“Вітаю, коханий, у нас буде синочок!” – Юля дивилася на екран телефону не відриваючись. Екран вже згас, а слова, немов іскорки, так і стрибали в жінки перед очима.
Юля хотіла доторкнутися до телефону, але раптом обсмикнула себе:
“А якщо це повідомлення прийшло помилково на телефон чоловіка, а я… Ні… не може бути, мій Ігор він не такий, у нас дві доньки…”.
Юлія, не знімаючи кросівки, пройшла на кухню та схопила склянку води. Холодна рідина ніяк не допомагала вгамувати тремтіння в руках і ногах.
– О, ти щось забула? – чоловік вийшов із ванної кімнати.
– Так. Там дощ, я повернулася за парасольками для дівчаток. Здається, тобі хтось телефонував.
– Так? – чоловік з неприхованою цікавістю взяв його до рук.
– Ні, дзвінків не було.
– Може повідомлення? – Не відступала дружина.
– Немає нічого, – чоловік на кілька секунд затримав погляд на екрані, а потім зробив пальцем кілька рухів, видаляючи інформацію, і не приховував радості, посміхався.
– Як назвеш сина? – Юля знову схопила склянку і знову зробила кілька ковтків води.
Ігор пройшов на кухню, сунув руки в кишені і невпевнено промовив:
– Якщо ти знаєш, давай без сварок. Я зберу речі і піду.
– Я і не планувала сварок, я запитала тебе, як назвеш сина?
– Я не думав про це.
– А про що ти думав? – Не стримувала себе Юля.
– Що, нарешті буду з коханою жінкою, і в мене буде син.
– Мені ти також говорив. І я пропонувала тобі народити третю дитину.
– А як народиться дівчинка?
– А чим дочка гірша? – роздратовано сказала Юля. – Вона теж дитина. Твоя!
– Я не кину дівчаток. Я просто розлюбив тебе.
– Я вже зрозуміла. Вміло ховався. Може, думав, якщо дівчинка, лишуся тут…
Ігор раптом примружився, але одразу відповів:
– Ми планували.
Жаль не було під рукою сковорідки, Юля це не планувала, на відміну від чоловіка. Вона трималася, не хотіла показувати, що їй зараз важко.
Уся ця ситуація здавалася Юлі банальною.
“Чоловік знайшов іншу, вона народжує йому дитину і він йде до неї”.
Юля глянула на годинник і зрозуміла, що вже спізнюється до дитячого садка.
Дорогою з дитячого садка вона раптом набрала номер матері:
“Можна ми зайдемо?”
Дівчата весело прицмокували за столом на кухні, стягуючи з тарілки млинці, дбайливо приготовлені бабусею.
– Може ще мед дістати?
– Згущене молоко, бабусю?
– Є, моя ягідка, зараз дам. Їжте.
Дарина В’ячеславівна поставила тарілочки зі згущеним молоком на стіл і показала дочці на двері:
– Ходімо до кімнати, хай дівчатка їдять.
– Їх у дитячому садку добре годують?
– Добре, мамо.
– Це добре. Що в тебе? Ти якась дивна?
– Ігор іде… іде від нас.
– Що? – мати підняла брови так, що вони стали виглядати з-за дужок окулярів.
Батько навіть вимкнув телевізор, який дивився.
– Так, ось так. У нього буде син, я побачила повідомлення на телефоні, а він не став юлити і зізнався.
– Негідник… А що він сказав, ну… причину назвав? – спитала мати.
– Розлюбив, каже. І в нього нарешті народиться син.
– Негід…
– Мамо, я не хочу про нього… Краще порадьте, що робити, як далі жити? Іпотека ж.
– А що радити… Брала ти її до шлюбу, оформлена на тебе була, як я пам’ятаю. Значить, і виплачувати тобі, і власниця ти, ніякого поділу немає, — зауважив батько.
Юля на момент подачі документів до банку мала офіційну роботу та білу зарплату, тому оформила все на себе, та й її батьки допомогли з грошима на початковий внесок, як подарунок молодятам.
– Не смій, доню, квартиру ділити. Пішов – і пішов, – мати відкинулася на спинку крісла і піднесла пальці до губ.
Батько теж виглядав замисленим.
– Ти не переживай, дочко, ми з матір’ю відкладали на санаторій, якщо потрібні будуть гроші, то тільки скажи. А жити далі треба. Перегорни сторінку.
– І знаєш, – додала мати, – не смій назад приймати, як би не просив.
– Завтра субота, може, залишиш дівчат у нас? – перевів тему батько.
– Так, мабуть, і я залишусь у вас сьогодні.
На обід Юлія повернулася додому. Ігоря не було у квартирі, і він не ночував удома.
“Так навіть краще”, – подумала вона і пройшла на кухню.
Їй дуже захотілося чогось солодкого, краще морозива, але в морозилці не виявилося жодної упаковки про всяк випадок. У вазі в шафі лежала одна шоколадна цукерка.
Юля зварила собі чашку кави, взяла цукерку і тільки зробила перший ковток, як чоловік почав відчиняти двері своїм ключем.
– Треба змінити замки, – одразу ж подумала вона.
Ігор увійшов мовчки і, зазирнувши до вітальні, промовив:
– Дівчата де?
– У батьків моїх, – додала вона, – ти сказав своїм, що ми розлучаємося? – Запитала Юля, відкушуючи цукерку.
– Ні, мені було ніколи і поки що не збираюся.
– Чому?
– Був зайнятий, – Юля відчула роздратування в його голосі. Вона знала чоловіка чудово і навіть за тоном могла визначити, що він не має настрою.
– Чому ж? – Вирішила продовжити вона, розуміючи, що це йому не сподобається. Раніше дружина не дозволяла собі подібних розмов.
– Тобі нема чим зайнятися? – спитав чоловік. – Могла б і свої речі починати збирати.
– У сенсі збирати речі? – здивувалася Юля, саме роблячи ковток кави.
– Квартира в іпотеці доведеться її продати, щоб поділити.
Юля посміхнулася:
– Квартира моя, я на себе оформила кредит, якщо ти пам’ятаєш, та й оплачувала завжди зі своєї картки, своїми грошима, навіть коли сиділа у декреті. А ти, так… ти утримував сім’ю, тут я не сперечаюся. Тож ділити квартиру ми не будемо. І речі настав час збирати тобі.
Ігор від такої новини навіть застиг. А Юля доїла цукерку і запила її останнім ковтком кави. На дні чашки явно вимальовувалась крапка з кавової гущі. Це Юля теж помітила. Немов крапка у стосунках.
Ігор мовчки збирав речі, було помітно, що він щось обмірковує. Але вголос не сказав.
“Плакати не буду”, – вирішила Юля, коли двері за чоловіком зачинилися.
Дні побігли один за одним. Дочки часто питали про батька. Старша дочка чудово розуміла, про що говорила мати. А молодша Марійка надувала губи, як їй пояснити, що батько не хоче їх бачити, навіть розмовляти.
Юля ростила дітей, платила іпотеку, паралельно шукала підробітки та високооплачувану посаду. Отак був чоловік і батько у дітей, раз і не стало.
– Юлія Андріївно, — керівник фірми, в якій працювала Юля, викликала її до себе. — До мене дійшли чутки, що ви шукаєте нове місце?
Юля чесно відповіла:
– Так. З чоловіком розлучились, а в мене іпотека. Підробіток не допомагає.
– А чому ви до мене не прийшли одразу?
Ви ж добрий працівник. Відповідальний. На цій посаді я вам надбавку зробити не зможу, скажу відразу, але… я давно шукаю кандидатуру в новий відділ, і вважаю, що ви впораєтеся.
Буде дві умови: перший рік на посаді будуть переробки, я одразу врахую їх у заробітню плату, і друга — на два тижні ви йдете у відпустку, вирушайте до моря, активно відпочивайте, перезавантажуйтесь одним словом. Якщо згодні, то чекаю на заяву.
Юля посміхнулася:
– Я згодна.
– От і відмінно.
Дочки весело плескалися біля самого краю моря, в хвилях, що набігали на берег. Юля лежала на гальковому пляжі і намагалася не заплющувати очі.
Дванадцять днів солоного повітря, що хотілося вдихати на повні груди, сонячні ванни, навіть у похмуру погоду, вечірній бриз та смачна їжа були дуже вчасно.
Настав час повертатися.
Місто зустріло дощем та холодом. Немов із казки за кілька годин мати з доньками опинилися в реальності.
Юля повернула ключ у замковій свердловині та зрозуміла, що хтось є у квартирі. Хвилювання це у неї не викликало, у батьків був запасний ключ.
– Тато! Татку, – вигукнула Марія і кинула свій рюкзачок прямо на порозі.
Старша дочка теж зраділа, але поводилася стриманіше. Одній Юлі був незрозумілий цей візит – вони ні про що не домовлялися з колишнім чоловіком.
– Які ви засмаглі, просто шоколадки! Ігор поводився так, ніби нічого не сталося.
– Дівчата, йдіть переодягатися, нам із татом треба поговорити, — сказала Юлія і пройшла на кухню.
– Що ти тут робиш? — зараз Юля дуже пожалкувала, що забула змінити замки.
– Я повернувся. Зрозумів, що ви моя сім’я і люблю я лише вас. І тебе, Юля. — Ігор підійшов до неї ближче і хотів підняти, але вона прибрала руки.
– Навіщо це зараз?
– У того малюка проблеми, і я не готовий взяти на себе таку ношу.
– Заводивши малюка на стороні — ти брав ношу, а тепер, коли виявилися проблеми, твій син і його мати тобі стали не потрібні?! Та ти гірший, чим я думала. Де були очі, коли я виходила за тебе заміж? І як добре, що все скінчилося. Іди, — Юлія вказала колишньому чоловікові на двері.
– Мені нема куди йти.
– Мене це не турбує. У тебе є батьки, орендуй житло, все. Дороги назад немає.
Засмагла, з розпущеними світлими локонами, Юлія була дуже приваблива, навіть ображалася чарівно. Ігор зробив крок до неї і простягнув руки, сподіваючись, що поцілунок і ніжні дотики розтоплять її душу, але Юля виставила руки вперед і повторила:
– Іди!
– Мамо, тато вже йде? – Запитала Марія.
– Так, доню, мама виставила тата.
– От тільки не треба цього,- заперечила Юлія.- Тато приходив віддати ключі.
Ігор пішов, а Юля заплескала в долоні і сказала:
– Так-так, давайте розбирати валізу та рюкзаки. Подарунки діставайте, камінчики свої.
– Мамо, вони пахнуть морем! — вигукнула старша донька.
– Так, точно, доню, морем, сонцем та щастям. Розкладай камінці скрізь, нехай у нас вдома буде щастя у кожному кутку.
– Ура! Якщо кути будуть зайняті, значить, мене туди не ставитимуть, правда мамо? – Зраділа Марія.
– Я й так тебе туди не ставлю, смішненька, — мати притиснула до себе доньку і думала вже не про колишнього чоловіка, а про те, наскільки щасливими вони будуть. Вона та доньки.
