– Я не розумію, навіщо обов’язково жити з твоєю матір’ю? – обурювалася Катерина.
– Ми сто разів обговорювали цю тему, і не бачу сенсу знову до неї повертатися, – невдоволено відповідав Василь. – Сама поміркуй, найближчі шість місяців я поїду на заробіитки, а ти – зовсім одна.
– Я самостійна, цілком впораюся, – відчайдушно відмовлялася жінка.
– Може ти й впораєшся, а ось моя мати вже не в тому віці, щоб у своєму будинку самостійно все робити, – міркував Василь. – Та й навіщо ми платитимемо за оренду квартиру, якщо батьківський будинок величезний і місця там усім вистачить?
Але Катю більше хвилювали не побутові умови, а необхідність спілкування зі свекрухою у постійному режимі. Дівчина працювала на пошті, там вистачало і незадоволених клієнтів, а тепер ще з’являлася перспектива спільного проживання з Лідією Петрівною. Вона була жінкою буркотливою, владною і до абсурду жадібною.
– Нічого з цього не вийде і тобі давно варто було зрозуміти, – ображалася Катя. – Ми з Лідією Петрівною надто різні і не зможемо нормально існувати на одній території.
– А тобі слід згадати, що це моя мати, я єдиний син і їй у свої сімдесят три роки важко наглядати за домашнім господарством та городом, – говорив Василь. – Коротше, питання вважаю вирішеним і повністю закритим: найближчим часом ти живеш із моєю матір’ю, а там буде видно.
– А чи не натякаєш ти, що ми потім постійно житимемо з твоєю матір’ю? – насторожилася Катерина.
– Може, ми й не житимемо разом, але має сенс вибрати будинок поряд або збудувати на ділянці другий будинок, – рішуче говорив Василь. – Я давно про це думав і вважаю таке рішення ідеальним для всіх.
Василь поїхав на заробітки, а Катя плакала, тільки не від розлуки з коханим чоловіком, а від потреби перебиратися до свекрухи. Їй так подобалася їхня маленька орендована квартира, яка знаходилася поряд з її роботою. Тепер жінці доводилося вирушити за місто, більше години діставатися роботи і з роботи, а вечорами виконувати всі вказівки свекрухи. Вона відчайдушно намагалася відмовитися від такої перспективи, тільки Василь демонстрував рішучість та принциповість у цьому питанні, і жінці довелося збирати речі.
– Ти багато ллєш олії в салат, я таке їсти не буду, – бурчала Лідія. – Мало того, що це не смачно, то ще й витрати зайві.
Катерина з останніх сил намагалася мовчати, тільки це було непросто. Свекруха постійно провокувала сварки та була незадоволена будь-якою поведінкою невістки. У розумінні пенсіонерки вона надто довго спала у вихідні, надто пізно приходила з роботи, надто мало допомагала по господарству, а от їла та відпочивала постійно. У зв’язку з цим жінка не упускала можливості синові на поведінку дружини поскаржитися, а потім вони довго телефоном про щось розмовляли, і щоразу після цього у дівчини псувався настрій.
– Цієї суботи в мене буде робочий день, – попереджала за кілька днів свекруху Катя.
– Можна подумати, ти не на прийманні замовлень сидиш, а у світовому уряді, – бурчала Лідія. – Як хочеш, але цієї суботи нам потрібно посадити помідори.
– Значить, я зможу це робити тільки після роботи або в неділю, – говорила Катя. — Ну, точно не стану начальникові розповідати про принади нашого сільського життя.
– Тут прямо цікаво, що ти ще розповідаєш своєму начальнику і що маєш проти життя у селі? – була незадоволена Лідія.
Потім вона синові доповідала про неприємну сцену, додаючи до неї фарби та перекручуючи факти. Василь потім від дружини звіти просив та звинувачував у спробах образити матір.
– Чому твоя мати у такому разі не розповідає, що у нас практично встановлений ліміт на їжу? – не розуміла Катя. – Я можу зранку з’їсти рівно два бутерброди, а щодня брати на роботу страви з м’яса вважається розкішшю.
– Ну, не стану ж я ще й у такі справи влазити? – не витримував Василь. – Невже, вам так складно просто не хвилювати мене навіть через відстань.
Для Каті особливих труднощів у цьому не було, а от свекруха постійно нагадувала, що вона тут господиня. Невістці було досить не там поставити тарілку чи почепити рушник, щоб вислухати цілу тираду. А одного разу вона затрималася на роботі і не встигла на останній автобус до села, тож довелося брати таксі, Катя дісталася додому лише о дев’ятій вечора.
– Де вешталася, туди і йди, – вигукувала Каті через паркан свекруха. – Думаєш, я буду до себе додому пускати, невідомо кого?
– Та я на роботі була, потім за продуктами заскочила і на автобус спізнилася, – виправдовувалася жінка. – Невже ви й справді думаєте, що в мене є час і сили, щоб по каханцях бігати?
– Це вже нехай мій син про це думає, тільки я з незрозумілою особою під одним дахом жити не стану, – репетувала на всю вулицю пенсіонерка.
– Але зараз пізно, мені нема чим навіть до міста дістатися, давайте спокійно поговоримо, – просила дівчина. – Я зараз приберу продукти у холодильник, і ми з вами все обговоримо.
– Нема чого тут обговорювати, йди, куди хочеш, – не могла заспокоїтися Лідія.
Катерині довелося знову таксі викликати і до міста їхати до подруги на ночівлю. Віка жила в орендованій квартирі і без проблем дала притулок подрузі.
– Ти сама розумієш, що далі так продовжуватись не може? – Запитала вона, давши Каті час заспокоїтися. – Сама подумай, що буде, якщо ви в постійному режимі житимете разом зі свекрухою?
– Я навіть уявити не можу, що вона зараз розповість Василю, – схлипувала Катерина.
– Зараз відпочивай, завтра вранці думатимемо, як далі бути, – заспокоювала подруга.
Ранок почався з розбірок телефоном, бо спочатку Каті зі звинуваченнями зателефонувала свекруха, потім незадоволений чоловік.
– Невже так важко просто нормально жити і з усього треба влаштовувати проблему? – питав він дружину. – Мати мені розповідає, що ти вдома не ночуєш і постійно невідомо, де пропадаєш.
– А ти не цікавився, чому так відбувається? – намагалася не плакати Катя. – Просто я більше не можу все це терпіти, і до села не поїду.
– Що це означає? – не витримав чоловік. – Мені ще два місяці відпрацювати до приїзду треба, а ви всі вже дістали.
– І жити більше ні з твоєю матінкою, ні поруч із нею я теж не стану, – продовжувала Катя. – Або ми вирішуємо для себе квартирне питання, або нічого не вийде. Вона там робить виміри з’їденої мною вечері, не дає дозволу на використання води та електрики, щоб душ прийняти, а ще просить працювати на своєму городі. Але після того, як твоя мати не пустила мене на поріг будинку після важкого дня, і потім ще на все село ославила, більше нам говорити з нею нема про що.
– Ти ж розумієш, що за будь-якого розкладу я не залишу матір, – зменшив тон Василь. – Сам чудово знаю, яка вона, але іншої у мене вже не буде.
– Я не проти твого спілкування з ріднею, тільки мене в це не втягуй, – не здавалася Катерина. – Я поки що поживу у Віки, ділитимемо на двох оплату за квартиру. А після твого приїзду нам потрібно ухвалити важливе для всіх рішення.
Катерина шукала порятунок у роботі, Василь взяв час на роздуми, Лідія була впевнена, що позбулася нелюбимої невістки. Тільки син чомусь після повернення з заробітків заявив про зміну роботи та купівлю квартири для себе та дружини.
– А як же я? – не розуміла Лідія. – Я думала, ми разом житимемо, і турбота мені на старості років буде.
– Я теж так думав, але вийшло інакше, – зітхав чоловік.
– І якась дівчина тобі важливіша за матір? – Починала сцену Лідія.
– Катя моя дружина, ти моя мати, тільки я не зможу постійно розводити вас по різні кути рингу і правильним буде жити окремо, – продовжував Василь. – Я в гості приїжджатиму, допомагатиму грошима та продуктами, а от як ваші стосунки з Катериною складуться, навіть не знаю.
Лідія все чекала, що невістка на уклін прийде, тільки та й носа не показувала. Вони з Василем квартиру купили, а за рік доньку народили, яку Лідія поки що лише на фото бачила. Але вже по них вона визначила подібність із собою і зрозуміла, що потрібно брати активну участь у вихованні дівчинки, яку можуть зіпсувати недолугі батьки. Щоправда, вони чомусь чинили опір, тільки Лідія здаватися не звикла і розраховувала свого домогтися будь-яким способом.
