Життєві історії

Марія мила посуд, коли з роботи повернувся чоловік. Олег був не в дусі. – Їсти давай! – одразу сказав він. Марія накрила стіл. – Це що, гороховий суп? Ти що смієшся? Я приношу в будинок гроші і хочу бачити нормальну їжу! – вигукнув Олег. – А я її попереджала, – з коридору пролунав голос свекрухи. – Могла б щось інше зварити. Сину, вона тебе не цінує. Ти там стараєшся на роботі, а вона гуляє. Сьогодні півдня була відсутня. – Де ти була? – чоловік запитально дивився на дружину. І Марія все йому розповіла. Олег вислухав дружину і застиг від почутого

Марія повільно брела осіннім парком. Опале жовте листя дерев встеляло землю. Накрапав дощ, але Марії завжди подобалася така осіння погода. Та й думалася під заспокійливий шум дощу краще. А їй було про що подумати. Буквально годину тому вона отримала звістку, яка може круто змінити її життя.

Вона стала спадкоємицею великої суми грошей! Настільки великої, що могло вистачити на купівлю двокімнатної квартири у місті. Не стало її далекого родича дядько Михайла, двоюрідний брат її вже покійної матері. Марія пам’ятала дядька Михайла невиразно. У дитинстві він якось гостював у них вдома, будучи проїздом у місті. Потім він приїжджав на прощання, коли її матері раптово не стало.

Марія спочатку подумала, що її хтось розігрує, коли пролунав дзвінок, і її запросив нотаріус для оголошення заповіту. Вона була впевнена, що вона не має близьких родичів. Нотаріус повідомив, що на її ім’я було складено офіційний заповіт і тепер вона є законною власницею банківського вкладу.

Після оформлення необхідних паперів Марія вийшла надвір. Розкривши парасольку, вона йшла по доріжці, обминаючи калюжі, і думала. А як сприйме цю новину її чоловік Олег? Може, ми купимо окрему квартиру і житимемо окремо від його матері? Вони були одружені три роки. Чоловік останнім часом став якось холодним до неї. Марія вважала, що це його так налаштовує свекруха. Вони жили у її квартирі.

Перебираючи варіанти, Марія пройшла весь парк. Досить фантазувати, треба їхати додому, готувати вечерю. Скоро чоловік із роботи прийде.

– Це ти, Марія? – гукнула зі своєї кімнати Віра Петрівна. – Ти де ходиш, вечеря ще не готова. Ану швидко на кухню. Бракувало ще, щоб мій синочок залишався голодним через те, що тебе десь носить. Я йому розповім, як ти залишила його нездужу маму одну…

Віра Петрівна була у своєму репертуарі. Ці монологи Марія чула щодня. Свекруха не любила невістку і завжди намагалася її зачепити. Марія тяжко зітхнула, зняла чоботи та пройшла на кухню. Швидко приготувавши вечерю, вона сіла на кухонний диван відпочити.

– Ти чого тут розсілася, – до кухні впливла Віра Петрівна. – Ти сама не здогадуєшся, що мені потрібна допомога? Принеси води, мені треба пігулку запити.

Марія мовчки налила води у склянку і подала її свекрусі. Літня жінка підійшла до плити і зазирнула під кришку кожної каструлі.

– Суп гороховий, навіщо це. Я не люблю його, ти, що, не знаєш. Я скільки разів тобі це казала. А це що, яловичина? Ти смієшся? Мені сказали лише легке м’ясо їсти, курка чи кролик. Ти вирішила мене на той світ відправити завчасно і забрати мою квартиру? Знаю я твої задуми. Тільки в тебе нічого не вийде. Я заповідаю цю квартиру синові і тільки йому. Так і знай, – бурмотіла собі під ніс свекруха, накладаючи в тарілку яловичину та тушковані овочі.

Марія її не слухала. Вона знала напам’ять весь репертуар свекрухи. Та була впевнена, що невістка спить і бачить, як заволодіти її квартирою і залишити без грошей її синочка. Щоб не слухати і далі закиди свекрухи, Марія пішла до кімнати і сіла за комп’ютер. Вона працювала на віддаленні, тому що два роки тому свекруха злягла і постало питання, хто доглядатиме за нею. Чоловік тоді сказав – звільняйся з роботи, за моєю мамою будеш доглядати.

Марія розуміла, що іншого виходу немає, ніхто більше не погодився б. На доглядальницю грошей не було. Вона домовилася про віддалення. Зараз вона зосереджено дивилася на екран монітора і не почула кроки свекрухи, що наближаються.

– Ти знову сидиш біля комп’ютера. Краще перестели мені ліжко. Мені не приємно. Ти ледарка, вже сіла за свій комп’ютер, в ігри граєш, аби нічого не робити, – бурчала Віра Петрівна.

Марія важко зітхнула та закрила комп’ютер. 

– Віра Петрівно, цей комп’ютер нам гроші приносить, майте повагу. Досить дорікати мені.

Вона була вже на межі, так їй набридли викиди свекрухи. 

– Ви ж знаєте, що зарплати Олега не вистачає. Я вас прошу, коли працюю, не треба мене відволікати. Це наші гроші.

Сьогодні вона вперше дала відсіч свекрусі. Та з подиву, що Марія дозволила собі сказати щось впоперек, навіть замовкла на цілу хвилину. Потім схаменувшись, сказала:

– Ось син прийде, він тобі покаже, де раки зимують. 

Тут пролунав дзвінок у двері. 

– А це синочок прийшов, – урочисто прокоментувала свекруха. Марія відчинила двері. Олег був не в дусі. Це було ясно з його різких рухів. Він мовчки зняв пальто і пішов у кухню.

– Дружина, їсти давай, чоловік голодний прийшов. – І Марія відразу заметушилася, накриваючи на стіл. – Гороховий. Ти що смієшся? Я таке не їм, і він різко відсунув тарілку. – Я приношу в будинок гроші і хочу бачити нормальну їжу, а не це варево, зрозуміло?

– А я її попереджала, – пролунав голос свекрухи. – Твоя дружина могла й іншу першу страву зварити. Вдома сидить увесь час, не розсипалася б. Сину, вона тебе зовсім не цінує. Ти там стараєшся на роботі, а вона тим часом гуляє і хвостом крутить. Сьогодні півдня була відсутня. Видно, вже дружка якогось знайшла.

Олег запитально дивився на дружину. 

– Де ти була? Не цінуєш мого доброго ставлення до тебе.

Марія спробувала виправдатись, але чоловік її навіть не чув. Він взяв тарілку з недоїденим гороховим супом і кинув її на підлогу.

Вона не стала прибирати на кухні. Пройшла до кімнати, швидко переодягнулась. Взяла сумку, склала до неї найпотрібніші речі, поклала комп’ютер, документи. У коридорі, накинувши пальто і взявши парасольку, Марія поклала свою обручку та ключі від квартири на тумбочку. Зачинила за собою вхідні двері та відчула таке полегшення!

Вона стояла на зупинці, коли пролунав дзвінок на її мобільний. Дзвонив чоловік. 

– Ти куди поділася? А ну швидко додому, кому сказав! 

Марія зупинила його монолог. 

– Перестань сваритися. Якби ти знав, як мені набрид ти і твоя матуся. На розлучення я подам сама. Претензії щодо майна не маю. Прощай, бачити тебе не можу.

Марія вперше висловила все, що нагромадилося за роки шлюбу. Вона поїхала до подруги. За кілька днів вона поновилася на роботі на повну ставку, знайшла житло для оренди. І почала шукати собі однокімнатну квартиру. За місяць Марія отримала документи про розлучення. А ще через шість місяців Марія вже жила у власній однокімнатній квартирі.

Коли колишній чоловік дізнався про спадщину, він спробував помиритись. Прийшов до неї із квітами. І це були перші квіти, подаровані чоловіком за три роки.

– Ні, Олег, нічого не вийде. Я тільки про одне шкодую. Що вийшла за тебе заміж і витратила три роки свого життя на тебе та Віру Петрівну.

– Ось як ти заговорила. Та ти ще маєш у мене в ногах валятися і просити вибачення. Ти себе у дзеркало бачила? Хто ще на тебе таку подивився б? Я тобі пропоную забути все та почати спочатку. Оціни цю пропозицію.

– Цікаво, а ти мені навіщо потрібний? Пропонуєш знову прислужувати тобі і твоїй матері? Дякую не потрібно. Тож прощай і забудь сюди дорогу, – відповіла Марія, закриваючи вхідні двері перед носом колишнього чоловіка.

Вам також має сподобатись...

У Тетяни не стало матері. Жінка важко переживала втрату найріднішої людини. Лише за сорок днів Таня зважилася прибрати речі на столі в маминій кімнаті. Так хотілося, щоб усе лежало як за неї. Тетяна бездумно взяла з шухляди зошит із вкладеними фотографіями.  Ось вона з мамою та татом, зовсім ще маленька. Потім старша, ось вже з Олегом та з доньками. Раптом із зошита випав листок, складений навпіл. На ньому було написано – Тані. Тетяна акуратно розгорнула його, швидко прочитала і застигла від прочитаного

Наталка приготувала святкову вечерю, і стала чекати чоловіка з роботи. Через годину у кімнату зайшов Ігор  із шикарним букетом червоних троянд. – Кохана, вітаю з днем народження! – радісно вигукнув він. – Дякую! І дякую, за несподіваний подарунок, який ти залишив у нашій кімнаті! Де ти знайшов це диво? – усміхнулася Наталка. – Нічого не розумію, – здивувався чоловік. – Ніякого подарунка я тобі ще не зробив. – А хто ж тоді залишив подарунок у нашій кімнаті? – Наталя здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

В Марини не стало чоловіка. – Як же ти зараз жити будеш! – голосила подруга Таїса на прощанні. – Ти ж за Миколою, як за стіною була. Марина сиділа з кам’яним обличчям. З чоловіком вони прожили багато років, двох дітей народили. Ну, нічого, проживуть якось. Старший син, Андрій, дорослий вже. Коли всі розійшлися і сім’я повернулася додому, Андрій заявив: – Так, я з цієї хвилини залишаюся за старшого! Марині навіть полегшало від того, що ношу турбот переклав на себе син. Але жінка навіть уявити не могла, що чекає на неї далі

Люба непомітно спакувала у дві сумки свої речі. Вночі, коли батько з матір’ю спали, вона передала їх своєму коханому Івану через вікно. Потім сама вискочила на вулицю… На роботу дівчина вже пішла з будинку Івана. А біля сільради на неї чекала мати. – Батько сказав передати тобі, – почала вона. – Якщо ти сьогодні ж додому не повернешся, то він тебе більше дочкою не вважатиме! – Мамо, я Іванка люблю, ми все одно з ним одружимося! – сказала Люба. І молоді таки одружилися. А потім стався випадок, який змусив Любу прийти до батьків