жила. Хоча, у неї були наче акції якісь, може, їх продала. Не має значення. Головне, я тепер багата жінка! Гроші поки що лежать на рахунку, думаю, куди їх прилаштувати. Може, нову квартиру купити? Чи машину.
Ірина схвально кивнула.
– Ну, головне, щоби тобі було комфортно. А може, подорож організуєш? Он, скільки місць цікавих у світі!
Світлана мрійливо замислилась.
– Коротше, головне, є що витратити, а куди, вигадаю… От візьму і кольє з діамантами куплю!
– Світлано, та не вигукуй так голосно!
– Та чого мені переживати, тут немає нікого поряд…
Світлана озирнулася і побачила його… Чоловіка своєї мрії. Тонкі риси обличчя в сорочці з розстебнутим коміром, красивий і серйозний. Брюнет. Все як вона любить. Він друкував щось у ноутбуці та не звертав на них уваги.
– Ух, глянь який красень сидить за сусіднім столиком… Ось пощастило комусь…
– Та в тебе стільки варіантів було, ти всіх відшила і сидиш тепер одна, чужих чоловіків розглядаєш… Говорила тобі тоді, за Олега треба було виходити заміж, вже дітей няньчила б, і не думала б, куди спадщина діти…
Після зустрічі з подругою Світлана пішки пішла додому, вона жила неподалік. Настрій був відмінний, але в душі вона раптом відчула себе самотньою. Ірину вдома чекає чоловік, діти, а Світлану лише кіт…
Через два дні доля звела з тим чоловіком із кафе. Вони випадково зіткнулися в супермаркеті, коли обидва тяглися за однією й тією ж банкою кави. Чоловік виявився привабливим і дотепним, швидко порозумівся зі Світланою. Незабаром вони обмінялися номерами телефонів і домовились зустрітись знову.
Олексій, як він представився, захопив її посмішкою, в якій іскрилося щось безтурботне, навіть дитяче. Їхні розмови текли легко, як гірський струмок, і незабаром він став невід’ємною частиною її життя.
Тридцять років, менеджер у компанії, любив читати і вмів слухати. Через тиждень він захоплено розглядав її бібліотеку вдома, за два – ставив зубну щітку у склянку у ванній. Світлана запропонувала жити у неї, бо він винаймав квартиру на околиці.
Та й їй сподобалося прокидатися щодня з коханим. Іноді він балував її приготуванням сніданку, шепотів на вушко милі слова. Вона вже й забула, як це чудово, коли ти любиш, і тебе…
Олексій був молодшим, але це не бентежило, і навіть подобалося. Ніколи ще в неї не було такої гарної, розумної, молодої людини. Він обдаровував її квітами та компліментами, казав, що закохався з першого погляду. І вона вірила. Адже всяке в житті буває. І була щасливою, а це головне.
Плануючи відпустку, уявляла, як вони разом відвідають острови, плаватимуть і засмагатимуть. А те, що він не має грошей, це не головне. Вона має. І вона готова платити за нього. Інакше, навіщо гроші, якщо їх нема куди витрачати? А тут такий чоловік поряд…
– Світлано, можна у нас сестра поживе кілька днів? – спитав він одного ранку, цілуючи її в шию. – Із житлом проблеми…
Аліса виявилася тендітною брюнеткою з очима лісової німфи, вона була дуже схожа з Олексієм.
– Звичайно, коханий! Твоя сестра – моя сестра, як то кажуть! Не терпиться з нею познайомитися!
***
– Дякую, Світлано, що прихистили мене. Господиня виставила з квартири без попередження, і мені потрібен час, щоб знайти нормальне житло. Сподіваюся, я вас не обмежу…
– Що ти, Алісо, живи, звісно. Олексій розповідав, як ви в дитинстві чудили, я зрозуміла, що ви дуже дружні.
– Ой, це так мило. Справді, ми з Олексієм не розлий вода були. І брат завжди приходить мені на допомогу.
Світлана водила їх за свій рахунок до ресторанів, їй хотілося тішити їх, адже вони такі милі та веселі. Про батьків мало говорили, Світлана зрозуміла, що це їхня важка тема, і не ставила зайвих питань.
Вдень Світлана та Олексій були на роботі, Аліса спала до обіду, а потім шукала в інтернеті житло. Але нічого вартого не траплялося. Сама вона заробляла онлайн, як саме Світлана не уточнювала.
– Світлано, я тут подумав, може машину мені купити? А то некомфортно почуваюся, ти мене возиш скрізь…
– Купи, звісно, у чому проблема?
– Та не впевнений, що мені дадуть кредит, але я спробую…
– Я можу додати, якщо що…
– Я чоловік, і сам упораюсь… Просто запитав твою думку…
Світлані сподобалося, що він відмовився. Значить, не через гроші з нею, і це тішить. Тут їй на думку спала ідея. У нього незабаром день народження, вона вирішила купити йому нову машину та подарувати. Від подарунків не можна відмовлятися, негарно. А їй буде приємно. Ну, а що може собі дозволити!
Вона поділилася своєю ідеєю з Алісою. Та схвалила рішення і обіцяла мовчати, щоб сюрприз вдався. Вона попросила дозволу залишитись у Світлани до дня народження брата, щоб разом відзначити. Світлана погодилася. Аліса не напружувала її, поводилася скромно і тихо.
І ось, подарунок куплений, і чекає свого часу! Світлані не терпілося вручити ключі від машини коханому! Але доведеться почекати кілька днів.
Настрій був чудовий, і Світлана вирішила влаштувати сюрприз Олексію, накрити вдома стіл, самій приготувати щось оригінальне. А Аліса допоможе.
Вона поїхала з роботи на обід. Олексій буде вдома не раніше шостої, все встигне зробити! Додому замовить доставку продуктів, щоб час не гаяти.
Зайшовши до квартири, побачила взуття Олексія, виходить, він вже вдома… Дивно.
Коли вона зайшла до спальні, то застигла на місці… Її світ звалився в одну мить.
– Світлана?! Ти що тут робиш? – Олексій розгублено дивився на неї, натягуючи плед на Алісу, що лежала поряд.
– У сенсі, що я роблю?! Додому приїхала до себе. А ось що ви робите мені незрозуміло! Брат і сестра, кажіть?!
– Ну, ти розумна жінка… Звичайно ж, ми не родичі!
– І навіщо тоді весь цей спектакль? Навіщо ти привів її до моєї квартири? Зовсім розуму немає? – обуренню Світлани не було меж.
– Ха, це в тебе розуму немає! Сиділа і вигукувала на все кафе, що в тебе багато грошей, не знаєш, куди витратити. Ось я вирішив допомогти з цим. Машину мені купила, Аліса сказала… Трохи не дочекалися до вручення, шкода…
– Ви що, пройдисвіти? Обманюєте людей через гроші? Я на вас заяву напишу!
Олексій розсміявся, одягаючи джинси.
– І що ти скажеш? Хіба я щось брав у тебе? Все на місці, перевір. Я просто вродливий чоловік. І за це треба платити. Особливо таким, як ти… Самотнім, не красивим та багатим жінкам. Так, і не молодим. Ти користувалась мною, а я твоїми грошима, все чесно! А Аліса моя вірна помічниця. Ми добре провели час за твій рахунок!
– Геть звідси!
І тут Світлана не витримала. Вона вигукувала всі образи, які тільки знала. Олексій з Алісою швидко зібрали речі і з усмішкою пішли.
– Гарного вечора, Світлано Петрівно! Наступного разу тримайте рот на замку у громадських місцях! І не спокушайтеся, якщо привабливий юнак зверне на вас увагу! Можливо йому потрібні гроші, а не ви! А ось котик у вас чудовий, шкода розлучатися прямо. Чао-какао! – попрощався Олексій. Аліса єхидно посміхалася.
Світлана тремтячими руками налила в келих ігристе і залпом випила. Як її розвели… А вона йому машину, відпочинок, костюми. Їй було важко і прикро, але в глибині душі вона розуміла, що сама винна у тому, що трапилося.
– Алло, Ірино …
– Світлано?! Що сталося? Ти плачеш?
– Приїдь терміново…
– Зрозуміла. Зараз буду.
За півгодини Ірина зі здивованим обличчям слухала подругу.
– Говорила я тоді, не вигукуй на весь зал, а тебе від радості понесло хвалитися на всю округу. Ось же негідник! І не пришиєш йому справу, сама ж все купувала йому, годувала, напувала. І що тепер з машиною робитимеш?
– Сама їздитиму. Стару продам. Ех, ось так вляпалася … Замки треба змінити у дверях, про всяк випадок.
– Ну, не сумуй, подруго! Добре, що вчасно розкусила його, бо всі грошики витяг би…
З того дня Світлана стала іншою. Її голос більше не дзвенів самозадоволенням, а слова були обережними та зваженими. Вона ніколи більше не хвалилася нічим, особливо у кафе. Урок було засвоєно назавжди: мовчання – золото.
