– Вірочка, у нас проблема, – схвильовано сказав Сашко. – Моя мама збирається приїхати.
– Коли? – спокійно запитала Віра, сідаючи на диван.
– Нууу…, вона… ніби… вже їде, – нерішуче відповів Сашко.
Віра глянула на нього і суворо запитала:
– Чому ти мені раніше не сказав?
– Я сам не знав, – приречено відповів Сашко. – Вона мені щойно подзвонила. Із поїзда.
– Цікава манера попереджати про приїзд, – підняла одну брову Віра.
Сашко знизав плечима. Він хвилювався через приїзд матері. Характер у неї був складний і спілкуватися з нею було ще те задоволення. Владна, егоїстична, хамовита. Любить, коли все крутиться лише біля її персони, запросто може влаштувати сварку на порожньому місці, а потім самій образитися на всіх.
– Я сам здивований не менше тебе, – розгублено сказав Сашко.
Зінаїда Іванівна вже давно збиралася приїхати до сина з невісткою в гості, але Сашко завжди знаходив причини, щоби відкласти її приїзд. Не хотів, щоб вона в його сім’ї смуту наводила та сварки влаштовувала. А тоді вона просто поставила його перед фактом.
– Отже, так, – вирішила Віра. – Ти сьогодні залишаєшся вдома. Зустріти маму, поспілкуйся з нею, зводи її в кафе. І купи ще чогось до чаю. Ну те, що мама любить. А ввечері я приготую святкову вечерю і разом посидимо, відзначимо її приїзд. Гаразд, я побігла, постараюся прийти раніше.
Віра з Сашком працювали в одній компанії, де Віра була заступником директора, а Саша — інженером. У шлюбі вони були вже майже півроку і за цей час ще жодного разу не посварилися. Крім кохання, вони з повагою ставилися одне до одного.
– А Вірка де? – Запитала Зінаїда Іванівна, коли Сашко зустрів її.
– На роботі, – відповів Сашко і взяв її сумки.
– Могла б і зустріти, – сухо сказала Зінаїда Іванівна. – Це вона демонстративно свою неповагу мені показує.
– Мамо, взагалі сьогодні вівторок і ми працюємо, – заступився за дружину Сашко. – А вихідні у нас субота та неділя.
– Ну, ти ж не пішов на роботу, – відповіла йому мама. – Значить ти зміг відпроситись, а вона не змогла? Так і скажи, що вона не схотіла зустрічати свекруху.
Сашкові не хотілося більше дискутувати на цю тему і він промовчав.
– Що, сказати нема чого? – не вгамувалася мати. – Я так і знала, що вона мене ні в що не ставить. Тому й не вважала за потрібне зустріти мене. Отож і ти не хотів, щоб я приїжджала.
– Віра до тебе добре ставиться, – зітхнувши, сказав Сашко, – просто їй відпроситися з роботи складніше, ніж мені. Гаразд, поїхали, нам ще у продуктовий магазин треба заїхати.
– У вас вдома навіть їжі немає? – здивовано вигукнула Зінаїда Іванівна. – Чим же ви харчуєтесь?
– Є їжа, – усміхнувся Сашко. – Просто до чаю чогось взяти. А ввечері Віра хотіла святкову вечерю приготувати на честь приїзду.
У Зінаїди Іванівни відлягло від душі, раз невістка заради неї зібралася готувати святкову вечерю. Закупивши продукти під чуйним керівництвом Зінаїди Іванівни, вони приїхали додому.
– І ти ще цю нісенітницю їжею називаєш? – заглядаючи у холодильник, сказала Зінаїда Іванівна. – Добре, що хоч нормальної їжі купили.
Йогурти, фрукти, овочі, ковбаса та сир не вразили Зінаїду Іванівну. Для неї це не їжа, а так.
Поки Сашко наливав чай і робив бутерброди, Зінаїда Іванівна обійшла всю квартиру, зазирнула до всіх шаф і винесла вердикт:
– Віра твоя – погана господиня! Речі складені неакуратно, косметика неправильно лежить, та й взагалі, надто вже багато у неї речей та всяких непотрібних флакончиків. Транжира вона в тебе. Так недовго і за вітром піти.
Сашко вже почав не витримувати. Намагаючись зберегти спокій, він попросив:
– Мамо, я тебе дуже прошу, не треба лізти в наші стосунки і лазити по речах Віри. Вона до тебе добре ставиться і не треба псувати її враження про тебе.
– А я й не лізу, – відповіла йому мати, – я просто говорю, що бачу.
– Тоді краще нічого не кажи, – зітхнув Сашко. – Не треба налаштовувати мене проти Віри, вона дуже хороша дружина та господиня, мене в ній все влаштовує.
– Знаю я, що може влаштовувати чоловіка, – багатозначно посміхнулася Зінаїда Іванівна, але побачивши невдоволений погляд сина, приклала руку до губ. – Все, мовчу-мовчу.
Як і обіцяла, з роботи Віра прийшла раніше і відразу взялася за вечерю. М’ясо по-французьки, грецький салат, тарталетки з ікрою, рибна та сирна нарізки. Коли стіл був накритий, Зінаїда Іванівна, невдоволено оглянувши його, сказала:
– Це і є святковий стіл? Бідненько.
Сашко спочатку розгубився від такої безпардонності, потім докірливо глянув на матір і сказав Вірі:
– Шикарний стіл. Дякую кохана.
Маючи сильний характер і витримку, Віра навіть не подала вигляду, що їй неприємні слова свекрухи. За столом Зінаїда Іванівна поводилася зовсім некультурно: виколупувала з салату маслини і скидала їх зі своєї тарілки прямо на стіл, з неприємним виглядом зняла з м’яса сирну шапку і поклала її назад на спільну страву. Кожну страву вона коментувала:
– Я маслини не їм.
– Риба (палтус) якась дивна, напевно несвіжа.
– Сир зіпсований…
– М’ясо надто тонко нарізане.
Віра тільки піднімала одну брову і намагалася стримуватись. Як не як гостя. Свекруха. Мати її чоловіка. Сашко кілька разів намагався втихомирити маму, але Віра зупиняла його. Не любила вона за столом розбирання.
Після вечері Віра склала брудний посуд у посудомийну машину. Зінаїда Іванівна тут як тут:
– А навіщо ти брудний посуд у шафу ховаєш?
– Це посудомийна машина, – спокійно відповіла їй Віра.
– А що, руками ліньки помити? – єхидно сказала свекруха і похитала головою. – Ось ви, міські, зовсім розлінилися.
– Не вважаю за потрібне витрачати час на те, що може зробити машина, – також спокійно відповіла їй Віра.
Віра дістала з морозилки м’ясо індички та поклала на полицю холодильника для розморожування.
– Ти що, збираєшся цим Сашка годувати? – Округлила очі Зінаїда Іванівна. – Чоловіка треба годувати м’ясом! М’ясом! Розумієш? А не цією курятиною.
Терпіння Віри добігло кінця. Вона глянула на свекруху і сказала:
– Я сама вирішу, чим годувати мого чоловіка.
Зінаїда Іванівна одразу пожвавішала і сказала Сашкові:
– Ось бачиш! Твоя дружина мене ні в що не ставить! Має прислухатися до порад старших, а вона он що робить.
– А навіщо ти лізеш зі своїми порадами? – відповів їй Сашко. – Ти чого взагалі домагаєшся? Щоб ми посварилися? Хіба тебе погано зустріли? Ти чим незадоволена?
Зінаїда Іванівна вперла руки в боки і хотіла вже вступити в сварку, але Віра як справжня господиня взяла ситуацію в свої руки:
– Припиніть обоє! Влаштовувати сварки у цьому будинку нікому не дозволю. Врахуйте, моя гостинність закінчується там, де починається ваше хамство.
– Ой, дивіться на неї, цаца яка, – скривила гримасу Зінаїда Іванівна.
Віра зверхньо подивилася на неї і тільки сказала:
– І тон попрошу змінити.
З величним виглядом Віра пішла до своєї кімнати і зачинила за собою двері.
– Ну що, – запитав Сашко у матері, – ти цього хотіла?
Зінаїда Іванівна стиснула губи. Вона планувала пожити тиждень-два у сина, а тут їй дали зрозуміти, що в її ігри ніхто не гратиме. Віра цілими днями була на роботі, а Сашко її одразу втихомирював. За кілька днів вона занудьгувала і вирішила поїхати.
– Ну, чому ти не можеш ні з ким мирно жити? – Запитав Саша, коли відвозив матір на вокзал. – Навіщо ти весь час з усіма сваришся, всіх ображаєш, сама ображаєшся?
– Бо люди такі, – як ні в чому не бувало відповіла Зінаїда Іванівна. – А я мовчати не буду.
Ні, мовчати вона не буде. Така вже вона людина, коли душа постійно потребує сварок, інтриг. Інакше нудно їй стає.
“Ось тому і не звуть тебе в гості ні друзі, ні діти” – з сумом подумав Сашко.
