– Та ні, це якась нісенітниця, – подумала Іра.
Вона дивилася на повідомлення у своєму телефоні від невідомої жінки і не знала, що й думати!
Раптом надійшло ще одне повідомлення.
«Прошу вас, передайте вашому чоловікові, що я йду до юристів щодо дитини, бо він заблокував мій номер…» – писала незнайомка.
– Денисе! – гукнула Іра з кухні. – Денисе!
Вона скочила на ноги і кинулася до свого чоловіка.
Ну, звісно, він сидів у своїх навушниках і грав в якусь гру на компʼютері.
Як завжди!
І якщо раніше Іра спокійно ставилася до цього, то зараз відчула роздратування.
– Денисе, що це все значить?! – Іра підсунула йому під ніс повідомлення від незнайомки.
Денис застиг від здивування. Він прочитав повідомлення і знизав плечима.
– Не бери в голову… Якась пройдисвітка. Заблокуй її, – сказав він.
– Це все неправда?! – приголомшено спитала Іра.
– Звісно, неправда! Немає в мене ніяких дітей. І взагалі, ти кому віриш – своєму чоловікові, з яким ти вже майже 10 років, чи якійсь незнайомці з Інтернету? – Денис похмуро глянув на Іру.
– Тобі, – одразу сказала Іра. – Вибач… Звісно ти маєш рацію.
Іра пішла на кухню, приготувала собі чай, сіла з ним за стіл і замислилася…
…Іра та Денис познайомилися зовсім випадково. Іра тоді працювала в одному кафе у вільний від навчання час. Їй подобалося.
Навколо звучала музика і люди постійно змінювалися, і в неї ніколи не було проблемних клієнтів. І багато хто їй залишав чайові.
Саме тому за місяць вона заробляла більше, ніж ті її однокурсники, які намагалися працювати за фахом.
Але вона знала, що це тільки тимчасово і що, як це не сумно, але все життя офіціанткою не попрацюєш.
Денис зайшов до них одного вечора, коли дощ лив як із відра. Він сів за столиком, який Іра не обслуговувала.
Так, вона могла попросити свою колегу помінятися, але не почала цього робити, тому що Настя, як тільки побачила Дениса, тихо сказала Ірі:
– Який хлопець! Іду його причаровувати.
Тож Іра не претендувала ні на що.
Потім її зміна закінчилася, вона переодяглася, постояла трохи біля виходу – вона все сподівалася, що дощ закінчиться, але він не закінчувався… Потім важко зітхнула і вийшла на вулицю. І тут до неї підскочив Денис із парасолькою.
– Дівчино, давайте я вас проведу, – запропонував він. – У таку погоду одному стає надто сумно.
Іра могла б і не погоджуватися, але вона дозволила йому це зробити.
А потім вони їхали в автобусі і говорили про життя, мрії, страхи перед майбутнім.
Денис здавався їй таким щирим і відкритим, розповідаючи про свою роботу та любов до старих фільмів. Того вечора вони обмінялися номерами телефонів, і за тиждень він запросив Іру в кіно.
А потім були прогулянки в парку, довгі розмови за чашкою кави, спільні вихідні за містом. Денис завжди був уважним і дбайливим, пам’ятав усі деталі їхніх розмов і намагався зробити, щоб кожна їхня зустріч була особливою.
Зрозуміло, Іра закохалася і сказала “так”, коли Денис зробив їй пропозицію.
Вона була впевнена, що знайшла людину, з якою проживе все життя.
Вони набудували планів і стали їх реалізовувати: взяли квартиру в кредит і старанно працювали, відмовляючи собі в усьому і майже розплатилися.
Зараз настав час подумати про дітей і ось, будь ласка, якась незнайомка стверджує, що Денис має дитину!
Але як вона може бути, коли за всі роки, які вони прожили разом, він ніколи не говорив про неї? Та й усе його життя було на виду…
Іра струснула головою:
– Та ні! Це точно якась пройдисвітка!
Вона взяла свій телефон і заблокувала її номер…
…Але на цьому ця історія не закінчилася.
Якось Іра прийшла на роботу і на вході їй передали великий конверт.
– Дякую! – Іра зраділа, бо чекала на оригінал договору від однієї компанії.
Вона сіла на своє робоче місце, увімкнула комп’ютер, розкрила конверт і…
– Ірочко, у тебе все гаразд? Щось ти так побіліла, – сказала колега, яка сиділа поруч із нею.
– Так, все гаразд…
Іра взяла конверт і спустилася вниз.
– Хто доставив цей конверт? – одразу спитала вона.
– Я, – несподівано пролунав голос біля неї.
Іра повернулася і побачила жінку трохи старшу за неї.
– Думаю, що нам варто поговорити, – сказала вона й Іра кивнула.
…Іра сиділа поруч із Мариною і перебирала фотографії.
– Вони зустрічалися і хотіли одружитися. Він говорив про дитину і про те, як він її хоче. Потім Настя завагітніла, Денис поїхав сюди. Він сказав, що хоче більше заробити. Він не міг не знати, що його дівчина вагітна! – казала Марина.
– Так, так, так, – підтакувала їй Іра.
– Та ось вони, подивіться, тут вона на місяці шостому вже і він поряд.
– Так, – знову тихо сказала Іра.
– А ось він її зустрічає з пологового будинку, – вказала Марина. – Господи, та я була впевнена, що він записаний як батько і що він платить Віті аліменти. А виявилось, що ні. Там де пише батько – прочерк…
– Я… Я не знаю що сказати, – Іра відчувала, що її світ руйнується, як картковий будиночок.
– Розумієте, якби моя сестра була жива і не потрапила в халепу на дорозі, то, напевно, ви нічого не дізналися б. Але сталося, як сталося… син сестри Віктор залишився зі мною. Оскільки пологи у Насті були складними, і хлопчик у результаті не зовсім здоровий, – Марина тяжко зітхнула. – Коротше кажучи йому потрібно проходити раз на рік процедури, а я… Я не маю стільки грошей. Тому я зробила те, що вважала за потрібне. Ось результати тесту. Ваш чоловік – батько. А ось судове рішення – він має виплатити аліменти. Я не знаю, сказав він вам чи ні, але вважаю, що ви повинні знати, – Марина знову тяжко зітхнула.
Іра спробувала посміхнутися.
Вона простягла Марині фотографії.
– Дякую вам, – сказала вона…
…Іра ніяк не могла зібратися з думками і почати працювати, тому вона відпросилася з роботи і тепер ішла вулицею, куди очі дивляться.
Її думки снували в голові. Вона намагалася знайти раціональне пояснення. Може, вони домовилися зробити так? Може сама Настя не хотіла, щоб він був поруч із нею й дитиною?
– Але чому він приховав це від мене? Чому сказав, що Марина пройдисвітка? Чому одразу почав говорити, що я повинна вірити йому, а не невідомій жінці? – чим більше Іра думала про це, тим глибше поринала у вир емоцій – гнів, зрада, гіркота, страх.
– Майже десять років… Десять довгих років я жила з людиною, яка приховувала від мене найважливіше – свого сина, – ця думка знову і знову приходила в голову Іри.
А потім до неї прийшла нова думка:
– Чи все, що Денис казав їй правда? Може він збрехав у чомусь ще?
Потім ноги в Іри стали ватяними, а світ перед очима почав розпливатися, і вона відчула, що опускається…
Хтось її підхопив, потім її кудись посадили, потім Іра відчула, що її намагаються привести до тями і садять у швидку, а вона тільки плаче і плаче.
Це була не просто образа. Відчуття, ніби хтось взяв усе, що вона вважала міцним і надійним, і знищив ущент.
А потім Іра заснула…
…– Іра! Як ти мене налякала! – вигукнув Денис, після того, як привіз її додому з лікарні.
– Ти мені збрехав, – сказала Іра. – У тебе є син і тобі тепер треба платити аліменти.
– Клянуся тобі, я не знав цього, Іро! – з запалом вигукнув Денис. – Я нічого не знав! Я порвав з нею через її зради, розумієш?
Іра з подивом дивилася на свого чоловіка і розуміла, що вона його зовсім не знає.
Та вона ж сама бачила фотографії, де він тримає на руках свого сина і посміхається.
А може він каже мені правду і все це фотошоп?
Може, справді він розлучився зі своєю колишньою через її зради і, коли зустрічав її з пологового будинку, то вона його про це просто попросила і він думав, що цей малюк не його?
Іра обхопила голову руками і обернулася до вікна.
За вікном ішов дощ, барабанячи по склу. Його ритмічний стукіт нагадував про те, що світ продовжує існувати попри все, навіть коли твоє життя летить у прірву.
– Іро, у тебе все добре, – знову пролунав голос Дениса. Він був такий дбайливий, що в Іри на очах знову виступили сльози.
– Так, все гаразд. Просто я втомилася, – тихо сказала вона.
– Вибач, що все так склалося. Але для мене, як і для тебе, ця ситуація стала сюрпризом, – сказав Денис.
Ішов час.
Ірі здавалося, що всі її почуття застигли. Вона жила за інерцією, як робот. Ну а Денис зробив найправильніше, що він міг зробити – дав їй спокій.
Іра довго думала над цією ситуацією. Вона хотіла зрозуміти: як їй дізнатися, що він каже їй правду? Але жодних ідей у неї не було. Так, вона могла пошукати свідків його стосунків із колишньою, але вона не була впевнена, що вона повірить їм.
Того дня Іра, як завжди була на роботі, а потім поїхала у торговий центр. Подруга хотіла купити собі шубу й попросила Іру скласти їй компанії.
Не встигла вона зайти у торговий центр, як раптом зустріла бухгалтерку з роботи Дениса.
– Іро, привіт! – радісно сказала Світлана Іванівна.
– Здрастуйте! – Іра посміхнулася. – Як у вас справи?
– Все добре. Вітаю з черговою інвестиційною покупкою, – сказала Світлана Іванівна.
Іра здивовано подивилася на неї.
– З якою покупкою? Ви про що? – здивувалась вона.
– Ну, як же ж? Денис похвалився, що купив ще одну квартиру під здачу, – сказала Світлана Іванівна. – Просто я до нього насварилася, що його нова машина занадто дорога і вона вже втратила ціну, коли виїхала з салону. Ну, він мені й розповів про квартиру. Молодець він у тебе!
Світлана Володимирівна посміхнулася до Іри.
– Поки кар’єра йде в гору, поки відбувся такий величезний стрибок у зарплаті, потрібно не марнувати ці гроші, а вкладати, – додала вона.
Світлана Володимирівна пішла далі у своїх справах, а Іра попрямувала шукати свою подругу. Вона йшла і думала, що мабуть Денису підвищили вже давно зарплату, що він купив уже дві квартири й машину і нічого їй про це не сказав. Про квартири точно, а про машину – що це він не купував, а йому видали на роботі…
У цей момент вона вже знала, що робитиме далі, але вона ніяк не могла зрозуміти – як, як він міг все це зробити, якщо на покупку тієї ж квартири вона повинна давати згоду? Чи не повинна?
Іра зупинилася і так і не дійшла до своєї подруги, а поїхала додому…
…Іра тихенько зайшла у свою квартиру.
– Мамо, зараз немає грошей, але я обов’язково закрию усі ці платежі. Не хвилюйся, – почула Іра голос чоловіка і тут же зрозуміла, що швидше за все, цю машину й квартири Денис купував не на себе, а на своїх батьків.
– Та точно закрию. Так. Все бувай! – сказав він роздратованим голосом.
Іра відкрила вхідні двері і голосно гримнула ними. У коридор вийшов Денис.
– Іро! Нарешті ти прийшла! Як у тебе справи? – його голос був турботливим, як і завжди.
Іра промовчала і пройшла повз нього. Вона зайшла у ванну, відкрила воду і притулилася до стіни.
Тепер все для неї стало зрозумілим: він спеціально занижував свої доходи, щоб Іра вкладала в їхній побут усі свої гроші. І він з нею не тому, що любить її, а тому що йому з нею зручно.
І це вже не просто зрада – це ціла система обману, продумана до найдрібніших деталей.
Іри нервово засміялася. Вона думала, що падати вже більше нікуди, але ні, під її ногами розгорнулася нова прірва…
…– Дякую, що прихистила, – сказала Іра подрузі.
– Ой, та було б за що! – відмахнулася Олена. – Значить точно розлучення? – уточнила вона.
– Так, – кивнула Іра. – Вже подала. Денис уже дзвонив і просив одуматися. Але я не стала з ним навіть розмовляти. Зараз треба буде насамперед винайняти квартиру.
– На дачі у мене можеш пожити поки, – сказала Олена. – Тобі треба грошей трохи назбирати.
– Дякую, – посміхнулася Іра. – Я піду пройдусь…
Іра вийшла надвір і повільно пішла тротуаром. Вже стемніло, людей майже не було, але Ірі було не страшно.
Вона знала, що зараз засвітяться ліхтарі, один за одним вмикатиметься світло в квартирах і темрява відступить.
І так само і в житті – в яку б темну безодню ти не потрапила, навіть у ній будуть промінчики світла – розуміння того, що треба рухатися далі.
Не заради того, щоб щось довести Денису, не заради минулого, а заради себе самої.
Заради того, щоб знову навчитися довіряти, любити і будувати своє життя на міцній основі, а не на сипучому піску…
