Уляна готувала вечерю, коли на кухню зайшов її наречений Максим.
– Уляно, а що це таке?! – запитав він.
Максим тримав у руках квитанції за місяць.
– Квитанції за квартиру, – спокійно сказала дівчина.
– Але ж тут власником зазначений якийсь чоловік, а не ти… – здивовано сказав чоловік.
– А-а-а, так це мій брат! – безтурботно відповіла Уляна, помішуючи борщ у каструлі.
– То це не твоя квартира? – холодно уточнив Максим, чим здивував молоду жінку.
– Ну ні, – сказала вона.
– Ти мене обманула, значить? – напружився чоловік.
– Я? Тебе? Я ніколи не казала, що це моя квартира, – напружилася й Уляна.
– Але я думав…
– Ось, саме так! Ти так вирішив, не уточнивши у мене. Це щось змінює? – запитала молода жінка.
– Ні, не знаю. Вибач, мені треба подумати, – голосно зітхнув Максим і, швидко зібравшись, вийшов з квартири.
Уляна важко зітхнула. Вона спеціально залишила ці квитанції на столі, тому що надто часто останнім часом її наречений почав міркувати про те, що після весілля логічно переїхатиме за місто, у свій будинок.
А весілля мало відбутися через два місяці і вони навіть почали до нього готуватися.
Але ці постійні розмови про те, що буде потім, неабияк напружували наречену.
Уляна сплатила квитанції і прибрала їх, а ще, вона не стала поки що бронювати ресторан і ведучого на весілля.
Щось підказувало їй, що весілля може й не бути…
Її невеселі думи зупинив телефонний дзвінок.
– Привіт, сестричко! Як справи? – брат завжди ніби відчував, коли їй важко.
– Все гаразд, Мишко. Як у тебе справи? Коли вже повертаєшся? – зраділа дзвінку Уляна.
– Думаю, через місяць буду вдома!
– Давай уже швидше! Мені набридло керувати твоїми справами! – хмикнула сестра. – Знаєш, не всім подобається, коли ними командує молода дівчина.
– Тебе це колись лякало? Ти чого похнюпилася? Тебе там твій Мамсик образив, чи що?
– Його звуть Максим, – виправила брата Уляна. – Говори правильно.
– Так я правильно й сказав! – засміявся Михайло. – Кажи давай! Що там у вас трапилося?
Уляна, важко зітхнувши, розповіла братові про ситуацію з квитанціями.
– Ну, ти завжди була розумна й інтуїція у тебе те що треба, тож я тобі й довірив наше дітище, – уже серйозно зауважив чоловік. – Але те, що сталося, це на краще. Ти точно знатимеш, з ким пов’язуєш своє життя. Як там твоя квартира? Коли новосілля?
– Ремонт на стадії завершення. Як приїдеш, так і впораємося, – щасливо засміялася Уляна.
Її квартира була великою, світлою й сучасною. І що найголовніше, купила вона її сама!
Сім років тому Мишко, молодий IT–фахівець, задумався про створення своєї компанії.
А оскільки молодик був дуже амбітний, то відкладати свою ідею він не став, з ентузіазмом узявшись за справу!
У помічниці він взяв свою сестру, яка стала і маркетологом, і бухгалтером, продовжуючи вчитися на юриста.
Було складно! Дуже складно!
Вони, бувало, ночами не спали, розвиваючи свою справу.
І тепер їхнє дітище виросло у велику організацію, де Михайло був генеральним директором, а Уляна віддала перевагу юридичному відділу, встигаючи контролювати й інші області.
Колектив у них підбирався довго, але тепер вони були як одна велика родина, метою якої стало процвітання, успіх і якісна робота. Та й мотивація була у всіх гідна, бо ж директори вміли бути вдячними за хорошу роботу.
Тому Мишко знав, що якщо його сестричка бурчить, щось сталося і явно не в їхній компанії…
– Гаразд, Уляно, не сумуй! Все буде добре, – підтримав її Мишко і попрощався.
Сам він зустрічався з доброю, порядною дівчиною, і в них теж все йшло до весілля. Але вони не поспішали, оскільки Марина жила на два міста і зараз готувалася до остаточного переїзду до нареченого.
…Уляна ледве завершила розмову, як почула, що повернувся Максим і, судячи з перешіптування, не один.
– Уляно, привіт! – на кухню зайшла Наталя Вадимівна.
– Здрастуйте! – усміхнулася Уляна.
– Приводу для усмішок я не бачу. Ви як жити збираєтесь після весілля? Де? – одразу перейшла до справи жінка.
– Максим мені обіцяв будинок.
– На що, скажи мені, він його купить? – спохмурніла Наталя Вадимівна. – Будинок планувався в обмін на цю квартиру.
– Правда? А я думала, що це питання вже вирішене. І будинок уже чекає на нас після реєстрації. – “здивувалася” Уляна.
– На які гроші? Ти зруйнувала мрію мого хлопчика! – обурилася жінка. – Обманом намагаєшся вийти за нього заміж!
– Обманом? Що ви верзете? Він сам зробив мені пропозицію! Сам привів у ЗАГС і сам писав заяву! – ахнула молода жінка.
– Звісно обманом! Але знаєш, що ще можна все виправити. – загадково сказала гостя.
“І справді Мамсик!” – подумала Уляна, відзначивши, що Максим весь цей час старанно ховався в кімнаті.
– Хай брат на вас перепише квартиру. Він не одружений, а у вас реєстрація скоро. Це буде справедливо! – продовжила Наталія Вадимівна таємничим тоном.
– А чи це справедливо відібрати у брата квартиру? – замислено запитала Уляна.
– Не відбирати. Нехай це буде весільний подарунок!
– Не надто дорого?
– Для рідної сестри ніяких грошей не шкода! – пафосно сказала гостя.
– А для рідного сина? – хитро уточнила молода жінка.
– Ти про що?
– Ну, брат подарує улюбленій сестрі квартиру, а батьки улюбоеному синові, що подарують? – усміхнулася Уляна.
– Та як ти смієш?! Це здирство! Я сина виховувала, ночей не спала, вчила його, годувала, одягала, а ти з мене грошей вимагаєш? Я тобі сина віддаю! Що ще потрібно? Це дорожче за всі подарунки! – щиро обурилася Наталя Вадимівна.
– Так і я – найдорожче, що є у брата й батьків! – погодилася з таким розкладом Уляна.
– Все з тобою зрозуміло! Сама ніхто й звати тебе ніяк, а пафосу скільки! Та заради такого чоловіка, як мій Максим, будь–яка готова на все! А ти попросити квартиру не хочеш! – гордо сказала гостя. – Синку! Збирайся! Тобі не варто залишатись там, де тебе не цінують!
Із цими словами Наталя Вадимівна гордо попрямувала до виходу.
– Максиме? А ти що скажеш? Як же ж весілля?
– Яке весілля, Уляно? Ти мене обманула, зруйнувала мої почуття і мрії! – роздратовано дивлячись на неї, відповів Максим. – Все скасовується. Я не готовий пов’язувати своє життя з тими, хто мене не цінує. Я схибив, так буває. Головне – вчасно усвідомив свою помилку.
Максим пішов слідом за матір’ю, “забувши” повернути ключі від квартири, що одразу відзначила Уляна.
Залишившись одна, молода жінка задумалася про те, що може воно й на краще! Тоді чого ж так важко?
Щоб хоч якось відволіктися, вона зібралася на фітнес, потім передумала, згадавши про замки, і подзвонила їхньому слюсарю, дядькові Сашкові.
Прибрала вдома, повечеряла і вирішила подивитись комедію, яку давно хотіла.
Сліз не було. Було важко, прикро й соромно. Перед братом, перед батьками, перед собою. Як вона могла так помилитись?
На диво, заснула вона швидко.
Зранку в квартирі поміняли замки і вона з чистою совістю і спокійним серцем поїхала на роботу.
Ближче до обіду їй подзвонив Максим.
– Уляно, я не зрозумів. Мені не хочуть повертати заставу за послуги фотографа. Я заїхав по договір, а додому потрапити не можу! – він був дуже обурений.
– По–перше, заставу вносила я, мені гроші й повернули! По–друге, я поміняла замки і по–третє – це не твій дім! – холодно сказала Уляна, обурена всім!
– Але взагалі–то ми разом домовлялися!
– А платила я!
– Ах ти ж яка жадібна! Як же ж вчасно я зрозумів хто ти! – занервував Максим і завершив виклик.
Замість образи до Уляни прийшло обурення. Але й захоплення нахабством чоловіка. Це ж треба ще вміти так!
Довго думати над подією Уляні було ніколи. Вона з головою поринула в роботу, геть–чисто забувши про все.
Місяць пролетів швидко!
Максим ніяк не давав про себе знати, що дуже влаштовувало молоду жінку.
А поверненню брата вона була дуже рада! Можна було видихнути й готуватися до новосілля.
Встигати керувати і стежити за ремонтом у квартирі було вкрай складно, але й це було позаду.
Щиро подякувавши Михайлу, вона в день його повернення переїхала до себе.
– Уляно, ну куди ти поспішаєш? – обурювався Мишко, із задоволенням запиваючи запіканку, приготовану своєю сестрою, чаєм.
Уляна до приїзду брата накрила шикарний стіл!
– Додому! Вранці мають диван привезти і шафу, – попередила вона брата. – Про поточні справи ти знаєш, документи у тебе на столі, а в мене вихідний! Нарешті!
– І як я без тебе? – зробив жалісливі очі чоловік.
– Вдома? Тепер у тебе своя господиня! – Уляна весело підморгнула Марині, яка приїхала напередодні. – А на роботі – день витримаєш! У курс справи я тебе ввела, нічого термінового немає, а програмісти тобі пояснять про новий проєкт. Це ваша стихія.
– Але…
– Без, але! Мені квартиру меблями до кінця обставити треба і новосілля організувати! – обурилася сестра. – А в тебе – своя родина.
– А як же ж ти? – похмуро поцікавився Мишко. – Тобі не нудно буде там одній?
– Мені? Нудно? Мишко, ти точно мій брат? Таке відчуття, що ти зовсім не знаєш мене! – усміхнулася Уляна. – Марино, скажи йому!
– Він просто не звик до того, що ти вже доросла і житимеш окремо, – розвела руками невістка.
– Гаразд, не хвилюйся! – поблажливо махнула рукою молода жінка. – Ти мене на роботі щодня бачитимеш.
– Теж вірно! – усміхнувся Мишко. – А як там Мамсик поживає?
– Не знаю. Він зник. Образився, що я в тебе квартиру не вимагала! – посміхнулася Уляна. – І він, і його мати!
Після вечері Уляна поїхала до себе додому, бо ж ще стільки всього треба було зробити!
Через тиждень було новосілля. Квартира дуже сподобалася і братові з Мариною, і батькам Уляни.
– Ой, сестричко, дивись! Головне, щоб Мамсик нічого не дізнався! – жартував Михайло.
І як у воду дивився!
Максим, точніше, його мама, від знайомих дізналися, що Уляна купила квартиру в новому престижному житловому комплексі і навіть уже новосілля справила!
– Звідки у простої юристки, зеленої ще зовсім, такі гроші?! – ахнула тоді Наталя Вадимівна.
– Ти не знаєш чи що? – здивувалася знайома. – Компанія, в якій вона працює “юристкою”, належить їм із братом. Вони ж жили там, коли починали! Але молодці! Зуміли!
– А звідки ти знаєш? Брешеш мабуть! – побіліла жінка.
– Чого б мені брехати? У мене син там працює! – образилася знайома.
– Та вона й не говорила…
– Тому що скромна і вихована! Та й так тобі й треба, сама винна! – знайома задоволено дивлячись на розгублену Наталю Вадимівну, пішла далі у своїх справах…
Жінка насамперед подзвонила синові, сказавши йому негайно їхати додому для важливої розмови.
– Повертай Уляну! – схвильовано заявила вона.
– Мамо, та навіщо мені ця біднота? Ми з Ганнусею…
– Яка Ганнуся, Максиме? Ти знаєш, ким виявилася Уляна? Як ти міг нічого не знати про неї?!
– Чого не знати? Працює юристом у великій компанії…
– Вона співвласник цієї компанії! Максиме! – махнула руками Наталя Вадимівна, хапаючись за серце. – Ой, Господи! Принеси скоріше води…
Максим приніс матері воду, обдумуючи отриману інформацію.
– Чого стоїш? Біжи швидше до Уляни і квіти не забудь купити. Тільки на роботу біжи, вдай, що не знаєш, хто вона, – квапила сина мама.
І Максим побіг, на ходу скидаючи дзвінки від Ганни…
– Вам призначено? – похмуро запитав його високий охоронець, коли він спробував потрапити до Уляни на роботу.
– Ні. Але ви попередьте Уляну Вікторівну, вона буде рада мені, – впевнено заявив Максим, невдоволено тупцюючи на вході.
– Уляно Вікторівно, до вас прийшов Максим! – подзвонив охоронець, уточнивши ім’я відвідувача. – Що? Ви не знаєте, хто це? Зрозумів…
– Як це не знає?! Я наречений! У нас весілля завтра! – схвильовано вигукнув чоловік, дивлячись на те, як охоронець, поклавши слухавку стаціонарного телефону, грізно йде в його бік. – Подзвоніть ще раз!
– Хлопче, вийди з приміщення! Чи тобі допомогти?
– Але ж я справді наречений!
– Тоді ти зможеш подзвонити їй на мобільний.
– Вона не відповідає на дзвінки! – відчайдушно зізнався Максим.
– Значить, такий ти наречений! Іди, не заважай людям працювати, – охоронець кивком вказав йому на вихід, височіючи над чоловіком в очікуванні.
Було видно – якщо сам не втече, йому допоможуть.
Виходу не було й Максим похмуро поплентався до лавки біля входу, тримаючи в руках великий букет троянд. Він вирішив дочекатися Уляну на вулиці, добре що робочий день добігав кінця.
– Уляно!? – зустрів він “наречену” біля входу.
– Максиме? Що тобі треба? – “здивувалася” молода жінка.
– У нас весілля завтра…
– Ти ж сам мене покинув? Чи забув? Сам весілля скасував? – уточнила Уляна.
– Помилився я! З ким не буває? Але я щиро жалкую, що так сталося! – винувато зізнався чоловік.
– Та правильно ти все зробив! Я згодна! Навіщо жити з жебраком, який тебе зовсім не шанує? – щиро посміхнулася молода жінка. – Дякую тобі за урок і прощавай!
Максим не встиг заперечити, бо до Уляни підійшов охоронець і запропонував провести її до таксі.
А та з вдячністю погодилася.
– Ти б не терся тут, – проходячи повз, сказав охоронець. – А то мало що?
Максим похнюпився й пішов на зупинку.
Ловити тут було нічого!
Коли наступного дня до Уляни на роботу прийшла Наталія Вадимівна, то її теж не пустили всередину, правда жінці довелося допомогти знайти вихід.
Самостійно зробити це вона не змогла.
Більше спроб прийти на роботу до Уляни вони не робили.
На територію житлового комплексу, де жила Уляна, їм також не вдалося потрапити.
Розсварившись із матір’ю, яка звинувачувала сина в тому, що він профукав таку чудову наречену, Максим переїхав до Ганни, але і з нею не склалося.
Чи то до неї дійшла історія спроби повернення Уляни, чи їй набрид зухвалий наречений, але вона виставила його за місяць до весілля!
Максимові довелося самому винаймати квартиру і влаштовувати своє життя, бо повертатися до матері він не хотів. Та зациклилася на Уляні, правда спроб зустрітися з нею більше не робила.
А Уляна була щаслива й давно забула про Максима.
Вона насолоджувалася спілкуванням з їхнім новим замовником, якому було все одно на те, де живе Уляна і що вона має!
Тому що він сам багато чого досяг у житті і сам міг утримувати дружину й сім’ю і йому не потрібна була квартира дружини, щоб купити свій заміський будинок!
Ні, будинок він теж хотів.
Але йому важливо було вибрати його разом з дружиною…
