Досягти успіху було непросто, але Риті це вдалося.
До своїх тридцяти років вона встигла збудувати свій власний бізнес. Так, не велика компанія, але дуже комфортний та популярний салон краси. Точніше, навіть два. Другий Рита відкрила рік тому.
Вона знала, що головною умовою успіху є якість. Тому в неї були лише перевірені, добре навчені майстри. Сервіс також був на висоті, всі клієнти залишалися задоволеними. А якщо й виникала якась проблема, її одразу намагалися вирішити.
І все б добре, але весь цей час Рита не замислювалася про особисте життя. Точніше, не замислювалася всерйоз.
Але тепер у неї з’явився по–справжньому коханий чоловік. І Рита планувала збудувати з ним сім’ю. Не за горами весілля, а згодом і діти.
Салон також був її дітищем, але Рита розуміла, що він відійде на другий план. Так, вона зможе віддалено працювати, будучи у декреті. Зможе часом заїжджати. Сама Рита була перукарем і теж досі брала клієнтів, але розуміла, що незабаром не зможе і далі цим займатися.
Тому питань було багато. Звичайно, ще не скоро все відбудеться, весілля буде лише за три місяці. Та й невідомо, як швидко Риті вдасться завагітніти. Але, напевно, тому їй і вдалося збудувати власний бізнес, бо Рита прораховувала все наперед.
Вона задумалася про те, що їй уже зараз непогано було б знайти помічницю. Та й їй і справді це необхідно, навіть зараз. Адже Рита готується до весілля, проводить багато часу з коханим, і іноді не хочеться розриватися між роботою та особистими справами.
Та й, зізнатися чесно, настав час уже хоч трохи відпочити. Багато років вона працювала практично без вихідних та свят, і навіть зараз, коли роботу налагоджено, все одно практично щодня виникають якісь питання, проблеми. Рита часом навіть не могла згадати, куди вона цілий день їздила, з ким розмовляла. Лише надвечір розуміла, що навіть толком видихнути жодного разу не вдалося.
У вихідні до Рити у гості приїхала її молодша сестра Ліза. На відміну від Рити, та ніколи не була амбітною. Як тільки закінчила коледж, одразу вискочила заміж. А вже за рік пішла у декрет. Власне, з першого декрету вона відразу благополучно перейшла в другий, і ось її молодша дитина тільки–но пішла в садок.
– Ну, як ти, відпочиваєш тепер? – З усмішкою запитала Рита.
– Ой, і не кажи. Не можу звикнути до тиші будинку. У мене як старший пішов у садок, я народила молодшого. А тепер вони обидва в садку, і це чудово. Добре, що Артема взяли на два роки.
– Чи плануєш виходити на роботу? – Запитала Рита.
Сама вона просто не уявляла себе у неробстві. Та й знала, що сім’ї Лізи не вистачає грошей. Чоловік у неї непоганий, але не з тих, хто прагне більше заробити. Він весь цей час працює в одній фірмі, на одній посаді, не бажаючи нічого міняти.
– Та планую… Ну от не знаю, куди. Я ж толком і не працювала. Може, ти маєш якісь варіанти?
Так, варіант є. І Рита відразу згадала, що хотіла знайти собі заступника. Але їй не дуже хотілося брати на цю посаду сестру.
По–перше, кумівство рідко закінчується чимось хорошим. Близькі люди легко сідають тобі на шию і користуються своїми зв’язками.
По–друге, хоч Риті і не хотілося так думати, але вона підозрювала, що Ліза, як працівник, не найвідповідальніший і працьовитий. Та й плюсом діти.
Тому Рита сказала, що поки що вакансій немає, але, якщо з’являться, вона скаже. Сама ж вона подумала, що якщо сестра нічого не знайде, Рита спробує взяти її на роль помічниці, своєї правої руки. Та й, можливо, Рита щодо неї все ж таки помиляється. Зрештою, останні кілька років Ліза виконувала дуже складну та багатозадачну роботу – бути мамою. І справлялася з нею непогано. Не факт, що сама Рита так би змогла.
Через місяць вони знову зустрілися, і Ліза поскаржилася, що нічого путнього знайти не може. Мовляв, або незручний графік, або від будинку далеко. Або вона не проходить за своїм досвідом та професійними навичками.
І Рита наважилася.
– Послухай, мені потрібна помічниця. Моя права рука. Я зараз готуюся до весілля і просто розриваюся між роботою та особистими справами. І мені потрібно, щоб хтось мені допомагав, брав частину справ на себе.
– Риточко, я впораюся! Правда! Якщо чогось не знаю, ти мене навчиш. Я тебе не підведу!
– Добре, давай спробуємо. Але знай, якщо мені не сподобається, як ти впораєшся, я попрошу тебе піти. Щоб не було образ.
– Я розумію. Все буде гаразд.
Рита сумнівалася у своєму рішенні як керівник. Але як сестра, була впевнена, що вчинила правильно. Адже близькі люди допомагають один одному.
Рита почала навчати всьому Лізу. Всім представила її як свою заступницю. Вислухала її ідеї щодо салону, і навіть щось слушне почула.
Вже за кілька тижнів Рита стала давати Лізі якісь важливі доручення. З’їздити у податкову, прийняти постачання.
Загалом, Ліза справлялася. Виникали часом якісь проблеми, але несерйозні.
А тут Рита почала помічати, що її співробітники якось погано ставляться до Лізи. Говорять з нею крізь зуби, намагаються уникати зустрічі з нею. Рита хотіла думати, що їй здається, але це було не так.
І тоді вона зібрала своїх співробітників, коли Лізи не було, і спитала, в чому річ.
– Маргарито Сергіївно, – почала говорити Марія, майстер манікюру в їхньому салоні, – ми всі розуміємо, вона ваша сестра. Але ви наш керівник, і ніколи не дозволяли собі спілкуватися з нами в такому тоні.
– Про що мова? – Запитала Рита.
І тоді їй показали записи із камер. Очевидно, Ліза втомилася сидіти в декреті, а тут відчула хоч якусь владу.
З працівниками вона говорила крізь зуби і, зазвичай, у наказному тоні. Виказувала їм за будь–яку дрібницю, навіть голос підвищувала. Могла дозволити собі при клієнтах так поводитися. Та й узагалі, ходила по залі так, наче на голові в неї красувалася корона.
– Я зрозуміла, – сухо сказала Рита. – Я все вирішу.
Того ж вечора вона викликала Лізу на розмову.
– Мені подобається, як ти працюєш, – почала вона.
– Дякую, – посміхнулася сестра. – Не лячно мене залишити біля керма, так? Можеш сміливо народжувати, я все вирішу.
– Не все.
Ліза насупилась, а Рита, зітхнувши, сіла навпроти неї.
– Ти не порозумілася з колегами. Ти поводиться так, наче робиш їм ласку, що вони тут працюють. І ти забула, що ти тут не начальник, а лише моя права рука. Ти не маєш права говорити з ними у такому тоні.
– Та в якому такому тоні? – обурилася Ліза. – Вони підлеглі, про субординацію не можна забувати!
– Насамперед вони ті, завдяки кому ми з тобою маємо можливість заробити гроші. По–друге, вони люди, з якими поводитися треба шанобливо. Якщо виникає якась проблема, її можна обговорити спокійно, як я зараз роблю. Та й найголовніше, ніколи не можна вирішувати робочі моменти при клієнтах. Таке ніхто не любить! Ну і не забувай, що ти не вища за них. Ти всього лише найманий працівник, як і вони.
– Мені здається, я все ж таки головнішою буду, – огризнулася сестра.
– Тобі здається.
– Знаєш, я тобі у всьому допомагаю, могла б і дякую сказати.
– Я на самому початку нашої розмови сказала, що задоволена твоєю роботою. І ти робиш це не за безкоштовно, а за добру оплату. Тож сенсу в моєму «дякую» ніякого немає, – сказала Рита.
– Знаєш, якщо я тебе не влаштовую, я можу піти.
– Як скажеш.
Ліза пирхнула і вийшла з кабінету. А Рита втомлено зітхнула.
Її сестра завжди була ексцентричною, їй подобалося думати, що вона є центром всесвіту. Та ось тільки її всесвіт звузився за останні роки до розмірів їхньої квартири та дитячого майданчика. І отримавши дещицю влади, Ліза не змогла з нею впоратися.
А найприкріше, що Риті й справді подобалося, як сестра працює. Виявилося, що Ліза швидко все схоплює і вміє працювати за умов багатозадачності. Але характер підвів…
Рита навіть боялася, що Ліза не піде на її весілля, що приховає сильну образу. Але вона підтвердила, що вони з родиною прийдуть і Рита видихнула.
Весілля було чудовим. Красива церемонія, смачна їжа, та й щасливі наречений з нареченою.
Та ось тільки у розпал свята Риті подзвонили.
– Що? Як так?! Я зараз щось придумаю…
В одній із будівель пішов дим. Усе вирішили, навіть із ремонтом, загалом, усе було гаразд.
Але вимагали керівника, треба вирішити купу запитань. Та й клієнти обурюватися почали.
У Рити запаморочилася голова. Вона зрозуміла, що їй зараз доведеться піти зі свого весілля, щоб усе вирішити.
І в цей момент до неї підійшла Ліза. Остання їхня розмова наодинці була тоді, в тому кабінеті. Більше вони цієї теми не порушували. Було це майже два тижні тому. Ліза після цього приходила на роботу, але щоб допрацювати два тижні. І з Ритою вони більше не розмовляли, сестра займалася переважно паперами, сама не наважуючись спілкуватися з колективом.
– Щось сталося? – Запитала вона. – Ведучий дав усім перерву, і гості розбрелися.
Ліза не розуміла, що відбувається.
– Так. Дим в салоні. Клієнти обурені, всі кличуть мене. Слава Богу, так все добре. Але схоже, мені зараз доведеться піти.
– Не говори нісенітниці, я поїду.
– Лізо…
– Це твоє весілля. Будь тут. Довірся мені, я розберуся.
– Ну, якщо що, дзвони, – сказала Рита, відчуваючи полегшення.
Зараз би вирішити термінові питання, а завтра вона вже займеться рештою.
Ліза поїхала, а повернулася через кілька годин.
– Ну як? – Підскочила до неї Рита.
– Все гаразд. Там ще є кілька запитань, але вони зачекають.
– Дякую тобі. Правда. Я не знаю, як упоралася б сама.
– Облиш, я ж поки що на тебе працюю, – хмикнула сестра.
– Давай ти й далі продовжиш, – примирливо сказала Рита. – Але ось із колективом доведеться порозумітися.
Ліза кивнула і обійняла сестру. Вона й сама не хотіла йти, просто їй не хотілося визнавати, що вона справді загралася. Захотілося відчути себе значною, а в результаті все зіпсувала.
Ліза порозумілася з колективом. Прийшла на роботу з тортиком, а потім попросила не ображатись на неї.
А Рита й справді за кілька місяців після весілля завагітніла. Але тепер їй не було страшно, вона знала, хто зможе її замінити, доки вона повноцінно не зможе працювати. За цей час вона навчилася довіряти сестрі, а сестра виправдала її довіру.
