Життєві історії

Зоряна Львівна поїхала в санаторій. Вона була жінка строга, викладала в інституті. Зоряна Львівна так звикла носити костюми і строгі зачіски, що навіть у сарафані виглядала строго! Але її сусідки за столиком в санаторії були такі жваві, що незабаром завели її з ними у перукарню. Вмовили перефарбувати волосся і модно постригтися. – Зоряно, а ти виявляється молодша, аніж спочатку здавалася! – здивувалися її нові подруги. На ранок Зоряна Львівна пішла приймати ванни. Після ванн у неї був масаж. Її збентежило, що його робить чоловік, але хороший настрій переміг… А ввечері жінка пішла на дискотеку й оторопіла від того, кого там зустріла

Остап прийшов з роботи додому.

– Остапе, в чому справа, ти вчора хіба не зустрічався з Настею?! – одразу строго запитала Зоряна Львівна у сина. – Мені моя подруга Ганна сказала, що її дочка Настя так і не дочекалася тебе?

– Мамо, ну я ж тебе просив – не треба знову лізти в моє життя! – зазсміявся у відповідь Остап. – Я ж тобі не пропоную чоловіка шукати, хоч із батьком ти давно розлучилася. Хоча сама ти ще досить молода, могла б і знайти собі чоловіка, жити в своє задоволення, а не дорослому сину поради давати!

– Не вигадуй, Остапе, ти не відповів на моє запитання, ти ж обіцяв мені, що поведеш Настю на концерт і поспілкуєшся з нею?

Зі своєю перукаркою ти вже пів року, як розлучився. Невже ти тепер вважаєш, що довкола немає хороших дівчат?

Остапе, не поспішай відмовлятися не спробувавши, може вона тобі сподобається? – обурювалася Зоряна Львівна.

– Мамо, ти тільки себе чуєш, а мене ні! Ти запропонувала і не дослухавши сама вирішила, що я піду.

А в мене завал на роботі і взагалі мені твоя Настя нецікава, досить мене одружувати намагатися, сам якось розберуся, – заперечив Остап.

– Якось ти вже одного разу розібрався, і що з цього вийшло?!

Знайшов невідповідну дівчину і в результаті з нею розлучився, а я ж тебе тоді попереджала, не одружуйся з нею!

Так що давай, не заперечуй матері, я ж добра тобі хочу!

– Мамо, а до речі моя колишня «невідповідна дівчина» вагітна, – несподівано перевів тему розмови Остап.

Зоряна Львівна обурилася, почувши знову про цю перукарку!

– Остапе, ти до чого мені це говориш, яке нам до неї діло?!

Колишня вона і є колишня, яка різниця, що в неї відбувається?

І взагалі схоже ця Ліля розумнішою за тебе виявилася, життя своє вже влаштувала! А ти якийсь у мене однобокий, спочатку прагнув зробити кар’єру, а потім зовсім розкис, добре хоч останнім часом зібрався трохи.

– Треба ж, мамо, ти Лілю розумною назвала, не думав, що таке про неї від тебе почую!

Раніше ти тільки й казала, яка вона нерозумна нероба, раз почала в перукарні працювати, а не вчилася і не здобула хорошої професії, – розсміявся Остап.

– Я тільки мала на увазі, що вона тобі не підходить, от і все. А про Настю подумай, синку, адже мені теж хочеться стати хоч колись щасливою бабусею. І трохи погрітися біля сімейного вогнища, хай і не свого, – по дружньому посміхнулася до сина Зоряна Львівна.

Вона все життя пишалася, що вони з чоловіком обидва викладають в університеті.

І сподівалася, що Остап теж одружиться з гідною дівчиною.

Але кілька років тому чоловік зрадив їй зі своєю студенткою і вони розлучилися.

Ту студентку відрахували за неуспішність, але чоловік з нею одружився, і ходить тепер гордий, як нічого й не було!

Її ідеали почали руйнуватися, а тут ще й Остап дівчину привів свою знайомитися.

Ліля виявилася звичайною перукаркою і цей факт забрав останній твердий ґрунт з-під ніг Зоряни Львівни!

Тоді вона спробувала втлумачити синові поняття, що закріпилося давно в її свідомості, що двірники, перукарі та інші, їм подібні, це надто просто!

Звичайно в принципі всі професії почесні, але ж вони накладають свій відбиток на людину.

Такі, як Ліля, не хотіли вчитися, живуть легким життям, не хочуть напружуватися і взагалі… вона їм не довіряє.

А якщо перукарка чоловіків стриже, їй взагалі немає віри, вона до них лізе і частенько нічого не має проти їхніх залицянь.

Загалом не хотіла б Зоряна Львівна такої долі своєму синові.

Сама вона строга, її так виховали і навіть студенти її остерігалися!

– Мамо, по-моєму ти сама собі суперечиш і вчинок батька – тому підтвердження. Адже він чоловік вчений, а тобі зрадив. Навіщо ти так про людей судиш?

– Знаєш, сину, я втомилася тебе вмовляти. Сподіваюся ти мене зрозумів, а я вирішила відпочити, у санаторій їду, давно не відпочивала, та й лікарі наполягли.

А ти вже, Остапе, постарайся до мого повернення якось налаштуватися на правильний лад! – строго сказала Зоряна Львівна.

І через кілька днів жінка поїхала відпочити…

…Звичка носити костюми і строгі зачіски так в’їлася, що навіть у сарафані вона виглядала строго.

Але її сусідки за столиком були такі жваві, що незабаром змусили її піти з ними до перукарні.

Вмовили її перефарбувати волосся і модно постригтися. А потім, гуляючи втрьох, вони набрели на якийсь розпродаж і прикупили літніх вбрань.

– Зоряно, а ти виявляється молодша, аніж спочатку здавалася, – здивувалися її нові подруги.

І на ранок Зоряна Львівна у чудовому настрої пішла приймати спеціальні ванни.

Після прийому ванни у неї було призначено масаж. Її трохи збентежило, що його робить чоловік, але хороший настрій переміг. Вона віддалася рукам майстра і вийшла звідти ще більше оновлена.

Як же ж здивувалась Зоряна Львівна, коли на вечірній дискотеці, куди її повели нові подруги, опинився цей масажист Михайло!

І відразу запросив її на танець, а потім пішов її проводжати і вони пішли прогулялися.

До цих щоденних прогулянок із Михайлом вона ставилася як до приємної тимчасової пригоди.

Він досить цікаво розповідав про користь масажу і любив музику. Увечері біля моря завжди грала жива музика, вони пили каву або щось міцніше і навіть іноді танцювали.

Зоряна Львівна усвідомлено дозволила собі трохи розслабитися, сподіваючись до кінця відпустки повернутися у колишню форму.

Але яким же ж було її здивування, коли Михайло опинився з нею в одному поїзді!

Він виявляється в цьому санаторії, так і відпочивав і трохи підробляв одночасно.

З дружиною він розлучився, там двоє дітей лишилося. А сам жив один у тому самому місті, де й Зоряна Львівна, зовсім недалеко від її будинку. І працював лікарем у районній поліклініці!

– Зоряно, це доля, я не хочу з тобою розлучатися, може, спробуємо жити разом? – ще в поїзді запропонував їй Михайло.

Вона дуже здивувалася.

– Мишко, але по-перше я старша, та й взагалі це якось дивно… – намагалася підшукати потрібні слова Зоряна Львівна, але Михайло її зупинив:

– Зоряно, ти цікава, ти чудово виглядаєш, та й хіба п’ять чи сім років це перешкода для тих, кому добре разом? До речі, тебе не бентежить, що я двірником у свій час був, коли після розлучення роботу втратив…

…Остап був просто вражений, як його мати змінилася.

А коли почув, що Мишко назвав його матір просто Зоряною, не втримався і засміявся.

– А ми з твоєю матір’ю напевно скоро одружимося. Думаю так буде правильніше, так Зорянко?

Але найбільше Зоряні Львівні сподобався той фурор, який вона зробила в університеті.

І витягнуте обличчя колишнього чоловіка, коли побачив її під руку з молодим чоловіком після роботи!

– Який ти приклад подаєш синові, Зоряно?! – обурено спитав її колишній чоловік наступного дня.

– По-моєму чудовий приклад, не гірший, аніж твій. Приклад, що треба бути щасливою! – гордо відповіла йому Зоряна Львівна.

– Але ж він здається навіть молодшим за тебе? – обурився колишній чоловік.

– А хіба твоя пасія не молодша? – усміхнулася Зоряна, і пішла, відчуваючи спиною здивований погляд колишнього.

Саме так він дивився на неї раніше, видно шкодує, та вже пізно…

– Мамо, я переживаю тебе засмутити, але сподіваюся тепер ти мене зрозумієш, ми з Лілею теж збираємося розписатися. Бо ж вона від мене вагітна, хоча я тоді тобі цього й не сказав. Я з нею не розлучався, вона не колишня, вона моя єдина! – сказав Остап мамі.

І схоже він правильно почекав із цим повідомленням.

Зоряна Львівна тепер теж вважає, що жити треба за велінням серця і лише з коханою людиною.

А не з його регаліями та професією.

Та й взагалі, професію можна змінити.

Зоряна тепер теж іноді стриже свого чоловіка Мишка машинкою, її Ліля навчила.

Та й нема чого йому до цих перукарок ходити.

І сніг вони на дачі разом лопатами прибирати, разом із коханим будь-яка справа в радість!

Вам також має сподобатись...

Ліза з Вадимом познайомилася ще в університеті. Вона була на два роки молодшою за хлопця. Молодий чоловік не поспішав знайомити кохану з батьками, хоча з мамою Лізи був знайомий давно. Вона була повною протилежністю його матері! Добра й привітна. Але молодята вирішили розписатися, і знайомитися таки довелося… Аліса Адамівна не соромлячись почала пліткувати про Лізу прямо при дівчині! – Ну, і що ти в ній знайшов? – просто запитала вона сина. Ліза очі витріщила від такого нахабства

Славко жив у селі з бабусею. Хлопець вивчився пішов працювати, став на ноги. Якось у місцеву лікарню приїхала нова стоматологиня. Вже за два тижні Славко запросив її на побачення… І ось уже через пів року всі вітали Славка зі створенням родини. Чоловік сам збудував просторий будинок. Робота в нього була, як і гроші. І тут сталося несподіване… У подруги його дружини Вікторії, був день народження. З жінкою на нього пішов і Славко. До батька іменинниці приїхав із міста приятель. Коли їх представили один одному, запала тиша. – Ми знайомі, це мій син взагалі-то, – раптом сказав приятель. Всі застигли від почутого

Микола прийшов додому пізно. Він відкрив двері й застиг від несподіванки. На порозі його чекала дружина Тетяна. – Значить, так, Микольцю, мені все це набридло! – заявила вона. Тетяна повела Миколу на кухню. – Давай поговоримо відверто, – сказала жінка. – Тільки одразу кажу – я все знаю! – Ну що ти знаєш? – єхидно посміхнувся чоловік. – На мене наговорюють. Я тобі не зраджував! – Тоді я зараз тобі дещо покажу, але ти тільки не дивуйся, – сказала дружина. Таня полізла в шафу, дістала аркуш паперу, і поклала перед чоловіком. Микола дивився на аркуш, і не розумів, що відбувається

Поліна йшла по вулиці й посміхалася своїм думкам. Дівчині спала на думку одна ідея і вона уявляла, як її можна буде реалізувати. – Я зможу допомагати знедоленим, коли все зроблю! – думала Поліна. Замислившись, дівчина випадково зашпорталася, і раптом хтось її підтримав. Поліна обернулася, щоб сказати спасибі. Біля неї стояв якийсь молодий хлопець. Він широко посміхався і підтримував Поліну за лікоть. – Мене звуть Микола і мені приємно, що я допоміг такій гарній дівчині! – сказав молодик. – А вас як звуть! – Мене Поліна, а ви…? – дівчина глянула на хлопця й не повірила своїм очам! Вона його знала