У шкільні роки Андрій був закоханий в Юлю. Місцева красуня знала, що всі хлопці на неї задивляються, була зарозуміла й зухвала.
Її самовпевненість і зарозумілість прямо зашкалювала.
Андрій теж був красенем, високий і вихований, але не сварливий, всіх поважав.
Дівчата прямо мліли, коли він з ними розмовляв. І було кохання між Юлею та Андрієм. Красиві обоє, виглядали разом шикарно. Але часто сварилися через її зарозумілість.
– Юлю, ти навіщо знову образила Катю, вона не заслужила такого ставлення до себе, – дорікав Андрій Юлі, а тій хоч би що.
– А чому вона не дала мені рівняння списати на алгебрі? Влаштую ще їй… – відповіла та.
– Юлю, так не можна до однокласників ставитись, ти ж знаєш, що тебе не люблять у класі? – намагався говорити з нею Андрій.
– Ой, та мені все одно, хто і як до мене ставиться. Це ж ти у нас такий весь із себе ввічливий. Це тебе всі люблять: – Ох, Андрію, ох, Андрію! Навіть гидко слухати, – сказала та.
– А ти не слухай, якщо тобі не подобається, – відповів Андрій.
Йому було неприємно, коли він чув, як Юля з усіма свариться, поводиться зарозуміло навіть із вчителями.
Він намагався перевиховати зухвалу дівчину, таки дуже вона йому подобалася, і навіть мріяв, що вона має неодмінно в майбутньому стати його дружиною.
…В інститут вступив Андрій сам, Юля не добрала балів. Коли вона дізналася, що не вступила, то різко поставила умову Андрію:
– Якщо я не вступила, ти теж не маєш навчатися в інституті. Ти ж обіцяв, що ми все робитимемо разом. Так що нікуди ти не поїдеш, нічого там на інших дівок дивитися, влаштовуйся на роботу, а там одружимося, якщо тебе на службу не покличуть.
– Юлю, ти про що говориш? Я збираюся вчитися в інституті і не став мені умов. Ну не вступила цього разу, наступного року вступиш. Ти знаєш, як я до тебе ставлюся, тобі нема про що турбуватися. Ти для мене найкраща і будеш моєю дружиною.
– Коли це ще буде? – промовила Юля. – А якщо ти все-таки поїдеш в інститут, то так і знай, я на тебе ображуся і чекати тебе не буду, поки ти там вивчишся.
Так і сталося. Поки Андрій навчався, здавав сесії, вона закрутила роман з місцевим бізнесменом і швидко вийшла за нього заміж. Андрій звичайно був засмучений, але після інституту одружився з однокурсницею Тетяною. Кохання таке, яке в нього було до Юлі, він уже не відчував, мабуть така любов буває тільки першою.
Минули роки. Юля швидко нажилася з чоловіком, розлучилася і назавжди поїхала з села у місто. Андрій після десяти років сімейного життя теж розлучився, незважаючи на те, що в них був син. Так і не вийшла у них родина з однокурсницею Тетянкою, вона чудово бачила й розуміла, що Андрій її не любить. Живе з нею заради дитини, а це її дуже гнітило, та й жіноче самолюбство грало.
Вона була симпатичною жінкою, і чоловіки на неї постійно задивлялися. Тому, зробивши висновок, що сама вона не залишиться, спокійно розійшлася з Андрієм. Жаль звісно його було, всі її подруги їй заздрили:
– Який красень у тебе чоловік!
Мати Андрія важко заслабла, після того, як не стало чоловіка не могла отямитися й ставала дедалі слабшою.
Довелося Андрію повернутися в село, він єдиний син і залишити її не міг. Звільнився з офісу, вирішив влаштувати своє життя на малій батьківщині у селі, де народився й виріс.
Приїхав він після розлучення, відкрив невелику автомайстерню з ремонту машин, почав усе з нуля, весь пішов у роботу. Хоч і невеликий бізнес, але треба було працювати, крутитись.
Батьки мали свій будинок. Батько сам збудував, усі казали, що руки в нього золоті. Будинок великий, доглянутий. Але от не стало батька, і все взяв у свої руки Андрій.
Якось влаштували вони з однокласниками вечір зустрічі. Мало хто приїхав, але чоловік десять було. Після закінчення школи минуло двадцять років. Змінилися, звичайно, колишні однокласники, але Андрій залишився майже таким самим. Змужнів, став ще красивішим, але таким же ж ввічливим. Його двоюрідна сестра Ірина тільки й говорила йому компліменти.
– Андрію, тебе жінки ще не дістали, ну це ж треба мужику бути таким красенем! І не зіпсували тебе дівчата й жінки. Тільки один раз одружений був.
Андрій мовчки посміхався, він знав собі ціну, але жінок не перебирав, ну так вихований був. Вірний за вдачею, він думав – якщо вже одружуватися, то з любові.
Звичайно, були жінки, які самі чіплялися, але він це відразу ж припиняв. А взагалі-то він давно пригледів собі молоду вчительку Лізу, молодшу за нього на десять років.
Вона викладала в місцевій школі англійську мову, була одружена і після невдалого шлюбу повернулася теж у село. Живе з батьком, матері не стало давно.
Якось зустрів Андрій її біля школи, і зустрів не випадково. Спочатку все дізнався про неї, а потім вирішив діяти напевно. Ліза була врівноваженою, спокійною, ніколи не підвищувала голос. Ніжна красуня, з білявою довгою косою та сірими великими очима. Ніжна жінка, світлі кучері надавали їй чарівність. Струнка з витонченою фігуркою.
Ліза, побачивши Андрія, розхвилювалася, вона теж давно його помітила в селі і серце їй підказувало, що це її чоловік.
З першої зустрічі Андрій втратив голову. Крім того, що Ліза була не тільки красива, а й розумна, начитана, йому з нею було дуже цікаво.
У них ще тільки все починалося, вони переписувалися, ані на хвилину не забували один про одного, квапили час на роботі, щоб зустрітися ввечері, так у них починалося кохання і кохання їх уже закрутило. Правда в селі про них ще й розмов не велося.
Одного разу на вихідних до Андрія забігла сестра Ірина. Він щойно пообідав з матірʼю. Вона зовсім слаба вона стала, лікар сказав, що діло йде до найгіршого…
– Андрію, тут таке! – почув він голос двоюрідної сестри. – Юля приїхала до матері, уявляєш! Красива, одягнена стильно, ну вся з себе, що-ти, що-ти! Підеш до неї?
– Навіщо це? – спокійно запитав чоловік.
– Що значить, навіщо? Це ж Юля, твоє кохання! Як поїхала з села після розлучення, з того часу й не приїжджала, ну й красуня я тобі скажу, – гомоніла Ірина.
– І що? Хіба мало вродливих жінок? І навіщо я мушу йти до неї?
– Ну ти Андрію зовсім, чи що? Ти забув, як раніше чекав її, одружуватися з нею збирався. Усі про це знали. А вона, між іншим, нещодавно питала мене про тебе. Знає, що ти не одружений. Сама питала, значить пам’ятає тебе, кажуть – старе кохання не іржавіє. Може, хоче повернути все назад. І ти не одружений. А може, ти її чекаєш? – сміялася Ірина. – Може вона зрозуміла за ці роки, що кращого за тебе немає нікого… Ти в нас он який красень, не гірший Юлі.
– Іринко, ти не хвилюйся за мене і не вмовляй, не піду я до неї. Я не хлопець сімнадцятирічний, а дорослий мужик. Не вмовляй.
– Чому, Андрію? Ну чому? Юля дуже гарна!
– Тому що не треба мені це, потім сама все зрозумієш.
– Ой, добре розбирайтеся самі, тільки знай, це вона мене до тебе підіслала! – махнула Ірина рукою й пішла.
Так, колись Андрій переживав, що Юля вийшла заміж на зло йому, але це все пройшло. І зараз він уже на це дивиться з іншого боку – що було, те минуло, значить, не вийшло.
Ближче до вечора Андрій зібрався до Лізи. Він сів у машину й поїхав до коханої, обіцяв допомогти їй полагодити хвіртку.
Батько Лізи лежав, був слабий. Андрій зайшов на подвірʼя.
Ліза побачила його і зразу побігла до коханого. Андрій обійняв її.
– Як же ж я скучив за тобою! Думав, не дочекаюся вечора, Лізо, – зізнався він.
– Я теж сумувала весь день, – вона тихо засміялася, так добре було їй на душі від цієї зустрічі.
– Давай підремонтую хвіртку, бо не закривається, – сказав Андрій.
Він стукав молотком і не почув, як хтось підійшов до нього ззаду.
– Доброго дня, Андрію! – почув він жіночий голос.
Андрій обернувся й застиг від несподіванки.
Перед ним стояла вродлива жінка, з млосним поглядом карих очей, що так і манили його.
– Доброго дня, ти як тут, Юлю?
– Так я до матері приїхала, чи забув, де вона живе. Ірина тобі хіба нічого не казала?
– Казала, я знаю, що ти тут.
– А чого ж не прийшов? Я сама до тебе йшла, а тут дивлюсь і очам не вірю – ти власною персоною. Стараєшся, працюєш. Ти ж ніби не тут живеш?
Ліза у вікно бачила Юлю. Вона теж знала, що колись між Андрієм і нею було кохання.
– Чи не кохання в цьому будинку в тебе? Я так думаю, що ти нікого не любив, окрім мене, і не любиш. Значить ось вона я. Приїхала, повернулася, дізналася, що ти живеш тут і автосервіс у тебе. Тож кидай ти свою роботу, ходімо згадаємо нашу любов. У мене теж сімейне життя не вийшло, тож це доля. Ми з тобою створені один для одного.
Вона хотіла взяти його за руку. Андрій відсунувся.
– Знаєш Юлю, кохання наше давно завʼяло. Це ще коли ти вийшла заміж сталося. Та й тоді інше було кохання – юнацьке. А тепер у мене любов справжня, зріла. І цю любов я ні на що не проміняю. А звати мою любов – Ліза, – він показав рукою на вікно будинку. – Розумієш, з віком приходить досвід і все бачиться інакше, інші погляди, інші цінності.
– Яка ще Ліза? А мені сказали, що ти вільний. Ну ми цю твою зрілу любов посунемо. Ти не можеш просто так мене позбутися. Я вродлива й наполеглива, зухвала, ти ж мене знаєш!
– Знаю, Юлю, знаю. Якою ти була самовпевненою, такою й залишилася, але я давно змінився. Тож поки що, не по дорозі нам з тобою. Ось тут живе моє щастя.
– Ну-ну, ми ще подивимося, яке ти знайшов щастя! – сказала Юля і гордо відійшла.
Андрій був щасливий з Лізою, щоправда, пройшли вони через відхід своїх батьків.
Спершу мати Андрія, потім батько Лізи…
Як могли вони підтримували один одного. Одружилися, і бігає у дворі будинку Андрія гарненький Степанко, викапаний тато.
А Ліза не поспішаючи ходить по будинку. Скоро у них очікується поповнення в сім’ї, донечка на підході…
